Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №500/3071/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3071/25 пров. № А/857/31863/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковська З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю,

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року (суддя – Мандзій О.П., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м. Тернопіль, дата складення повного рішення – 30.06.2025),

в адміністративній справі №500/3071/25 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

встановив:

У травні 2025 року позивач Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - Тернопільське ОВ ФСЗОІ) звернулося в суд з адміністративним позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарську санкцію в сумі 11733,80 грн та пеню в сумі 211,32 гривень, а всього 11945,12 грн..

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення є прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що суд неправильно застосував статтю 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (надалі – Закон № 875), не врахувавши, що: обов`язок забезпечення нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю не залежить від дати реєстрації суб`єкта господарювання, а виникає при наявності середньооблікової чисельності штатних працівників понад 8 осіб; Закон № 875 не передбачає винятків щодо тривалості використання найманої праці протягом звітного періоду. Суд першої інстанції, на думку апелянта, неправомірно застосував положення Інструкції зі статистики кількості працівників, яка не є нормативним актом у контексті виконання Закону №875.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року і постановити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 10.08.2024 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в Тернопільському обласному відділенні фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, як суб`єкт господарювання, який в своїй діяльності використовує найману працю.

Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у автоматизованому режимі, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік ФОП ОСОБА_1 , відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 11 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб, при нормативі робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 особа. Середня річна заробітна плата штатного працівника складає 23467,59 грн та за 1 робоче місце, незайняте особою з інвалідністю, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 11733,80 грн. (а.с. 10).

У зв`язку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій на 36 днів, відповідачу нараховано пеню в сумі 211,32 грн. (а.с. 11).

Також встановлено, що на запит Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю №247/04-108 від 28.03.2025 про подання звітів Ф-З-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю у 2024 році ФОП ОСОБА_1 , Тернопільським обласним центром зайнятості листом №06-2/1021 від 10.04.2025 повідомлено, що протягом 2024 року ФОП ОСОБА_1 звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» для осіб з інвалідністю не подавав (а.с. 15-20).

Адміністративно-господарські санкції в розмірі 11733,80 грн та пеня в розмірі 211,32 грн відповідачем в добровільному порядку не сплачено, що стало причиною звернення позивача до суду для стягнення вказаних сум в примусовому порядку.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 (далі – Закон №875-ХІІ) передбачено, що Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій у сфері зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону №875-XII, Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частинами 12, 13 та 14 ст.19 Закону №875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

У разі зміни до 31 березня показників за попередній рік у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, що впливають на визначену згідно із частиною дванадцятою цієї статті суму адміністративно-господарських санкцій, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю до 10 червня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності формує та надсилає уточнений розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Зміна показників у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування після 31 березня не призводить до зміни сум адміністративно-господарських санкцій, які визначені у відповідному розрахунку або уточненому розрахунку.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.20 Закону №875-XII, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.13 ст.19 Закону №875-ХІІ, розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (ч.10 ст.20 Закону №875-XII).

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які використовують найману працю та мають середньооблікову чисельність штатних працівників 8 осіб і більше та не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

При вирішенні спору суд також бере до уваги те, що питання, пов`язані з обліком штатних працівників, регулюються Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722 (далі Інструкція № 286), дія якої згідно із пунктом 1.1 поширюється на всі юридичні особи, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.2.5 Інструкції №286, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу. Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував. При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо. Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

При вирішення спірних правовідносин колегія суддів також враховує, що відповідно до приписів Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” у період дії воєнного стану не передбачено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю за заявами Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Такі ж положення викладено у постанові Кабінету Міністрів України “Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану” №303 від 13.03.2022, за якими припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 “Про введення воєнного стану в Україні”.

За наведеного Управління Держпраці в Рівненській області не може проводити планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 “Про введення воєнного стану в Україні”.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, не проведення перевірки органами Держпраці не впливає на можливість самостійного визначення та нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

У вказаній категорії справ суд, перш ніж задовільнити чи відмовити в задоволенні позову, повинен дослідити виконання роботодавцем чотирьох обов`язків, які покладені на нього ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ і лише в разі встановлення судом виконання роботодавцем обов`язків, визначених ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ, адміністративний позов про стягнення адміністративно-господарських санкцій може бути залишений без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 73 – 76 КАС України).

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі “Бочаров проти України”, пар.53 рішення в справі “Федорченко та Лозенко проти України”, пар.43 рішення в справі “Кобець проти України”, при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення “поза розумним сумнівом”. Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Отож, свої доводи сторони мають підтвердити належними і допустимими доказами.

Позивач доводить перед судом, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що тягне за собою обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Позивач, на доведення своїх вимог надав суду:

- розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - не заповнено поле, кількість інвалідів, які повинні працювати відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1, середньорічна зарплата штатного працівника – 23467,59 грн, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів – 11733,80 грн;

- розрахунок пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, проведений Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю станом на 21 травня 2025 року, згідно якого загальний розмір пенсі становить 211,32 грн.

- повідомлення від 19.03.2025, адресоване ФОП ОСОБА_1 про необхідність сплати в строк до 15.04.2025 адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів – 11733,80 грн.,

- відповідь Тернопільського ОЦЗ за №06-2/1021 від 10.04.2025 про те, що протягом 2024 року ФОП ОСОБА_1 звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» для осіб з інвалідністю не подавав.

Відповідач же не подав суду ні відзиву на позовну заяву, ні відзиву на апеляційну скаргу, із наведенням свої обгрунтувань (заперечень) щодо предмету спору.

При цьому, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем свого обовязку щодо створення робочих місць і вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю з серпня 2024 року.

Крім цього, колегія суддів враховує, що наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання (набрав чинності 07.07.2022) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання".

Даним наказом від 12.04.2022 №827-22 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» передбачено, що форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії); форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником; роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна; первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії); уточнювальна форма № 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата (ів) тощо (пункти 1.4, 1.5, 1.6 розділу І Порядку).

При цьому, Законом №875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

В той же час, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю є Звіт форми № 3-ПН.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.06.2022 у справі №826/11977/18.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком або збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

У розглядуваній справі апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Отже, враховуючи, що відповідач не вжив усіх належних заходів, тому наявна ознака допущення ним правопорушення у сфері господарювання, що є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за не працевлаштування особи з інвалідністю.

Таким чином, встановлені фактичні обставини справи дають суду обґрунтовані підстави для висновку, що оскільки відповідач не виконав обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає нормам матеріального права, прийняте з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що у відповідності до вимог ст.317 КАС України є підставою для його скасування і прийняття нової постанови суду про задоволення позовних вимог.

За приписами статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору перерозподілу не підлягають.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю – задоволити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №500/3071/25 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені – скасувати та ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю – задоволити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарську санкцію в сумі 11733 (одинадцять тисяч сімсот тридцять три) гривні 80 коп. та пеню в сумі 211 (двісті одинадцять) гривень 32 коп., а всього 11945 (одинадцять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 12 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська