Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №727/3689/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 727/3689/25

провадження № 22-ц/822/702/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М.

учасники справи:

позивач Комунальне підприємство «Чернівціводоканал»

відповідач ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Карпюк Юлія Миколаївна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2026 року

головуюча в суді першої інстанції суддя Слободян Г. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року Комунальне підприємство «Чернівціводоканал» (далі – КП «Чернівціводоканал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 .

Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по оплаті за послуги централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 24 955 гривень 03 копійки.

Позов обґрунтований тим, що внаслідок систематичної несплати ОСОБА_1 , яка проживала з 12 листопада 2011 року до 17 лютого 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , коштів за надані КП «Чернівціводоканал» послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01 травня 2017 року по 01 лютого 2025 року, станом на 23 березня 2025 року виникла заборгованість у розмірі 24 955 гривень 03 копійки.

На підтвердження позову позивач надав розрахунок суми заборгованості за користування послугами централізованого водопостачання та водовідведення, а також послуги за абонентське обслуговування.

Зазначає, що на підставі статті 179 ЖК України, пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24 січня 2006 року, пункту п`ятого частини другої статті 7, частини другої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року (далі – Закон України № 2189-VIII) споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично ними користувалися.

Вказує, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Посилається на вимоги статті 205, частини другої статті 642, статті 643 ЦК України, частини першої статті 12, частини п`ятої статті 13 Закону України № 2189-VIII, згідно яких індивідуальний договір про надання комунальної послуги є публічним договором приєднання та вважається укладеним шляхом вчинення конклюдентних дій або мовчання, а сам факт публічної оферти та публікації такого договору за відсутності заперечень іншої сторони є підставою для виникнення між сторонами відповідних правовідносин.

Звертає увагу, що 01 травня 2022 року «Публічний індивідуальний договір приєднання» розміщено на веб-сайті КП «Чернівціводоканал».

Вказує, що плата за абонентське обслуговування ОСОБА_1 нараховувалася згідно тарифів на комунальні послуги для населення та норми споживання, передбачені підзаконними нормативно-правовими актами.

Зазначає, що з 12 березня 2020 року (під час карантину та воєнного стану) строки позовної давності зупинено. У зв`язку з чим у КП «Чернівціводоканал» для звернення з вимогою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не минув строк позовної давності.

З урахуванням уточнених позовних вимог просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по оплаті за послуги централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 16 584 гривень 71 копійки, у зв`язку з тим, відповідачка з 01 квітня 2024 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . А також стягнути з відповідачки понесені КП «Чернівціводоканал» судові витрати у виді судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2026 року позов КП «Чернівціводоканал» до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Чернівціводоканал» заборгованість по оплаті за послуги централізованого водопостачання та водовідведення в розмірі 16 584 гривні 71 копійку.

Вирішено питання розподілу судових витрат, понесених на сплату судового збору.

Суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі публічної оферти КП «Чернівціводоканал» та фактичного користування послугами. Зокрема, 01 травня 2022 року позивач оприлюднив на офіційному веб-сайті публічну оферту про укладення індивідуального договору приєднання, яка передбачала автоматичне приєднання споживача у разі користування послугами та відсутності заперечень.

Суд встановив, що нарахування заборгованості здійснювались за особовим рахунком № НОМЕР_1 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому суд визнав доведеним факт проживання ОСОБА_1 , а з 2021 року - її дітей, у зазначеній квартирі протягом періоду нарахування комунальних платежів.

Суд також зазначив, що обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг пов`язується не з правом власності на житло, а з фактичним проживанням особи та користуванням відповідними послугами.

З огляду на обов`язок матері утримувати дітей, суд дійшов висновку, що обов`язок зі сплати комунальних послуг покладається також на відповідачку.

Оскільки за період з 01 травня 2017 року по 31 березня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 16 584 гривень 71 копійки, а поданий позивачем розрахунок відповідачкою не спростований належними та допустими доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2026 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 14 251 гривні 67 копійок та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує на те, що суд першої інстанції не врахував, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , понад 10 років є ОСОБА_3 . Між відповідачем та ОСОБА_3 відсутні договірні відносини.

Вважає, що саме власник житла, на підставі вимог частини першої статті 332, статті 360 ЦК України та пункту п`ятого частини третьої статті 20 Закону України № 1875-IV є належним відповідачем.

Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач з 2022 року проживає за кордоном.

Вказує, що її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на лютий 2017 року є повнолітнім. Інший син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на серпень 2022 року є повнолітнім, окрім того, з грудня 2021 року його знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Дочка відповідачки ОСОБА_6 , з липня 2022 року проживає за межами України.

У зв`язку з чим вважає, що позов позивачем подано необґрунтовано саме до неї.

З урахуванням набрання законної сили постановою Верховного Суду у справі № 727/11132/14-ц від 03 листопада 2021 року, якою прийнято рішення про виселення відповідачки та її дітей із зазначеного житла, зазначає, що розмір заборгованості, який вона визнає, становить 2 333 гривні 04 копійки.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

КП «Чернівціводоканал» подало відзив на апеляційну скаргу.

Просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

Посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вважає, помилковим твердження апелянта про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за комунальні послуги можуть предявлятися виключно до власника майна, у зв`язку з тим, що саме споживачу належить обов`язок їх сплати.

Посилається на частину першу статті 543 ЦК України, частину третю статті 9 Закону України № 2189-VIII, за якими споживачі несуть солідарну відповідальність за оплату комунальних послуг, а КП «Чернівціводоканал» має право вимагати виконання такого обов`язку від будь-кого з них, зокрема й від ОСОБА_1 .

Зазначає, що проживання відповідачки з 2022 року за кордоном не підтверджено достатніми доказами.

Вказує, що посилання ОСОБА_1 про виселення її та дітей з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з набрання законної сили постановою Верховного Суду у справі № 727/11132/14-ц від 03 листопада 2021 року, не відповідає дійсності, оскільки виконавче провадження закінчено 17 лютого 2025 року у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення.

Вважає, що письмовими поясненням ОСОБА_1 від 17 березня 2022 року, її заявою від 26 квітня 2022 року, заявою її сина ОСОБА_4 від 26 квітня 2022 року, письмовими поясненням її сина ОСОБА_5 від 26 квітня 2022 року, спростовується твердження відповідачки, що ОСОБА_5 за зазначеною адресою не проживав.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 з 11 березня 2014 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 62).

01 травня 2022 року КП «Чернівціводоканал» оприлюднило на своєму веб-сайті публічну оферту про укладення індивідуального договору приєднання, яка передбачає автоматичне приєднання споживача у разі фактичного користування послугами та відсутності заперечень (а. с. 6-8).

Згідно розрахунку суми заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01 травня 2017 року по 31 березня 2024 року (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) борг становить 16 584 гривні 71 копійку (а. с. 44).

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження № 68209866 від 17 лютого 2025 року виконано рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 липня 2020 року, за виконавчим листом № 727/11132/14-ц від 08 грудня 2021 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 виселено з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , квартира передана стягувачу - ОСОБА_3 (а. с. 12-16).

Відповідно до довідки, виданої головою кооперативу Товариство колективних забудовників № 5, за адресою: м. Чернівці, вул. Полтавська, 1/3, у період з 12 листопада 2011 року по 17 лютого 2025 року ОСОБА_3 не проживала у квартирі за вказаною адресою. За цією адресою проживала ОСОБА_1 разом із сім`єю (а. с. 11).

Відповідно до копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 ОСОБА_1 у 2022-2024 роках неодноразово перетинала державний кордон України (а. с. 59-61).

Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1237674 від 27 березня 2025 року, ОСОБА_1 , з 01 квітня 2024 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 22).

Згідно відповіді Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області № 7301.2-5224/73.2-25 від 09 вересня 2025 року, за обліками ВОМІРМП УДМС у Чернівецькій області ОСОБА_1 не значиться (а. с. 90).

Окрім викладеного, судом першої інстанції на виконання ухвал про витребування доказів витребувано та досліджено матеріали цивільних справ № 727/5911/16-ц та № 727/11132/14-ц.

Зокрема судом першої інстанції з матеріалів цивільної справи № 727/5911/16-ц встановлено, що згідно довідки про зареєстрованих осіб КЖРЕП-6 від 20 лютого 2017 року ОСОБА_1 та члени її сім`ї, у тому числі неповнолітні діти, були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 04 липня 2014 року по день виписки згідно рішення суду від 19 жовтня 2015 року (а. с. 223).

Відповідно до акту про постійне місце проживання від 29 грудня 2016 року ОСОБА_1 та її родина фактично проживали за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 2008 року по 29 грудня 2016 року без реєстрації (а. с. 177).

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов від 04 жовтня 2016 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 проживала разом зі своїми дітьми (а. с. 110).

Із матеріалів цивільної справи № 727/11132/14-ц вбачається наступне.

Представником ОСОБА_5 , адвокатом Карпюк Ю. М., подано відзив до Шевченківського районного суду за вхідним № 5778/20 від 04 березня 2020 року, до якого долучено нотаріально посвідчену заяву (акт про постійне місце проживання) родини ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у період з жовтня 2012 року по 24 лютого 2020 року (а. с. 237, т. № 2).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Чернівецької міської ради № 01/02-24/42, встановлено, що діти відповідачки ОСОБА_1 станом на 14 грудня 2020 року постійно проживали разом із матір`ю у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. № 4).

Згідно з письмовими поясненнями представника дитини ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , від 17 березня 2022 року щодо відстрочення виселення, за вказаною адресою проживали діти відповідачки (а. с. 56-57, т. № 7).

Із заяви представника ОСОБА_1 від 26 квітня 2022 року вбачається, що у спірній квартирі фактично проживав її син ОСОБА_5 (а. с. 63-64, т. № 7).

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 липня 2022 року за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення про відстрочення виконання судового рішення про виселення підтверджено факт проживання дітей ОСОБА_1 за вказаною адресою станом на дату ухвалення відповідного судового рішення (т. № 7).

Щодо клопотання про долучення доказів

ОСОБА_1 разом з апеляційною скаргою подала клопотання про долучення доказів, а саме: Витяг з реєстру територіальної громади від 10 березня 2026 року; довідку від 10 березня 2026 року про місце проживання ОСОБА_5 ; копію паспорта громадянина України про виїзд за кордон ОСОБА_6 .

Клопотання мотивовано тим, що дані докази не подані до суду першої інстанції, оскільки факт проживання дітей не був предметом позову. У зв`язку з тим, що рішення суду першої інстанції обґрунтовано проживанням дітей відповідачки у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , вважає, що вказані докази є необхідними для встановлення всіх обставин справи.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 25 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у цивільній справі за позовом КП «Чернівціводоканал» до ОСОБА_1 за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2026 року. Встановлено строк до 08 квітня 2026 року для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

07 квітня 2026 року КП «Чернівціводоканал» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечило щодо задоволення клопотання про долучення нових доказів.

Позивач зазначає, що представник відповідачки ОСОБА_2 ще під час розгляду справи судом першої інстанції у клопотанні від 10 грудня 2025 року про витребування матеріалів справи № 727/11132/14-ц наголошувала на необхідності встановлення обставин проживання ОСОБА_1 та членів її сім`ї у період виникнення заборгованості.

Крім того, 11 грудня 2025 року КП «Чернівціводоканал» подало до суду додаткові пояснення щодо значення обставин фактичного проживання осіб за вказаною адресою, копію яких було направлено представнику відповідачки того ж дня.

Також після ознайомлення з матеріалами справи № 727/11132/14-ц позивачем подано пояснення щодо проживання членів сім`ї відповідачки у зазначеному житлі.

За таких обставин, КП «Чернівціводоканал» вважає, що відповідачка мала можливість подати відповідні докази під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому підстави для їх прийняття судом апеляційної інстанції відсутні.

Суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Зазначене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції має повноваженнями, що дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17.

Доводи апелянта про те, що необхідність подання вказаних доказів виникла лише після ухвалення рішення суду першої інстанції, який виходив із проживання дітей відповідачки у даній квартирі, колегія суддів відхиляє, оскільки питання фактичного проживання відповідачки та членів її сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 , було предметом дослідження під час розгляду справи судом першої інстанції, про що свідчать подані сторонами клопотання та письмові пояснення.

Однак у поданому клопотанні апелянт не навів обставини неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та доказів наявності таких об`єктивних причин.

Отже, підстави для задоволення заявленого клопотання відсутні.

Межі апеляційного перегляду справи

Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт п`ятий частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Звертаючись до суду з позовом, КП «Чернівціводоканал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послуги централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01 травня 2017 року по 31 березня 2024 року у розмірі 16 584 гривні 71 копійка, а також судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 лютого 2026 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Чернівціводоканал» заборгованість за послуги централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 16 584 гривні 71 копійка та судові витрати у виді судового збору у розмірі 3 028 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати частково та відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 14 251 гривні 67 копійок.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 2 333 гривень 04 копійок заборгованості за послуги централізованого водопостачання та водовідведення за період до 03 листопада 2021 року не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спірні правовідносини виникли з приводу несплати ОСОБА_1 вартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 14 251 гривні 67 копійок, які надавались КП «Чернівціводоканал» за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 03 листопада 2021 року по 31 березня 2024 року.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 проживала у цьому житлі та користувалася житлово-комунальними послугами.

Так, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (частина перша статті 6 Закону України № 2189-VIII).

Відповідно до пункту тринадцятого частини першої статті першої Закону України № 2189-VIII споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.

Згідно з пунктом шостим частини першої статті першої Закону України № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно пункту 5 частини другої статті 7 Закону України № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору не звільняє споживача від обов`язку оплачувати фактично отримані послуги.

У постанові від 30 березня 2026 року у справі № 2029/2-2032/2011 Верховний Суд зазначив, що під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а тому належить до кола осіб, яких Закон України № 2189-VIII визначає індивідуальними споживачами житлово-комунальних послуг.

Водночас законодавець покладає обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг не лише на споживача, а й на інших дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у його житлі.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до частини першої статті 322 ЦК України саме власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки обов`язок власника утримувати належне йому майно не виключає обов`язку особи, яка фактично користувалася житлово-комунальними послугами, оплатити їх вартість.

Посилання апелянта на те, що належним відповідачем у справі є виключно власник квартири ОСОБА_3 , є помилковими, оскільки за наявності передбаченого законом солідарного обов`язку КП «Чернівціводоканал» мало право звернутися з вимогою про стягнення заборгованості безпосередньо до ОСОБА_1

ОСОБА_1 як дієздатна особа фактично проживала у житлі споживача та користувалася житлово-комунальними послугами, у зв`язку з чим відповідно до частини третьої статті 9 Закону України № 2189-VIII несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати.

Доводи апеляційної скарги про те, що після 03 листопада 2021 року ОСОБА_1 не проживала у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та не користувалася послугами централізованого водопостачання та водовідведення, колегія суддів відхиляє.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 727/11132/14-ц також не спростовують висновків суду першої інстанції. Факт набрання законної сили судовим рішенням про виселення не свідчить про припинення фактичного користування особою житлом та житлово-комунальними послугами.

Як убачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця від 17 лютого 2025 року закінчено виконавче провадження № 68209866 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із квартири за адресою: АДРЕСА_1 та передачею квартири власнику ОСОБА_3 .

Крім того, відповідно до довідки Товариства колективних забудовників № 5 за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 12 листопада 2011 року по 17 лютого 2025 року проживала ОСОБА_1 разом із сім`єю, тоді як власник квартири ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживала.

Також матеріали цивільної справи № 727/11132/14-ц містять письмові пояснення та заяви самої ОСОБА_1 і членів її сім`ї, подані під час розгляду питання про відстрочення виконання рішення про виселення, зі змісту яких убачається, що після ухвалення постанови Верховного Суду від 03 листопада 2021 року вони продовжували проживати у спірній квартирі. Зокрема, у письмових поясненнях від 17 березня 2022 року зазначалося про проживання дітей відповідачки за цією адресою, а в заяві представника ОСОБА_1 від 26 квітня 2022 року підтверджувалося фактичне проживання її сина у спірному житлі.

Посилання апелянта на проживання за межами України не спростовують наведених обставин. Надані копії паспорта для виїзду за кордон свідчать лише про неодноразове перетинання державного кордону у 2022–2024 роках, однак не підтверджують постійного проживання відповідачки за межами України протягом усього спірного періоду.

Крім того, згідно з відповіддю Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області № 7301.2-5224/73.2-25 від 09 вересня 2025 року за обліками ВОМІРМП УДМС у Чернівецькій області ОСОБА_1 не значиться.

Колегія суддів також враховує, що, заперечуючи факт проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 після 03 листопада 2021 року, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів свого проживання в іншому місці у спірний період. Відомості Єдиного державного демографічного реєстру підтверджують її реєстрацію за адресою: АДРЕСА_2 лише з 01 квітня 2024 року. Доказів, які б підтверджували її проживання за іншою адресою у період з 03 листопада 2021 року до 01 квітня 2024 року, матеріали справи не містять.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Посилаючись на проживання за межами України та відсутність користування спірним житлом, ОСОБА_1 належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин не надала.

За таких обставин, з урахуванням постанови державного виконавця про фактичне виконання рішення суду про виселення лише 17 лютого 2025 року, довідки Товариства колективних забудовників № 5 про проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі разом із сім`єю до 17 лютого 2025 року, а також письмових пояснень і заяв самої відповідачки та членів її сім`ї у справі № 727/11132/14-ц, колегія суддів вважає доведеним факт користування відповідачкою спірним житлом та отримання житлово-комунальних послуг у період, за який заявлено позовні вимоги.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення від 11 лютого 2026 року з додержанням норм процесуального права та правильним застосування норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 08 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Ірина ЛИТВИНЮК