Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №522/22314/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/22314/25

Провадження № 2/522/3951/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення вартості, сплачених, але не отриманих послуг та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з останнього вартість сплачених, але не отриманих послуг у сумі 6900,00 грн., неустойку в сумі 8280,00 грн., інфляційні втрати у сумі 6,90 грн., річні у сумі 68,06 грн.; моральну шкоду - 15254,96 грн. та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 02.05.2025 року нею на рахунок відповідача було оплачено 6 900,00 грн. за організацію послуги проживання в готелі «Mezzanine» (бронювання 13 номерів) з метою участі у фестивалі UDF Одеса, запланованому на 24.05.2025 року, бронювання оплачено за проживання з 24.05.2025 року до 25.05.2025 року.

У позовній заяві позивач вказує, що 08.05.2025 року організаторами фестивалю їй було повідомлено про скасування заходу, про що вона невідкладно повідомила адміністратору готелю та надіслала докази скасування заходу з метою анулювання попереднього бронювання номерів та повернення грошових коштів.

Втім, як зазначає позивач, у поверненні коштів було відмовлено, законодавчі підстави для відмови не наведено, станом на дату звернення до суду грошові кошти їй не повернуто, що і стало підставою для звернення до суду.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Шенцевій О. П.

Ухвалою суду від 10.11.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін та призначенням судового засідання.

20 березня 2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не визнає позов у повному обсязі та просить відмовити позивачу в його задоволенні, з підстав викладених у відзиві.

03 квітня 2026 року до суду позивачем подано відповідь на відзив, в якій просила задовольнити вимоги позову.

20 травня 2026 року відповідачем у справі подано заперечення (на відповідь на відзив), в якому просив відмовити у задоволенні позову.

22 травня 2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі.

29 червня 2026 року до суду позивачем ОСОБА_1 подано клопотання про розгляд справи за відсутності сторони.

30 червня 2026 року представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано заяву про проведення судового засідання згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України та розглянути за відсутності.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.05.2025 року ОСОБА_1 здійснила переказ грошових коштів у розмірі 6 900,00 грн. на банківську картку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 № НОМЕР_1 в рахунок оплати бронювання 13 номерів для проживання в готелі «Mezzanine» у період з 24.05.2025 року до 25.05.2025 року, що підтверджується копією платіжної інструкції P24A4268157776D5804 від 02.05.2025 року, копією рахунку-фактури № 1664/248 від 02.05.2025 року, а також скріншотами листування ОСОБА_1 з адміністратором готелю «Mezzanine» у месенджері «Telegram».

Бронювання ОСОБА_1 13 номерів для проживання в готелі «Mezzanine» у період з 24.05.2025 року до 25.05.2025 року здійснювалося безпосередньо на веб-сайті готелю «Mezzanine».

Комунікація ОСОБА_1 щодо оформлення бронювання номерів у готелі «Mezzanine» відбувалася з адміністратором готелю у форматі листування у месенджері «Telegram» за номером телефону НОМЕР_2 .

Наведені обставини визнаються та не заперечуються сторонами спору, а тому, в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

В подальшому, 08.05.2025 року, внаслідок скасування заходу, вона невідкладно повідомила адміністратора готелю «Mezzanine» про анулювання попереднього бронювання номерів та повернення сплачених нею грошових коштів. Втім, як зазначала позивач у позовній заяві, у поверненні грошових коштів їй було відмовлено, що стало підставою для звернення до суду.

Натомість, сторона відповідача в своєму відзиві на позовну заяву посилалася на те, що під час комунікації адміністратор готелю «Mezzanine» повідомив позивачку про те, що вартість бронювання не підлягає поверненню відповідно до Внутрішніх правил проживання в готелі «Mezzanine» та умов Публічного договору про надання послуг з розміщення в готелі «Mezzanine». Також, сторона відповідача вказувала, що під час здійснення бронювання на сайті готелю (https://hotel-mezzanine.com/ru/rooms.html#wow-modal-id-1) для кожного окремого номера відображається інтерактивне вікно, яке містить повний обсяг умов договору про надання послуг з розміщення, зокрема порядок бронювання, умови передоплати та скасування.

Вирішуючи цей спір про стягнення вартості сплачених, але не отриманих послуг, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

За змістом ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1-3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їх власноручних підписів.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 638 ЦК України визначає, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Спеціальним законом, що визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та регламентує відносини у сфері організації/надання туристичних послуг є Закон України «Про туризм».

Так, відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про туризм», договір на готельне обслуговування укладається як шляхом укладення письмового договору, так і шляхом прийняття готелем заявки на бронювання за допомогою поштового, телеграфного чи іншого зв`язку, що дозволяє достовірно встановити особу, від якої надходить заявка.

Основні вимоги щодо користування готелями та аналогічними засобами розміщення усіх форм власності, що здійснюють свою діяльність на території України у сфері надання послуг розміщення (готельних послуг) споживачам, і регулюють відносини між споживачами (фізичними особами, які проживають в готелях або мають намір скористатися готельними послугами) та готелями, виконавцями цих послуг регламентуються Правилами користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 року № 19 (далі - Правила).

Згідно з п. 3.1. - 3.2. Правил, готель має право укладати договір з замовником (споживачем) на бронювання номерів (місць) шляхом підписання його двома сторонами, а також шляхом прийняття заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного або іншого зв`язку (засобів електронної пошти, включаючи факсимільну), який дозволяє достовірно встановити належність заявки споживачу або замовнику. Договір вважається укладеним тільки в разі письмового акцепту готелем направленої йому заявки на бронювання та досягнення сторонами згоди в обумовленій формі щодо всіх істотних умов. При бронюванні номера (місця) готель може запросити передплату за надання готельних послуг. У разі відмови споживача оплатити броню, його розміщення у готелі проводиться у порядку загальної черги.

Пунктом 1.3. Правил встановлено що, готельна послуга - дії (операції) підприємства з розміщення споживача шляхом надання номера (місця) для тимчасового проживання в готелі, а також інша діяльність, пов`язана з розміщенням та тимчасовим проживанням. Готельна послуга складається з основних та додаткових послуг, що надаються споживачу відповідно до категорії готелю.

Бронювання - процес замовлення замовником готелю основних і/або додаткових послуг у певному обсязі, з метою використання послуг в обумовлені терміни конкретним споживачем або групою споживачів.

Підтвердження заброньованих послуг - згода готелю щодо виконання замовленого обумовленого переліку основних і додаткових послуг згідно з заявкою.

За змістом п. 3.2. Правил, при бронюванні номера (місця) готель може запросити передплату за надання готельних послуг. У разі відмови споживача оплатити бронювання, його розміщення у готелі проводиться у порядку загальної черги.

Передплата враховується в оплату готельних послуг при остаточному розрахунку, якщо інше не обумовлено укладеним із замовником договором.

Відповідно до п. 3.5. Правил, ціна номера (місця), вартість додаткових послуг, у т.ч. бронювання, встановлюються готелем самостійно, форма оплати визначається договором між споживачем/замовником та готелем.

Як вбачається зі змісту Договору про надання послуг, який міститься на сайті готелю «Mezzanine» у відкритому доступі https://hotel-mezzanine.com/ru/rooms.html#wow-modal-id-1 (далі - Договір), предметом цього Договору є надання Виконавцем готельних послуг з розміщення (проживання) шляхом надання номерів (місць) для тимчасового проживання в готелі «Mezzanine» згідно заявок Замовника, а також інших послуг, пов`язаних з розміщенням та тимчасовим проживанням.

За змістом п.1.5. Договору, цей Договір є публічним договором приєднання, умови якого встановлюються Виконавцем і не можуть бути змінені Замовником. Укладення Договору здійснюється шляхом приєднання Замовника до запропонованих Виконавцем умов у цілому.

Згідно з п.2.1. Договору, послуги за цим Договором надаються на підставі заявок (замовлень) на бронювання, які направляються Виконавцеві на електронну адресу info@hotel-mezzanine.com не пізніше ніж за 3 (три) календарні дні до запланованої дати надання послуг - для індивідуальних клієнтів, та не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів - для груп клієнтів.

Заявка може подаватися засобами електронного, поштового, телефонного або іншого зв`язку (у тому числі через месенджери) або через сервіси бронювання: Booking.com; Bluepillow.com; Hometogo.com за умови, що такі засоби дозволяють достовірно встановити її походження від Замовника, і вважається прийнятою Виконавцем з моменту її підтвердження будь-яким із зазначених засобів.

Для підтвердження бронювання конкретного номеру (місця) у Готелі Замовник сплачує 50?% від вартості послуг із розміщення у відповідному номері. Решта вартості підлягає сплаті не пізніше дати заїзду.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що замовлення вважається прийнятим і погодженим Виконавцем, а Сторони такими, що досягли згоди щодо всіх умов договору з моменту оплати Замовником виставленого Виконавцем рахунку на оплату послуг у безготівковій формі.

Відповідно до п.2.6. Договору, у випадку односторонньої відмови від заброньованих послуг, необхідності зменшення чисельності клієнтів або перенесення термінів надання послуг (надалі - анулювання послуг), Замовник зобов`язаний у письмовій формі надіслати відповідне повідомлення Виконавцю на електронну пошту: info@hotel-mezzanine.com, та/або повідомити Виконавця за номером телефону, що розміщені на сайті Готелю (режим доступу: https://hotel-mezzanine.com/en/contacts.html).

Згідно п.5.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Положеннями п.8.1. Договору визначено, що Договір набуває чинності з моменту прийняття заяви на бронювання в порядку, передбаченому пунктами 2.1-2.4 цього Договору, та діє до належного виконання Сторонами зобов`язань, визначених цим Договором.

У п.9.5. Сторони підтвердили, що при укладенні цього Договору між ними досягнуто згоди по всіх істотних умовах Договору і жодна із Сторін не вправі вважати цей Договір не укладеним.

Таким чином, з огляду на наведені положення, суд доходить висновку про погодження сторонами спору усіх істотних умов та укладення договору про надання послуг, оскільки адміністрацією готелю «Mezzanine», у відповідності до п.2.1. Договору, прийнято заявку на бронювання засобами телефонного зв`язку, в тому числі через месенджер «Telegram», а позивачем сплачено вартість бронювання готельних номерів.

Вказаними діями позивача, а саме здійсненням оплати бронювання 13 номерів у готелі «Mezzanine», було погоджено умови публічного договору приєднання з надання готельних послуг, тобто позивач була ознайомлена з можливим наслідками своїх дій.

В свою чергу, наслідки односторонньої відмови замовника від заброньованих послуг було погоджено сторонами у п.2.7. Договору про надання послуг, згідно з якого, витрати за заброньовані послуги у разі односторонньої відмови, незалежно від строку такої відмови, покладаються саме на замовника.

Отже, у відповідача не виникло обов`язку повернути позивачу грошові кошти за сплачені, але не надані послуги, відповідно, права позивача порушено не було.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення вартості сплачених, але не отриманих послуг у розмірі 6 900,00 грн., з огляду на обізнаність ОСОБА_1 щодо наслідків одностороннього розірвання Договору про надання послуг у вигляді стягнення повної вартості бронювання, що було погоджено сторонами у зазначеному договорі.

Відтак, судом не приймається до уваги посилання позивача на лист Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 8665/05.2/18-25 від 22.07.2025 року та доводи позивача щодо встановлення контролюючим органом внаслідок перевірки сторінки готелю «Mezzanine» на сайті Booking.com відсутності розділу «Умови бронювання».

Так, зі змісту листа Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 8665/05.2/18-25 від 22.07.2025 року вбачається, що з метою забезпечення об`єктивного, неупередженого та всебічного розгляду звернення, з урахуванням наданої сторонами інформації Головним управлінням досліджено інформацію, що розміщена на сайті Booking.com за гіперпосиланням: https://www.booking.com/hotel/ua/loft-hostel.uk.html/.

У зазначеному листі Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області вказано, що на сторінці Mezzanine Hotel на сайті Booking.com відсутній розділ «Умови бронювання», разом із тим в розділі «Зверніть увагу» в пункті «Скасування/передплата» визначено, що: «Правила передоплати й скасування бронювання можуть змінюватися залежно від типу розміщення. Перевірте, які саме умови можуть застосовуватися до кожного варіанта, перш ніж зробити вибір.».

Також у попереджувальній інформації на сайті Booking.com зазначено: «На цій території наразі існує підвищена загроза для безпеки мандрівників. Для прийняття зваженого рішення щодо поїздки, будь ласка, ознайомтеся з рекомендаціями вашого уряду щодо подорожей до цього регіону.

Здійснювати бронювання на платформі Booking.com слід, лише якщо ви маєте намір приїхати та проживати в помешканні. З 1 березня 2022 року діятимуть вибрані вами правила скасування. Ми радимо бронювати варіант із безкоштовним скасуванням на випадок, якщо ваші плани зміняться.».

Отже, предметом дослідження Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області була інформація, розміщена на сайті Booking.com. Водночас, сторонами у справі не заперечується, що бронювання позивачкою 13 номерів у готелі «Mezzanine» здійснювалося не через сайт Booking.com, а безпосередньо на офіційному вебсайті готелю «Mezzanine» із подальшим погодженням істотних умов бронювання у листуванні з адміністратором готелю в месенджері «Telegram».

Крім того, зі змісту листа Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 8665/05.2/18-25 від 22.07.2025 року вбачається, що, попри відсутність окремого розділу «Умови бронювання», на сторінці готелю «Mezzanine» на сайті Booking.com містилась інформація щодо порядку передоплати та скасування бронювання, а саме щодо зміни правил передоплати й скасування бронювання залежно від типу розміщення, а споживачу було запропоновано перевірити конкретні умови до здійснення бронювання.

В матеріалах справи містяться скріншоти сторінки готелю «Mezzanine» на сайті Booking.com, на яких відображено інформацію про умови передоплати і скасування, що застосовуються до відповідного типу розміщення.

Так, зі змісту відповідних скріншотів вбачається, що щодо кожного окремого типу готельного номера на сторінці бронювання відображався детальний опис умов розміщення, зокрема тип готельного номера, його характеристики, допустима кількість гостей, вартість проживання, а також умови оплати та бронювання. При цьому, на кожному зі скріншотів щодо кожного доступного типу номера окремо містилося застереження про те, що вартість не повертається, а також зазначалося про оплату помешканню перед приїздом.

Отже, навіть за умови оцінки інформації, розміщеної на сайті Booking.com, наявні у матеріалах справи докази свідчать про наявність інформації щодо умов скасування бронювання та доведення до відома споживачів інформації щодо неповернення вартості бронювання у разі його скасування, зміни або незаїзду.

На підставі наведеного, позов ОСОБА_1 в частині стягнення вартості сплачених, але не отриманих послуг не підлягає задоволенню з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно, оскільки заявлена позивачем до стягнення сума сплачених, але не отриманих послуг у розмірі 6 900,00 грн. не підлягає стягненню з відповідача з огляду на її необґрунтованість, не підлягає також стягненню неустойка (відсотки за прострочення повернення коштів), інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на зазначену суму.

Крім того, у позовній заяві позивачем було заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 15 254,96 гривень моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У Постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.06.2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20) зазначено, що аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 року у справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).

Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 діями фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 завдано моральну шкоду та наявності причинного зв`язку між цією шкодою та протиправними діями відповідача, а також її реальний розмір.

Тому, вимога позивачки про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 15 254,96 гривень задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі не впливають на вищезазначений висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення заявленого позову про стягнення вартості сплачених, але не отриманих послуг та моральної шкоди.

За таких обставин, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів доходить висновку про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Судові витрати, в силу приписів ст. 133 ЦПК України, складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати позивача не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 82, 133, 141, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 15, 16, 23, 205, 207, 509, 525, 526, 626, 628, 629, 633, 634, 638, 639, 901, 907, 1167 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення вартості, сплачених, але не отриманих послуг та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2026 року.

Суддя: