Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №504/2587/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/2587/25

Провадження №2/504/1307/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді – Барвенко В.К.,

Секретаря- Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову

30 червня 2025 року до Доброславського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позов мотивований тим, що між позивачем та третьою особою ОСОБА_4 було укладено договори позики №07/06/2022-287 від 07.06.2022 року та №14/12/2022-302 від 14.12.2022 року, відповідно до яких позивач передав позичальнику грошові кошти у загальному розмірі, еквівалентному 45 000 доларів США.

На забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 були укладені договори поруки, за умовами яких остання прийняла на себе солідарний обов`язок відповідати перед кредитором у разі невиконання боржником умов договорів позики.

Позивач стверджує, що починаючи з червня 2024 року позичальник припинив належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого станом на березень 2025 року утворилася прострочена заборгованість у загальному розмірі 53 816,88 доларів США, що складається із суми основного боргу та плати за користування позикою.

Незважаючи на направлення вимог про добровільне виконання зобов`язань, боржник та поручитель своїх обов`язків не виконали.

Позивач посилається на те, що після виникнення простроченої заборгованості та усвідомлюючи наявність обов`язку перед кредитором, відповідачка ОСОБА_2 03 жовтня 2024 року уклала зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір дарування земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 5122782600:01:002:4430, посвідчений приватним нотаріусом, внаслідок чого відчужила єдине належне їй нерухоме майно.

На думку позивача, зазначений договір містить всі ознаки фраудаторного правочину, оскільки укладений безоплатно між близькими родичами вже після виникнення прострочених боргових зобов`язань та спрямований виключно на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника і поручителя, що свідчить про недобросовісне здійснення цивільних прав та зловживання правом.

Посилаючись на положення статей 3, 13, 16, 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та правові висновки Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів, позивач просить суд визнати недійсним договір дарування, посвідчений 03 жовтня 2024 року, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, прийняте на його підставі, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Відзив на позов

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про відкриття провадження у справі, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.

Будь-яких письмових заперечень щодо позову, пояснень або доказів на спростування доводів позивача до суду не подали.

Третя особа письмових пояснень щодо позову також не надала.

Відповідно до вимог ЦПК України неподання відзиву не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд вирішує спір за наявними у матеріалах справи доказами.

Встановлені судом фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 07 червня 2022 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_4 (Позичальник) укладено Договір позики №07/06/2022-287.

Відповідно до умов зазначеного договору позивач передав позичальнику грошові кошти у сумі 524 532,00 грн, що на дату укладення договору відповідало еквіваленту 15 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти у строк та на умовах, визначених договором, а також сплачувати плату за користування позикою.

Факт передачі грошових коштів підтверджується Актом приймання-передачі грошових коштів від 07 червня 2022 року, підписаним сторонами.

22 червня 2023 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1, а 07 червня 2024 року - Додаткову угоду №4, відповідно до яких строк виконання зобов`язань за договором було продовжено до 25 червня 2025 року.

Також судом встановлено, що 14 грудня 2022 року між тими ж сторонами укладено Договір позики №14/12/2022-302.

За умовами цього договору позивач передав позичальнику грошові кошти у сумі 1 201 500,00 грн, що на момент укладення договору відповідало еквіваленту 30 000 доларів США.

Передача грошових коштів підтверджується Актом приймання-передачі грошових коштів від 14 грудня 2022 року.

Додатковою угодою №1 від 14 грудня 2023 року строк дії договору було продовжено до 25 грудня 2024 року.

Зі змісту зазначених договорів вбачається, що сторони погодили усі істотні умови договорів позики, визначили розмір позики, порядок її передачі, строки повернення, а також порядок сплати плати за користування позиковими коштами.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 07 червня 2022 року укладено Договір поруки, відповідно до якого остання поручилася перед кредитором за належне виконання ОСОБА_4 усіх зобов`язань за Договором позики №07/06/2022-287.

Аналогічно 14 грудня 2022 року між сторонами укладено Договір поруки щодо забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики №14/12/2022-302.

Відповідно до умов договорів поруки поручитель зобов`язалася у разі невиконання боржником своїх обов`язків виконати їх перед кредитором у семиденний строк з моменту отримання відповідної вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник частково виконував свої зобов`язання щодо сплати плати за користування позикою, однак у подальшому припинив належне виконання договорів.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості та банківських виписок станом на березень 2025 року загальна сума простроченої заборгованості за двома договорами позики становила 53 816,88 доларів США, з яких:

-15 000,00 доларів США - основна сума боргу за договором №07/06/2022-287;

- 3 400,54 доларів США - плата за користування позикою за договором №07/06/2022-287;

- 30 000,00 доларів США - основна сума боргу за договором №14/12/2022-302;

- 5 416,34 доларів США - плата за користування позикою за договором №14/12/2022-302.

На підтвердження досудового врегулювання спору позивачем надано копії письмових вимог про погашення заборгованості, докази їх направлення відповідачам, а також матеріали електронного листування сторін, з яких убачається, що відповідачам було відомо про наявність прострочених зобов`язань перед позивачем.

Судом також встановлено, що 03 жовтня 2024 року, тобто після виникнення простроченої заборгованості за договорами позики та після виникнення у кредитора права вимоги як до боржника, так і до поручителя, ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Назарчук Наталею Михайлівною за реєстровим №809.

За умовами зазначеного договору ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 5122782600:01:002:4430, розташовану на території об`єднання садоводів «Степове» Красносільської територіальної громади Одеського району Одеської області.

Відомості про виникнення права власності ОСОБА_3 підтверджуються договором дарування, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією про проведену державну реєстрацію речових прав.

Із наданих суду інформаційних довідок Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також убачається, що після відчуження зазначеної земельної ділянки будь-яке інше нерухоме майно, зареєстроване за ОСОБА_2 , відсутнє.

Таким чином, унаслідок укладення договору дарування поручитель фактично припинила володіння єдиним належним їй об`єктом нерухомого майна, який міг бути використаний для виконання її майнових зобов`язань перед кредитором у разі невиконання основного зобов`язання боржником.

Відповідачами не подано жодних доказів, які б свідчили про наявність іншого ліквідного майна, достатнього для виконання існуючих боргових зобов`язань, або про існування іншої економічної чи правової мети укладення спірного договору дарування.

За таких обставин суд приходить до висновку, що на момент укладення договору дарування відповідачам було достовірно відомо про існування невиконаних грошових зобов`язань перед позивачем, а також про можливість звернення стягнення на належне поручителю майно.

Релевантні джерела права. Висновки суду

Добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно дост. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістомст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені встатті 3 ЦК України.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові від Великої Палати від 14 грудня 2021 року по справі № 147/66/17, які суд в силу ч.4ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Як було вище зазначено, згідно приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно достатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини першоїстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно приписів ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбаченастаттею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбаченастаттею 228 ЦК України.

Вказаній висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц та постанові КЦС/ВС від 10.05.2023 року за результатами розгляду справи № 755/17944/18, які суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Вказаний висновок зроблено у постанові КЦС/ВС від 10.02.2021 року за результатами розгляду справи № 754/5841/17, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи.

При цьому особа, яка є боржником або усвідомлює існування реального ризику виникнення обов`язку виконати грошове зобов`язання, повинна діяти добросовісно, а відчуження нею належного майна після виникнення такого обов`язку може свідчити про зловживання правом.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що фраудаторний правочин може бути оспорений як на підставі статті 234 ЦК України, так і на підставі статей 3, 13, 203, 215 ЦК України.

Подібна правова позиція неодноразово підтверджувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17, від 18 травня 2022 року у справі №643/15604/17, від 12 квітня 2023 року у справі №754/18852/21, від 26 квітня 2023 року у справі №644/5819/20, від 22 лютого 2024 року у справі №464/7832/21, від 05 січня 2024 року у справі №761/40240/21 та від 20 серпня 2024 року у справі №700/337/23.

Із наведених правових висновків Верховного Суду вбачається, що для встановлення фраудаторності правочину мають значення такі обставини як наявність у боржника невиконаного грошового зобов`язання на момент укладення правочину; час укладення правочину; характер правочину (оплатний чи безоплатний); коло осіб, між якими він укладений; наслідки укладення правочину для майнового стану боржника; добросовісність поведінки сторін правочину.

Судом встановлено, що на момент укладення договору дарування від 03 жовтня 2024 року між позивачем та ОСОБА_4 вже існували договірні правовідносини, які виникли ще у 2022 році.

Крім того, на момент укладення спірного договору строк виконання грошових зобов`язань уже був порушений, що підтверджується матеріалами справи, а тому право вимоги кредитора вже виникло.

Суд ще раз повторює, що для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги).

Верховний суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення, зокрема, боргу, чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу.

Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.

Також встановлено, що виконання основних зобов`язань було забезпечене договорами поруки, укладеними між позивачем та ОСОБА_2 .

Відповідно до статей 553, 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, якщо інше не встановлено договором.

Отже, після виникнення прострочення поручитель також стала особою, майно якої могло бути використано для задоволення вимог кредитора.

Суд бере до уваги, що спірний договір укладено між матір`ю та дочкою.

Такий характер сімейних відносин сам по собі не свідчить про недійсність договору.

Разом із тим Верховний Суд неодноразово зазначав, що безоплатне відчуження майна близьким родичам у період існування значної простроченої заборгованості є однією з характерних ознак фраудаторного правочину.

Судом також встановлено, що договір є безоплатним.

Після його укладення у власності поручителя фактично не залишилося іншого нерухомого майна, на яке могло бути звернено стягнення.

Відповідачами не подано жодних доказів наявності іншого майна або доходів, достатніх для виконання існуючих грошових зобов`язань.

Відзиву на позов відповідачами не подано.

Будь-яких доказів, які б свідчили про існування самостійної господарської чи сімейної необхідності саме у цей момент відчужити належне майно, матеріали справи не містять.

Наведена сукупність обставин свідчить, що укладення договору дарування відбулося після виникнення забезпечених порукою грошових зобов`язань, між близькими родичами, безоплатно та призвело до вибуття з власності поручителя єдиного об`єкта нерухомого майна.

Такі дії істотно ускладнили можливість реального виконання майбутнього рішення суду про стягнення заборгованості.

Суд приходить до висновку, що відповідачі, укладаючи спірний договір дарування, діяли всупереч принципам добросовісності та розумності, використавши цивільно-правовий механізм дарування не для здійснення реального безоплатного розпорядження майном, а з метою уникнення можливого звернення стягнення на це майно кредитором.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний договір має ознаки фраудаторного правочину та порушує права позивача як кредитора.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду встановлення судом фраудаторності правочину є достатньою підставою для визнання його недійсним із застосуванням наслідків недійсності.

Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора суд зазначає таке.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання судом недійсним правочину, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності, суд одночасно може скасувати рішення державного реєстратора, прийняте на підставі такого правочину.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 зазначила, що саме поєднання вимог про визнання правочину недійсним та скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту порушеного права.

Оскільки рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 прийнято виключно на підставі договору дарування, який суд визнає недійсним, відповідне рішення державного реєстратора також підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтверджуються належними і допустимими доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Судовий збір:

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 937,92 грн, що підтверджується платіжною інструкцією, наявною в матеріалах справи.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачів.

Враховуючи положення статті 141 ЦПК України та характер заявлених вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у рівних частках, по 968 грн 96 коп. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, посвідчений 03 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Назарчук Наталією Михайлівною, зареєстрований у реєстрі за №809, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , предметом якого є земельна ділянка АДРЕСА_1 на території об`єднання садоводів «Степове» Красносільської територіальної громади Одеського району Одеської області, площею 0,0600 га, кадастровий номер 5122782600:01:002:4430.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №75376382 від 03 жовтня 2024 року, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Назарчук Наталією Михайлівною, яким зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 5122782600:01:002:4430.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В. К. Барвенко