Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №380/5945/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

справа № 380/5945/25

адміністративне провадження № К/990/8684/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Бевзенко В.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу першого заступника Львівської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області, на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року (прийняту у складі головуючого судді Ланкевич А.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року (прийняту у складі головуючої судді: Хобор Р.Б., суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.) у справі № 380/5945/25 за позовом керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області до Новояричівської селищної ради Львівської району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2025 року Керівник Жовківської окружної прокуратури Львівської області (далі - позивач, прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області (далі - Держекоінспекція) звернувся до суду з позовом до Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Новояричівської селищної ради, яка полягає у невжитті заходів щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища;

- зобов`язати Новояричівську селищну раду вжити заходів щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища в межах села Убині Новояричівської селищної громади Львівського району Львівської області за координатами 49.930639, 24.429290, 49.930895, 24.429050.

Керівник Жовківської окружної прокуратури Львівської області обґрунтовував підстави для звернення до суду з цим позовом тим, що Держекоінспекція не вживає заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства. Зокрема, щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища в межах села Убині Новояричівської селищної громади Львівського району.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року, позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що прокурор не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, а тому він не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в цьому спорі.

Суди виходили з того, що Держекоінспекція у Львівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, яка, відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 (далі - Положення № 275), уповноважена самостійно звертатися до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, тобто є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю.

Суди встановили, що прокурор скерував Інспекції запит від 23 грудня 2024 року № 14.53/05-38-5464вих-24, на який отримав відповідь від 30 грудня 2024 року № 03-4520. Зі змісту цієї відповіді, а також із листа Новояричівської селищної ради (наданого у відповідь на запит прокурора від 22 січня 2025 року № 14.53/05-38-293ВИХ-25), вбачається, що Держекоінспекція та Новояричівська селищна рада вживали заходів щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища відповідно до вимог законодавства. З огляду на це суди дійшли висновку, що пояснення Держекоінспекції та ради свідчили про реагування на проблему несанкціонованого сміттєзвалища, а не про повну бездіяльність компетентного органу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу

3. У лютому 2026 року перший заступник Львівської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ) щодо підстав представництва прокурором інтересів держави та порушення процесуальних норм, зокрема статей 53, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Прокурор наголошує, що належним чином поінформував компетентні органи про виявлені порушення. Сам факт незвернення Держекоінспекції до суду свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження та не вживає дієвих заходів для припинення порушень природоохоронного законодавства, що завдає шкоди довкіллю та економічним інтересам держави.

Прокурор вважає, що суди дійшли суперечливого висновку про те, що зміст листа Держекоінспекції підтверджує намір Новояричівської селищної ради ліквідувати сміттєзвалище. На переконання прокурора, такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими з огляду на те, що у листі Держекоінспекції від 30 грудня 2024 року відсутня будь-яка інформація про вжиття нею заходів реагування або намір самостійно звернутися до суду з відповідним позовом.

Враховуючи наведене, керівник Жовківської окружної прокуратури вважає, що Держекоінспекція проявила бездіяльність.

Суди не надали належної оцінки цій обставині, а тому дійшли помилкових висновків про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду

Відзиви на касаційну скаргу від Держекоінспекції та Новояричівської селищної ради до суду не надходили. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України, відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

5. Під час розгляду даної касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин першої-другої статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6. Питанням, яке слід вирішити у межах касаційного перегляду, є право звернення прокурора до суду з цим позовом.

7. Відповідно до статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

8. У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

9. Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

10. У Законі № 1697-VІІ закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.

11. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

12. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

13. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

14. Враховуючи те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

15. Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону № 1697-VІІ.

16. Отже, Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

17. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 380/2266/21, від 02 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 440/6596/18, від 04 листопада 2022 року у справі № 420/18905/21, від 01 грудня 2022 року у справі № 360/4969/21 та від 14 лютого 2023 року у справі № 580/1374/22.

18. Колегія суддів звертає увагу, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

19. Так, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

20. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 806/602/18, від 13 березня 2019 року у справі № 815/1139/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а, від 05 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 03 грудня 2019 року у справі № 810/3164/18 та від 01 червня 2022 року у справі № 260/1815/21.

21. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

22. Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

23. Системне тлумачення вказаних приписів дає змогу дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

24. У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що інтереси держави полягають у захисті сфери забезпечення безпечного для життя та здоров`я населення довкілля, гарантованого Конституцією України, зокрема шляхом зобов`язання органу місцевого самоврядування виконати свої повноваження щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища на території відповідної територіальної громади.

25. Колегія суддів вважає, що таке обґрунтування є сумісним із поняттям «інтереси держави», з огляду на таке.

26. Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

27. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

28. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави (стаття 16 Конституції України).

29. Згідно з частиною першою статті 27 Основного Закону України кожна людина має невід`ємне право на життя.

30. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

31. Статтею 1 Закону України «Про охорону земель» визначено, що охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

32. Стаття 35 Закону України «Про охорону земель» зобов`язує власників і землекористувачів, в тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності, зокрема: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від забруднення, уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

33. Згідно з частинами першою та другою статті 45 Закону України «Про охорону земель» господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені граничнодопустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання.

34. Відповідно до частини третьої статті 46 Закону України «Про охорону земель» забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об`єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людини.

35. Законом України «Про відходи» визначено правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини на території України.

36. Відповідно до статті 1 Закону України «Про відходи» відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров`я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними; виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів; власник відходів - фізична або юридична особа, яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами; побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов`язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення; тверді відходи - залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, товарів, продукції, що не можуть у подальшому використовуватися за призначенням.

37. Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про відходи» суб`єктами права власності на відходи є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи та організації усіх форм власності, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава. Територіальні громади є власниками відходів, що утворюються на об`єктах комунальної власності чи знаходяться на їх території і не мають власника або власник яких невідомий (безхазяйні відходи).

38. Крім того, згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

39. Також колегія суддів звертає увагу, що екологічні інтереси населення можуть захищатися у порядку адміністративного судочинства на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

40. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 520/16518/2020, від 04 листопада 2022 року у справі № 420/18905/21 та від 01 грудня 2022 року у справі № 360/4969/21.

41. Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VІІ, для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, колегія суддів зазначає таке.

42. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

43. Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

44. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

45. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.

46. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

47. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

48. Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

49. Суд також враховує, що у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VІІ, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

50. Як убачається з матеріалів позовної заяви, на обґрунтування права на звернення прокурора також зазначалося, що у селі Убині Новояричівської селищної громади Львівського району Львівської області зафіксовано самовільне звалище твердих побутових відходів. Оглядом від 06 червня 2024 року за участі поліції та Держекоінспекції підтверджено факт накопичення (звалище) твердих побутових відходів. Лабораторні дослідження Держекоінспекції проб ґрунту (акт № 41 від 06 червня 2024 року) виявили перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин.

51. 23 грудня 2024 року Жовківською окружною прокуратурою скеровано запит № 14.53/05-38-5464вих-24 до Держекоінспекції щодо вжитих заходів з ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища за координатами 49.930639, 24.429290 та 49.930895, 24.429050. У відповідь Держекоінспекція (лист № 03-4520 від 30 грудня 2024 року) повідомила, що заходи з ліквідації не проводились та вимоги на адресу громади не направлялись.

52. 22 січня 2025 року Жовківською окружною прокуратурою скеровано запит до Новояричівської селищної ради щодо стану ліквідації сміттєзвалища. У відповідь на запит 28 січня 2025 року листом № 01-37/86 Новояричівська селищна рада поінформувала, що огляд ділянок відбувався без участі її представника, а повідомлення про факт засмічення раніше не надходили. Водночас було зазначено, що заходи з ліквідації сміттєзвалища будуть вжиті.

53. 24 лютого 2025 року Жовківською окружною прокуратурою скеровано повторний запит № 14.53/05-38-818вих-25, на який селищна рада повідомила (лист № 01-37/251 від 28 лютого 2025 року), що сміттєзвалище не ліквідоване через несприятливі погодні умови та неможливість доставки великогабаритного контейнера.

54. Враховуючи, що факт засмічення в с. Убині Новояричівської селищної громади Львівського району Львівської області був зафіксований протоколом огляду місця події ще у червні 2024 року, правопорушення триває понад 9 місяців. Зазначені обставини, на переконання прокурора, свідчать про триваючу бездіяльність органу місцевого самоврядування у сфері управління відходами та охорони земель, а також про невжиття належних заходів для ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища.

55. Однак ці обставини судами попередніх інстанцій враховані не були.

56. Спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

57. Згідно з пунктом "а" частини 1 статті 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, зокрема, щодо поводження з відходами.

58. Пунктом "й" частини 1 статті 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що до компетенції центрального органу у сфері охорони навколишнього природного середовища належить вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, участь у статусі позивача чи відповідача при розгляді справ у судах.

59. Відповідно до пункту 1 Положення № 275 Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

60. Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення № 275 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

61. Згідно з підпунктом 9 пункту 4 Положення № 275 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

62. Пунктом 7 Положення № 275 передбачено, що Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

63. Отже, саме Державна екологічна інспекція уповноважена звертатися до суду з позовом, зокрема, про визнання протиправними дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

64. Суд також звертає увагу на те, що Верховним Судом у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 580/8729/21 за позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу до Сагунівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, висловлена подібна правова позиція щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.

65. Варто зазначити, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

66. На цій підставі колегія суддів доходить висновку про дотримання прокурором встановленого статтею 53 КАС України та статтею 23 Закону № 1697-VII порядку звернення до суду з позовом для захисту інтересів держави.

67. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що «інтерес держави» полягає у забезпеченні екологічної безпеки територіальної громади, а факт тривалого існування несанкціонованого сміттєзвалища та підтверджене лабораторно забруднення ґрунтів свідчать про порушення інтересів держави, що вимагало реагування. При цьому пасивна поведінка посадових осіб Держекоінспекції, яка обмежилася лише констатацією факту порушення без вжиття реальних заходів впливу на орган місцевого самоврядування, у сукупності з триваючим характером правопорушення, є достатнім підтвердженням бездіяльності компетентного органу. За таких обставин прокурор, реалізуючи субсидіарну роль, правомірно звернувся до суду.

68. У свою чергу порушення зазначених норм процесуального права призвело до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та постанови судом апеляційної інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

69. Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

70. З огляду на викладене, Верховний Суд встановив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу першого заступника Львівської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року у справі № 380/5945/25 скасувати.

Справу № 380/5945/25 направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач В. М. Бевзенко

Судді: О. П. Стародуб

В. М. Шарапа