Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №522/5474/24-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5474/24

Провадження № 2/522/1788/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гудзюк Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся 09.04.2024 року до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач з 21.08.2013 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, ОСОБА_2 . Від даного шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Кожний із сторін мав різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, між ними постійно виникали суперечки. В першу чергу суперечки подружжя були викликані через різні погляди на виховання старшої доньки ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які виникають через складнощі в змінах характеру підлітка. З січня 2024 року відповідачка не приймає участі у вихованні доньки. Позивач забезпечує доньку усім необхідним для їх гармонійного та здорового розвитку. З січня 2024 року по березень 2024 року позивач відповідачку не бачив, її мобільний телефон був вимкненим. Життям доньки вона взагалі не цікавилась. На початку березня 2024 року у вечері відповідачка раптово прийшла додому до позивача з донькою. Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, відповідачка розбудила доньку та намагалась її кудись забрати. Свої дії вона аргументувала тим, що вона матір та може на власний розсуд обирати місце проживання доньки і згода батька для цього їй не потрібна. Коли позивач не дав відповідачці забрати доньку, вона почала погрожувати йому судом. За таких обставин позивач змушений звернутись до Суду за для вирішення між сторонами спору, щодо визначення місця проживання їх спільної із відповідачкою доньки. Позивач наркотичні засоби та алкогольні напої не вживає, має постійну роботу, стабільний заробіток та комфортні умови для проживання. Позивач є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 . Також на прохання позивача Депутатом Таїровської ОТГ складено акт обстеження житлово-побутових умов № 19 від 14.03.2024, яким встановлено, що позивач проживає разом з донькою за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджують сусіди. В свою чергу, відповідачка зловживає спиртними напоями та вихованням доньки та виходить на конфлікти з донькою, їх стосунки не ґрунтуються на взаємній повазі та компромісах, вихованням доньки відповідачка відмовляється займатися. Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин, відношення позивача та відповідачки до власних дітей, для забезпечення інтересів доньки, її гармонійного та здорового розвитку слід визначити місцем проживання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом з позивачем.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддямибула передана судді ОСОБА_5 .

Ухвалою судді Свяченої Ю.Б. від 11.04.2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси №154/25 від 16.01.2025 року у зв`язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_5 , по справі проведено повторний автоматизований розподіл, в результаті якого справу 17.01.2025 року передано судді Абухіну Р.Д.

Ухвалою від 22.01.2025 справа прийнята до свого провадження.

16.06.2025 замінено третю особу Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області.

03.12.2025 по справі закрито підготовче засідання справа призначена та справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач до судового засідання не з`явився про час, дату та місце судового засідання повідомлено належним чином у встановленому порядку. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, за відсутності заперечень представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст. 280-281 ЦПК України, в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов висновку про не обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 21.08.2013, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

Сторони мають дітей: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Висновком Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, яке затверджено рішенням від 16.10.2025 вирішено доцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У висновку органу опіки та піклування зазначено, що Члени Комісії зателефонували матері дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка повідомила про те, що вона не проти того, щоб ії малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом з батьком. Мати дитини повідомила, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та на теперішній час проживає окремо від свого чоловіка та доньки, адресу свого фактичного місця проживання відмовилась надати, на Комісії не була присутня.

Суд не приймає до уваги доводи зазначені у висновку щодо обставин самостійного виховання батька малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та необхідності визначення місця проживання з батьком, оскільки всі відомості зазначені лише зі слів батька.

Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як визначено статтями 141, 153 СК України, яка кореспондує зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з статтею 157 СК України, частинами 1, 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з частиною першою статті 161 ЦК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Таким чином, наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов`язані забезпечити дитині відповідні умови. У залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання неповнолітньої дитини.

Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у вихованні дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.

При цьому, той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Відсутність між сторонами відповідного спору, унеможливлює вирішення питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Як встановлено судом при дослідженні доказів у справі, фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким, відповідно до позову, дитина і так фактично проживала і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.

Також суд наголошує, що після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка відзив на позов не надала, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини суду не надала. Тобто фактично відповідач не заперечує, щоб суд ухвалив рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала.

За встановлених обставин, суд не вбачає, що на день звернення із позовом до суду та на час розгляду справи по суті у позивача і відповідачки виник та існував реальний спір щодо місця проживання дитини, яка, як встановлено судом, проживає із батьком, а мати дитини не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала у судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з нею і не заперечує щодо проживання дитини з батьком.

На думку суду, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2024 у справі №127/16211/23.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі №299/8679/23.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки матеріали справи не містять доказів, що своїми діями, своєю поведінкою відповідачка виявляє намір чи бажання на даний час змінювати місце проживання дитини, яка проживає разом із батьком, що свідчить про її згоду щодо місця проживання дитини і відсутність спору.

З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та враховуючи, що даним судовим рішенням позивачу відмовлено в позові, тому понесені ним судові витрати необхідно віднести на його рахунок.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про визначення місця проживання дитини відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 08.07.2026.

Суддя Р. Д. Абухін