Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №200/1436/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року справа №200/1436/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Казначеєва Е.Г., Блохіна А.А., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/1436/26 (головуючий І інстанції Кошкош О.О.) за позовом Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

Матвійчук Наталія Євгеніївна в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якому просить:

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення у розмірі 7 504,85 грн;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму компенсації частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації у розмірі 132 928,71 грн;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 485 964,36 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог щодо стягнення суми індексації грошового забезпечення у розмірі 7504,85 грн та суми компенсації частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати індексації у розмірі 132928,71 грн.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року у справі № 200/1436/26 за позовом Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення індексації грошового забезпечення, компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишено без змін.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року адміністративний позов - задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 73000 грн 00 коп з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 650 (шістсот п`ятдесят) грн 00 коп.

Представник позивача звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове яким стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 242 010,24 грн; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 13 000,00 грн.

Вважає, що відповідачем при звільненні позивача не виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 206 614,43 грн, виплачена на виконання рішення суду по справі №200/6736/25 у лютому 20026 року. Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 414 201,94 грн (206 614,43 грн + 207 587,51 грн). Недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 206 614,43 грн у відсотковому виразі дорівнює 49,8 % від 414 201,94 грн.

Розмір середнього заробітку позивача з 21.08.2020 по 18.07.2022 складає 384033,06 грн (550,98 грн х 697 днів). Отже 49,8% від суми 384033,06 грн складає 191248,46 грн. Розмір середнього заробітку позивача з 19.07.2022 по 23.02.2026 складає 101931,30 грн (обмежено шістьма місяцями (550,98 грн х 185 дн.). Отже 49,8% від суми 101931,30 грн складає 50761,78 грн. Разом сума зменшеного середнього заробітку складає 242 010,24 грн.

Судом врахована довідка відповідача, відповідно до якої в березні 2021 року відповідачем донарахована індексація грошового забезпечення у розмірі 11266,14 грн –за період жовтень 2015 року – березень 2019 року. Однак відповідач донарахував значно менший розмір індексації, ніж належить, що було встановлено рішенням суду у справі №№ 200/6736/25. Отже позивач не знав і не міг знати про порушення свої прав.

Апелянт ввжає, що судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір витрат з 13000 грн до 650 грн. та не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 щодо принципу співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу, який повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України лише за наявності клопотання іншої сторони.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу представника позивача, в якому просив відмовити у її задоволені.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити у повному обсязі.

Апелянт вважає, що факт остаточного розрахунку можливо встановити тільки після вирішення спірних правовідносин у справах № 200/566/26, оскільки у разі відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , залишення без розгляду, повернення позовної заяви у вказаній справі, остаточним розрахунком слід буде вважати виплату коштів на виконання рішення суду від 13.10.2025 у справі № 200/6736/25. В іншому випадку, у разі задоволення вимог, датою остаточного розрахунку буде день, що передує дню виплати коштів на виконання рішення суду у зазначеній вище справі.

Також, у разі задоволення позовних вимог, зміниться також загальна сума виплачених ОСОБА_1 коштів, що в свою чергу змінює відсоткове співвідношення спірної в даній справі суми до загальної суми коштів виплачених позивачу. Враховуючи викладене, стає очевидним, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

При цьому, позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з ним остаточного розрахунку при звільненні, у разі задоволення вимог у справі № 200/566/26.

Отже, суд першої інстанції хибно не врахував, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020 (справа №806/305/17).

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити у її задоволені та задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який надіслав матеріали справи, які сформовані в електронній формі та частково в паперовій формі.

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційних скарг, відзивів сторін, перевірив їх за матеріалами справи у змішаній формі (електронно-паперовій) і дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 в період з 20.03.2019 по 20.08.2020 проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 . З 20.08.2020 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із закінченням строку контракту.

З довідки остаточного розрахунку грошового забезпечення від 25.03.2026 №09/37512/26-Вн вбачається, що при звільненні та після звільнення здійснено нарахування таких сум:

серпень 2020 року – 169529,97 грн (до виплати після відрахування податків та обов`язкових платежів 167477,30 грн),

вересень 2020 року (винагорода ООС АТ за серпень 2020 року) – 4193,55 грн (до виплати – 4193,55 грн),

жовтень 2020 року (компенсація за речове майно) – 36300,46 грн (до виплати 35916,66 грн),

березень 2021 року (індексація за період жовтень 2015 року – березень 2019 року) – 11437,71 грн (до виплати 11266,14 грн).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року по справі № 200/6736/25:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року до лютого 2018 року включно відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; ненарахування та невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення з 20.03.2019 до 20.08.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 :

1) нарахувати i виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум;

2) нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення з 01.03.2018 до 20.08.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці в розмірі 4463,15 (чотири тисячі чотириста шістдесят три гривні п`ятнадцять копійок) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 з урахуванням раніше виплачених сум;

3) нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Рішення суду по справі № 200/6736/25 набрало законної сили 22.01.2026.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року по справі №200/6736/25 прийнято звіт Військової частини НОМЕР_1 про виконання судового рішення в адміністративній справі № 200/6736/25 у зв`язку із повним виконанням рішення суду. Під час розгляду звіту судом встановлено та зазначено в ухвалі про те, що: Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено нарахування і виплату:

- індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум;

- індексації-різниці грошового забезпечення з 01.03.2018 до 20.08.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці в розмірі 4463,15 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 з урахуванням раніше виплачених сум;

- компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Згідно довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення від 15.02.2026 № 09/21315/26-Вн за період серпень 2015 року – серпень 2020 року донарахована сума індексації у розмірі 209760,84 грн

Згідно довідки-розрахунку компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати грошового забезпечення від 26.03.2026 № 09/37936/26-Вн за період грудень 2015 року – серпень 2020 року на суму заборгованості індексації грошового забезпечення - 209760,84 грн, в т.ч. сума заборгованості індексації грошового забезпечення після утримання податків – військового збору у розмірі 1,5% - 206614,37 грн, розрахована компенсація втрати частини доходів – 224045,81 грн з якої утримано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 18% та військовий збір в розмірі 1,5%.

Перерахування грошових коштів здійснено платіжними дорученнями: від 23.02.2026 року № 2521 на суму 206614,43 грн, призначення платежу – “індексація грошового забезпечення, справа №200/6736/25”, сплачено 24.02.2026, від 23.02.2026 року № 2522 на суму 83370,69 грн, призначення платежу “компенсація втрати частини доходів, справа №200/6736/25”, сплачено – 24.02.2026; від 05.03.2026 №2888 на суму 96986,18 грн, призначення платежу – “компенсація втрати частини доходів, справа №200/6736/25”, сплачено – 06.03.2026.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

За ч. 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

За частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року у справі №805/4458/17-а зазначено, що частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування. Правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі № 821/2148/16.

26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21- 1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року зазначила, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.

Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

За матеріалами справи, на виконання рішення суду у справі № 200/6736/25, відповідачем перераховано: індексацію грошового забезпечення позивача в сумі 206614,43 грн - платіжною інструкцією № 2521 від 23.02.2026; компенсацію втрати частини доходів у 2 місяці 2026 року в сумі 83790,69 грн - платіжною інструкцією № 2522 від 23.02.2026; компенсацію втрати частини доходів у 3 місяці 2026 року в сумі 96986,18 грн - платіжною інструкцією № 2888 від 05.03.2026.

При цьому, як зазначає апелянт-відповідач, в подальшому позивачем ініційовано подання нового позову щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення, в тому числі того, яке підлягало йому до виплати при остаточному розрахунку при звільненні (справа № 200/566/26).

Апеляційним судом з КП «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.04.2026 у справі № 200/566/26, залишеному без змін постановою апеляційного суду від 29.06.2026, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 20.08.2020 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, грошову компенсацію щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, підйомної допомоги) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 20.08.2020 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію), грошову компенсацію щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні, підйомну допомогу виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди АТО/ООС та індексації-різниці при обчисленні розміру грошової компенсації щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні і підйомної допомоги.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні і підйомну допомогу з урахуванням сум винагороди АТО/ООС та індексації-різниці, з урахуванням раніше виплачених сум.

Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, достовірні, достаті та допустимі докази в підтвердження виконання відповідачем рішення суду у справі №200/566/26, одже, повний розрахунок з позивачем не здійснено.

Тобто, відповідач на час розгляду справи не провів остаточний фактичний розрахунок поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

Редакція ст.117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем заявлені передчасні позовні вимоги.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникнуть після фактичного розрахунку відповідача з позивачем на виконання рішення суду у справі №200/566/26, а також після того, як відповідач самостійно не здійснить виплату середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, та порушить право позивача на таку виплату.

Таким чином, на час розгляду даної справи відсутній об`єкт судового захисту.

За ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За ст.ст. 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволені позову щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стосовно посилання позивача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду, то колегією суддів не можуть бути прийняті посилання на ці висновки, оскільки обставини цієї справи виникли за різних фактичних обставин, ніж у справах, на які посилається апелянт.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо розподілу судових витрат.

Представником позивача надано заяву від 10.03.2026 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 13000 грн.

До цієї заяви надав суду копії:

договору про надання правничої допомоги від 20.08.2025 №11/25, який укладено з адвокатом Матвійчук Н.Є.;

додаткової угоди від 27.02.2026 б/н до договору від 20.08.2025 №11/25 згідно якої визначено гонорар за надані юридичні послуги у розмірі 13000 грн,

акту надання послуг від 10.03.2026 б/н до договору від 20.08.2025 №11/25 згідно якого визначені такі послуги і їх вартість: усна консультація – 1000 грн, ознайомлення з судовою практикою Верховного Суду з предмета оскарження – 2000 грн, складання та направлення до суду позовної заяви – 10 000 грн, загальна вартість 13000 грн;

платіжної інструкції від 10.03.2026 на суму 13000 грн.

Також, представник позивача надав заяву від 16.06.2026 року про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20000 грн.

До заяви надано:

- копію договору про надання правничої (правової) допомоги №11/25 від 20 серпня 2025 року;

- копію квитанції дл прибуткового касового ордера № 11/3 від 16.06.2026;

- копію додаткової угоди б/н від 24.04.2026 до договору №11/25 від 20 серпня 2025 року, за якою гонорар адвоката за надані юридичні послуги в суді апеляційної інстанції складає 20000 грн;

- копія акту наданих послуг б/н від 16.06.2026 до договору №11/25 від 20 серпня 2025 року із зазначенням переліку та вартості послуг на загальну суму 20000 грн.

Відповідачем надано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому, зокрема, посилався на наступне.

Сторона позивача, у порушення ч. 4 ст. 134 КАС України, не надала детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідний для визначення розміру витрат на правничу допомогу. Відсутність детального опису робіт (послуг), виконаних адвокатом, зокрема з зазначенням вартості послуги згідно витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під питання, чи є розмір таких витрат обґрунтованих і пропорційним предмету спору. Враховуючи матеріали справи, в даному випадку не має очевидних підстав стверджувати, що необхідна підготовка заяв по суті вимагали значного обсягу юридичної роботи та потребували значних витрат часу представника позивача, адвоката Матвійчук Н.Є. Крім того, заяви по суті спору за своїм змістом та структурою не відзначаються підвищеною складністю, а їх підготовка не потребує значного обсягу самостійного правового аналізу. Зокрема, зміст поданих документів свідчить про те, що вони складається з відтворення (цитування) загальних положень законодавства, без належної індивідуалізації правової позиції заявника з урахуванням конкретних обставин цієї справи. Наведене дає підстави вважати, що підготовка відповідних матеріалів носила, переважно, технічний (шаблонний) характер та не вимагала значних інтелектуальних і часових затрат адвоката, пов`язаних із формуванням нової або складної правової позиції.

З огляду на викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, враховуючи обставини конкретно цієї справи, обсяг заяви, яка оформлена з відтворенням (цитуванням) загальних положень законодавства, відповідач вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду справи № 200/1436/26 є завищеною, не відповідає критеріям розумності і співмірності, складності виконаної роботи та витраченому часу.

Представником позивача подано заяву на клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому просив суд доводи, викладені відповідачем у клопотанні про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, вважати необґрунтованими та задовольнити заяву про стягнення витрат з відповідача у повному обсязі, зокрема, посилався на наступне.

Згідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до рішення Ради адвокатів Харківської області від №13/1/7 від 21.07.2021 встановлено рекомендовані ставки гонорару адвоката, відповідно до якого зокрема консультація усна з вивченням документів клієнта складає від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн), складання адвокатського запиту – від 0,25 мінімальної зарплати (від 2161,75 грн), складання позовної заяви у справах по КАСУ рекомендовано від 1 мінімальної заробітної плати (від 8647,00 грн), заперечення, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив – від 0,5 мінімальної заробітної плати (від 4323,50 грн), в суді апеляційної інстанції – від 2 мінімальних заробітних плат (від 17 294,00грн) + 1 мінімальна зарплата за один судодень.

Зазначений розмір гонорару є співмірним із складністю справи та наданою адвокатом правничою допомогою. Розмір гонорар є цілком розумним, не є завищеним та відповідає рекомендаціям Ради адвокатів Харківської області, в деяких позиціях є навіть заниженим від рекомендованого.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони». Крім цього, таку позицію викладено в постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №922/1350/18.

За ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Отже, правовою підставою для відшкодування судових витрат позивачу (судовий збір, правнича допомога), який не є суб`єктом владних повноважень, є задоволення позову (часткове задоволення).

В даному випадку у задоволені позову відмовлено, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору та правничої допомоги у цій справі щодо позивача.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 650 грн 00 коп.

Також, не підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору на користь відповідача, оскільки КАС України передбачено тільки відшкодування судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок порушення норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 139, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 200/1436/26 за позовом Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – скасувати.

У задоволені позову Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – відмовити.

Повний текст постанови складений 8 липня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: Е.Г. Казначеєв

А.А. Блохін