Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №260/205/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/205/26 пров. № А/857/25039/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря Майстрів Ю.І.,

представника відповідача Мельничука Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 260/205/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,-

суддя в 1-й інстанції Дору Ю.Ю.,

час ухвалення рішення 23.03.2026 року, 09:30 год.,

місце ухвалення рішення м.Ужгород,

дата складання повного тексту рішення 27.03.2026 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Закарпатської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул.Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 260/5233/24 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області за період з 05.03.2025 по 17.09.2025 в розмірі 314 789,55 грн. (триста чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять гривень 55 копійок). В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову повністю, а їхній зустрічний позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовують тим, що позивач із заявою про добровільне виконання вказаних судових рішень в частині поновлення на посаді, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора до Офісу Генерального прокурора не звертався, та не скористався правом звернення до органів державної виконавчої служби, не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та його умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність. Позивач до звільнення перебував у трудових відносинах та отримував заробітну плату у прокуратурі Закарпатської області , яка є розпорядником коштів нижчого рівня та самостійно приймає рішення щодо фінансових зобов`язань у межах виділених їм бюджетних повноважень, то виконати вище указані дії та подати відповідні відомості до системи персоніфікованого обліку має можливість саме Закарпатська обласна прокуратура, яка є роботодавцем для позивача. Тому, у разі ухвалення рішення на користь позивача, має стягувати середній заробіток з Закарпатської обласної прокуратури, яка є належним відповідачем у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлялися про час і місце апеляційного розгляду справи, і оскільки їхня явка в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їхній відсутності на підставі наявних доказів про права і взаємовідносини учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав, а саме.

Наказом Генерального прокурора № 168к від 17 липня 2024 року позивача звільнено з посади першого заступника прокурора Закарпатської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з 19 липня 2024 року.

Позивач не погодився з наказом та оскаржив його в Закарпатському окружному адміністративному суді.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 260/5233/24 позовну заяву задоволено:

Визнано протиправним та скасова рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 7 від 02.11.2023 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою для складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також ненаданням документального підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту».

Визнано протиправним та скасувано наказ Генерального прокурора від 17 липня 2024 року № 168 к «Про звільнення».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області та органах прокуратури з 20 липня 2024 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 із Закарпатської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2024 року по 04 березня 2025 року у розмірі 363905,65 грн., із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у справі № 260/5233/24 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року в справі № 260/5233/24 без змін.

Наказом Генерального прокурора № 457к від 18 вересня 2025 року було скасовано наказ прокурора Закарпатської Генерального прокурора від 17 липня 2024 року № 168к про звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів прокуратури, та водночас поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 20 липня 2024 року.

Як зазначив позивач та не заперечили відповідачі, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 березня 2025 року по 17 вересня 2025 року ОСОБА_1 не нараховувався та не виплачувався, тому позивач звернувся до суду із даним позовом.

Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Правові положення аналогічного змісту містяться також в статті 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно із статтею 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, законодавством передбачено обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Наведена правова позиція підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.12.2019 у справі №817/1308/16, від 17.06.2020 у справі №521/1892/18, від 21.04.2021 у справі №461/1303/19.

Щодо негайного поновлення позивача на посаді, відповідач 2 вказує, що позивач не звертався із заявою про добровільне виконання вказаних судових рішень в частині поновлення на посаді, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора.

Доводи відповідача 2, суд не приймає, оскільки після прийняття Закарпатським окружним адміністративним судом рішення від 04 березня 2025 року у справі №260/5233/24 у відповідача, як роботодавця, виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Однак, суд звертає увагу на те, що станом на момент прийняття рішення у цій справі, доказів негайного поновлення позивача на посаді відповідачем не надано, з огляду на матеріали справи, позивача було поновлено на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області тільки наказом Генерального прокурора № 457к від 18 вересня 2025 року.

Враховуючи викладене, відповідачі не довели належними та допустимими доказами неможливість негайного виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі №260/5233/24, починаючи з 05.03.2025 (наступний день після ухваленого рішення про поновлення на посаді позивача).

встановлені чинним законодавством гарантії обов`язковості виконання судових рішень, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі здійснюється незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, а від 05.03.2020 у справі №280/360/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, у значенні статті 235 КЗпП України вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, тобто період з дня наступного за днем звільнення (незаконного переведення на іншу роботу) по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08 грудня 2022 року №460/2014/19.

Таким чином, часом вимушеного прогулу позивача є період з 05 березня 2025 року по 17 липня 2025 року та становить 141 робочий день.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі Порядок № 100) та згідно пункту "з" статті 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 абзацу 1 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, відповідно до довідки Закарпатської обласної прокуратури від 26 січня 2026 року №21-2 вих. 2026 середня заробітна плата позивача, яка обчислена, виходячи з виплат, що передували звільненню, відповідно до постанови № 100 складає - 48000,00 грн., середньоденна заробітна плата позивача складає 2232,55 грн.

Отже, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 314789,55 грн. (2232,55 грн. х 141 дні).

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 260/205/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

З. М. Матковська

Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року.