Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №520/6982/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 р. Справа № 520/6982/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 17.04.26 по справі № 520/6982/26

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до ОСОБА_1

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ

Військова частина НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , відповідач), в якому просила суд:

- поновити позивачу строк на подання позовної заяви;

- стягнути з ОСОБА_1 збитки завдані державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 1477,29 грн;

- стягнути витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 3328 грн з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Адміністративний позов мотивований твердженнями про необхідність стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутого майна у вигляді грошового забезпечення, нарахованого позивачу за період з 30.01.2024 по 31.01.2024 у розмірі 1477,29 грн, оскільки у вказані дати він самовільно залишив місце несення служби та не виконував військового обов`язку.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду зазначив, що з 24.02.2022 ВЧ НОМЕР_1 переведена на воєнний стан та залучена до заходів із забезпечення оборони України, стримування та відсічі окупаційних військ Російської Федерації, захисту безпеки населення та інтересів держави, що на теперішній час є основними завданнями позивача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 по справі №520/6982/26 позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення суми - залишено без руху.

Надано позивачу термін - не більше десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.

Повідомлено позивача про необхідність виправити зазначені недоліки у визначений термін.

Роз`яснено позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу з усіма доданими до неї документами.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду від 03.04.2026 представник ВЧ НОМЕР_1 07.04.2026, подав до суду першої інстанції заяву про поновлення процесуального строку, в якій просив суд, визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом на поновити процесуальний строк.

В обґрунтування заяви зазначив, що весь особовий склад ВЧ НОМЕР_1 в умовах воєнного стану залучений до виконання завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Крім того, зауважив, що останнім часом (протягом декількох місяців) у Чернігівській області оголошуються тривалі повітряні тривоги, що зумовлює особовий склад частини залишати територію розташування підрозділу та здійснювати заходи забезпечення особистої безпеки, та має наслідком порушення порядку роботи та несення служби.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі №520/6982/26 позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення суми - повернуто позивачу.

ВЧ НОМЕР_1 , не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 520/6982/26, а справу направити до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягав на поважності причин пропуску строку звернення до суду з огляду на першочергову необхідність виконання ВЧ НОМЕР_1 завдань, пов`язаних із захистом територіальної цілісності та суверенітету України в умовах воєнного стану, що було залишено поза увагою судом першої інстанції. А відтак, повернення позовної заяви з формальних підстав порушує право позивача на звернення до суду з цим позовом.

Крім того, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку з військовою агресією РФ, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.

В іншій частині зміст апеляційної скарги дублює зміст клопотання про поновлення строку звернення до суду, поданого до суду першої інстанції.

Відповідач правом на подання відзивів на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач як суб`єкт владних повноважень у спірних правовідносинах мав звернутись до адміністративного суду у тримісячний строк з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред`явлення визначених законом вимог.

У даному випадку, перебіг тримісячного строку звернення до суду слід обраховувати з 30.01.2024, який сплинув 30.04.2024. Тоді як до суду з даним позовом, направивши його через систему "Електронний суд", позивач звернувся лише 27.03.2026, тобто зі значним пропуском тримісячного строку звернення до суду, у зв`язку з чим позов залишено без руху.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позов подано з порушенням тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України, а будь-яких переконливих обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивачем не наведено.

З урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в ухвалі від 17.08.2022 у справі №240/30759/21 та у постанові від 09.02.2023 у справі № 240/3354/21, суд дійшов висновку, що позивач, який діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, у тому числі і щодо вчасного подання позовної заяви, а сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку.

З огляду на те, що зазначені позивачем обставини щодо поновлення строку на подання позовної заяви судом визнано безпідставними та необґрунтованими, а доказів існування інших непереборних обставин, які перешкоджали позивачу скористатись правом на звернення з позовом, ані в позовній заяві, ані в клопотанні про поновлення строку звернення до суду не наведено, суд першої інстанції вважав наявними підстави для застосування до позовної заяви ВЧ НОМЕР_1 наслідків, передбачених частиною 2 статті 123 КАС України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частинами першою, другою статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи:

1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;

2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);

3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;

4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;

5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);

6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

За визначенням, наведеним у частині 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

На виконання частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За приписами пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

На виконання положень частин 1 та 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 вказаної вище статті).

Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій, і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Так, предметом спору до даній справі є стягнення майнової шкоди з ОСОБА_1 у сумі 1477,29 грн за безпідставне набуття грошових коштів у сумі 1477,29 грн, виплачених у складі повного грошового забезпечення за січень 2024 року, за період самовільного залишення місця несення служби з 30.01.2024 по 31.01.2024.

У постанові від 22.01.2020 по справі № 813/1045/18 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу за позовом військової частини до військовослужбовця про стягнення з останнього матеріальної шкоди, завданої ним державі через особисту неправомірну бездіяльність під час проходження військової служби, дійшла висновку, що спір у справі щодо відшкодування державі в особі військової частини шкоди, завданої військовослужбовцем шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

У цій же справі Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такі спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду зазначений спір саме пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, оскільки у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи під час перебування її на публічній службі.

У контексті спірного питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, варто зазначити, що до спірних правовідносин належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду з позовом, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у цьому спорі з позовом до суду звернувся саме суб`єкт владних повноважень.

Таким чином, позивач як суб`єкт владних повноважень має звернутись до адміністративного суду у тримісячний строк з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред`явлення визначених законом вимог.

Аналогічні висновки щодо застосування 3-місячного строку звернення до суду у справах щодо стягнення майнової шкоди викладені у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року по справі № 420/4099/20.

Колегією суддів встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.01.2024 № 149-ОС «Про особовий склад» знято з усіх видів забезпечення ОСОБА_1 , який не повернувся в установлений строк з частини щорічної основної відпустки, з 30.01.2024.

У позовній заяві зазначено, що до моменту зняття зі всіх видів забезпечення, відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за повний місяць - січень 2024 року у розмірі 541702,78 грн, яке він отримав на картковий рахунок.

Переплата грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 2 дні, а сума заборгованості перед ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовою частиною НОМЕР_1 ) - 1477,29 грн.

Отже, з огляду на те, що позивачу стало відомо про самовільне залишення місця несення служби ОСОБА_1 30.01.2024, перебіг тримісячного строку звернення до суду слід обраховувати саме з цієї дати, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перебіг строк звернення до суду з цим позовом закінчився 30.04.2024.

Разом з цим, ВЧ А звернулась до суду з позовом за допомогою засобів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 27.03.2026, тобто з пропуском майже на 2 роки, не зазначивши жодних обґрунтованих причин поважності такого значного пропуску строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку на звернення до суду з цим позовом апелянт вказував, що участь у завданнях з відсічі збройної агресії Російської Федерації, заходів, щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, вплинуло на своєчасне звернення до суду з цим позовом.

Колегія суддів наголошує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Так, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 02 червня 2022 року у справі у №757/30991/18-а.

Так, у вищевказаних постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Колегія суддів резюмує, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив повноцінну життєдіяльність країни в цілому. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, і підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Таким чином саме лише посилання на введення воєнного стану на території України та тривалі повітряні тривоги, що в свою чергу обумовило пропуск строку на звернення з позовною заявою, без надання доказів на підтвердження вказаних обставин, не може бути поважною причиною для поновлення строку на звернення до суду з позовом.

Колегія суддів зауважує, що труднощі в організації належного виконання обов`язків працівників (зокрема, завантаженість) не є об`єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити судові рішення в межах встановленого законодавством строку оскарження.

Вказана позиція підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалах від 27.07.2020 по справі № 580/1443/19, від 27.10.2020 по справі № 460/1245/19.

Окрім того, посилаючись на тривалі повітряні тривоги, позивач зазначає про те, що такі події відбуваються у Чернігівській області протягом останніх двох місяців, однак пропуск строку звернення до суду з цим позовом охоплює майже дворічний термін, що не може свідчити про поважність повідомлених ВЧ НОМЕР_1 причин.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України” від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 - 23 рішення у справі “Мельник проти України” від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Наведені позивачем обставини, якими обґрунтовано поважність причин пропуску строку звернення до суду, не пов`язані з об`єктивними перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне подання позовної заяви, а тому колегія суддів дійшла висновку про неповажність наведених позивачем причин та відсутності підстав для поновлення строку на звернення до суду.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.

Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, у тому числі процесуальних строків її подачі.

Пропуск строку звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Таку ж позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.

Перевіряючи наведені заявником підстави для поновлення пропущеного процесуального строку, суд не вбачає поважних причин для його поновлення, оскільки, останній не конкретизував межі впливу запровадження воєнного стану на роботу працівників позивача, що, зокрема, відповідають за своєчасне звернення до суду та не надав належних та допустимих доказів, що це підтверджують. Суд зазначає, що тривалість процедури оформлення документів безпосередньо залежить від ефективної роботи працівників і не свідчить про наявність особливих і непереборних обставин, які є поважними причинами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Також суд акцентує увагу на тому, що органи державної влади та суб`єкти владних повноважень, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених, в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтермінувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 29.06.2022 у справі № 240/16920/21, від 29.08.2022 у справі № 640/21878/20, від 22.09.2022 у справі № 640/9839/20.

Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для своєчасного подання позовної заяви є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Позивач, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо вчасного подання позовної заяви.

З огляду на викладене, зазначені скаржником обставини про поновлення строку на подання позовної заяви є безпідставними та необґрунтованими, а тому останні не можуть свідчити про поважність підстав його пропуску.

Жодних інших обставин поважності пропуску строку звернення до суду із позовом позивачем не зазначено.

Таким чином, Військовою частиною НОМЕР_1 не доведено поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.

За вищенаведених обставин, оскільки ВЧ НОМЕР_1 пропущено встановлений абзацом другим частини другої статті 122 КАС України строк звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами, не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 положень частини 2 статті 123 КАС України та відповідно повернення такої позовної заяви.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає обставин, які б давали підстави ставити під сумнів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 520/6982/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій