Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №356/1070/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року місто Київ

Справа № 356/1070/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8820/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березанського міського суду Київської області від 03 лютого 2026 року (ухвалене у складі судді Дудар Т.В.)

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

13 листопада 2025 року позивач звернулася до суду із цим позовом, у якому просила: стягнути із відповідача на її утримання аліменти в розмірі однієї чверті від його доходів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на пенсіонера віком 65 років та не менше гарантованого мінімального розміру ніж 50 % прожиткового розміру для людини відповідного віку.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона 1960 року народження, є пенсіонером, має інвалідність 3 групи (через побиття відповідачем, унаслідок чого їй видалили одну нирку), отримує мінімальну пенсію, якої не вистачає на ліки, не кажучи про її утримання, до якого відноситься їжа, одяг, витрати на комунальні послуги.

Відповідач є її рідним сином, працює та має великий матеріальний дохід та отримує пенсію.

Вона, як мати, забезпечила ОСОБА_3 отриманням вищої освіти, подарувала йому двокімнатну квартиру у місті Коростень Житомирської області, виходила та випросила йому ділянку у АДРЕСА_1 0,1 (га), купила частку ділянки у АДРЕСА_2 , за яку він кошти по цей день не віддав, провела, по його довіреності, світло на цю ділянку, за що кошти він теж не віддав, одягала, обувала, виховувала його доньку поки він налагоджував своє життя.

Вказує, що потребує матеріальної допомоги, яку їй її син ОСОБА_4 ніколи не надавав і не надає.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Березанський міський суд Київської області рішення від 03 лютого 2026 року позов задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 1/10 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно з дня пред`явлення позову - 13.11.2025 і довічно.

У задоволенні решти вимог відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 03 березня 2026 року на електронну адресу Київського апеляційного суду подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на неповноту судового розгляду, що призвела до помилкових висновків суду першої інстанції.

Зазначає, що позивач отримує передбачену законом пенсію, а також аліменти на утримання онуки ОСОБА_5 , має законного чоловіка ОСОБА_6 та працюючу сестру, які можуть її утримувати. Натомість відповідач постійно перебуває на лікуванні (з 2019 по 2025 лікував онкологічне захворювання, зараз хронічна хвороба нирок 4 ст. ШКФ-16,4 мл/хв/1,73 Тубулоінтерстиціальний нефрит. Стан після ПХТ (cs Testis) Артеріальна гіпертензія. Хронічна ниркова недостатність 3 ст.), через що він сам потребує значних коштів та позбавлений можливості надавати аліменти на утримання матері, яка за час його лікування намагалася взяти аліменти навіть із лікарняних листів замість підтримки.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивача доводи апеляційної скарги не визнала, навела заперечення проти них.

Вказує, що відповідач їй ніколи не допомагав, а тепер жаліється на свої хвороби, хоча сам заподіяв матері ушкодження до інвалідності.

Зазначає, що сестра має інвалідність ІІ групи і кожні 10 днів здає аналізи вартістю 4-7 тисяч грн і все одно намагається підтримувати позивача, на відміну від відповідача.

Аліменти на утримання своєї дитини відповідач з 2017 року почав платити лише у 2020 році, при цьому також утворилася заборгованість.

Визнає, що перебуває у шлюбі з чоловіком, якому 71 рік, водночас він уже 22 місяці у СІЗО, оскільки йому обвинувачують у «перевороті в цій державі». Тому чоловік є лише «на папері» і реально не утримує позивача.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції вважав встановленим, що згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , повторно виданого 30 травня 2019 року Березанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Березанського міського управління юстиції Київської області 17.04.1980 було зроблено відповідний актовий запис за № 61. Батько: ОСОБА_7 , мати: ОСОБА_2 (а.с. 2).

Позивач, ОСОБА_2 , перебуває на пенсії, вид пенсії: за віком, 3 гр., загальне захворювання, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки про доходи №0440424685162403, виданої пенсіонеру ОСОБА_2 , остання перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Деснянський район) в м. Києві і отримує пенсію за віком. В період з 01.04.2025 по 31.10.2025 позивачка отримала пенсію у загальному розмірі 19 938 грн.

Окрім того у позовній заяві та в заяві про усунення недоліків позивачка зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою (№ 3256-5000833692 від 07.04.2022) (а.с. 1, 10).

Позиція суду апеляційної інстанції

Переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків..

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України).

Тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів:

1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення);

2) непрацездатність матері, батька;

3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у цивільній справі №212/1055/18-ц.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Вирішуючи цей спір та задовольняючи позовні вимоги частково суд першої виходив із того, що в ході розгляду справи встановлено та підтверджено відповідними належними доказами, що позивач є пенсіонером по інвалідності 3 групи, отримує пенсію, яка щомісячно складає близько 3 323 грн, і яка не забезпечує в повному обсязі необхідних потреб для її проживання, харчування та лікування, тобто позивач потребує матеріальної допомоги. Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки, суд керується принципом розумності та справедливості, а також тим, що окрім статусу пенсіонера та отримання пенсії (а.с. 2) позивачка є внутрішньо переміщеною особою з 07.04.2022 (а.с. 1, 10), що передбачає отримання допомоги на проживання ВПО, а тому приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки аліментів на її утримання в розмірі 1/10 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13.11.2025. Суд не взяв до уваги відомості, викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки відповідач в порушення ч. 7 ст. 43, ч. 4, 5 ст. 178 ЦПК не надав документів, що підтверджують надсилання відзиву позивачеві, а також доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, заперечуючи проти задоволення позову. Також суд вказав, що відповідачем не надано доказів того, що у нього немає можливості надавати допомогу та судом не встановлено підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача від обов`язку утримувати непрацездатну матір.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За приписами статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить про те, що батько або мати не потребують матеріальної допомоги.

Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22.

У цій справі позивачка під час звернення до суду довела наявність визначених статтею 202 СК України умов для виникнення у відповідача обов`язку надавати їй утримання, а саме: 1) відповідач є її сином; 2) позивачка є непрацездатною особою, має інвалідність III групи та отримує пенсію; 3) розмір її пенсійного забезпечення становить близько 3 323 грн щомісячно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий розмір пенсії, з урахуванням віку позивачки, її стану здоров`я, статусу особи з інвалідністю та необхідності забезпечення базових життєвих потреб, очевидно не може забезпечити їй належний рівень життя, достатній для харчування, придбання ліків, оплати житлово-комунальних послуг та інших необхідних витрат.

Саме по собі отримання позивачкою пенсії не спростовує її потреби у матеріальній допомозі та не звільняє відповідача від обов`язку брати участь в утриманні непрацездатної матері.

Заперечуючи проти позову, відповідач фактично посилався передусім на незадовільний стан власного здоров`я, зазначаючи, що з 2019 по 2025 рік лікував онкологічне захворювання, а наразі має хронічну хворобу нирок IV стадії та інші супутні захворювання.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, обов`язок повнолітніх дітей утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не пов`язується з працездатністю дитини чи її можливістю надавати таку допомогу. Такі обставини можуть мати значення при визначенні розміру аліментів, однак самі по собі не припиняють і не виключають установленого законом обов`язку повнолітньої дитини щодо утримання непрацездатної матері.

Підстави для звільнення відповідача від обов`язку утримувати матір визначені статтею 204 СК України. Однак відповідач не довів належними і допустимими доказами обставин, які відповідно до цієї норми могли б бути підставою для звільнення його від такого обов`язку. Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що позивачка ухилялася від виконання батьківських обов`язків щодо відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка має чоловіка, отримує аліменти на утримання онуки та має працюючу сестру, колегія суддів оцінює критично.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності покладає тягар доказування на сторони та не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише тому, що про неї стверджує сторона.

Апелянт не надав належних і достовірних доказів того, що чоловік позивачки фактично надає їй утримання або має реальну можливість його надавати. Натомість позивачка у відзиві на апеляційну скаргу заперечила такі доводи та вказала, що її чоловік фактично не утримує її.

Так само посилання відповідача на наявність у позивачки сестри не може бути самостійною підставою для відмови в позові, оскільки стаття 205 СК України передбачає врахування можливості отримання утримання від інших дітей, дружини, чоловіка та своїх батьків, а не від братів чи сестер. До того ж позивачка заперечила твердження відповідача про можливість її утримання сестрою, зазначивши про незадовільний стан здоров`я останньої, а відповідач не надав доказів протилежного.

Посилання апелянта на отримання позивачкою аліментів на утримання онуки також не спростовує висновку суду першої інстанції про потребу позивачки в матеріальній допомозі, оскільки такі кошти за своєю правовою природою призначені для утримання дитини та є її власність, а не для забезпечення особистих потреб позивачки та не її власністю, а тому не можуть ототожнюватися з її власним доходом, який усуває потребу в утриманні з боку повнолітнього сина.

Наведені відповідачем обставини щодо наявності у позивачки інших можливих джерел утримання мають характер припущень, заперечуються позивачкою та не підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами, а тому не можуть бути покладені в основу висновку про відсутність у позивачки потреби у матеріальній допомозі або про наявність підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати матір.

Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги лише частково: позивачка просила стягнути з відповідача аліменти в розмірі 1/4 усіх видів його доходу, тоді як суд визначив розмір аліментів у 1/10 частині усіх видів заробітку (доходу) відповідача.

Таким чином, позов фактично задоволено лише на 40 % від заявленого розміру аліментів у частці від доходу відповідача, що свідчить про врахування судом першої інстанції не лише потреб позивачки, а й необхідності недопущення покладення на відповідача надмірного тягаря.

Стягнення з відповідача 1/10 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно є помірним та пропорційним способом забезпечення мінімальної участі повнолітнього сина в утриманні своєї непрацездатної матері. Такий розмір аліментів не свідчить про порушення балансу між інтересами сторін, оскільки, з одного боку, забезпечує позивачці додаткове джерело існування, а з іншого не покладає на відповідача обов`язку сплачувати заявлену позивачкою значно більшу частку його доходу.

При цьому позивачка з рішенням суду першої інстанції погодилася, апеляційної скарги на нього не подала, що додатково підтверджує відсутність підстав для перегляду рішення в бік збільшення розміру аліментів та свідчить про вирішення спору судом першої інстанції з дотриманням балансу між інтересами обох сторін.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться переважно до незгоди відповідача з установленим законом обов`язком брати участь в утриманні непрацездатної матері та не містять обставин, які б свідчили про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування чи зміни законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 03 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова