Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №380/1213/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокуСправа № 380/1213/26 пров. № А/857/19297/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року (головуюча суддя Брильовський Роман Михайлович, м. Львів) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,-

Короткий зміст позовних вимог

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими вимогами: - визнати неправомірною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію невикористаної додаткової відпустки учаснику бойових дій) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021, на 01.01.2022; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію невикористаної додаткової відпустки учаснику бойових дій) за період з 12.03.2021 по 25.05.2022 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021, на 01.01.2022 (з урахуванням виплачених сум); - визнати неправомірною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням винагороди щомісячної додаткової винагороди за постановою КМУ №168 від 28.02.2022; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням винагороди щомісячної додаткової винагороди за постановою КМУ №168 від 28.02.2022 (з урахуванням виплачених сум); - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції постановив рішення, яким задоволено частково адміністративний позов, а саме: - визнав протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні з 12.03.2021 по 25.05.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, за які такі нараховувалися та виплачувалися ОСОБА_1 ; - зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_2 ( військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 12.03.2021 по 25.05.2022 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції керувався частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII), положеннями Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі – Постанова № 704), положеннями Постанови КМУ «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103 (далі - Постанова № 103), Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III), з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 після скасування пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103. Суд дійшов висновку, що у зв`язку із визнанням протиправним та скасуванням постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 Постанови № 103, яким, зокрема, в пункт 4 Постанови № 704 були внесені зміни, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Таким чином, з 29.01.2020 виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які мають бути визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Крім того, перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині нарахування і виплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням винагороди щомісячної додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 з тих мотивів, що за своєю правовою природою щомісячна додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено на час воєнного стану, а відповідно до Порядку № 260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).

Суд також відмовив у задоволенні вимог в частині виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з мотивів їх передчасності, оскільки підстави для виплати компенсації втрати частини доходів виникають у місяці фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення. Враховуючи те, що заборгованість позивачу ще не нарахована та не виплачена, тому у позивача ще не виникли підстави на отримання компенсації.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Позивач, ОСОБА_1 , оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги стосовно: - зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Зазначає, що положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159, не ставлять право на таку компенсацію у залежність від попереднього окремого нарахування відповідних сум доходу. Натомість право на компенсацію виникає у зв`язку із самим фактом порушення встановлених строків виплати грошового доходу, незалежно від того, чи був такий дохід попередньо нарахований, чи його розмір визначено судовим рішенням. На підтвердження своєї позиції посилається на правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, викладені у постановах від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.

Крім того, не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, зазначаючи, що суд безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу з 20000 грн. до 2500 грн. без належного мотивування, не визначивши, які саме витрати не підлягають відшкодуванню та з яких підстав. Вказує, що відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а тому суд не мав підстав застосовувати критерій співмірності з власної ініціативи. Також зазначає, що судом не враховано усталену практику Верховного Суду щодо вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу та не надано належної оцінки обставинам, які свідчать про обґрунтованість заявленого до відшкодування розміру таких витрат.

Відповідач, військова частина НОМЕР_1 , оскаржила рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду в частині, що стосується задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що після внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України №103 до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. На переконання апелянта, скасування пункту 6 Постанови №103 судовим рішенням не відновило дію попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, а тому відсутні підстави для застосування прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач, військова частина НОМЕР_1 , у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів є передчасною, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про її виплату, а відповідач не приймав рішення про відмову у такій виплаті, що, на думку відповідача, виключає факт порушення права та узгоджується з висновками Верховного Суду. Крім того, вважає правомірним зменшення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на незначну складність справи, сталу судову практику у відповідній категорії спорів, неспівмірність заявленої суми обсягу фактично наданих послуг та подане відповідачем клопотання про зменшення таких витрат. Відтак вважає, що підстав для скасування рішення суду в оскарженій частині немає.

Позивач, ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що оскаржене рішення в частині задоволених позовних вимог, прийняте з дотриманням норм законодавства, на підставі повно встановлених обставин справи. Доводи апеляційної скарги, на його переконання, є безпідставними. Просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог - без змін.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції:

Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) у період з 12.03.2021 по 25.05.2022.

Відповідно до витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.05.2022 № 232-ос позивач звільнений зі служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення загону з 25.05.2022 року.

Грошове забезпечення позивача з 12.03.2021 по 25.05.2022 нараховувалося із застосуванням розрахункової величини 1762 грн. (прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01.01.2018), що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами (особистими картками грошового забезпечення за 2021-2022 роки).

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини:

Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), відповідно до якої, серед іншого, затвердив тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Ця постанова набрала чинності з 01.03.2018.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в первинній редакцій від 30.08.2017, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Примітки додатків №№ 1, 12, 13, 14 містили положення, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103). Цією постановою відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 6 Постанови № 103 внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, у пункт 4 Постанови № 704, який викладений в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Позиція суду апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційних скарг законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, враховує таке:

суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що після скасування пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 до спірних правовідносин підлягають застосуванню пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первинній редакції, яка передбачає визначення посадових окладів та окладів за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аргументи позивача на обґрунтування вимог апеляційної скарги зводяться до того, що підстави для виплати компенсації виникають у зв`язку із самим фактом порушення встановлених строків виплати грошового доходу, незалежно від того, чи був такий дохід попередньо нарахований, чи його розмір визначено судовим рішенням.

Аргументи відповідача зводяться до того, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не має наслідком автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, а тому при визначенні розміру грошового забезпечення підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно, сторонами визнаються.

Отже, спірним у цій справі є обрання норми матеріального права, яка регулює спірні правовідносини, а саме: застосування пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103 чи в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103, а також обгрунтованість висновків суду щодо відмови у задоволенні вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Вирішуючи ці питання, колегія суддів окремо оцінює доводи кожної з апеляційних скарг.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 щодо правомірності обчислення грошового забезпечення із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року колегія суддів керується такими мотивами:

відповідно до частини п?ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд за наслідками розгляду судових справ з аналогічними фактичними обставинами справи сформував висновки щодо застосування пункту 4 Постанови №704 (викладені в постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 та продубльовані у постановах 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, 15.03.2023 у справі № 420/6572/22, від 06.04.2023 у справі № 380/10075/21) такого змісту:

«21. […] Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

22. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103). Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

23. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

24. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.

25. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 480/5496/20 до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

26. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

27. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII № обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».

Колегія суддів апеляційного суду, враховуючи цитовані висновки Верховного Суду при оцінці спірних правовідносин, дійшла висновку, що з 12.03.2021 по 25.05.2022 до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у редакції, чинній до внесення змін Постановою № 103, а саме - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Порівняння розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 свідчить про те, що він є меншим ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2021 та 01.01.2022.

Тобто за спірний період розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення позивача, повинен бути розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законодавством України про державний бюджет України на відповідний рік. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення. Нарахування позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням в заниженому розмірі потягло за собою протиправне зменшення розміру інших виплат, для яких базою нарахування є місячне грошове забезпечення.

Аргументи апелянтів за своїм змістом фактично зводяться до заперечення наведених вище висновків Верховного Суду, тому суд їх відхиляє. Водночас апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції при вирішенні спору в частині обчислення розміру грошового забезпечення належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеним висновкам Верховного Суду щодо застосування в аналогічних спорах пункту 4 Постанови № 704. З огляду на це суд першої інстанції в цій частині дійшов правильного висновку, що дії відповідача, які полягають у застосуванні починаючи з березня 2021 неправильно обраної розрахункової величини (прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року) при нарахуванні позивачу грошового забезпечення та інших виплат у 2021-2022 роках є протиправними та призводять до порушення законних інтересів особи, за захистом яких вона звернулася до суду.

Отже, апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає, а рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення, колегія суддів керується такими мотивами:

питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до норм статей 3,4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до абзацу четвертого статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок - власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; - коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; - коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159. Відповідно до пункту 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 такого змісту:

« 27. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

29. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.»

При вирішенні цього спору суд враховує наведені вище висновки касаційного суду щодо обрання релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин. Як наслідок такого правозастосування колегія суддів дійшла висновку про те, що:

- компенсація розраховується шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць на приріст індексу споживчих цін за період невиплати доходу, тобто за період починаючи з моменту виникнення підстав для нарахування доходу і до моменту здійснення його фактичної виплати;

- нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд не враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 560/3582/24, постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 560/5613/24, від 15 серпня 2025 року по справі № 620/13883/24, в яких колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що день фактичної виплати грошового забезпечення не впливає на період, за який буде здійснюватися компенсація втрати частини доходу; право на таку виплату особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, оскільки такі висновки суперечать висновку, викладеному у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, яка, відповідно до положень статті 346 КАС України, має в ієрархії висновків касаційного суду пріоритет порівняно із висновком колегії суддів цього суду.

Оскільки відповідач ще ні розрахунку, ні виплати заборгованості не проводив, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача щодо нарахування та виплатити йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за спірний період є передчасними та такими, що не підлягають до задоволення.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення суду в цій частині також слід залишити без змін.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке:

суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, виходив із положень статей 132, 134, 139 КАС України та врахував правові висновки Верховного Суду щодо критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат позивачем були подані договір про надання правничої допомоги, додаткова угода до нього, ордер адвоката, акт наданих послуг, квитанція про оплату гонорару та інші документи, відповідно до яких вартість наданої правничої допомоги становила 20000 грн. Оцінивши характер спірних правовідносин, обсяг виконаних адвокатом робіт, складність справи, значення спору для сторін, а також врахувавши, що справа належить до категорії справ незначної складності, суд першої інстанції дійшов висновку про неспівмірність заявленого до відшкодування розміру витрат та визначив розумним і співмірним їх розмір у сумі 2500 грн.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до пункту 4) статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Нормами статті 30 цього Закону визначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як визначено в частині п`ятій статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження підстав, факту понесення та розміру витрат, пов`язаних з розглядом справи, представник позивача надав суду копії договору, акта наданих послуг із розрахунком розміру витрат, відповідно до яких сума витрат становить 20000 грн.

Враховуючи незначну складність та категорію цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи. Суд звертає увагу, що ця категорія справ належить до справ незначної складності, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень наявна велика кількість рішень цієї категорії, що значно спрощує та скорочує час на написання позовної заяви. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неспівмірність заявленого роміру витрат (20000 грн.) із складнісю справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди позивача з визначеним судом розміром компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 у цій частині також не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційних скарг помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на висновок по суті апеляційних скарг суд покладає понесені апелянтами судові витрати на них.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі №380/1213/26 – без змін.

Понесені сторонами судові витрати у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку покладаються судом на осіб, які їх понесли.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддя Р. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 08.07.26