Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №349/1542/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 349/1542/25

Провадження № 22-ц/4808/1290/26

Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А. Лугаської В.М.

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» ухвалу Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року, постановлену судом у складі головуючого судді Могили Р.Г. у м. Рогатин, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» до ОСОБА_1 , Селянсько-фермерського господарства «Ігора Валька» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки,

у с т а н о в и в:

10 листопада 2025 року ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття», інтереси якої представляє Іванчук Г.І., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , СФГ «Ігора Валька», в якому просило:

- визнати укладеною додаткову угоду від 06 травня 2025 року до договору оренди землі від 27 вересня 2017 року між ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» та ОСОБА_1 ;

- визнати відсутнім у відповідача СФГ «Ігора Валька» права оренди земельної ділянки площею 0,5056 га, кадастровий номер 2624481900:03:002:0283

- скасувати запис щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, яка розташована на території Добринівської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області, номер запису про інше речове право 60529265.

19 травня 2026 року керівник ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» Іванчук Г.І. подала заяву про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Рогатинський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 20 травня 2026 року на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України залишив без розгляду позов ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» до ОСОБА_1 , СФГ «Ігора Валька» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Стягнув з ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» на користь СФГ«Ігора Валька» 6000 гривень у відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивач ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» подало апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що по правовій природі вказана справа є малозначною, враховуючи відсутність ціни позову та її нескладність, а також те, що позивач сам подав заяву про залишення позову без розгляду. Апелянт вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Представником відповідача по справі не вимагалось вивчення по даній справі маси документів, оскільки об`єкт оскарження один і відповідно доказова база також стосується виключно одного предмету.

Зазначає, що до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу додано Акт виконаних робіт, що містить перелік наданих послуг, де реально завищена їх вартість, а тому стягнення з позивача витрат на послуги адвоката у сумі 27 500 грн свідчить про явне порушення співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг. Також адвокат Бакун А.Ю. у даній справі здійснює представництво одночасно двох відповідачів у межах однієї справи, при цьому заявлено однаковий розмір витрат на правничу допомогу щодо кожного з відповідачів. Проте, фактично правнича допомога надавалась у межах єдиного предмета спору, єдиних фактичних обставин та єдиної правової позиції, що виключає необхідність подвійного обсягу роботи адвоката.

Крім того, апелянт вказує на порушення норм процесуального права, оскільки заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 20.05.2026 із додатками не була надіслана сторонам по справі.

Також стверджує, що саме по собі подання заяви про залишення позовної заяви без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, що не містить обмежень у його реалізації. Крім того, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з позивача судових витрат на правову допомогу, представник відповідача у своїх заявах щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не наводить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача. При цьому апелянт зазначає, що подання позивачем заяви про залишення позовної заяви без розгляду на будь-якій стадії судового процесу без викладення мотивів вчинення даної процесуальної дії не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, оскільки це його право, яке не містить обмежень у його реалізації. Під час розгляду справи судом не встановлено, що спір виник внаслідок неправомірних дій позивача.

Відтак, за сукупністю наведених доводів, оскільки представником відповідачів не надано суду належних доказів на підтвердження того, що позивачем було допущено зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних чи необґрунтованих дій сторони позивача, то у суду були відсутні підстави для задоволення заяв про стягнення з позивача понесених судових витрат по оплаті правової допомоги адвоката.

Просить скасувати частково оскаржену ухвалу в частині стягнення з ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

СФГ «Ігора Валька» через свого представника подало відзив на апеляційну скаргу, оскільки вважає її безпідставною та необґрунтованою.

Вказує, що реалізація позивачем права на звернення до суду із позовом у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси осіб, визначених ним як відповідачі. Отримавши позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» звернулась до суду з позовом до фізичної особи та СФГ «Ігора Валька», місцевий суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №349/1543/25. В процесі підготовчого засідання відповідачі скористались своїм право на правничу допомогу, уклавши з адвокатом відповідний договір. На виконання цього договору адвокат надав правову допомогу, сформувавши та подавши до суду правові та документальні підстави заперечень щодо позову, відзив, клопотання та докази, приймав участь у судових засіданнях. Позивач в межах підготовчого провадження у справі подав до суду заяву про відмову від позову, яку відкликав своєю заявою. За результатами підготовчого засідання суд першої інстанції закрив підготовче засідання та призначив розгляд справи по суті. Таким чином, позивач, отримавши правові та документальні обґрунтування і заперечення на позов від відповідачів, на стадії підготовчого засідання, міг визначитись із своєю правовою позицією та врахувати всі подані сторонами матеріали. Проте, довідавшись про наявність у відповідачів не тільки правової позиції, але і наявності оригіналів доказів, якими останні обґрунтовують свої заперечення щодо позову, позивач звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду вже на стадії розгляду справи по суті.

Всі вище описані дії позивача вказують на його необґрунтовані дії, що не були націлені на захист судом порушених чи оспорюваних прав позивача, а на встановлення обставин взаємовідносин між відповідачами та перевірки наявності у відповідачів правових підстав заперечувати заявлені позовні вимоги і оригінали доказів.

При поданні відзивів відповідачі також зазначали попередній розрахунок витрат на правову допомогу адвоката, а тому позивач знав про наслідки свої процесуальних дій.

Після подання позивачем на стадії підготовчого розгляду заяви про відмову від позову, до суду було подано заяву про стягнення понесених судових витрат на правову допомогу. До заяви було додано докази понесених витрат, опис послуг адвоката та їх розмір. Таким чином, представник відповідача надав суду докази понесених витрат на правову допомогу як до подання заяви про залишення позову без розгляду, так і після такої заяви. Незважаючи на обґрунтованість заявлених витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції зменшив їх розмір, обмежившись сумою у 6000 гривень. Зауважує, що адвокат у справі хоч і представляє двох відповідачів, відшкодування наданої правової допомоги заявив тільки від одного з відповідачів.

Просить у задоволені апеляційної скарги ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» відмовити повністю, ухвалу залишити без змін.

У судовому засіданні в режимі відео конференції представник ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» адвокат Гарагуца І.Ф. доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідачів СФГ «Ігора Валька», ОСОБА_1 – адвокат Бакун А.Ю. заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, учасників справи, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як роз`яснено в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Ухвалу суду першої інстанції апелянт оскаржує у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, тому в частині залишення позову без розгляду апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи встановлено, що 19 травня 2026 року керівник ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» Іванчук Г.І. подала заяву про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України.

У заяві від 20 лютого 2026 року про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необгрунтованих дій позивача представник відповідача СФГ «Ігора Валька» - адвокат Бакун А.Ю. просив стягнути з позивача судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 21 500 грн.

На підтвердження понесених судових витрат надав такі докази: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія №1810 від 19 грудня 2003 року, ордер на надання правничої допомоги серія АА №0057211 від 04 грудня 2025 року, договір про правничу (правову) допомогу №В/25-04 від 12 листопада 2025 року, з додатком №1, акт №2 передачі- прийомки наданих послуг від 19 лютого 2026 року.

Зокрема, згідно з актом №2 від 19 лютого 2026 року визначена вартість таких робіт: правовий аналіз порядку, обставин та укладення спірного договору оренди - 4 500,00 грн, пошук та аналіз законодавчого врегулювання спору, судової практики - 4 000,00 грн, складання відзиву - 10 000,00 грн, участь в судовому засіданні 21 січня 2026 року - 3 000,00 грн, загальна вартість наданої адвокатом правничої допомоги становить 21 500,00 грн.

20 травня 2026 року представник відповідача СФГ «Ігора Валька» адвокат Бакун А.Ю. подав заяву про додаткове стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу та долучив акт №5 здачі-приймання наданих послуг від 20 травня 2026 року, де участь в двох судових засіданнях ( 26 березня 2026 року та 08 квітня 2026 року ) становить 6000 грн.

В запереченнях від 19 травня 2026 року, наданих суду першої інстанції, позивач просив відмовити представнику відповідача СФГ «Ігора Валька» у відшкодуванні витрат на правничу допомогу з тих підстав, що діяв добросовісно та процесуальними правами не зловживав. Окрім того позивач зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є співмірним об`єму наданих адвокатських послуг і складності справи, тому просив зменшити суму судових витрат.

Суд першої інстанції, враховуючи заперечення сторони позивача щодо розміру судових витрат, обсяг виконаних адвокатом робіт, керуючись принципом співмірності та розумності витрат, зменшив вказані судові витрати до суми 6 000 грн.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі залишення позову без розгляду передбачено частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадку, встановленому частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України).

Згідно з частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Водночас ЦПК України не містить правових норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача.

Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які доводять зловживання процесуальними правами.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20 грудня 2018 року у справі №751/10961/16, за змістом частини п`ятої статті 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. При цьому, Верховний Суд вказав на те, що неявка представника позивача, який був належним чином повідомлений про розгляд справи та повторно не з`явився у судові засідання, відноситься до необґрунтованих дій позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при поданні позову позивач під час підготовчого провадження подавав різні клопотання та заяви, зокрема, про продовження строку підготовчого провадження, про відмову від позову, про відкликання заяви про відмову від позову, про зупинення розгляду справи, про відкладення розгляду справи і такі дії позивача суд розцінив зловживанням процесуальними правами з урахуванням залишенням позову без розгляду.

Також необхідно взяти до уваги, що позивач звернувся до суду 10 листопада 2025 року, а заяву про залишення позову без розгляду подав тільки 19 травня 2026 року.

В постанові Верховного суду від 29 березня 2023 року у справі №712/15541/18 зазначено, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про компенсацію їй витрат на правничу допомогу у зв`язку з залишенням позову без розгляду, помилково поклав на відповідача тягар доведення необґрунтованості дій позивача у справі, не врахувавши те, що позивач, звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які призвели до виникнення потреби в укладенні ним договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, пояснень, заперечень, клопотань про призначення судової експертизи тощо.

Суд апеляційної інстанції, дослідив матеріали справи, з яких вбачається, що позивач, звернувшись до суду з позовом, створив відповідачам умови, які викликали необхідність укладення договору про надання правничої допомоги.

Місцевий суд врахував у сукупності поведінку позивача, тривалість розгляду справи судом, вчинення відповідачами дій з метою захисту своїх прав під час розгляду цієї справи по суті, дослідивши фактичні обставини справи та врахувавши, за яких умов позов був залишений без розгляду.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» наголошує на тому, що подання заяви про залишення позову без розгляду є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, що не містить обмежень у його реалізації, а тому такі дії не можуть бути розцінені як необґрунтовані.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи апелянта з огляду на таке.

Відповідно до принципу диспозитивності (ст.13 ЦПК України) позивач правомочний на будь-якій стадії процесу подати заяву про залишення позову без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України). Проте право на процесуальну відмову від позовних вимог не повинно порушувати баланс інтересів сторін та звільняти позивача від обов`язку компенсувати іншій стороні витрати, які вона вимушено понесла через ініціювання судового процесу.

З матеріалів справи вбачається, що в процесі підготовчого провадження, яке тривало майже шість місяців, позивач демонстрував суперечливу процесуальну поведінку (подав заяву про відмову від позову, яку згодом відкликав; подавав клопотання про зупинення провадження у справі, в задоволенні якого судом було відмовлено) і в результаті після закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

Така послідовність дій позивача свідчить про те, що він змусив відповідача протягом тривалого часу перебувати в стані судового спору, користуватися професійною правничою допомогою, готувати відзив та брати участь у засіданнях, після чого нівелював результати підготовчого провадження шляхом подання заяви про залишення позову без розгляду перед початком його розгляду по суті.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для компенсації відповідачеві судових витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу, згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що заява про стягнення витрат на правничу допомогу не була направлена позивачу, то вони не заслуговують на увагу.

З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2026 року представник відповідача подав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 21 500,00 грн, долучивши Акт №2 наданих послуг від 19.02.2026 р.

На вказану заяву позивачем 19 травня 2026 року було подано обґрунтовані заперечення та клопотання про зменшення розміру витрат.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, 20 травня 2026 року представник відповідача адвокат Бакун А.Ю. подав до суду заяву про додаткове стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 27 500,00 грн, долучивши Акт №5 здачі-приймання наданих послуг від 20.05.2026 року за участь у двох судових засіданнях 26.03.2026 р. та 08.04.2026 р.

Оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом та надав суду заперечення щодо неспівмірності витрат, а суд першої інстанції врахував вказані заперечення та суттєво зменшив загальну суму стягнення, твердження апелянта про порушення його прав на ознайомлення з матеріалами та порушення принципу змагальності не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Вирішуючи питання розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно з ч. 1,2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з вимогами статті 137, 141 ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених судових витрат представник відповідача надав такі докази: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія №1810 від 19 грудня 2003 року, ордер на надання правничої допомоги серія АА №0057211 від 04 грудня 2025 року, договір про правничу ( правову) допомогу №В/25-04 від 12 листопада 2025 року, з додатком №1, акт №2 передачі-прийомки наданих послуг від 19 лютого 2026 року.

Зокрема, згідно акта №2 передачі-прийомки наданих послуг від 19 лютого 2026 року, правовий аналіз порядку, обставин та укладення спірного договору оренди - 4 500,00 грн, пошук та аналіз законодавчого врегулювання спору, судової практики - 4 000,00 грн, складання відзиву - 10 000,00 грн, участь в судовому засіданні 21 січня 2026 року - 3 000,00 грн, загальна вартість наданої адвокатом правничої допомоги становить 21 500,00 грн.

20 травня 2026 року представник відповідача СФГ «Ігора Валька» - адвокат Бакун А.Ю. подав заяву про додаткове стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу та долучив акт №4 здачі-приймання наданих послуг від 20 травня 2026 року, де участь в двох судових засіданнях ( 26 березня 2026 року та 08 квітня 2026 року ) становить 6 000,00 грн

Таким чином, заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що адвокат Бакун А.Ю. здійснив певний обсяг правової роботи, а саме проаналізував предмет позову, здійснив пошук судової практики, сформував та подав до суду деталізований відзив із доказами. Відомості, зазначені в акті №4 від 20 травня 2026 року, не повною мірою відповідають матеріалам справи: в акті вказано про участь адвоката у двох судових засіданнях — 26 березня 2026 року та 08 квітня 2026 року.

Разом з тим, протоколами судових засідань №5770719 та №6222526 і матеріалами справи підтверджується, що адвокат Бакун А.Ю. брав фактичну участь в судовому засіданні 21 січня 2026 року, засідання тривало з 13.22.07 год до 13.44.49 год та 08 квітня 2026 року, яке тривало з 13.38.07 год до 14.09.32 год, відтак включення участь в засідання 26 березня 2026 року є помилковим, проте не спростовує участі адвоката саме у двох судових засідань. Разом з тим, виступ адвоката 21 січня 2026 року в судовому засіданні тривав 2 хв, тобто представником не здійснювалися складні процесуальні дії, не досліджувалися докази, не надавалися тривалі пояснення чи правова аргументація, таким чином заявлена сума 3 000 грн за участь у кожному судовому засіданні є неспівмірною фактичному обсягу виконаної роботи.

Суд першої інстанції оцінив заперечення позивача від 19 травня 2026 року щодо неспівмірності витрат і, застосувавши принципи розумності та справедливості, зменшив загальну суму стягнення до 6 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом, та ціною позову. Зважаючи на клопотання позивача про зменшення витрат, а також встановлений судом факт відсутності адвоката в одному із судових засідань, задекларований розмір витрат у сумі 27 500,00 грн є очевидно завищеним та неспівмірним.

За таких обставин, суд першої інстанції, застосувавши принципи розумності, пропорційності та справедливості, дійшов правильного висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та правомірно обмежив їх стягнення сумою 6 000,00 гривень. Такий розмір повністю покриває реальні та підтверджені матеріалами справи витрати відповідача на підготовку відзиву та фактичну участь у судовому процесі, забезпечуючи баланс інтересів обох сторін.

При цьому, хоча адвокат представляв інтереси двох відповідачів, відшкодування витрат було заявлено лише від імені одного з них — СФГ «Ігора Валька», що спростовує доводи апелянта про подвійне стягнення гонорару за одну й ту саму роботу.

За таких обставин, оскаржена ухвала суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу є законною, обґрунтованою та скасуванню чи зміні не підлягає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за подання апеляційної скарги на ухвалу суду в частині вирішення питання судових витрат судовий збір не сплачується, підстав для нового розподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції немає.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» залишити без задоволення.

Ухвалу Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Луганська