Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №372/3065/25 — Київський апеляційний суд

справа № 372/3065/25 головуючий у суді І інстанції Зінченко О.М.

провадження № 22-ц/824/6886/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12.04.2014 р. сторони уклали шлюб. 11.05.2023 р. рішенням Обухівського районного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано. Від подружнього життя сторони мають спільних дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка разом з дітьми проживають окремо від відповідача. Позивач вказала, що відповідач ухиляється від надання добровільної матеріальної допомоги на утримання спільних дітей. Інших неповнолітніх дітей, а також непрацездатних батьків відповідач не має, аліменти нікому не платить. Відповідач є працездатним, а тому має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей.

У зв`язку з цим позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року позовні вимоги були задоволенні.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви 03.06.2025 р. та до досягнення повноліття старшою дитиною.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2025 року було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення від 24 вересня 2025 року.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції по суті спору, 07 січня 2026 року ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку було подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій посилається на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просив змінити рішення в частини розміру аліментів - 1/3 частини з усіх видів заробітку доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, доповнивши - та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 03.06.2025 року.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянтом зазначено, що основною причиною оскарження рішення про стягнення аліментів, є те що суд першої інстанції не обмежив стягнення аліментів, а саме що аліменти не можуть перевищувати 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, ( 35 120 грн.), а інші потреби дитини понад вказаної суми позивачем не доведені.

Окрім цього, апелянт стверджує, що представнику взагалі не було відомо про призначення судового засідання на 24.09.2025 року, а відповідач повідомити про розгляд справи не мав можливості перебуваючи на реабілітації після поранення. І прибути на вказану дату не зміг у зв`язку з повітряною тривогою і повідомити вчасно не зміг.

Відтак, ухвалення заочного рішення у справі, без участі відповідачапозбавило можливості подати ряд доказів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалу про відкриття апеляційного провадження було направлено учасникам процесу засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотнім повідомленням та конвертом, який повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній».

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24.06.2014 р. (а.с.9)

Крім того, як вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 09.08.2016 р., ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . (а.с.10)

11.05.2023 р. рішенням Обухівського районного суду Київської області було розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , після розірвання шлюбу позивачці залишено прізвище « ОСОБА_6 ». (а.с.6).

07.06.2024 р. ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 07.06.2024 р., після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_6 » (а.с.8).

Отже, судом першої інстанції встановлено, що діти сторін проживають разом із позивачкою, знаходиться на її утриманні. Відповідач є працездатною особою, проти позовної заяви не заперечував, не спростував обставини, викладені у позовній заяві, не надав суду доказів, що він не має можливість надавати матеріальну допомогу та зобов`язаний утримувати дітей відповідно до встановлених норм Сімейного Кодексу України.

Тому, суд першої інстанції з врахуванням обставин зазначених в ст. 182 СК України, вважавза необхідне позов задовольнити, стягнути звідповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви 03.06.2025 р. та до досягнення повноліття старшою дитиною.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви 03.06.2025 р. та до досягнення повноліття старшою дитиною, оскільки останній зобов`язаний утримувати дітей відповідно до встановлених норм Сімейного Кодексу України.

Таким чином, основний довід апелянта, що суд першої інстанції не обмежив стягнення аліментів, оскільки вони не можуть перевищувати 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, апеляційний суд вважає безпідставним.

Так, ч. 5 ст. 183 СК України, яка визначає, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Враховуючи зазначене, вбачається, що такі обмеження встановлені в разі розгляду питання щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів (у безспірному порядку), однак предметом даного розгляду є рішення суду за результатами розгляду позовної заяви (розгляд справи по суті спору), а тому такі доводи апеляційним судом до уваги не приймаються.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в даній частині є необґрунтованими та не доведеними, не ґрунтуються на нормах матеріального права та не спростовують висновків суду першої інстанції викладених у рішенні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині прийнято рішення у відповідності до норм діючого законодавства, а сторона відповідача знаючи про наявний спір не надала суду доказів щодо не можливості сплати аліментів на користь своїх малолітніх дітей.

Щодо тверджень апелянта про неналежне повідомлення про розгляд справи на 24 вересня 2025 року, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 25 червня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 04 серпня 2025 року, яке було відкладено, у зв`язку з відсутністю сторін на 26 серпня 2025 року.

04 серпня 2025 року відповідач був повідомлений про час та дату розгляду справи, яка була призначена на 26 серпня 2025 року, що підтверджується розпискою у матеріалах справи (а.с. 22). З даної розписки вбачається, що відповідач отримав копію позовної заяви з додатками.

Разом з цим, 26 серпня 2025 року представником відповідача було подано заяву про перенесення розгляду справи для підготовки відзиву та надання доказів.

26 серпня 2025 року судом першої інстанції було відкладено розгляд справи на 10 вересня 2025 року.

09 вересня 2025 року представником відповідача було повторно подано клопотання про перенесення судового засідання призначеного на 10 вересня 2025 року, оскільки відповідач перебуває на реабілітації.

10 вересня 2025 року судом першої інстанції було відкладено розгляд справи на 24 вересня 2025.

На судове засідання призначене на 24 вересня 2025 року відповідач не з`явився.

З матеріалів справи вбачається, що на судове засідання призначене на 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи шляхом направлення судової повістки через додаток «Viber», що підтверджується довідкою про доставку повідомлення (а.с.34).

При цьому, оскаржуване рішення суду від 24 вересня 2025 року, представником відповідача було отримано 24 вересня 2025 року, що підтверджується розпискою (а.с.41).

Так, згідно з частинами третьою, шостою статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Частиною тринадцятою статті 128 ЦПК України передбачено, що за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Надсилання учасникам судового процесу судових повісток, повідомлень і викликів в електронній формі (далі - судові виклики) здійснюється шляхом направлення в месенджері за допомогою програмного додатка або SMS-повідомлення за допомогою автоматизованої системи документообігу суду. Судовий виклик надсилається учаснику судового процесу за наявності відповідної заяви та технічної можливості. Форма заяви надається учаснику судового процесу в суді або самостійно завантажується ним з офіційної сторінки суду, розміщеної на офіційному веб-порталі судової влади України. Така заява підписується власноруч або кваліфікованим електронним підписом учасника судового процесу та подається до суду. Заява не задовольняється за умови встановлення факту наявності в учасника судового процесу зареєстрованої офіційної електронної адреси (пункти 2, 5 і 6 Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23 січня 2023 року № 28).

Отже, суд може повідомляти учасника справи про розгляд справи з використанням засобів мобільного зв`язку шляхом надіслання текстових (SMS) повідомлень, однак виключно за наявності відповідної письмової заяви такого учасника.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 205/7595/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/15, від 04 листопада 2019 року у справі № 214/9062/15-ц, від 18 березня 2020 рокуу справі № 704/435/19-ц, від 10 листопада 2022 року у справі № 440/222/19, від 24 липня 2023 року у справі № 495/6258/20

Зазначена судова практика є незмінною, до подібних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку зумовлює порушення не лише права учасника справи на таке повідомлення, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 461/2716/20).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (§ 23 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України» (№ 2), заява № 38789/04).

Дана позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 758/5240/24.

Апеляційним судом встановлено, що у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 датована 04 серпня 2025 року про отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлень та на електрону пошту (а.с. 23). У даній заяві відповідач вказав номер телефону, за яким суд останнього повідомив про судове засідання призначене на 24 вересня 2025 року. Вказане повідомлення відповідачем отримано 11.09.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення (а.с.34).

Відтак, зазначене спростовує доводи апелянта про неналежність повідомлення судом першої інстанції про розгляд справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться виключно до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року - залишити без задоволення.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова