Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №752/8882/26 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року місто Київ

Справа № 752/8882/26

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12791/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року про повернення позовної заяви (ухвалено у складі судді Плахотнюк К.Г., дата складення повного тексту ухали відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» про захист прав споживача

ВСТАНОВИВ

30 березня 2026 року позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути з ТОВ «Нова пошта» моральну шкоду у розмірі 2 000 грн та пеню в розмірі 22,95 грн.

Голосіївський районний суд міста Києва ухвалою від 12 травня 2026 року позов повернув, оскільки позивач не усунув недоліків позовної заяви, що стали підставою для залишення її без руху.

Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 31 травня 2026 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не мав повноважень на етапі відкриття провадження у справі з`ясовувати питання щодо обґрунтованості позовних вимог, зокрема щодо наявності у позивача моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та такою шкодою, оскільки такі обставини встановлюються судом під час розгляду справи по суті.

Зазначає, що позивач виконав вимоги ухвали про залишення позову без руху, вказавши у заяві від 05 травня 2026 року обставини та докази (факт тривалого та умисного ігнорування офіційної претензії, що призвело до душевних страждань, нервового виснаження, безсоння та психологічного дискомфорту). Водночас суд безпідставно ототожнив обов`язок зазначення доказів із обов`язком надати беззаперечні письмові медичні підтвердження ще до початку судового процесу.

Вважає, що суд проявив надмірний формалізм (процесуальний пуризм), що обмежило його право на доступ до суду.

Київський апеляційний суд ухвалою від 04 червня 2026 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, а ухвалою від 22 червня 2026 року - призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви не відповідає з огляду на таке.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав ненадання позивачем доказів, що підтверджують завдання моральної шкоди, зокрема доказів причинно-наслідкового зв`язку між станом здоров`я позивача та бездіяльністю відповідача. 05 травня 2026 року від позивача надійшла заява на виконання ухвали про залишення позову без руху, у якій позивач повідомив, що неправомірна бездіяльність ТОВ «Нова пошта», яка полягала в ігноруванні претензії від 12 березня 2026 року, стала причиною його безсоння та нервового виснаження через страх за фінансове забезпечення підлеглого йому колективу. Водночас, на думку суду першої інстанції, позивач не надав доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між станом його здоров`я та бездіяльністю відповідача, у зв`язку з чим недоліки позовної заяви не були усунуті.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За правилами частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

За приписами пунктів 4, 5, 8 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог, зокрема спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб захисту прав та інтересів, який не суперечить закону; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують указані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, за наявності; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових чи електронних доказів, копії яких додано до заяви.

З аналізу зазначених норм убачається, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суд перевіряє відповідність позовної заяви формальним вимогам статей 175, 177 ЦПК України. Водночас суд не вправі на цій стадії оцінювати обґрунтованість позовних вимог, достатність чи переконливість доказів, а також встановлювати наявність або відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки такі питання підлягають вирішенню під час розгляду справи по суті.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив зміст позовних вимог, а саме просив стягнути з ТОВ «Нова пошта» моральну шкоду у розмірі 2 000 грн та пеню у розмірі 22,95 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 11 березня 2026 року між ним та ТОВ «Нова пошта» було укладено договір про надання послуг з перевезення відправлення за експрес-накладною № 20451388428179. Відповідач, за твердженням позивача, зобов`язався доставити документи з міста Кременчук до міста Полтава з урахуванням додаткової послуги зворотної доставки з міста Полтава до міста Кременчук, за що позивач сплатив 153 грн. Проте послуга зворотної доставки надана не була, хоча її вартість була врахована при оплаті.

Також позивач зазначав, що його неодноразові звернення до служби підтримки та письмова претензія від 12 березня 2026 року залишилися без належного реагування, працівники відповідача не змогли пояснити причини ненадання послуги, а 16 березня 2026 року відповідач повернув лише суму здійсненої оплати у розмірі 153 грн. При цьому, на думку позивача, повернення коштів не усуває факту неналежного виконання зобов`язання та не нівелює завданої йому моральної шкоди.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що протягом п`яти днів перебував у стані невизначеності щодо долі документів, був змушений витрачати особистий час на відвідування відділення та з`ясування обставин, зазнав душевних страждань, почуття безпорадності й обурення через ігнорування його претензії. Крім того, позивач зазначав, що як посадова особа навчального закладу він був відповідальним за своєчасне подання документів для виплати заробітної плати працівникам, а неналежне надання відповідачем послуги створило ризик зриву фінансування, що спричинило нервове напруження, безсоння та дратівливість. Також позивач вказував, що був змушений наступного дня замовити іншу оплатну послугу адресної доставки фінансових документів.

Позивач навів розрахунок пені, посилаючись на частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»: 153 грн * 3 % * 5 днів = 22,95 грн.

Крім того, у заяві від 05 травня 2026 року, поданій на виконання ухвали про залишення позову без руху, позивач додатково конкретизував обставини заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку. Зокрема, він зазначив, що невиконання відповідачем договору призвело до необхідності термінового замовлення нової послуги адресної доставки за власні кошти та витрат особистого часу на щоденне з`ясування обставин у відділенні відповідача, а саме неправомірна бездіяльність ТОВ «Нова пошта», яка полягала в ігноруванні претензії від 12 березня 2026 року, стала причиною його безсоння та нервового виснаження через страх за фінансове забезпечення підлеглого йому колективу.

Отже, позивач виклав обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, зазначив, у чому, на його думку, полягає порушення його прав як споживача, навів зміст позовних вимог, спосіб захисту, розрахунок заявленої до стягнення пені, розмір моральної шкоди та міркування, з яких він виходив, визначаючи цей розмір, а також надав перелік доказів, які додаються до позовної заяви.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц також зазначила, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або договором, та підлягає стягненню на підставі статей 16, 23 ЦК України і статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Колегія суддів враховує, що підставою виникнення обов`язку відшкодувати моральну шкоду є порушення права особи, зокрема протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідача. Моральна шкода, як правило, супроводжує порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу, а тому твердження позивача про душевні страждання, стан невизначеності, нервове напруження, витрату часу та порушення звичного способу організації роботи не можуть бути відхилені судом на стадії відкриття провадження лише з тієї підстави, що позивач не додав медичних документів.

Практикою Європейського суду з прав людини у подібних категоріях справ також визнається, що у разі порушення майнових або цивільних прав особа може зазнавати моральних страждань, а вимога про надання спеціального документального підтвердження таких страждань не завжди є виправданою. Зокрема, у пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» від 01 липня 2010 року ЄСПЛ зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.

Таким чином, на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд першої інстанції мав перевірити, чи зазначив позивач, у чому полягає моральна шкода, якими діями чи бездіяльністю відповідача вона, на думку позивача, заподіяна, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи її розмір, та які докази він додає на підтвердження викладених обставин. Такі відомості у позовній заяві та заяві про усунення недоліків наведені.

Натомість суд першої інстанції фактично перейшов до оцінки достатності та належності доказів, а також до перевірки доведеності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та заявленою моральною шкодою. Такі питання належать до предмета доказування у справі та мають вирішуватися судом за результатами розгляду справи по суті з урахуванням пояснень сторін, наданих доказів, заперечень відповідача та правил оцінки доказів, передбачених ЦПК України.

Вимога суду першої інстанції про обов`язкове надання на стадії відкриття провадження доказів причинно-наслідкового зв`язку між станом здоров`я позивача та бездіяльністю відповідача, зокрема доказів витрат на лікування чи інших медичних документів, є надмірно формальною та не відповідає характеру заявлених позовних вимог. Позивач не обґрунтовував позов заподіянням шкоди здоров`ю як самостійною підставою відповідальності, а посилався на душевні страждання, нервове напруження, безсоння, втрату часу, стан невизначеності та професійні переживання у зв`язку з неналежним наданням споживчої послуги. Саме ці обставини підлягають оцінці під час розгляду справи по суті.

Колегія суддів також бере до уваги, що позовна заява подана у справі про захист прав споживача, а заявлений спір стосується неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем договору про надання послуг. У такій категорії спорів надмірний формалізм на стадії відкриття провадження може необґрунтовано обмежити право особи на доступ до суду та ефективний судовий захист.

Установлення судом за результатами розгляду справи відсутності моральної шкоди, недоведеності її розміру, відсутності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача і заявленими наслідками або необґрунтованості розрахунку пені може бути підставою для відмови в задоволенні позову повністю чи частково. Однак такі обставини не є підставою для залишення позовної заяви без руху та подальшого її повернення за правилами статті 185 ЦПК України.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позовна заява ОСОБА_1 первинно не мала бути залишена без руху з наведених судом першої інстанції підстав, оскільки позивач виконав основні вимоги статей 175, 177 ЦПК України, зокрема визначив зміст позовних вимог, виклав обставини, якими обґрунтовує позов, зазначив докази, додав перелік документів та навів розрахунок заявлених до стягнення сум.

Відповідно, повернення позовної заяви з мотивів неусунення таких «недоліків» є безпідставним, а ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки ухвала про повернення позовної заяви постановлена з порушенням норм процесуального права та ґрунтується на надмірно формальному підході до оцінки змісту позовної заяви, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року про повернення позовної заяви - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова