Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №240/17450/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17450/26

Головуючий у 1-й інстанції: Липа В.А.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

08 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 01.10.2025 без урахування стажу служби в органах поліції та із застосуванням розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762,00 грн.

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести уточнення вислуги років та зарахувати до стажу служби ОСОБА_1 , що дає право на отримання надбавки за вислугу років, період служби в органах внутрішніх справ та Національній поліції України, а також пільгову вислугу років (з розрахунку 1 місяць за 3 місяці) за період безпосередньої участі у бойових діях згідно з Довідкою № 50/ убд від 13.01.2026.

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (із врахуванням раніше виплачених сум) за період з 26.02.2022 по 01.10.2025, виходячи з: посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти; надбавки за вислугу років у розмірі 45% (з 26.02.2022) та 50% (з 10.04.2024); усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, розмір яких визначається від встановлених оновлених розмірів посадового окладу, окладу за званням та надбавки за вислугу років.

-зобов`язати відповідача видати позивачу оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 10.04.2024 та оновлений грошовий атестат із зазначенням повної календарної та пільгової вислуги років.

-стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3% річних (згідно зі ст. 625 ЦК України), а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати згідно із Законом № 2050-ІІІ.

-стягнути з військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 02.10.2025 по день фактичного розрахунку (відповідно до ст. 117 КЗпП України).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії повернути позивачу.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не встановив факту порушення статті 172 КАС України та не навів жодного конкретного обґрунтування того, які саме вимоги є несумісними, які саме правовідносини є різними, які вимоги не пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, чому вимоги не є основними та похідними

На думку апелянта, заявлені вимог виникають із одного комплексу службових правовідносин, пов`язані із проходженням військової служби позивачем, стосуються одного відповідача - військової частини НОМЕР_1 , ґрунтуються на спільних доказах, випливають із факту неправильного визначення вислуги років та неналежного нарахування грошового забезпечення.

Висновок суду про «різних відповідачів» прямо суперечить матеріалам справи, оскільки в межах спірних правовідносин позов пред`явлено до одного відповідача.

Оскаржувана ухвала не містить належних обґрунтовувань, яким чином сумісний розгляд об`єднаних вимог утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті.

З огляду на вказане, апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із неправильним застосуванням пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України без належного обґрунтування, суперечить ч. 1 ст. 172 КАС України та порушує принцип доступу до правосуддя.

З огляду на викладені доводи та аргументи, скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року та направити справу для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду - скасувати, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач в даному адміністративному позові об`єднав непов`язані між собою підставою виникнення позовні вимоги, фактично пред`явивши окремі адміністративні позови задля вирішення різних, непов`язаних між собою, спорів.

При цьому, сумісний розгляд об`єднаних позивачем вимог не лише суперечить приписам КАС України, але й значно утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті.

Досліджуючи матеріали справи, суд першої інстанції встановив, що позовна заява містить об`єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування та підтверджуються різними доказами.

Крім цього, суд зазначив, що фактично, звернувшись до суду з позовом у вищевказаній редакцій, позивач має намір одночасно врегулювати усі наявні у нього спірні правовідносини з відповідачем, незважаючи на те, що підстави та періоди виникнення спірних відносин, є різними.

При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що інститут повернення позовної заяви позивачу передбачений для усунення недоліків позовної заяви і таке повернення не позбавляє позивача права на повторне звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом після усунення недоліків.

На підставі викладеного, враховуючи, що позивачем об`єднано позовні вимоги до різних відповідачів, які не є основними та похідними, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява, відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України, підлягає поверненню.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Однією із закріплених у статті 6 Конвенції гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.

Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Положеннями п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачу, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 172 КАС України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

За правилами ч.ч. 4 та 5 ст. 172 КАС України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Згідно з ч. 6 ст. 172 КАС України суд, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КАС України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Відтак, зважаючи на викладене, норми КАС України передбачають можливість подання позовної заяви та її розгляду в одному провадженні лише у тому випадку, якщо заявлені вимоги пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

При цьому, під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Похідна позовна вимога – вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (пункт 23 частини першої статті 4 КАС України).

Пов`язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача або відповідачів, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.

Таким чином, у випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, що належать до розгляду в окремих самостійних провадженнях.

Як вбачається з матеріалів справи, повернення позовної заяви суд першої інстанції обґрунтував тим, що заявлені позивачем позовні вимоги є самостійними та такими, що не пов`язані між собою , сумісний розгляд об`єднаних позивачем вимог значно ускладнить вирішення спору по суті, та послався на п.6 ч.4 ст. 169 КАС України згідно якої ,позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Разом з тим, судом першої інстанції не зазначено, які саме вимоги не пов`язані підставами виникнення .

Зі змісту прохальної частини позовної заяви судом встановлено, що позивач оскаржує дії відповідача щодо відмови в перерахунку грошового забезпечення у зв`язку із зміною розміру прожиткового мінімуму та у встановлені надбавки за вислугу років, видачу довідки про розмір грошового забезпечення та грошового атестата, виплати інфляційних втрат, компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку з час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що висновок суду фактично зводиться до підстав для роз`єднання позовних вимог в окремі провадження відповідно до ч. 6 ст. 172 КАС України.

У свою чергу, наявність підстав для застосування положень ст. 172 КАС України унеможливлює повернення позовної заяви за п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки наведена норма містить відповідне виключення.

В аспекті наведеного апеляційний суд також звертає увагу на те, що суд першої інстанції не скористався процесуальним правом, передбаченим ч. 6 ст. 172 КАС України, відповідно до якого суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті, роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 640/16147/19, від 17.06.2021 у справі № 640/27758/20, від 03.04.2024 у справі № 320/13495/23, від 23.05.2024 у справі № 160/25102/23, від 30.05.2024 у справі № 380/253/24, від 14.05.2026 у справі №120/12154/24.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку щодо порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог та про наявність підстав для застосування п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що за таких умов суд першої інстанції не мав достатніх і належних підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду є безпідставною, а відтак не відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

За приписами ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову, у зв`язку з чим ухвала суду підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.