Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №200/324/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року справа №200/324/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року (повне судове рішення складено 03 березня 2026 року) у справі № 200/324/26 (суддя в І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – УПФ, Управління), в якому просила:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_2 за період з 01.03.2022 по 31.10.2024;

2) визнати протиправною відмову Управління у виплаті недоотриманої пенсії та допомоги на поховання;

3) зобов`язати УПФ надати повну довідку про суму нарахованої, але не виплаченої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.03.2022 по 31.10.2024;

4) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити, як спадкоємцю першої черги, недоотриману пенсію за період з 01.03.2022 по 31.10.2024;

5) зобов`язати відповідача виплатити допомогу на поховання відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що звернулася до УПФ із заявою щодо отримання допомоги на поховання. Проте, відповідач відмовив у призначенні допомоги. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки це прямо суперечить статті 53 Закону №1058-IV.

Окрім того, на нотаріальний запит від 09.04.2025 відповідач надав інформацію лише про нарахування пенсії за період з 01.03.2022 по 31.08.2022 у сумі 23 173,50 грн, посилаючись на частину другу статті 46 Закону №1058-IV.

На думку позивача, УПФ безпідставно відмовив у визнанні заборгованості за період з 01.09.2022 по 31.10.2024.

Ухвалою суду від 03 березня 2026 року закрито провадження в частині позовних вимог про:

1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_2 за період з 01.03.2022 по 31.10.2024;

2) визнання протиправною відмови Управління у виплаті недоотриманої пенсії;

3) зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити, як спадкоємцю першої черги, недоотриману пенсію за період з 01.03.2022 по 31.10.2024.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у наданні приватному нотаріусу Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Голуб Вікторії повної інформації щодо недоотриманої пенсії померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка не отримана нею за своє життя за період з 01 березня 2022 року до 17 жовтня 2024 року.

Зобов`язано Управління надати приватному нотаріусу Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Голуб Вікторії довідку про розмір пенсії для включення до складу спадщини померлої ОСОБА_2 , з врахуванням усієї суми недоотриманої пенсії померлого пенсіонера за період з 01 березня 2022 року до 17 жовтня 2024 року без обмеження будь-яким строком.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за матеріалами електронної пенсійної справи, ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією в м. Маріуполь та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058).

За період з 01.03.2022 по 31.08.2022 нарахування пенсійних коштів ОСОБА_2 проводилось шляхом включення до сформованої відомості через поштове відділення 87554 м. Маріуполь, які передавались для виплати до виплатних об`єктів АТ «Укрпошта», але кошти не були отримані пенсіонером. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. З 01.09.2022 виплата пенсії автоматично припинена у зв`язку з неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 49 Закону №1058. Таким чином, виплата пенсії за життя ОСОБА_2 проведена по лютий 2022 року. Слід зазначити, що ОСОБА_2 із заявою щодо поновлення виплати пенсії на контрольованій українською владою території у встановленому порядку до органів Пенсійного фонду України не зверталась. Інформація про проходження ОСОБА_2 фізичної ідентифікації особи в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду України відсутня. Пенсійна справа знята з обліку з 01.11.2024 у зв`язку зі смертю пенсіонерки ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Для надання відповіді на лист приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області (далі - Нотаріус) Вікторії Голуб Головним управлінням у квітні 2025 року надіслана довідка Нотаріусу про суму недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 в розмірі 23173,50 грн за період з 01.03.2022 по 31.08.2022. Водночас, звернення спадкоємців з заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 до уповноважених органів Пенсійного фонду України не надходили, не розглядалося та відповідно жодних рішень з цих питань не приймалося.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спадкодавець – ОСОБА_2 , починаючи з 01.09.2022 і до дня своєї смерті, у встановленому законом порядку зверталась до уповноваженого органу Пенсійного фонду України з питань поновлення виплати або оскаржувала дії Головного управління щодо припинення нарахування їй щомісячних страхових виплат. Таким чином наразі відсутні правові підстави для відновлення нарахування пенсії померлій з 01.09.2022, отже, Позивачка, як спадкоємиця, не має права на страхові виплати, що за життя спадкодавиці їй не нараховано і на які за її життя право було припинено. Таким чином сума недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 за період з 01.09.2022 по 31.10.2024 відсутня, а надіслана Нотаріусу довідка про суму недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 в розмірі 23173,50 грн за період з 01.03.2022 по 31.08.2022 є вірною та відображає повну інформацію.

Позивач надіслала відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України.

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 05.04.2025 зроблено відповідний актовий запис № 189.

Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 , ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_3 від 09 серпня 2003 року, виданого Горлівським міським відділом РАЦС Донецького обласного управління юстиції, ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_4 та взяла прізвище ОСОБА_5 .

16 квітня 2025 року приватним нотаріусом Голуб В.М. у Спадковому реєстрі було зареєстровано спадкову справу (номер у спадковому реєстрі 73950734, номер у нотаріуса 54/2025).

Листом від 09 квітня 2025 року №134/02-14 приватний нотаріус Голуб В.М., звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із запитом про надання інформації щодо суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 .

Листом від 30.04.2025 УПФ повідомило нотаріуса, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01.03.2022 по 31.08.2022 складає 23173,50 грн (двадцять три тисячі сто сімдесят три грн. 50 коп.).

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до статті 53 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003, 10.04.2025 звернулася із заявою №1155 щодо оформлення допомоги на поховання у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

До вказаної заяви було додано: е-паспорт (ID-картка) ОСОБА_6 № НОМЕР_4 , виданий 6326 органом ДМС України 17.10.2023; довідка про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 26.10.2023 № 1504003-2023; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_7 від 06.11.2023 №6301 -7001920730; картка реквізитів ОСОБА_6 щодо виплати через банківську установу АТ «Ощадбанк»; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , видане Балаклійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 05.04.2025 серія НОМЕР_1 , місце смерті - місто Маріуполь Донецької області; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання №00050477741.

Рішенням від 20.05.2025 П/С №914110189511 на підставі статті 53 та пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення Закону №1058 відмовлено ОСОБА_6 у оформленні та виплаті допомоги на поховання померлу ОСОБА_2 за заявою №1155 від 10.04.2025.

Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволена частка позовних вимог. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 52 Закону № 1058-ІV, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Пунктом 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, визначено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки з померлим пенсіонером, документ, що посвідчує особу заявника.

Непрацездатними членами сім`ї, зазначеними у частині другій статті 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера.

Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.

Враховуючи вказані приписи законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, суми недоотриманої пенсії виплачуються членам сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, а в разі відсутності членів сім`ї, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в шестимісячний строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Відповідно до статті 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Суд першої інстанції звернув увагу, що положення частин другої, третьої статті 52 Закону № 1058-ІV, які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Норми частини першої статті 46 Закону № 1058-ІV, які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Така позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19.

Отже, суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень незалежно від наявності або відсутності вини будь-якої із сторін спірних правовідносин щодо неотримання пенсійних виплат пенсіонером.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, окружний суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання пенсії, що належали ОСОБА_2 за період з 01 березня 2022 року до 17 жовтня 2024 року.

Разом з цим, позовні вимоги про надання довідки про суму нарахованої, але не виплаченої пенсії ОСОБА_2 за період з 18 жовтня 2024 року до 31 жовтня 2024 року задоволенню не підлягають, оскільки охоплюють період вже після її смерті.

При ухваленні рішення окружний суд керувався приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

«Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно абзацу другого частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у наданні приватному нотаріусу Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Голуб Вікторії повної інформації щодо недоотриманої пенсії померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка була не отримана нею за своє життя за період з 01 березня 2022 року до 17 жовтня 2024 року, зобов`язати відповідача надати приватному нотаріусу Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Голуб Вікторії довідку про розмір пенсії для включення до складу спадщини померлої ОСОБА_2 , з врахуванням усієї суми недоотриманої пенсії померлого пенсіонера за період з 01 березня 2022 року до 17 жовтня 2024 року без обмеження будь-яким строком.

Однак, суд першої інстанції не врахував наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Так, Велика Палата Верховного Суду (зокрема у справах № 1840/2727/18, №552/2232/18, № 816/1604/17 та інших) неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.».

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Так, порядок виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера унормований статтею 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст положень частини третьої статті 52 Закону №1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Отже з наведених норм права вбачається, що законодавець передбачив випадок, за якого особа може звернутись до пенсійного органу у позасудовому порядку в межах адміністративної процедури за виплатою нарахованих, але невиплачених сум пенсії, за умови, якщо така особа звернулась не пізніше шести місяців з дня смерті пенсіонера. Тобто, невиплачені суми пенсії не повинні бути включені до складу спадщини. В протилежному випадку невиплачені суми пенсії будуть успадковані та матимуть іншу правову природу.

Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом вже розглядались справи в яких поставало питання юрисдикційної підсудності спорів, коли спадкоємцями прийнято спадщину (недоодержані суми пенсії).

Так, у справі № 286/3516/16-ц позивачка зверталася за захистом саме спадкових прав на недоотримані спадкодавцем за життя пенсійні виплати. Суди встановили, що до складу спадкового майна входила доплата до пенсії померлого у сумі 14979,52 грн, спадкоємцем якого є його дружина. Позивачка як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на доплату до пенсії у сумі 14979,52 грн, яка була нарахована, але не виплачена померлому, позивачка набула право на отримання нарахованої, але не виплаченої доплати до пенсії. У цій справі Велика Палата Верховного Суду (постанова від 27.03.2019) погодилася із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Подібні висновки щодо розгляду спорів, які стосуються виплати недоодержаних сум пенсії, в порядку цивільного судочинства за позовом спадкоємця до органу пенсійного фонду, неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 26.06.2019 у справі № 284/252/17 (позов про стягнення з органу пенсійного фонду у порядку спадкування неодержані за життя спадкодавиці (матері позивача) підвищення до пенсії й додаткової пенсії, щорічної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.04.2022 у справі № 428/3913/20 (позов про стягнення недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування), від 30.11.2022 у справі №638/19167/19 (спір щодо стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера).

Колегія суддів вважає правозастосовними зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду до справи, що розглядається.

У справі, що розглядається судами установлено, що із заявою про отримання інформації щодо суми недоотриманої померлою пенсії, позивачка звернулася до пенсійного органу 09.05.2025, тобто, після спливу шестимісячного строку зі смерті спадкодавця (17.10.2024) та після реєстрації спадкової справи.

Отже, позовні вимоги позивачки до пенсійного органу фактично направлені на поновлення порушеного відповідачем права позивачки на отримання грошових коштів, набутих у порядку спадкування, а тому цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері цивільних правовідносин.

Колегія суддів наголошує, що відповідач, хоч і є суб`єктом владних повноважень, проте в цьому випадку він не здійснює відносно позивачки публічно-владні управлінські функції, оскільки ці функції відповідач виконував щодо померлої матері позивачки.

Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивачки, як спадкоємці щодо визнання права на отримання грошових коштів належних спадкодавцеві. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Зважаючи на те, що у цій справі спір виник відносно набуття позивачкою права на пенсійні кошти, що входять до складу спадщини, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер, оскільки цей спір виник про право цивільне, предметом якого є майнова вимога позивачки про визнання за нею в порядку спадкування права власності на майно - грошові кошти.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 160/10395/23 та від 31 січня 2025 року в справі № 360/1008/24.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За такого правового регулювання колегія суддів висновується, що за наведених обставин цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Отже, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.

Згідно п.3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Зважаючи на допущені порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування судового рішення та закриття провадження у справі.

Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 200/324/26 – скасувати в частині задоволених позовних вимог, яким:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у наданні приватному нотаріусу Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Голуб Вікторії повної інформації щодо недоотриманої пенсії померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка не отримана нею за своє життя за період з 01 березня 2022 року до 17 жовтня 2024 року;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати приватному нотаріусу Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Голуб Вікторії довідку про розмір пенсії для включення до складу спадщини померлої ОСОБА_2 , з врахуванням усієї суми недоотриманої пенсії померлого пенсіонера за період з 01 березня 2022 року до 17 жовтня 2024 року без обмеження будь-яким строком,

а провадження у справі в цій частині позовних вимог – закрити.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 200/324/26 - залишити без змін.

Повне судове рішення – 08 липня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук