Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №200/7815/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року справа №200/7815/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 200/7815/25 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити пенсію,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 050750002894 від 10.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплатити пенсію за вислугу років на підставі п. “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 02.09.2025 року, із зарахуванням до стажу за вислугу років періоду роботи з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 050750002894 від 10.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за вислугу років від 02.09.2025 року, з урахуванням її стажу за вислугу років, що дає право на отримання пенсії відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України № 1788, з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року, з урахуванням висносків суду та без застосування обмеження стажу за вислугу років для визначення права до 10.10.2017 року;

- в іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову через порушення норм матеріального права.

Апелянт вважає правомірним спірне рішення про відмову позивачу в призначені пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю спеціального стажу роботи на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV особам, які на день набрання чинності Законом України 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі Закон № 2148-VIII) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52 , 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-ІV. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Закон № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.

Відповідно до пункту “е” статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 – не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року – не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2017 по 10 жовтня 2017 року – не менше 26 років 6 місяців. Тобто, стаж за вислугу років для визначення права на пенсію враховується лише по 10.10.2017.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Позивачка 2 вересня 2025 року звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Відповідно до принципу екстериторіальності вказана заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, рішенням якого від 10 вересня 2025 року № 050750002894 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.

Відповідно до вказаного рішення загальний страховий стаж позивача складає 32 роки 7 місяців 7 днів.

У спірному рішенні зазначено, що спеціальний стаж ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років становить 24 роки 04 місяці 1 день, що є недостатнім для виходу на пенсію, згідно пункту “е” статті 55 Закону 1788.

Пенсійним фондом було прийнято рішення без врахуванням стажу позивача в період з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року, оскільки, на думку відповідача, стаж за вислугу років для визначення права на пенсію враховується лише по 10.10.2017 року.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закону № 1058-ІV).

За статтею 2 Закону № 1788-ХІІ за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії, зокрема, за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону № 1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

За ст. 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту “е” статті 55.

За пунктом “е” статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі - Закон № 213-VIII, набрав чинності 01.04.2015 року) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції: право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е” вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року – не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року – не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року – не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року – не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року – не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року – не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року – не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року – не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року – не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року – не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати – не менше 30 років.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі – Закон № 911-VIII, набрав чинності 01.01.2016 року) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема, у пункті “е” в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим.

Тобто, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами “д”, “е”, “ж” статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт “е” статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин, за приписами пункту “е” частини першої статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, відновлено право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 4 червня 2019 року № 2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що з 04.06.2019 року (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019 від 04.06.2019 року) при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ необхідно застосовувати положення цього Закону у редакції до внесення змін Законами № 213-VIII від 02.03.2015 року та № 911-VIII від 24.12.2015 року.

Враховуючи те, що позивачка звернулася із заявою від 2 вересня 2025 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” ст.55 Закону № 1788, тобто після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року, у спірних правовідносинах мають бути застосовані положення пункту “е” статті 55 Закону № 1788, якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

За ст. 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Трудова книжка позивачки серії НОМЕР_1 містить інформацію про те, що вона в період з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року дійсно працювала у закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів у селі Піддубне вчителем української мови та літератури, що також не заперечується й відповідачем.

Спірним питанням даної справи є саме неврахування даного періоду роботи позивача при розгляді її заяви про призначення пенсії.

За пунктом 1.9 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів.

При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення; у разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених ч. 4 ст. 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачка обіймала посади працівника закладів освіти, у тому числі і після 11.10.2017 року, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту “е” статті 55 Закону № 1788-ХІІ, за умови наявності необхідного стажу.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним скасування спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 050750002894 від 10.09.2025 року.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини”, “Фадєєва проти Росії”, “Єрузалем проти Австрії” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни “може”, “має право”, “за власної ініціативи”, “дбає”, “забезпечує”, “веде діяльність”, “встановлює”, “визначає”, “на свій розсуд”. Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про:

- зобов`язання ГУПФУ в Черкаській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за вислугу років від 02.09.2025 року, з урахуванням її стажу за вислугу років, що дає право на отримання пенсії відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України № 1788, з 11.10.2017 року по 21.08.2025 року, з урахуванням висносків суду та без застосування обмеження стажу за вислугу років для визначення права до 10.10.2017 року.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 200/7815/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити пенсію - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 8 липня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: І.В. Сіваченко

А.А. Блохін