Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №443/1158/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №443/1158/25 2/760/7026/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Верещінської І.В., за участю секретаря судового засідання Негари А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Жидачівського районного суду Львівської області з позовом до Міністерства оборони України про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, в якому просить суд:

-визнати дії Міністерства оборони України, які полягали у поданні апеляційної скарги з твердженнями, що принижують честь, гідність і стосунки з її загиблим чоловіком протиправними;

-стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.;

-зобов`язати Міністерство оборони України надати письмові публічні вибачення, адресовані позивачу, через офіційний сайт Міністерства оборони України та надіслати позивачу поштою;

-стягнути судові витрати у зв`язку з розглядом справи з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що її чоловік, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» з 19.06.2024 до військової частини НОМЕР_1 .

28.07.2024 чоловіка позивача, сержанта ОСОБА_2 , призначено на посаду стрільця - помічника гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_5 військової частини НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 в зоні бойових дій в населеному пункті Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області чоловік позивача, військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 сержант, ОСОБА_2 , разом із військовослужбовцями військової частини НОМЕР_4 тримав оборону на позиції «ІНФОРМАЦІЯ_4». Близько об 11:00 годині,ІНФОРМАЦІЯ_6, під час скидів гранат ворожими БпЛА на позицію « ІНФОРМАЦІЯ_4 », її чоловік сержант ОСОБА_2 , отримав поранення несумісне з життям. Евакуювати тіло сержанта ОСОБА_2 не було можливості,у зв?язку зі складними бойовими умовами (за актом розслідування з військової частини НОМЕР_3 ).

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 18.08.2024 № 234 чоловіка позивача, сержанта, ОСОБА_2 , з ІНФОРМАЦІЯ_6 знято з грошового забезпечення, з 19.08.2024 знято з продовольчого забезпечення, у зв?язку із відсутністю на військовій службі - до повернення військовослужбовця у військову частину або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлим.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 30.08.2024 № 248 чоловіка позивача, військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 сержанта, ОСОБА_2 , відповідно до пункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами у країни військової служби у Збройних Силах України (якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі не прийняття іншого рішення про подальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими), увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 , з залишенням у списках підрозділу, з 30.08.2024.

На підставі заяви позивача та зібраних доказів Жидачівським районним судом Львівської області було винесено 03.04.2025 ухвалу у справі № 443/445/25 про визнання її чоловіка померлим за особливих обставин, у зв?язку з його загибеллю під час бойових дій.

Проте Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій поставило під сумнів обґрунтованість рішення суду з підстав начебто недоведеного факту спільного проживання з позивачем, незважаючи на наявність зареєстрованого шлюбу, спільного сімейного життя впродовж 21 року, єдиної реєстрації місця проживання та спільної неповнолітньої дитини; у апеляційній скарзі прописано, що" зазначена лише матір, яка є заявником" (відколи, позивач дружина - стала матір?ю свого чоловіка); а також багато чого, що не відповідає дійсності. -«Щодо висновків суду першої інстанції про достатність доказів спільного проживання однією сім?єю до дня його загибелі. Вважаємо, вказані висновки суду першої інстанції про достатність доказів спільного проживання однією сім?єю до дня його загибелі є помилковими», «Одночасно, досліджені докази не дають суду підстави для висновку, що ОСОБА_2 загинув в районі бойових дії».

Таку процесуальну дію з боку органу державної влади позивач вважає не лише юридично безпідставною, а й глибоко принизливою, що викликає душевні страждання та дискредитує моральний зв?язок позивача з чоловіком, який загинув у бою за Батьківщину, і взагалі спростовує, що він дійсно був в районі бойових дій, а також обезцінює його загибель і відданий з честю військовий обов?язок своєму народові та своїй державі.

Висунення подібних доводів у процесуальному документі державним органом, уповноваженим захищати інтереси військовослужбовців та їхніх родин, завдало позивачу значної моральної шкоди, зокрема:

спричинило емоційне потрясіння та стрес;

принизило честь і гідність як вдови загиблого воїна;

викликало суспільну недовіру до її статусу;

поглибило емоційні страждання, пов?язані з втратою чоловіка.

Таким чином, позивач вважає дії Міністерства оборони України протиправними з моральної точки зору та такими, що порушують її право на повагу до честі, гідності та доброго імені, а тому звернулась до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 17.07.2025 року справу направлено за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Верещінській І.В.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02 квітня 2026 року від представника відповідача Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне. Викладена позиція в апеляційній скарзі представника Міноборони у справі №443/445/25 не є діями (рішенням) Міноборони, які можуть бути визнані протиправними, а є лише документом процесуального характеру в рамках здійснення судочинства, в якому було допущені технічні помилки (описки), які не мали на меті принизити честь та гідність дружини військовослужбовця. Вказує, що представник Міноборони скористався своїми процесуальними правами та подав апеляційну скаргу у справі №443/445/25, хоча апеляційне провадження за вказаною скаргою так і не було відкрите та така апеляційна скарга не була предметом розгляду в суді. Також, зазначає, що позивачці були принесені вибачення начальником Західного територіального юридичного відділу (який відповідав за здійснення представництва Міноборони у суді в рамках справи №443/445/25) за допущенні технічні помилки (описки) у процесуальному документі. Позовну вимогу щодо зобов`язання Міноборони надати письмові публічні вибачення через офіційний сайт Міноборони вважає необґрунтованою, оскільки зміст апеляційної скарги у справі №443/445/25 не публікувався та не поширювався на сайті Міноборони.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з огляду на наступне.

Чоловік позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» з 19.06.2024 до військової частини НОМЕР_1 , вказане підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 (а.с. 11-13).

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області було від 03.04.2025 у справі № 443/445/25 встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Журавно, Жидачівського району Львівської області, місце проживання: АДРЕСА_1 , військовослужбовця Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_3 ), який загинув в населеному пункті Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області під час проходження військової служби під час ведення бойових дій із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони Батьківщини та територіальної цілісності,відсічі і стримування збройної агресії збоку збройних сил російської федерації на території Донецької області.

Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу на Рішення суду, проте позивач вважає що написані твердження відповідачем є неправдивими, принижують її честь, гідність та стосунки з її чоловіком, також, зазначеними діями їй завдано моральних страждань, які оцінює у 10000 грн.

Щодо вимоги про визнання дії Міністерства оборони України, які полягали у поданні апеляційної скарги з твердженнями, що принижують честь, гідність і стосунки з її загиблим чоловіком протиправними суд приходить до наступного висновку.

В ч. 1 ст. 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що предметом даного позову є визнання дій відповідача такими, що принижують честь, гідність та стосунки позивача з її чоловіком, при цьому позивач не ставить вимоги про визнання певної конкретної інформації недостовірною, такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від27лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.

Виходячи з наведеного вище, в разі встановлення факту поширення відповідачем інформації про позивача, суду при вирішенні спору необхідно встановити та належним чином оцінити відповідність змісту поширеного відповідачем тексту, в якому, як вважав позивач, відносно нього поширені недостовірні дані, саме інформації в розумінні Закону України «Про інформацію» та ст.ст. 200, 277 ЦК України, визначити характер такої інформації та враховувати різницю між фактичними твердженнями та оціночними судженнями. Ці обставини з`ясовуються, виходячи з формулювання підстав і предмета позову та з наявних доказів.

За змістом позиції позивача, він виходив апріорі з недостовірності інформації у апеляційній скарзі, як він вважав, відповідачем інформації без розрізнення фактів і оціночних суджень, позаяк не сформулював відповідного прохання з наведенням відповідного обґрунтування, які саме слова, вирази, частини тексту є недостовірними, та такими, що принижують честь, гідність, ділову репутацію. Позивач взагалі не ставив вимогу про визнання конкретної інформації недостовірною.

Натомість позивач пред`явив вимоги про визнання дій відповідача такими, що принижують честь, гідність, і стосунки позивача з її загиблим чоловіком, однак, таке визначення предмета позову в загальній формі є неналежним і неконкретним.

З огляду на сформульовані позивачем підстави позову, які охоплюють образливі висловлювання відповідача є неконкретним формулюванням позовних вимог без належного зв`язку з відповідними фактами і підставами позову не відповідає принципу правової визначеності.

Аналізуючи зміст інформації, суд приходить до висновку, що зазначена у апеляційній скарзі інформація є оціночними судженнями автора апеляційної скарги, під яким мається на увазі припущення чогось, а не фактичне твердження. Окрім того, висловлювання, на переконання суду, є особистою думкою автора апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання дій відповідача, які полягали у поданні апеляційної скарги з твердженням, що принижують честь, гідність і стосунки позивача з її загиблим чоловіком - протиправними.

Щодо вимоги про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

У справі, що розглядається, Позивач звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України щодо відшкодування їй моральної шкоди завданої недостовірними відомостями в апеляційній скарзі.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди - є одним з способів захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, відповідно до ч. 1 статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Також, у Постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.06.2022 року справі №569/20510/19 (провадження № 61-13787св20) зазначено, що аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

Згідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року, Справа № 752/17832/14-ц (Провадження № 14-538цс19) було сформульовано наступний правовий висновок: "Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення."

Позивачем не надано будь - яких доказів на підтвердження наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).

Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 діями Міністерства оборони України завдано моральну шкоду та наявність причинного зв`язку між цією шкодою та протиправними діями відповідача, а також її реальний розмір.

Щодо вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України надати письмові публічні вибачення, адресовані позивачу, через офіційний сайт Міністерства оборони України та надіслати позивачу поштою суд приходить до наступного висновку.

У пункті 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частина 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів.

Зазначене узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини в рішенні від 25 травня 2011 року (заява № 33014/05) у справі «Редакція газети "Правовоє дєло" та Штекель проти України» та постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/10999/22 (провадження № 61-13517св23).

А отже, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, а тому відмовляє у їх задоволенні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

Суд зазначає, що у викладенні підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Керуючись статтями 12, 13,76-82, 229, 258, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ;

відповідач - Міністерство оборони України, місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).

Суддя І.В. Верещінська