Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №340/4061/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 липня 2026 року м. Дніпросправа № 340/4061/25

Суддя І інстанції – Брегей Р.І.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 26 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування і виплати усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року з урахуванням, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму у сумі 2102 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) перерахувати усі види грошового забезпечення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) і виплатити додаткові кошти за період з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року, врахувавши, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму у сумі 2102 грн на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відмовлено у задоволені позову в іншій частині вимог.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Війська частина НОМЕР_1 посилається на відсутність підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача, оскільки в силу дії відповідного рішення Уряду України нормативного характеру усі суб`єкти владних повноважень були зобов`язані призначати, обчислювати, нараховувати та виплачувати реальне (фактичне) грошове забезпечення діючих військовослужбовців за постановою КМУ від 30.08.2017 №704 із використанням показника прожиткового мінімуму працездатної особи у розмірі 1762 грн. Також скаржник вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з заявленими позовними вимогами.

ОСОБА_1 також не погодився із ухваленим судом першої інстанції рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати в частині визначення розміру прожиткового мінімуму у сумі 2102 грн. та прийняти нове рішення по справі №340/4061/25, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що посадовий оклад та оклад за військовим званням за період проходженням ним військової служби з 26 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 02.03.2022 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Грошове забезпечення позивача обчислювалось на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704.

Обчислюючи суми посадового окладу і окладу за військове звання, відповідач керувався розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня 2018 року (1762 грн).

Вважаючи протиправними дії військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та його складових обрахованого виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року ухвалено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу. Ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Відповідно до пункту 4 постанови № 704 у редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 постанови №704 містили примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2018 року ухвалено постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 постанови №704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Таким чином, на момент набрання чинності постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704.

Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, передбачено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом на дату набрання законної сили судовим рішенням в справі № 826/6453/18 про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704 (29 січня 2020 року), та неконституційними не визнавалися.

Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, суд доходить до висновку, що при розв`язанні колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та пункту 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою №103, перевагу слід надати положенням Закону як акта вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.

Отже, згідно з постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2020 року встановлено в сумі 2102 грн.

Тобто Закон № 294-ІХ не містить застережень щодо застосування у 2020 році як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року встановлено в сумі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2022 року встановлено в сумі 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року встановлено в сумі 2684 грн.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Вищезазначені правові висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.

Висновки суду першої інстанції не відповідають зазначеним правовим позиціям Верховного Суду.

Суд зауважує, що оскільки умови виплати та розміри грошового забезпечення військовослужбовців встановлені постановою № 704, а не окремим законом, то до спірних правовідносин не можуть бути застосовні положення законів про державний бюджет на 2022-2023 роки в частині установлення з 1 січня прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в розмірі 2102 гривні.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум застосовується для формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів (абзац сьомий частини першої статті 2 Закону № 966-XIV).

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік (стаття 4 Закону № 966-XIV).

Законом № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. При цьому працівники кримінально-виконавчої служби до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів», і за приписами цього закону військовослужбовці не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення розміру грошового забезпечення цієї категорії осіб.

Подібна за своєю суттю правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 20/19262/21-а.

Відтак, суд зробив висновок про наявність підстав для застосування для обчислення розміру грошового забезпечення позивача саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не прожиткового мінімуму, встановленого для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 грн.

З тих самих мотивів слід зазначити, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 02 березня 2023 року по 20 травня 2023 року супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) у такий період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Поряд з цим, щодо посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, частина п`ята статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розв`язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.

Водночас, частина п`ята статті 122 КАС України є загальною нормою у розв`язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно п.п. 1-3 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Водночас, в положеннях частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм суми грошового забезпечення (в тому числі, індексації) у разі порушення законодавства про оплату праці.

В свою чергу, строк звернення до суду за вирішенням спору з приводу порушення законодавства про оплату праці визначається ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції до 19.07.2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до ст. 233 КЗпП та станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини.

Строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому, тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом має визначатись за правилами частини другої статті 233 КЗпП, в редакції, яка була чинною на момент початку перебігу відповідного строку та діяла у спірний період, тобто, положення ст. 233 КЗпП, в редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року, щодо строків звернення до суду не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що виникли до 19.07.2022 року.

Разом з цим, дія ст. 233 КЗпП в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX поширюється на відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, згідно цієї норми, у справах про виплату працівнику заробітної плати, всіх сум, що належать йому при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, проте, після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 року Кодекс законів про працю України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення» такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.»

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

За наведеного правового регулювання, строки звернення до суду, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, продовжені на строк дії такого карантину, тобто, до 30 червня 2023 року.

Спір у даній справі виник з приводу порушення законодавства про оплату праці та стосується виплати під час проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 в належному розмірі грошового забезпечення за період з 02.03.2022 по 20.05.2023.

Щодо вимог позивача з 02.03.2022 по 18.07.2022, право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Однак, з 30 червня 2023 року розпочався строк звернення до суду із позовом щодо виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року, визначений ст. 233 КЗпП України в редакції чинній з 19.07.2022 року, яка визначає тримісячний строк звернення до суду із таким позовом.

Водночас, для з`ясування дати, з якою, стаття 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, основним орієнтиром, є дата ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

В свою чергу, в матеріалах справи наявний лист Військової частини НОМЕР_1 №1585/ФС від 04.04.2025, яким повідомлено позивача, зокрема, про те, як розраховувався розмір грошового забезпечення позивача за період з 26.02.2022 по 20.05.2023. При цьому, зазначена відповідь не містить інформації про фактичні суми нарахувань та виплат, які були нараховані позивачу за спірний період.

Доказів ознайомлення позивача із документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, які були йому нараховані за спірний період, відповідачем не було надано.

Вказане свідчить про безпідставність посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року – змінити, замінивши абзац другий та третій його резолютивної частини абзацами наступного змісту.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування і виплати усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року з урахуванням, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) перерахувати усі види грошового забезпечення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) і виплатити додаткові кошти за період з 02 березня 2022 року по 20 травня 2023 року, врахувавши, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 07 липня 2026 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Кальник