Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №340/1176/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2026 року м. Дніпросправа № 340/1176/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 в адміністративній справі №340/1176/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати і моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 448621,19 грн.; стягнення з Управління компенсації втрати частини доходів і моральної шкоди у сумі 100000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що, виплачуючи середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, у відповідача виник обов`язок виплатити і компенсацію. Також позивачем зауважено, що незаконне звільнення з роботи, затримка у поновленні на роботі і виплаті грошового забезпечення завдали йому моральних страждань, оскільки тривалий час сім`я, до складу якої входять двоє дітей, залишилась без належного фінансового забезпечення. Окрім цього, позивач був вимушений змінити місце праці і проживання, не дочекавшись поновлення на роботі. При цьому, моральні страждання призвели до погіршення стану здоров`я.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Кіровоградській області щодо виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Кіровоградській області (код 38613719; вул.Пашутінська,1 м.Кропивницький) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 199007,45 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у сумі 30000 грн.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині вимог.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про повну відмову в позові. Обґрунтовуючи скаргу, апелянт зазначає, що затримка виплати була зумовлена тривалим касаційним оскарженням (ухвала Верховного Суду постановлена лише 19.12.2024) та процедурою виділення бюджетних коштів ДСНС України на початку нового року. Також вказує на безпідставність застосування застарілої ставки військового збору 1,5% замість діючої 5% та ігнорування судом обмеження відповідальності роботодавця строком у шість місяців (ст. 117 КЗпП).

Окремо апелянт посилається на безпідставність та повторність стягнення моральної шкоди, оскільки судом першої інстанції вже було надано оцінку обставинам звільнення, оскільки вони вже були предметом розгляду у справі № 340/448/19 (рішення від 22.07.2019 р., яке набрало законної сили), де позивачу в частині стягнення моральної шкоди було відмовлено.

Позивач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі №340/3634/22 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління про стягнення середнього заробітку. Стягнуто з відповідача кошти у сумі 315929,88 грн.

06.11.2024 рішення суду у справі №340/3634/22 набрало законної сили.

Судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 713,16 грн, а кількість робочих днів, які складають затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, – 443 дні.

Періоди, за які стягнуто середній заробіток: 22-30 липня 2019 року (7 днів); 15 листопада 2019 року - 09 серпня 2021 року (432 дні); 10-13 серпня 2021 року (4 дні).

24 січня 2025 року кошти у розмірі 315929,88 грн. перераховано на картковий рахунок позивача Головним управлінням Державної казначейської служби України в Кіровоградській області у порядку примусового виконання рішення суду (на підставі виконавчого листа суду у справі №340/3634/22).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак, наявності підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.

Приписами частини 1 статті 236 КЗпП України передбачено, у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток не є фінансовою санкцією за вчинення делікту.

Середній заробіток – заробітна плата за період, упродовж якого працівника не допустили до виконання трудових обов`язків, оскільки суд (орган) його вже поновив на роботі.

Спірні правовідносини врегульовані приписами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі – Закон №2050).

Приписами частини 1 статті 1 Закону №2050 встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Отже, виплата компенсації обумовлена не тільки виною працедавця чи уповноваженого ним органу (особи), а і іншими обставинами.

Сутнісний зміст норми права виключає право на компенсацію, якщо порушення строку виплати доходу стало можливим з вини громадянина (працівника).

Не може особа набути право на компенсацію, якщо створила умови, за яких власник або уповноважений ним орган не змогли вчасно виплатити дохід.

Приписами частин 1-2 статті 2 вказаного Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Приписами частини 1 статті 3 Закону №2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Приписами частини 1 статті 4 Закону встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, колегія суддів зазначає, що у відповідача виник обов`язок у січні 2025 року обчислити і виплатити позивачу компенсацію, оскільки середній заробіток стосувався таких періодів: 22-30 липня 2019 року (7 днів); 15 листопада 2019 року - 09 серпня 2021 року (432 дні); 10-13 серпня 2021 року (4 дні).

Проте, відповідач таких дій не вчинив, відтак, допустив протиправну бездіяльність.

Суд зазначає, що оскільки рішення суду було виконано в примусовому порядку, то Управління не мало фактичної можливості здійснити утримання обов`язкових платежів (податку на доходи фізичних осіб і військового збору).

Щодо суми коштів, яку мали виплатити позивачу після утримання податків і обов`язкових платежів, слід зазначити наступне.

Так, приписами пункту 168.5 статті 168 ПК України встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_2 (бухгалтер відповідача) показала, що податок на доходи фізичних осіб з числа атестованих працівників, до кола яких входив і позивач, утримують і одразу ж компенсують. Пояснила, що працівник отримує кошти, з яких утримано (сплачено) військовий збір.

Представник Управління в судовому засіданні наполягала, що величина військового збору на день виплати середнього заробітку склала 5%, тому саме її треба було застосувати.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість такого висновку з огляду на діюче на час спірних правовідносин законодавство та зазначає наступне.

Так, 01 грудня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX.

Приписами пункту 2 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що доходи платників військового збору – осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

За рішенням суду про стягнення середнього заробітку нараховано дохід за податкові періоди до набрання чинності Законом № 4015-IX.

Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, при оподаткуванні доходу ОСОБА_1 мали застосувати ставку військового збору, яка діяла до набрання чинності Законом № 4015-IX. Такою ставкою була 1,5%.

Також, як вбачається з матеріалів справи, на вимогу суду відповідач зробив розрахунок компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати згідно з позовною заявою ОСОБА_1 за період з 22.07.2019 по 30.07.2019 та з 16.11.2019 по 13.08.2021, які виплачено 24.11.2025. Сума компенсації склала 202691,63 грн.

Математична коректність цього розрахунку сторонами не спростовалась.

Також встановлено, що до суми розрахунку увійшла компенсація щодо виплати середнього заробітку за період з 22 по 30 липня 2019 року у сумі 3684,18 грн.

Проте, позов не містить вимоги про стягнення компенсації щодо виплати середнього заробітку за цей період. Позовна заява містить вимогу про стягнення компенсації щодо виплати середнього заробітку за період з 15 листопада 2019 року.

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо стягнення з відповідача компенсації у сумі 199007,45 грн (202691,63 - 3684,18).

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що затримка виконання була зумовлена початком нового бюджетного року, тривалим процесом касаційного оскарження та процедурою погодження додаткових асигнувань з ДСНС України, колегія суддів вважає їх безпідставним з огляду на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема, у справах «Бурдов проти Росії», «Шмалько проти України», «Юрій Миколайович Іванов проти України») неодноразово наголошував, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Державна установа не може посилатися на відсутність коштів або процедурні труднощі бюджетної системи як на причину невиконання чи затримки виконання судового рішення.

Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 30000 грн., колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції в цій частині помилковим та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України та ст. 22, 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Проте, обов`язком позивача є доведення факту заподіяння такої шкоди, обґрунтування її розміру та наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 30 000 грн, помилково послався на несвоєчасну виплату середнього заробітку за період невиконання рішення суду про поновлення на роботі як на єдиний фактор стресової ситуації позивача. Колегія суддів зазначає, що вказані обставини вже отримали остаточну правову оцінку. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року у справі № 340/448/19, яке набрало законної сили 09.08.2021, ОСОБА_1 вже було відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, пов`язаної з його звільненням.

Оскільки в межах цієї ж правової ситуації позивачу вже було присуджено середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, який є спеціальним видом цивільно-правової та трудової відповідальності роботодавця і спрямований саме на повну компенсацію негативних матеріальних наслідків такої затримки, повторне врахування тих самих обставин (звільнення та його наслідків) є безпідставним та порушує принцип правової визначеності.

Окремої уваги заслуговує також той факт, що в межах розгляду цієї справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 особисто подав заяву від 08.04.2025 року про залишення позову без розгляду в частині вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. Хоча ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 року в задоволенні цієї заяви було відмовлено виключно з формальних підстав (через пропуск процесуального строку, визначеного ч. 2 ст. 240 КАС України), сам факт подання такої заяви свідчить про добровільний намір позивача припинити розгляд цієї вимоги та підтверджує відсутність у нього обґрунтованих матеріально-правових претензій щодо моральних страждань з відповідних підстав на момент розгляду справи.

З огляду на вищезазначене, висновок суду першої інстанції про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 30000 грн. є безпідставним, а рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Інші доводи сторін висновків колегії суддів не спростовують.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 року по справі № 340/1176/25, частково прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30 000 грн з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області - задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 в адміністративній справі №340/1176/25 - скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) моральної шкоди у сумі 30000 грн.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 в адміністративній справі №340/1176/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов