Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №523/5367/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/5367/26

Провадження №2/523/4535/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"17" червня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря - Дяченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 17 м. Одеси, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу № 523/5367/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Боднар Максима Олександровича звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, яким просить:

- стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Суворовським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, 14.06.2006 року., адреса: АДРЕСА_1 , тел.: НОМЕР_2 ) борг за договором позики (борговою розпискою від 19.11.2024 року) у розмірі - 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США, а також понесені судові витрати, а саме: судовий збір у сумі 5263,52 грн, та витрати па правничу допомогу у сумі - 20 000,00 грн.

В обґрунтування позовної заяви, зазначено, що 19.11.2024 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, позикодавцем (позивачем) було передано у борг позичальнику (відповідачу) грошову суму у розмірі - 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США, із кінцевою датою повернення до 19.11.2025 року.

Відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконав, кошти не повернув, в останній час взагалі не відповідає на дзвінки та уникає спілкування, чим порушив взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики.

26 грудня 2025 року позивачем засобами поштового зв`язку було направлено письмову претензію на адресу відповідача з проханням повернути боргу за письмовою розпискою. Однак лист відповідачем не отримано, поштове відправлення повернулося за закінченням терміну зберігання.

Внаслідок такої протиправної поведінки відповідача, а саме через не бажання відповідача вирішувати питання повернення боргу, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів шляхом примусового стягнення заборгованості на підставі рішення суду.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 23 березня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 23 березня 2026 року вжито заходи забезпечення позову.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача – адвокат Боднар М.О. у судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься його заява про підтримання позовних вимог, в якій він просив розглядати справу за його відсутності та відсутності позивача, крім того зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином в порядку статей 128, 130 ЦПК України, рекомендоване повідомлення повернулось до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що судом розцінюється як належне повідомлення. Така позиція суду відповідає судовій практиці з розгляду аналогічних спорів: Постанови Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі №760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі №760/17314/17). Відзиву від відповідача на позов до суду не надходило, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду останній не подавав.

Згідно з положеннями ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, враховуючи згоду представника позивача на проведення заочного розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, належне повідомлення відповідача, яка причини неявки не повідомила, суд доходить висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Суд установив, що 19.11.2024р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути до 19 листопада 2025р. Факт передачі грошей та їх отримання відповідачем, підтверджується розпискою складеною та посвідченою власноруч відповідачем 19.11.2024р.

В обумовлений сторонами в договорі строк, ОСОБА_2 позичені грошові кошти не повернув, прийняті на себе зобов`язання не виконав. Доказів іншого матеріали справи не містять, оригінал розписки було оглянуто судом у судовому засіданні.

26 грудня 2025 року позивачем засобами поштового зв`язку було направлено письмову претензію на адресу відповідача з проханням повернути боргу за письмовою розпискою. Однак лист відповідачем не отримано, поштове відправлення повернулося за закінченням терміну зберігання.

Причини невиконання грошового зобов`язання та цільове використання позичених грошових коштів правового значення для розгляду справи по суті не мають.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона -позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей або речей не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у змісті постанов від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 26 червня 2024 року у справі № 758/5328/22 (провадження № 61-3560св24).

У постанові Верховного Суду від 07.10.2022 року у справі № 686/16244/21 зроблено висновок, що: «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику…».

Досліджуючи боргову розписку від 19.11.2024 року, суд приходить до висновку, що дана розписка є такою, що підтверджує факт отримання грошових коштів у борг, умови повернення та строки повернення коштів. За правовою природою, укладений між сторонами договір, є саме договором позики.

Відповідно до ч.ч. 1,3,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у договорі умовах, тобто виконання ним умов договору.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, нормами діючого ЦК України визначені умови виконання грошового зобов`язання.

Згідно ст. 533 ЦК України 1) грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.2) якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц, які суд в силу вимог ч.6 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, одностороння відмова ОСОБА_2 від виконання грошового зобов`язання, яке виникло у нього за договором позики від 19.11.2024 року, є недопустимою, та дає суду можливість дійти висновку, що пред`явлені позовні вимоги щодо стягнення суми боргу за договором позики є обґрунтованими та підлягають задоволення у повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі: 20 000 гривень, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 18.12.2025 року сторонами визначено вартість правничої допомоги на рівні 20 000 гривень.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі: 20 000 гривень, є доведеними та такими, що підлягають до стягнення.

За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати пов`язані зі сплати судового збору в розмірі: 5263,52 гривні та витрати на правничу допомогу в розмірі: 20 000 гривень.

Керуючись ст.ст. 525, 533, 549, 1054 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76, 141, 142, 206, 259, 263-265, 268, 279, 280-281 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення за договором позики- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , остання відмова адрес: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) заборгованість за договором позики в розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) доларів США.

Стягнення заборгованості зазначеної в доларах США проводити в гривневому еквіваленті по відношенню до долара США за курсом Національного Банку України на день здійснення платежу.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , остання відмова адрес: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) судовий збір в розмірі 5263,52 гривні, та витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищевказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 29.06.2026р.

Суддя: К.О. Далеко