Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №161/25024/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 161/25024/25 пров. № А/857/27771/26

Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі: судді-доповідача Сала П.І., суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, у якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6214956 від 24.11.2025, а провадження у відповідній справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн. Згідно із фабулою постанови: "24.11.2025 о 15:37 на автодорозі Н-22 Устилуг-Луцьк-Рівне, 127 км 700 м, водій керував транспортним засобом Renault Koleos, д.н.з. НОМЕР_1 , який не був зареєстрований у встановлений законом термін, згідно постанови КМУ № 963 від 13.08.2025, чим порушив п. 30.1 ПДР - керування водієм ТЗ не перереєстрованим в установленому порядку.".

Позивач вважає посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 963 від 13.08.2025 помилковим, оскільки нею не установлено строків реєстрації транспортного засобу та не врегульовано порядок їх перереєстрації. Відтак постанова КМУ № 963 від 13.08.2025 не може бути правовою підставою для визнання особи винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП. З цих мотивів постанова № 6214956 від 24.11.2025 підлягає скасуванню, оскільки вона не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 283 КУпАП - не містить зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адиміністративне правопорушення.

Також у позовній заяві позивач ствердив про порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки інспектор фактично позбавив його можливості скористатися правовою допомогою, здійснивши розгляд справи на місці зупинки автомобіля та у прискореному режимі, незважаючи на складність правової кваліфікації (яка вимагала аналізу постанов КМУ № 1388, № 1200, № 963 та співставлення їх норм).

Департамент патрульної поліції подав відзив, в якому позов заперечив та просив відмовити у його задоволенні. Серед іншого звертав увагу на те, що відповідальність за ч. 6 ст. 121 КУпАП настає за керування водієм транспортним засобом незареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, а не за відсутність реєстрації транспортного засобу у визначений законом строк. При цьому відповідно до п. 30.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відмочу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їх технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів. Норма подібного змісту міститься також у п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, який затверджено постановою КМУ від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок № 1388), із зімнами, внесеними постановою КМУ № 963 від 13.08.2025. Таким чином, враховуючи, що позивач керував не зареєстрованим транспортним засобом, у його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП. Факт вчинення правопорушення підтверджується відеозаписом з портативного нагрудного реєстратора поліцейського, на якому також зафіксовано роз`яснення позивачу прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.04.2026 позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано постанову поліцейського взводу № 1 роти № 4 УПП у Волинській області ДПП Лісінчука А. В. серії ЕНА № 755340 від 24.11.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП, та застосування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу в сумі 850,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрито.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з`ясування обставин справи.

Наголошує, що об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП, полягає саме у факті керування транспортним засобом, який не зареєстрований у встановленому законом порядку, а не у порушенні строків його реєстрації. Водночас автомобіль, яким керував позивач в момент його зупинки працівниками поліції 24.11.2025, не був зареєстрований, хоча придбаний ще 10.09.2025.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необхідності обов`язкового посилання виключно на норми Порядку № 1388, оскільки відповідальність позивача настала безпосередньо на підставі п. 30.1 ПДР України та ч. 6 ст. 121 КУпАП.

На думку скаржника, оскаржувана постанова повністю відповідає вимогам ст. 283 КУпАП і суд безпідставно визнав її формальною і такою, що не містить чіткового викладення суті правопорушення.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судове засіданні, призначене на 25.06.2026, учасники справи не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі. Просить рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідач заявив клопотання про участь його представника в режимі відеоконференції. Однак у задоволенні такого клопотання відмовлено через недотримання встановленого законом порядку (строку) на його подання до суду.

За приписами ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Норма аналогічного змісту міститься у ч. 3 ст. 268 КАС України, якою встановлено особливості повідомлення учасників справи в окремих категоріях термінових адміністративних справ, зокрема передбачених статтею 286 КАС України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на викладене та враховуючи можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

При цьому суд застосовує положення ч. 3 ст. 243 КАС України щодо строків складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів встановила, що спірна постанова серії ЕНА № 6214956 від 24.11.2025 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування на території України, винесена посадовою особою УПП у Волинській області - поліцейським взводу № 1 роти № 4 сержантом поліції Ліснічуком А.В.

Вказаною постановою позивача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП, а саме за керування автомобілем маки "Renault Koleos" (д.н.з. НОМЕР_1 ), який не був зареєстрований у встановлений законом термін, згідно з постановою КМУ № 963 від 13.08.2025, чим порушив п. 30.1 ПДР - керування водієм ТЗ не перереєстрованим в установленому порядку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов та скасовуючи вказану постанову, виходив із того, що в провину ОСОБА_1 поставлено порушення норм підзаконного нормативно-правового акту, яким безпосередньо не регулюється порядок реєстрації та перереєстрації транспортних засобів, а саме постанови КМУ № 963 від 13.08.2025. Крім того, оскаржувана постанова не містить жодних відомостей щодо дати придбання, (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України транспортного засобу "Рено", номерний знак НОМЕР_2 , дати закінчення строку можливого керування таким транспортним засобом (фактично - дати вчинення триваючого правопорушення), та конкретного пункту нормативно-правового акту або підзаконного нормативно-правового акту, порушення якого ставилось у провину позивачу. Отже, за своїм змістом постанова є формальною та в ній відсутні чітке і конкретне викладення суті правопорушення.

Оцінюючи наведені висновкиз урахуванням доводів апелянта та позиції іншої сторони, колегія суддів зазначає таке.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

За приписами статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема поліцейського, а також встановлення та доведення відповідним суб`єктом факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена законом.

Так, статтею 121 КУпАП встановлена відповідальність водіїв за порушення правил керування або експлуатації транспортного засобу, правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Згідно з частиною шостою зазначеної статті керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз диспозиції цитованої норми свідчить про те, що вона передбачає адміністративну відповідальність за порушення встановленого порядку легалізації та обліку транспортних засобів під час їх експлуатації.

Суб`єктом цього правопорушення є водій транспортного засобу. Водночас відповідальність за це правопорушення покладається на особу, яка перебуває за кермом у момент зупинки, незалежно від того, чи є вона юридичним власником цього транспортного засобу, чи користувачем (керує ним за довіреністю/усною згодою власника).

Об`єктивна сторона цього правопорушення характеризується активною дією - керуванням транспортним засобом, який не пройшов обов`язкову процедуру державної реєстрації чи перереєстрації.

Склад правопорушення є формальним: воно вважається закінченим з моменту початку руху такого авто, незалежно від настання будь-яких негативних наслідків.

Отже, достатнім є сам факт експлуатації (керування) автомобіля на дорозі загального користування, якщо цей автомобіль не пройшов процедуру реєстрації або перереєстрації у встановленому порядку.

Щодо формулювання "не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку", то воно має бланкетний характер, тобто відсилає до відповідних релеватних нормативно-правових актів.

Закон України "Про дорожній рух" регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).

Згідно з п. 1.1 ПДР України такі правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Підпунктом "в" пункту 2.9 ПДР України передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС.

Водночас в силу приписів п. 30.1 ПДР України власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.

Також, відповідно до п. 7 Порядку № 1388 у редакції постанови КМУ № 963 від 13.08.2025, яка діяла на момент виявлення адміністративного правопорушення та винесення оскаржуваної постанови (24.11.2025), власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) (крім суб`єктів господарювання, що придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його подальшого продажу) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Попередня редакція п. 7 Порядку № 1388 продовжувала строк державної реєстрації (перераєстрації) транспортних засобів на строк введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та протягом дев`яноста днів після його скасування (припинення).

Отже, після 13.08.2025 адміністративна відповідальність водія за ч. 6 ст. 121 КУпАП настає у разі керування незареєстрованим транспортним засобом, за умови спливу на момент виявлення порушення граничного десятиденного строку з дня придбання (набуття) транспортного засобу для його реєстрації (перереєстрації).

Як видно з матеріалів справи, 24.11.2025 під час несення служби на автомодорозі Н-22 "Усилуг-Луцьк-Рівне", 127 км + 700 м, працівниками УПП у Волинській області ДПП було зупинено автомобіль марки "Renault Koleos" з номерним знаком для разових поїздок НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Під час здійснення перевірки з використанням інформаційних баз даних Національної поліції України встановлено, що вказаний транспортний засіб був придбаний 10.09.2025.

Цей факт зафіксований на відеореєстратор нагрудної камери поліцейського та підтверджується наявним у справі актом огляду реалізованого транспортного засобу № 8815/25/001178 від 10.09.2025.

Крім того, як вбачається з відеозапису та обґрунтування позовних вимог, позивач не заперечує тієї обставини, що на момент зупинки минуло більше десяти днів з дня набуття (придбання) ним автомобіля.

Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Тож, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Аналогічний висновок щодо обов`язку доказування в адміністративному процесі викладено у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справа № 760/2846/17.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наданими відповідачем доказами (письмовими та матеріалами відеофіксації правопорушення) доводиться факт керування позивачем транспортним засобом, незареєстрованим (переєстрованим) в установленому порядку на момент зупинки, а отже, наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП.

При цьому колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про скасування спірної постанови з підстав незазначення у ній нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення, а також відсутності у ній чіткого і конкретного викладення суті правопорушення.

За змістом постанови серії ЕНА № 6214956 від 24.11.2025, яка є предметом оскарження, "24.11.2025 о 15:37 на автодорозі Н-22 Устилуг-Луцьк-Рівне, 127 км 700 м, водій керував транспортним засобом Renault Koleos, д.н.з. НОМЕР_1 , який не був зареєстрований у встановлений законом термін, згідно постанови КМУ № 963 від 13.08.2025, чим порушив п. 30.1 ПДР - керування водієм ТЗ не перереєстрованим в установленому порядку.".

Отже, сама по собі словесна конструкція фабули є зрозумілою, логічною та повністю узгоджується з диспозицією ч. 6 ст. 121 КУпАП.

У постанові зафіксовано час, місце, марку транспортного засобу та протиправну дію водія - факт безпосереднього керування автомобілем, який не пройшов встановленому процедуру оформлення (реєстрації).

Крім того, у постанові міститься пряме посилання на п. 30.1 ПДР України, який імперативно забороняє експлуатацію таких транспортних засобів, що дозволяє особі повною мірою усвідомити характер висунутого звинувачення. Також на відеозаписі зафіксовано, що під час розгляду справи та винесення постанови інспектор детально роз`яснює позивачу суть допущеного ним порушення, в тому числі щодо передбаченого чинним законодавством строку реєстрації (перереєстрації) автомобіля після його придбання (набуття).

Щодо посилання у постанові про накладення адміністративного стягнення на постанову КМУ № 963 від 13.08.2025 замість Порядку № 1388, то за обставин, коли:

1) факт несвоєчасної реєстрації автомобіля водієм не заперечується і повністю доводиться належними й допустими доказами,

2) правопорушення мало місце незадовго після внесення змін, які по-іншому врегулювали відповідний обов`язок щодо реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу (редакція пункту 7 змінилася саме на підставі постанови КМУ № 963 від 13.08.2025),

3) саме на цих змінах інспектор наголошував у розмові з водієм, пояснюючи суть вчиненого правопорушення, а тому, вочевидь, вирішив зіслатися на "свіжу" редакцію правил, а не на базовий документ,

така надмірна деталізація у формулюванні фабули правопорушення не нівелює протиправності дій водія та не може визнаватися тим істотним процедурним дефектом, який дає самостійні (і єдині) підстави для скасування оскаржуваної постанови.

При цьому колегія суддів враховує, що вказана Постанова № 963 не є окремим законодавчим актом, який регулює відмінні правовідносини. Навпаки, він є невід`ємною частиною Порядку № 1388, оскільки саме на підставі нього були внесені чинні та обов`язкові до виконання зміни у правила державної реєстрації транспортних засобів.

Крім того, посилання на цей нормативно-правовий акт узгоджується з вимогами бланкетності диспозиції ч. 6 ст. 121 КУпАП, оскільки чітко вказує водію на джерело права, яке регулює порядок обліку транспортних засобів, а отже, дає можливість зрозуміти, за невиконання яких саме нормативних вимог його притягують до відповідальності, та за якими правилами обчислювався граничний 10-денний строк.

Колегія суддів наголошує, що недоліки форми процесуального документа тягнуть за собою його скасування лише у разі, якщо вони є суттєвими та перешкоджають встановленню об`єктивної істини або порушують права особи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною, зокрема, у постанові від 24.12.2019 у справі № 459/1801/17 основною та обов`язковою ознакою об`єктивної сторони правопорушення є протиправне діяння, факт вчинення якого підтверджено відеоматеріалами, відсутність якого б виключала склад наведеного адміністративного правопорушення. Формальні недоліки фіксації правопорушення (описки, помилки технічного характеру), за загальним правилом, не можуть бути підставою для скасування відповідного рішення та звільнення особи від відповідальності за скоєне.

Відтак, за встановлених обставин справи та наявних у ній доказів, які повністю доводять матеріальний факт вчинення адміністративного проступку, скасування судом першої інстанції постанови про накладення адміністративного стягнення виключно через формальну неточність у посиланні на урядову постанову колегія суддів вважає помилковим.

Твердження позивача про те, що уповноваженою особою суб`єкта владних повноважень було порушено його право на професійну правничу допомогу не були предметом оцінки судом першої інстанції, а відтак не охоплюються межами перегляду суду апеляційної інстанції, визначеними ст. 308 КАС України.

Крім того, вказані твердження спростовуються наявними у справі відеодоказами, згідно з якими (запис з 15:32:55 год) поліцейський роз`яснює позивачу його права як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а на запитання про їх зрозумілість позивач надає ствердну відповідь. Крім того, на відео зафіксовано (з 15:33:45 год), що поліцейський запитує, чи не бажає позивач скористатися тими правами, які були озвучені (в тому числі правом на правову допомогу адвоката), на що позивач відповідає: "Ні".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За правилами ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною другою цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.04.2026 скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Оскільки судом апеляційної інстанції задоволено апеляційну скаргу суб`єкта владних повноважень, який поніс судові витрати лише у виді судового збору за подання апеляційної скарги, сплачений ним судовий збір з позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 139, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2026 року у справі № 161/25024/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.

Повний текст постанови складено та підписано 08.07.2026 (враховуючи перебування у відпустці окремих суддів зі складу колегії суддів).

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль