Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №480/4941/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 р. Справа № 480/4941/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року (ухвалене суддею Глазько С.М.) в справі № 480/4941/24

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор"

про визнання дій протиправними та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор", у якому просив: визнати протиправними дії або бездіяльність працівників Державної установи "Сумський слідчий ізолятор"; скасувати постанову від 07.11.2023 р. як незаконну, невмотивовану.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 р. відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі, з`ясувати всі обставини у справі, та надати обґрунтоване, неупереджене рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кримінально-виконавчого кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач зазначає, що він неодноразово звертався до адміністрації Державної установи "Сумський слідчий ізолятор", Генеральної прокуратури України із вимогами усунути порушення законодавства і перевести його до камери, де не здійснюється паління, однак його знову було поміщено до камери, де всі палять. 03.11.2023 р. в камері № 66, в якій позивач тримався на той час, виникла суперечка щодо паління та відсутності витяжної вентиляції, що призвело до конфлікту, в результаті чого 07.11.2023 р. на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді тримання в карцері на 10 діб. З рішенням комісії позивач не погоджується, зазначає, що працівниками Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" не доведено наявності у діях позивача усіх ознак дисциплінарного проступку, що виключає можливість застосування до нього стягнення.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тримається в Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» як особа узята під варту на підставі Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30.06.1993 р. №3352-ХІІ.

07.11.2023 р. начальником Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» - начальником арештного дому полковником внутрішньої служби Яковлєвим І. прийнято постанову про поміщення ув`язненого в карцер від 07.11.2023 р., якою вирішено помістити ув`язненого ОСОБА_1 , 1988 р.н., у карцер строком на 10 діб, у зв`язку з тим, що ув`язнений ОСОБА_1 допустив злісне порушення встановленого режиму тримання, яке полягає в створенні конфліктної ситуації із співкамерником, а саме 03.11.2023 р. близько 16-45, перебуваючи в камері № 66, створив конфліктну ситуацію із ув`язненим ОСОБА_2 . Прибувши до камери № 66, співробітники виявили, що вказаний ув`язнений намагався задушити співкамерника ОСОБА_2 , тримаючи його за шию. Відразу адміністрацією було оголошено вимоги припинити конфлікт та попереджено про застосування фізичної сили та спеціальних засобів, після чого ув`язнений ОСОБА_1 відпустив шию співкамерника ОСОБА_2 та припинив протиправні дії. В подальшому зазначених осіб було супроводжено до медичної частини для надання медичної допомоги. Даний ув`язнений своїми діями порушив абз.3 п. 2 гл. 4 розділу І, абз. 14 п. 3 гл. 4 розділу І Наказу МЮУ № 1769/5 від 14.06.2019 р.

Вказана постанова була винесена на підставі висновку службової перевірки щодо конфліктної ситуації, яка відбулась 03.11.2023 р. в камері режимного корпусу № 66 державної установи "Сумський слідчий ізолятор", від 06.11.2023 р., яким встановлено, що 03.11.2023 р. близько 16 год. 45 хв. в камері режимного корпусу установи № 66 виникла конфліктна ситуація, а саме: сутичка. При проведенні перевірки було опитано осіб, які утримуються в камері режимного корпусу установи № 66, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . В ході опитування вказаних осіб встановлено, що 03.11.2023 р. близько 16 год. 45 хв. ув`язнений ОСОБА_1 почав ініціювати конфлікт з іншими особами, які утримувалися в одній камері з ним, висловлюючи своє невдоволення діями працівників державної установи «Сумський слідчий ізолятор» та діями осіб, які утримуються разом з ним в одній камері. Після цього ОСОБА_1 почав нападати на співкамерника, який тримався з ним в одній камері - ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що останній не підтримує погляди позивача. Також під час проведення перевірки встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово встановлював конфліктні ситуації зі співкамерниками.

Згідно характеристики за час утримання в державній установі «Сумський слідчий ізолятор» ув`язнений ОСОБА_1 зарекомендував себе з негативного боку, при проведенні режимних заходів не одноразово виказував невдоволення діями працівників державної установи «Сумський слідчий ізолятор» намагаючись зірвати проведення вищевказаних заходів, при проведенні заходів профілактично-виховного характеру, порушував вимоги розпорядку дня та режиму тримання, а саме неодноразово отримував зауваження від молодших інспекторів відділу режиму охорони про те, що в нічний час не знаходився на своєму спальному місці, під час виведення з камери режимного корпусу на режимні заходи не одноразово демонстративно при пересуванні режимним корпусом не брав руки в положення «за спину». але після усного зауваження починав виконувати вищевказані вимоги. У взаємовідносинах з іншими ув`язненими (засудженими) конфліктний, провокує своїх співкамерників на конфліктні ситуації. З представниками адміністрації установи поводиться зухвало, не дотримується правомірних взаємовідносин. Починає виконувати передбачені законом вимоги персоналу установи після усного зауваження.

На підставі довідки старшого оперуповноваженого оперативного відділу державної установи «Сумський слідчий ізолятор» лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_5 , ув`язнений ОСОБА_1 , на профілактичних обліках в установі не перебуває.

В своїх поясненнях ув`язнений ОСОБА_1 , зазначив що 03.11.2023 р. він був на прийомі у прокурора та після чого прокурор відвідав камеру в якій утримується ОСОБА_1 та задавав питання щодо паління в камері. Після відвідування камери режимного корпусу №66 прокурором, на фоні поставлених питань між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виник конфлікт. В ході опитування ув`язненого ОСОБА_1 стало відомо, що вищевказаний ув`язнений спровокував конфлікт з ув`язненим ОСОБА_2 та інші ув`язнені, які утримуються з ним в камері, намагались розмірити конфлікт та викликати на допомогу працівників державної установи «Сумський ізолятор».

Станом на 03.11.2023 р. до оперативного відділу державної установи «Сумський слідчий ізолятор» інформації щодо можливих конфліктних ситуацій у ув`язненого ОСОБА_1 , в камері режимного корпусу № 66 із співкамерниками, не надходило, що підтверджується довідкою старшого оперуповноваженого оперативного відділу державної установи «Сумський слідчий ізолятор» лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_5 .

Факт відсутності на тілі ув`язнених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тілесних ушкоджень підтверджується довідкою завідуючої Сумської міської медичної частини філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Сумській області ОСОБА_6 .

На підставі вищевикладеного Комісія дійшла висновку, що ув`язнений ОСОБА_1 спричинив конфліктну ситуацію 03.11.2023 р. близько 16 год. 45 хв. в камері режимного корпусу № 66 державної установи "Сумський слідчий ізолятор" та прийняла рішення про накладення стягнення на ОСОБА_1 у вигляді поміщення до карцеру на 10 діб.

Викладені в постанові від 07.11.2023 р. обставини підтверджуються рапортом старшого по корпусу 1 корпусного відділення відділу режиму і охорони Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" ОСОБА_7 , рапортом молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" ОСОБА_8 , поясненнями ув`язнених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Зокрема з пояснень ув`язненого ОСОБА_1 вбачається, що 03.11.2023 р. він знаходився на прийомі у прокурора для дачі пояснень щодо його скарги, після цього прокурор зайшов в камеру № 66, подивився на відсутню розетку і поставив питання, чи всі в камері палять, на що ОСОБА_9 відповів, що так, палимо по черзі. Після виходу прокурора з камери ОСОБА_9 почав обурюватися, чому прокурор прийшов в камеру, після того як ОСОБА_1 поставив йому питання, що ви палите разом, а ти розповідаєш по черзі. На що він одразу накинувся на ОСОБА_10 , настрибнув, так як ОСОБА_10 знаходився в сидячому положенні на своєму ліжку. Поки ОСОБА_10 однією рукою тримав ОСОБА_9 за шию, то Капін позаду тримав Головенка за ноги, після чого ОСОБА_11 побіг до дзвоника і викликав працівників СІЗО.

Не погодившись з діями відповідача про накладено дисциплінарне стягнення та бездіяльністю щодо не переведення його до іншої камери, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30.06.1993 р. № 3352-XII (в подальшому - Закон № 3352-XII) попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Порядок попереднього ув`язнення визначається цим Законом та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув`язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 3352-XII, установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

Відповідно до ст. 5 Закону № 3352-XII, забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув`язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув`язнення, яка діє відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 3352-XII, особи, які перебувають у місцях попереднього ув`язнення, мають обов`язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Не допускається надання будь-яких пільг чи переваг особам, які перебувають у місцях попереднього ув`язнення, залежно від їх расової, національної приналежності, ставлення до релігії, майнового стану, політичних поглядів та минулих заслуг.

Режим у місцях попереднього ув`язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув`язнення, встановлюється цим Законом та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 7 Закону № 3352-XII).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 3352-XII, особи, взяті під варту, мають право: на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз`яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника.

Обов`язки осіб, взятих під варту визначено ст. 10 Закону № 3352-XII, зокрема, особи, взяті під варту, зобов`язані: додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув`язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації; бути ввічливими до працівників місця попереднього ув`язнення, а також поміж собою; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов`язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону № 3352-XII, особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув`язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні - на строк до п`яти діб. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування.

Порядок та умови перебування у слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, та окремих категорій засуджених, визначені Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року №1769/5 (в подальшому - Правила №1769/5).

Пунктами 1, 2 розділу 1 Правил №1769/5 передбачено, що ці Правила, розроблені відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК), Закону України «Про попереднє ув`язнення», регулюють порядок й умови перебування у слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, та окремих категорій засуджених. Ці Правила обов`язкові для всіх СІЗО.

Згідно з п.2 розділу 4 Правил № 1769/5 ув`язнені і засуджені зобов`язані: додержуватися розпорядку дня, встановленого в СІЗО, виконувати законні вимоги адміністрації СІЗО та персоналу СІЗО. Не здійснювати умисних дій, що загрожують життю і здоров`ю інших осіб, а також принижують їх гідність; дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камері. Після підйому заправляти свої ліжка і здійснювати вологе прибирання камери (жилого приміщення); бути ввічливими між собою, а також з адміністрацією СІЗО та персоналом СІЗО. вставати з ліжок, вітаючись з адміністрацією СІЗО і персоналом СІЗО, шикуватися в шеренгу під час проведення кількісних перевірок; не вступати в суперечки з адміністрацією СІЗО та персоналом СІЗО, не принижувати їх гідність, не перешкоджати виконанню ними своїх обов`язків. На вимогу адміністрації СІЗО та персоналу СІЗО повідомляти свої прізвище, ім`я, по батькові; дотримуватися тиші після сигналу «Відбій» та норм шуму протягом дня, а також правил поведінки і чистоти у двориках для прогулянок; дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого майна СІЗО, дотримуватися правил пожежної безпеки, а також безпеки під час поводження з електроприладами; за призначенням персоналу СІЗО чергувати в камері по черзі.

Відповідно до п. 3 розділу 4 Правил № 1769/5 ув`язненим і засудженим забороняється: порушувати правила поведінки та правила тримання під вартою; без дозволу персоналу СІЗО виходити з камер та інших приміщень режимних корпусів; порушувати лінію охорони та встановлені межі СІЗО; чинити опір законним діям персоналу СІЗО, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов`язків, підбурювати до цього інших ув`язнених і засуджених; продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб, які тримаються в СІЗО, предмети, вироби і речі, що перебувають в особистому користуванні; відбирати речі та предмети в інших осіб; перегукуватися і перестукуватися, а також встановлювати в будь-який інший спосіб зв`язок з особами, які перебувають в інших камерах, а під час прогулянки - з особами, які перебувають у сусідніх двориках; викидати будь-які предмети з вікон, перебувати на підвіконні, закривати наглядові вічка у дверях і стінах камер; порушувати цілісність підлоги, стелі, стін, дверей, решіток, робити на них будь-які написи і помітки, псувати книги та інші предмети і речі, що видаються для користування у СІЗО, а також наклеювати, вивішувати будь- що на стіни, вікна, інвентар, що належить СІЗО; завішувати спальні місця та мінятися ними без дозволу персоналу СІЗО; тримати та розводити тварин (засуджені, залишені у СІЗО для роботи з господарського обслуговування, можуть тримати тварин з дозволу адміністрації СІЗО); користуватися будь-якими саморобними електроприладами, без дозволу персоналу СІЗО самостійно проводити будь-які ремонтні роботи в камері; виготовляти, зберігати і користуватися предметами, речами, напоями та речовинами, забороненими для передавання ув`язненим і засудженим, а також для користування та зберігання при собі; грати в карти, а також інші азартні ігри з метою одержання матеріальної вигоди, а також організовувати їх; заподіювати собі або іншим особам тілесні ушкодження, у тому числі за допомогою іншої особи, а також завдавати умисної шкоди своєму здоров`ю з метою ухилення від виконання встановлен ?? ???? ??? ?? ???? ??? ??

Згідно з п.п. 1-4 гл. 6 розд. VIII Правил № 1769/5, порядок застосування заходів заохочення і стягнення до ув`язнених та засуджених визначається статтями 14, 15 Закону України «Про попереднє ув`язнення» та статтями 54, 67-69, 130-135 КВК. Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу на осіб, до яких ці заходи застосовуються, на основі об`єктивної оцінки додержання ними встановлених правил поведінки. Правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до ув`язнених та засуджених (за винятком переведення засуджених до приміщення камерного типу (одиночної камери)) користується начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки. Перед накладенням стягнення питання про доцільність застосування стягнення до ув`язнених та засуджених вирішується на засіданні дисциплінарної комісії СІЗО, яка діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини її членів.

Відповідно до п.п. 8, 9 гл. 6 розд. VIII Правил № 1769/5, про заохочення і стягнення начальник СІЗО виносить постанову про заохочення (додаток 28) і постанову про накладення дисциплінарного стягнення (додаток 29). Про виявлене порушення вимог режиму посадова особа СІЗО складає вмотивований рапорт, який подає на розгляд адміністрації СІЗО. Облік таких рапортів здійснюється у журналі обліку рапортів про порушення ув`язненими і засудженими встановленого режиму тримання (додаток 30), що зберігається у черговій частині СІЗО.

Під час призначення заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка ув`язненого чи засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення щодо суті проступку. Заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування стягнень, що завдають ув`язненим та засудженим фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв`язку з проступком проводилась перевірка, - з дня її завершення, але не пізніше ніж через шість місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення.

Відповідно до п.п. 1,2 гл. 7 розд. VIII Правил № 1769/5, ув`язнені та засуджені, які злісно порушують вимоги режиму, можуть бути поміщені до карцеру чи дисциплінарного ізолятора, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строки, передбачені статтею 15 Закону України «Про попереднє ув`язнення» та статтями 54, 68, 132 КВК.

Злісним порушенням режиму тримання є вживання ув`язненим або засудженим спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин чи інших одурманюючих засобів; виготовлення, зберігання, придбання, розповсюдження інших заборонених предметів, участь у настільних, азартних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинення дрібного хуліганства; систематичне ухилення від лікування захворювань, що становлять небезпеку для здоров`я інших осіб.

Дрібне хуліганство - вживання ув`язненими або засудженими нецензурної лайки у присутності інших ув`язнених і засуджених, адміністрації СІЗО, персоналу СІЗО та осіб, які відвідують СІЗО, образливе чіпляння до них, а також інші подібні дії, що порушують вимоги режиму тримання, встановлені законодавством обов`язки громадян та посягають на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Судовим розглядом встановлено, що 06.11.2023 р. комісією державної установи «Сумський слідчий ізолятор» складено висновок службової перевірки щодо конфліктної ситуації, яка відбулася 03.11.2023 р. в камері режимного корпусу № 66 державної установи «Сумський слідчий ізолятор». За результатами перевірки комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 спричинив конфліктну ситуацію, у зв`язку з цим начальником державної установи «Сумський слідчий ізолятор» винесено постанову про поміщення ув`язненого в карцер, згідно висновків якої своїми протиправними діями позивач порушив вимоги абз. 3 п. 2 гл. 4 розд. І, абз. 14 п. 3 гл. 4 розд. І Правил № 1769/5 та ст.15 Закону України «Про попереднє ув`язнення». На підставі рішення дисциплінарної комісії від 07.11.2023 р. позивачу, за злісне порушення режиму постановлено помістити до карцеру на 10 діб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зі змісту пояснень ОСОБА_1 , які надані під час перевірки конфліктної ситуації, вбачається, що в ході суперечки останній застосовував фізичну силу до співкамерника ОСОБА_2 , що відповідає ознакам дрібного хуліганства.

Крім того, факт участі ОСОБА_1 у конфлікті із застосуванням фізичної сили належним чином підтверджується матеріалами перевірки.

Суд не погоджується із твердженням позивача про те, що відповідач однобічно дослідив обставини події, надавши оцінку лише рапортам працівників СІЗО.

Посилання позивача на неспростування відповідачем факту паління у невстановлених місцях суд не бере до уваги, оскільки предметом спору у цій справі є правомірність дій і рішень щодо застосування дисциплінарного стягнення.

Судовим розглядом встановлено, що під час перевірки конфліктної ситуації, яка мала місце 03.11.2023 р. в камері режимного корпусу № 66 Державної установи "Сумський слідчий ізолятор", комісією Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» дослідила не лише рапорти працівників СІЗО, а й відібрала пояснення у учасників конфлікту, в тому числі й у позивача, і врахувала їх при прийнятті рішення, яке стало підставою прийняття оскаржуваної постанови.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши доводи сторін щодо їх юридичної та фактичної обґрунтованості, оцінивши докази, надані відповідачем на підтвердження правомірності своїх дій та рішення, а також докази, подані позивачем, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 своїми діями порушив Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, його порушення, відповідно до вказаних правил визнано злісним, за що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом поміщення у карцер, а отже, дії працівників Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» є правомірними та такими що відповідають вимогам закону.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 по справі № 480/4941/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич