Вирок від 06 липня 2026 р. у справі №695/1942/26 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1942/26

Номер рядка у звіті 69

07 липня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12026255320000174 від 07.04.2026 року, у відношенні:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Коробівка, Золотоніського району Черкаської області, громадянина України, українця, освіта неповна загальна середня, офіційно не працюючого, розлученого, учасником АТО (ООС), особою з інвалідністю, депутатом, ліквідатором чи постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС не являється, на утриманні неповнолітніх, малолітніх дітей та інших осіб не має, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.126, ч.1 ст.162 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 , 02.04.2026 близько 22 год. 00 хв. перебуваючи поблизу домоволодіння, своєї колишньої дружини ОСОБА_4 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на незаконне проникнення до житла, діючи умисно, всупереч волі власника, маючи прямий умисел на порушення конституційного права на недоторканість житла – власниці ОСОБА_4 , всупереч ст. 30 Конституції України, ст. 12 Зальної декларації прав людини, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, усвідомлюючи відсутність згоди власниці – ОСОБА_4 , умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, відчинив хвіртку та проник на огороджену територію домоволодіння, після чого пошкодив замок на вхідних дверях та проник всередину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказаними умисними діями, що виразилися у незаконному проникненні до житла, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.162 ч.1 КК України.

Крім того, згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 28 Конституції України, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється, на колишнє подружжя.

Незважаючи на це, ОСОБА_6 , діючи в порушення вимог Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», перебуваючи за місцем проживання колишньої дружини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, вчинив відносно колишньої дружини ОСОБА_4 , фізичне насильство, яке виражалось у умисному завданні ударів, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Так, ОСОБА_6 , 02.04.2026 близько 22 год. 00 хв., перебуваючи за місцем проживання колишньої дружини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , під час раптово виниклої словесної суперечки, реалізуючи раптово виниклий умисел, спрямований на завдання фізичного болю, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, стоячи навпроти потерпілої ОСОБА_4 наніс два удари кулаком правої руки в область голови, після чого наніс два удари кулаком правої руки в область спини завдавши своїми діями потерпілій фізичного болю, не спричинивши при цьому тілесних ушкоджень.

Вказаними умисними діями, що виразилися в умисному завданні ударів, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень,ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.126 ч.1 КК України..

07 липня 2026 року під час судового провадження між потерпілою ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_6 на підставі ст.ст. 468, 469, 471 КПК України було укладено угоду про примирення.

Згідно змісту угоди, яка скріплена підписами сторін, обвинувачений повністю визнав себе винуватим в інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушеннях та остаточно примирився з потерпілою, сторони досягли відповідних домовленостей: обвинувачений ОСОБА_6 зобов`язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі пред`явленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, погоджуючись на призначення наступного покарання: за ч. 1 ст. 126 КК України у вигляді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень, за ч.1 ст.162 КК України у вигляді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одну тисячу сімсот) гривень, на підставі ст.70 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одну тисячу сімсот) гривень, застосувавши ст. 91-1 КК України.

В угоді зазначені наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені ст. 473 КПК України та наслідки невиконання угоди, встановленні п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 винуватим себе у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 126, ч.1 ст.162 КК України визнав повністю, вказавши, що час, місце та спосіб скоєння ним кримінальних правопорушень, описаних в обвинувальному акті, викладені вірно, вказані обставини відповідають подіям, що відбувалися в дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. У скоєному щиро розкаявся. Заключивши відповідну угоду про примирення, він цілком розуміє надані йому законом права, а також роз`яснені йому судом наслідки укладення та затвердження вказаної угоди, визначені ст. 473 КПК України, - щодо обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст. 394 і ст. 424 КПК України, і щодо відмови від здійснення прав, передбачених ст. 474 ч. 4 п. 1 КПК України, а саме, права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину інкримінованого кримінального правопорушення, права на виклик і на допит у судовому засіданні свідків, права заявлення клопотань, права надання суду своїх доказів, а також, характер пред`явленого обвинувачення, відповідно до якого він визнає себе винним, вид покарання, і інші заходи, які можливо будуть застосовані до нього у разі затвердження зазначеної угоди судом, в тому числі, і наслідки невиконання вказаної угоди, визначені у ст. 476 КПК України. При цьому зазначив, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов`язання та просив суд затвердити угоду про примирення та призначити узгоджене покарання. Крім того, обвинувачений вказав, що вищезазначена угода про примирення укладена ним з потерпілою добровільно, без застосування будь-якого насильства, примусу та погроз. Розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 пояснила, що вона цілком розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про примирення між нею та обвинуваченим ОСОБА_6 , визначені у ст. 473 КПК України, щодо обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 КПК України та позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідні кримінальні правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди, підтримавши надану угоду, наполягала на її затвердженні судом. Крім того, потерпіла зазначила, що вищезазначена угода укладена нею з обвинуваченим добровільно, без застосування будь-якого насильства, примусу та погроз. Матеріальних претензій до обвинуваченого не має.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_5 зазначив, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК України та КК України, просив суд затвердити угоду про примирення та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

У судовому засіданні прокурор не заперечувала проти затвердження угоди про примирення, вказуючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК України, КК України, просила суд затвердити угоду про примирення та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

Заслухавши пояснення обвинуваченого та потерпілої, думку прокурора, захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши умови укладання угоди про примирення, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз`яснивши та з`ясувавши у обвинувачуваного про повне розуміння ним процесуальних прав, добровільності та відсутності будь-яких обставин, які примусили його погодитися на підписання угоди про примирення, характеру висунутого обвинувачення, виду і розміру покарання та наслідки постановлення вироку на підставі угоди про примирення, з`ясувавши у потерпілої розуміння наслідків затвердження угоди, суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні можливо затвердити надану угоду про примирення з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена угода про примирення.

На підставі ч.3 ст. 469 КПК України угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

На підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами та оцінених судом відповідно до ст. 94 КПК України, суд дійшов висновку, що мали місце діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , а його дії органом досудового розслідування обґрунтовано кваліфіковані за ч. 1 ст. 126 КК України, якумисне завдання ударів, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, та за ч.1 ст.162 КК України як незаконне проникнення до житла.

На виконання вимог ст. 474 КПК України судом з`ясовано обставини, які дають змогу впевнитися в тому, що обвинувачений усвідомлює свої права, визначені п.1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення, вид покарання, яке буде до нього застосоване, а також переконатися, що укладення угоди є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Обвинуваченому роз`яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.

Також судом з`ясовано, що потерпіла цілком розуміє наслідки затвердження даної угоди, передбачені ч.1 ст. 473 КПК України.

Судом встановлено, що ініціювання, порядок укладення та зміст угоди про примирення від 07 липня 2026 року між потерпілою ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_6 в зазначеному кримінальному провадженні відповідає вимогам ст.ст 469, 471 КПК України. Під час досудового розслідування обвинуваченим та потерпілою скарги не подавались.

Умови даної угоди не суперечать вимогам кримінального та кримінально- процесуального законодавства України, узгоджена міра покарання, визначена в межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 126 КК України та ч.1 ст.162 КК України, що відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченого ст.65 КК України, ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого з врахуванням обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого – щирого каяття та обставини, що його обтяжує, відповідно до ст. 67 КК України, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо колишнього подружжя.

Очевидної неможливості виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань не вбачається.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Підстав для відмови в затвердженні угоди про примирення, передбачених ст. 474 ч. 7 КПК України, судом не встановлено.

Згідно ч.1 ст.91-1 КК України в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки:

1)заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

2)обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;

3)заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших;

4)заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;

5)направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке пов`язане з домашнім насильством, суд приходить до висновку, що в інтересах потерпілої від кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, необхідно застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 обмежувальний захід, поклавши на нього обов`язок, передбачений п.1 ч.1 ст.91-1 КК України на строк 3 місяці.

Враховуючи те, що під час досудового розслідування запобіжний захід у відношенні ОСОБА_6 не обирався, клопотань про обрання запобіжного заходу від учасників судового провадження на розгляд суду не надходило, а тому підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлений, процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ч.2 ст. 373, статтями 374, 474,475 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про примирення, укладену 07 липня 2026 року між потерпілою ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026255320000174 від 07.04.2026 року, відносно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 126, ч.1 ст.162 КК України.

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.126 ч.1, ст.162 ч.1 КК України та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 126 КК України у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень;

- за ч. 1 ст. 162 КК України у виді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили не обирати.

На підставі п.1 ч.1 ст.91-1 КК України застосувати до ОСОБА_6 обмежувальні заходи строком на 3 (три) місяці та покласти на нього такий обов`язок: заборону перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства.

Умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 цього Кодексу, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників собою, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ст.390-1 КК України.

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Цей вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку виключно з підстав, визначених у ч. 3 ст. 394КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду через Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області.

Копію вироку негайно після проголошення вручити прокурору, обвинуваченому в порядку, передбаченому ст. 376 КПК України.

Суддя ОСОБА_1