Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №500/5136/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/5136/25 пров. № А/857/52793/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.10.2025р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт (суддя суду І інстанції: Мірінович У.А., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 28.10.2025р., м.Тернопіль; дата складання повного рішення суду І інстанції: 28.10.2025р.),-

В С Т А Н О В И В:

29.08.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач Фізична особа-підприємець /ФОП/ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) № 080940 від 12.08.2025р. про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на позивача накладено штраф в розмірі 17000 грн. на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України № 2344-III від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт»; стягнути з відповідача понесені судові витрати (а.с.1-22).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні) (а.с.31 і на звороті).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.10.2025р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.57-61).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ФОП ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.65-89).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що він не може вважатися автомобільним перевізником; належний йому автомобіль він передав у користування ОСОБА_2 , який використовував його 15.07.2025р. для своїх приватних потреб.

Під час розгляду справи суд помилково врахував усні пояснення водія, що були зафіксовані у відеоматеріалах перевірки; реєстрація транспортного засобу проведена відповідно до вимог закону; спірна постанова про накладення штрафу винесена неуповноваженою особою.

Відповідач Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.104-113).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до задоволення, з наступних мотивів.

Як слідує із змісту заявленого позову, ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що в розглядуваних правовідносинах останній не був автомобільним перевізником.

Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ФОП ОСОБА_1 у розглядуваних відносинах виступав автомобільним перевізником, а тому відноситься до суб`єктів відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Також матеріалами справи повністю підтверджуються порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, через що відповідач правомірно застосував до позивача адміністративно-господарські штрафи.

Разом з тим, із викладеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області на підставі направлення на рейдову перевірку № 002209 від 11.07.2025р. проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) на автодорозі М-19, 318 км, Тернопільська обл.

15.07.2025р. під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевірено транспортний засіб марки IVECO, державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 , власником якого є позивач (а.с.26, 29).

За результатами перевірки посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Тернопільській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) складено Акт № ОАР 059886 від 15.07.2025р., у якому зафіксовано порушення вимог абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону.

Під час перевірки водій надав посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, товарний чек від 15.07.2025р. (а.с.26-27).

На підставі зазначених документів відповідач встановив, що водій здійснював перевезення вантажу – піску; у водія на момент перевірки були відсутніми товарно-транспортна накладна на вантаж форми № 1-НТ, а також заповнені тахокарти за 01.07.2025р., 02.07.2025р., 05.07.2025р., 06.07.2025р., 07.07.2025р., 10.07.2025р., 13.07.2025р. або бланк підтвердження діяльності водія за вказані дні.

Розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по Акту № ОАР 059886 від 15.07.2025р. призначено на 12.08.2025р., про що позивача повідомлено листом (а.с.41).

Згідно трекінгу з вебсайту АТ «Укрпошта» № 4602700292279 повідомлення отримано 23.07.2025р. (зворот а.с.41).

За результатами розгляду Акту № ОАР 059886 від 15.07.2025р., в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) 12.08.2025р. виніс постанову № ОПШ 080940 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн. відповідно абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 цього Закону (а.с.24).

Із наведеного слідує, що ключовим питанням в розглядуваній справі є правильність віднесення позивача до кола перевізників та встановлення наявності ознак допущеного порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із винесенням Укртрансбезпекою оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу за порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність на момент перевірки документів, передбачених положеннями статті 48 цього Закону, - товарно-транспортної накладної, інформації щодо робочого часу та часу відпочинку водія за 01.07.2025р., 02.07.2025р., 05.07.2025р., 06.07.2025р., 07.07.2025р., 10.07.2025р., 13.07.2025р. або бланку підтвердження діяльності за вказані дні.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України № 2344-III від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також - Закон № 2344-III).

Відповідно до ч.12 ст.6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу ч.7 ст.6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.

Приписами ч.14 ст.6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частинами 17-20 ст.6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1567 від 08.11.2006р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі також - Порядок № 1567).

За приписами п.14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до п.15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Частиною першою ст.47 Закону № 2344-III визначено, що до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

Згідно з частинами першою-другою ст.48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

При цьому, у статті 1 Закону № 2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні:

автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст.33 Закону № 2344-III).

Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Згідно із пп.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. (надалі - Правила № 363), основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III передбачена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України «Про автомобільний транспорт» в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№ 640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

Так, у постанові від 19.10.2023р. (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22.02.2023р. (справа № 240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12.10.2023р. у справі № 280/3520/22.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023р. у справі № 620/18215/21).

Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21.12.2023р. у справі № 280/2150/23).

У постанові від 23.08.2023р. у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст.ст.33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

У аспекті наведеного, колегія суддів зазначає, що приписи ч.2 ст.33 Закону України «Про автомобільний транспорт» містять умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:

особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Водночас, саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Виходячи з сукупності фактичних обставин, справи суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у спірних правовідносинах позивача ФОП ОСОБА_1 слід вважати автомобільним перевізником та суб`єктом відповідальності, передбаченої ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Такий висновок спростовується сукупністю встановлених під час рейдової перевірки обставин.

Зокрема, під час рейдової перевірки водій транспортного засобу пред`явив товарний чек від 15.07.2025р., згідно якого вантаж (пісок) відпущений ТзОВ «Кооператив Ліщинка», на чеку написано прізвище « ОСОБА_3 » (а.с.5).

Будь-яких доказів причетності позивача до перевезення згаданого вантажу на момент проведення рейдової перевірки відповідачем не надано, таких не здобуто під час судового розгляду.

Стосовно відеоматеріалів, на які покликається суд, колегія суддів враховує, що такі до Акту № ОАР 059886 від 15.07.2025р. не долучені (останній не містить застереження про наявність відповідних відеоматеріалів).

Звідси, результати перевірки свідчать про те, що водій ОСОБА_2 керував автомобілем на законних підставах та здійснював перевезення піску, приналежність якого посадовими особами Укртрансбезпеки встановлена не була, як і не була встановлена приналежність ФОП ОСОБА_1 до суб`єкта господарювання, який здійснює їхнє перевезення. Тобто перевірку було проведено без належного з`ясування усіх складових виявленого порушення, що свідчить про необґрунтованість оскарженого рішення.

Ураховуючи те, що в цій справі автомобільного перевізника органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, колегія суддів вважає, що Відділом державного нагляду (контролю) у Тернопільській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.

Отже, за встановлених обставин справи колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що в розглядуваній ситуації позивач не здійснював із використанням власного вантажного транспорту перевезення вантажів, через що не підпадає під визначення автомобільного перевізника в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

У свою чергу, допущені недоліки в оформленні документів щодо користування вантажним автомобілем, наявність у позивача статусу суб`єкта господарювання, перебування водія ОСОБА_2 у трудових відносинах з останнім, не спростовують вищевказаних висновків, які ґрунтуються на врахуванні судом всіх обставин справи в їх сукупності.

З огляду на підтвердження в судовому засіданні тої обставини, що позивач не може вважатися автомобільним перевізником в розглядуваній ситуації, інші доводи апеляційної скарги не мають принципового значення.

З врахуванням встановлених обставин, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про необґрунтованість та безпідставність застосування до позивача адміністративно-господарський штрафу за надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що останній підлягає до задоволення, з викладених підстав.

В порядку ст.139 КАС України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на користь ФОП ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211 грн. 20 коп. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1816 грн. 80 коп.; всього до стягнення – 3028 грн. (а.с.23, 90).

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.10.2025р. в адміністративній справі № 500/5136/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) № 080940 від 12.08.2025р. про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (03150, м.Київ, вул.Антоновича, буд.51, код ЄДРПОУ 39816845) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) наступні судові витрати:

сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211 грн. 20 коп.;

сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1816 грн. 80 коп.;

всього до стягнення – 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 08.07.2026р.