Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №753/12665/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 753/12665/25

номер провадження 22-ц/824/6415/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянуву порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року /суддя Лужецька О.Р./

у справі за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 46 992 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 153145914 від 05.10.2023 у розмірі 46 992 грн, судовий збір у сумі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. /а.с. 132-143/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити частково, відмовивши у стягненні відсотків, нарахованих після переходу права вимоги.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права - йому не було відомо про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки з квітня 2025 року він проходить військову службу.

Апелянт не заперечує факт отримання кредитних коштів у розмірі 10 000 грн за договором № 153145914 від 05.10.2023, однак вважає незаконним нарахування відсотків після переходу права вимоги за договором факторингу. Зазначає, що відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України проценти за користування кредитом є платою за надання грошових коштів кредитодавцем, яким є банк або інша фінансова установа. Особа, яка набула право вимоги за договором факторингу (статті 512, 514 ЦК України), не є кредитодавцем і не надавала боржнику грошові кошти, у зв`язку з чим не має правових підстав для нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом за період після переходу до неї права вимоги. Апелянт посилається на те, що після переходу права вимоги його заборгованість перед первісним кредитором становила 24 940 грн, і саме цю суму має право вимагати позивач. Вважає, що суд першої інстанції не дослідив надані позивачем розрахунки заборгованості та неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють відносини щодо нарахування процентів після заміни кредитора.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення. Вважає апеляційну скаргу необґрунтованою. Зазначає, що нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов кредитного договору № 153145914 від 05.10.2023. Після закінчення дисконтного періоду та у разі прострочення виконання зобов`язання проценти нараховуються за ставкою, передбаченою пунктом 8.4 договору, яка є «іншим розміром процентів» у розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Позивач посилається на те, що апелянт не надав власного розрахунку заборгованості та не спростував розрахунок, наданий позивачем. Вважає, що перехід права вимоги за договором факторингу є правомірним, а новий кредитор має право на стягнення заборгованості в обсязі, передбаченому умовами кредитного договору. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 05.10.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 153145914 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

За умовами договору відповідачу надано кредит у розмірі 10 000 грн шляхом зарахування коштів на його платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується випискою АТ «Універсал Банк» від 13.08.2025.

Право грошової вимоги за вказаним кредитним договором у порядку послідовного факторингу перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», згодом - до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».

Відповідач зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі не виконав, внаслідок чого за ним утворилася прострочена заборгованість.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався статтями 509, 525, 526, 530, 610, 1048, 1050, 1054 ЦК України про те, що зобов`язання підлягає виконанню належним чином, одностороння відмова від його виконання не допускається, а у разі прострочення виконання грошового зобов`язання боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів у розмірі, встановленому договором або законом; статтями 12, 81, 89 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження наявних у справі доказів.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що кредитний договір є дійсним, укладеним у електронній формі з дотриманням вимог законодавства, а право вимоги за ним законно перейшло до позивача в порядку факторингу. Оскільки відповідач не виконав зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів, позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Суд зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу до 4 000 грн з урахуванням критеріїв співмірності та складності справи.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Договір факторингу не змінює правової природи зобов`язання позичальника. Відповідно до умов кредитного договору № 153145914 від 05.10.2023, після закінчення дисконтного періоду та у разі прострочення виконання зобов`язання нараховуються проценти за ставкою, передбаченою пунктом 8.4 договору (1087,70 % річних). Зазначена ставка узгоджена сторонами під час укладення договору та є «іншим розміром процентів», встановленим договором у розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 та у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 розмежувала проценти як плату за правомірне користування кредитом (стаття 1048 ЦК України) та проценти як відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України). У разі порушення позичальником умов договору щодо повернення кредиту нараховуються проценти, передбачені договором, як спеціальний вид відповідальності.

Апелянт не надав власного розрахунку заборгованості та не спростував розрахунок, наданий позивачем.

Колегія суддів також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25, згідно з якою перехід права вимоги за договором факторингу № 28/1118-01 є правомірним, а новий кредитор має право на стягнення заборгованості в обсязі, що існував на момент переходу права вимоги, з урахуванням умов кредитного договору.

Апелянт також посилається на практику Верховного Суду щодо припинення нарахування процентів після спливу строку кредитування. Однак у даній справі строк кредитування за договором № 153145914 становить 5 років (п. 11.1 договору а.с. 43) і на момент подання позову ще не закінчився. Тому нарахування процентів за ставкою, передбаченою пунктом 8.4 договору, здійснюється в межах строку кредитування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: