Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №240/23606/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/23606/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

08 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмову, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмову, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

21 квітня 2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №313 від 02.11.2024 року призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №317 від 06.11.2024 року ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 06 листопада 2024 року.

За результатами направлених військовою частиною НОМЕР_1 матеріалів службового розслідування до органів Державного Бюро Розслідувань за вх.812/22417 від 03.12.2024 для надання діям військовослужбовця ОСОБА_1 правового аналізу згідно витягу із Єдиного Реєстру Досудових Розслідувань №62025240020002977 від 17.04.2025 року відкрито досудове розслідування за фактом самовільного залишення розташування військової частини ОСОБА_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №148 від 24.05.2025 року ОСОБА_1 відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не рахувати до чисельності Збройних Сил України та виключити зі списків особового складу військової частин з 24 травня 2025 року. Облікові документи направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В свою чергу позивач 04 липня 2025 року направив рапорт до відповідача про звільнення на підставі ч. 4 п.2 г, абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок», а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Листом від 25.07.2025 року № 812/30782 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №317 від 06.11.2024 року ОСОБА_1 вважається таким що з 06.11.2024 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 ».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №148 від 24.05.2025 року строк служби солдата призупинено.

У відповідь на звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 01.09.2025 повідомив, що документи ОСОБА_1 до них не надходили.

Вважаючи протиправною відмову військової частини у звільненні за наявних підстав, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частинами 1-2 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно приписів пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (надалі також Положення №1153/2008), громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом під час мобілізації, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Пунктом 2 ч.6 ст.2 Закону №2232-XII статті передбачено, що одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно п.п "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час воєнного стану): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

У контексті викладених норм, слідує висновок, що однією з підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану є перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

З матеріалів справи встановлено, що позивач був призваний за мобілізацією згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.11.2024 №240, проходив військову службу у Збройних Силах України з 02.11.2024 (наказ від 02.11.2024 №313).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №317 від 06.11.2024 солдата ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину з 06.11.2024. Призупинено виплати та знято з котлового забезпечення.

Як свідчать матеріали справи, 12 листопада 2024 року внесено повідомлення про кримінальне правопорушення №812/20530 про самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем призваним під час мобілізації солдатом ОСОБА_1 .

За результатами службового розслідування військова частина НОМЕР_1 матеріали розслідування разом з листом від 03.12.2024 №812/22417 направила до Державного бюро розслідувань Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Хмельницькому.

У зв`язку з вказаним, 17.04.2025 зареєстровано кримінальне провадження №62025240020002977.

В подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.05.2025 №148 на підставі наказу командира військової частини по особовому складу від 24.05.2025 №158-РС призупинено строк військової служби, вислугу років для призначення пенсії та вислугу у військовому званні, виплату грошового і здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення з 17.04.2025 та не враховувати до чисельності ЗСУ.

Виключено ОСОБА_1 зі списків особового складу частини з 24.05.2025, облікові документи направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-ХП - Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Частина 3 ст.24 Закону №2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.1 Положення №1153/2008 - Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі, а також застосовується до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що Військова частина НОМЕР_1 керуючись наданими законом обов`язками та повноваженнями вчинила визначений алгоритм дій у випадку встановлення факту СЗЧ.

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку надається оцінка вимогам виключно щодо наявності у військової частини НОМЕР_1 правових основ відмовити листом від 25.07.2025 року №812/30782 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 .

Тобто у наявних правовідносинах спір полягає не у наданні оцінки діям військової частини НОМЕР_1 за наслідками самовільного залишення частини ОСОБА_1 , а саме фактичне встановлення правомірності відповіді на рапорт.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, призупинення служби та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини з 24.05.2025 згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 24.05.2025 №148 та №158-РС.

Вказані накази є чинними, доказів їх оскарження (скасування), або оскарження (скасування) інших актів індивідуальної дії військової частини НОМЕР_1 щодо ОСОБА_1 до матеріалів справи не надано.

Відтак, ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та виключений з її списків.

Натомість позивач тільки після набуття статусу особи, що може мати право на звільнення з військової служби у особливий період звернувся з рапортом від 04 липня 2025 року про звільнення на підставі ч. 4 п.2 г, абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок», а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Листом від 25.07.2025 року №812/30782 військова частина НОМЕР_1 повідомила, про розгляд рапорта та наявність наказів командира військової частини НОМЕР_1 №313 від 02.11.2024, №317 від 06.11.2024 та №148 від 24.05.2025.

В ході дослідження вказаного листа, судом не встановлено відмови у звільненні ОСОБА_1 , як стверджує сторона позивача.

Військова частина НОМЕР_1 , не може приймати рішення ні про звільнення ні про відмову у звільненні ОСОБА_1 станом на липень 2025 року, оскільки таким обставинам передував наказ командира військової частини про виключення позивача зі списків особового складу частини.

Колегія суддів зауважує, що суд розглядаючи наявний спір в межах заявлених вимог не може надавати оцінку відсутності у ІНФОРМАЦІЯ_1 облікових документів ОСОБА_1 .

Згідно з ч.2ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б доводили наявність порушеного права.

Якщо право особи не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є саме встановлення обов`язку та військової частини приймати рішення про звільнення ОСОБА_1 .

В даному випадку відповідачем доведено правомірність дій у межах спірних правовідносин, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.