Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №160/33930/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/33930/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №160/33930/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 25 листопада 2025 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та незарахування періодів роботи відповідно до п.1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року-протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та незарахування періоду роботи, про яке повідомлено в рішенні №046150017462 від 27.08.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з урахуванням стажу роботи зазначеного у трудовій книжці НОМЕР_1 від 24.07.1984 року при цьому зарахувати період роботи згідно зазначеної трудової книжки - з 01.07.1993 року по 20.07.1995 року, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 20.08.2025 року та призначити пенсію за віком з дати першого звернення, тобто з 20.08.2025 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046150017462 від 27.08.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.1993 року по 20.07.1995 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.08.2025 року.

У задоволенні іншої частини позову – відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу до страхового стажу період роботи з 01.07.1993 року по 20.07.1995 року, а отже рішення відповідача за №046150017462 від 27.08.2025 року підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Також, судом зазначено про те, що станом на момент звернення до пенсійного органу позивачу виповнилось 60 років, страховий стаж становив 33 років 02 місяці 17 днів (з урахуванням періоду роботи з 01.07.1993 року по 20.07.1995 року), що є достатнім для призначення пенсії. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що до загального трудового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки: з 01.07.1993 по 20.07.1995, оскільки звільнення завірено печаткою УРСР, а в наданій архівній довідці від 06.05.2025 № Ф-697-В/25-02 відсутні відомості про накази про прийняття та звільнення. Страховий стаж позивача становить 31 рік 01 місяць, в той час як необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону № 1058 для визначення права на пенсію складає 32 роки, а тому позивач не має права на призначення пенсії.

Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 20 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 7).

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 20.08.2025 року та 27.08.2025 року прийняло рішення №046150017462, яким відмовило заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 9).

Також у вказаному рішенні зазначено, що період роботи з 01.07.1993 року по 20.07.1995 року не зараховано до страхового стажу, оскільки в трудовій книжці звільнення завірено печаткою УРСР, а в наданій архівній довідці №Ф-697-В/25-02 від 06.05.2025 року відсутні накази про прийняття та звільнення. Крім цього, у вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж заявника становить 31 рік 01 місяць 28 днів, при необхідному – 32 роки.

Не погодившись із таким рішенням пенсійного органу ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявності трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

За правилами пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що основним документом, на підставі якого органи ПФУ перевіряють наявність трудового стажу особи, є трудова книжка. Уточнюючі довідки надаються у разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 №159/4178/16-а.

Як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_2 , а саме записів №14 та №15: 01.07.1993 року – «принята на должность контролера», 20.07.1995 року – «уволена по ст.38 КЗоТ УССР по собственному желанию» (а.с. 12).

Не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.07.1993 по 20.07.1995 зумовлене тим, що звільнення завірено печаткою УРСР, а в наданій архівній довідці від 06.05.2025 № Ф-697-В/25-02 відсутні відомості про накази про прийняття та звільнення.

Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

На підставі пункту 4.1 Інструкції № 58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

При цьому відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні норми містяться й у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301, якою передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок правильного ведення трудової книжки на адміністрацію підприємства, у зв`язку з чим недотримання відповідного порядку останньою не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до страхового (пільгового) стажу.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 у справі №687/975/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи те, що обов`язок правильного ведення трудової книжки на адміністрацію підприємства, а також те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту її оформлення, колегія суддів вважає, що проставлення тієї чи іншої печатки на записі про звільнення не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що записи в трудовій книжці позивача виконані послідовно, не місять суперечливих відомостей про періоди роботи, узгоджуються між собою та відповідачем не надано доказів того, що у трудовій книжці позивача наявні записи про спірний період роботи містять неправдиві або недостовірні відомості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивачу періоду роботи з 01.07.1993 по 20.07.1995.

Крім того, колегія суддів зауважує, що записи трудової книжки серії НОМЕР_2 за спірний період містять відомості щодо номерів та дат наказів про прийняття та звільнення позивача з роботи, а тому відсутність цих відомостей в архівній довідці від 06.05.2025 № Ф-697-В/25-02 не може бути підставою для не зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

Враховуючи зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046150017462 від 27.08.2025 року та як наслідок необхідності його скасування.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується, судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №160/33930/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №160/33930/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко