Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №382/2579/25 — Київський апеляційний суд

справа № 382/2579/25 головуючий у суді І інстанції Нарольський М.М.

провадження № 22-ц/824/8786/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що навчається,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що навчається.

Так, ОСОБА_1 просив суд стягувати щомісячно із ОСОБА_2 , аліменти на свою користь в розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), починаючи з дня пред`явлення позову і до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення двадцяти трьох років.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Яготинського районного суду Київської області від 21.12.2009 року у справі № 2-820/09 на відповідача покладено обов?язок сплачувати аліменти на його утримання в розмірі 1/4 частини доходу щомісячно, але не менше ніж тридцять відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.11.2009 року і до досягнення дитиною повноліття.

13.11.2025 року позивач ОСОБА_1 набув повноліття, на даний час є студентом І курсу навчально-наукового інституту деревообробних технологій і дизайну (денна форма навчання) Національного лісотехнічного університету України. Термін навчання, у вказаному навчальному закладі, закінчується 30.06.2029 року, згідно довідки виданої 04.09.2025 Національним лісотехнічним університетом України за №905. На даний час позивач повністю перебуває на утриманні матері, але дані кошти не покривають всі витрати, пов?язані з навчанням (проїзд, потрібність постійного оновлення (купівлі) необхідної літератури для навчання, канцелярських товарів, тощо). Саме мати забезпечує його всім необхідним для нормальної життєдіяльності, зокрема, купівля сезонного одягу, витрати на медичний догляд, продуктів та інших речей. Будь-яку матеріальну допомогу у навчанні та утриманні відповідач не надає.

Разом з цим, позивач має проблеми зі здоров?ям, будь-яких джерел доходу не має, адже у зв?язку з денною формою навчання не має можливості додатково заробляти для власного забезпечення, що свідчить про необхідність підтримки з боку батьків. На праві власності не має нерухомого або рухомого об?єкту. В зв?язку з вищевказаним у позивача з?явилась потреба у матеріальній допомозі. Відповідач є здоровою та працездатною особою, працевлаштований, відповідно має офіційний дохід у вигляді заробітної плати, а тому має можливість надавати матеріальну допомогу. Відповідач також має на праві власності об?єкти нерухомості, отримує орендну плату за земельну ділянку. Відповідач також є батьком малолітньої доньки в іншому шлюбі.

27 січня 2026 року від представника відповідача надійшла заява у якій просить суд здійснити розгляд справи з урахуванням доказів, що подані 26.01.2026, визнання відповідачем позову частково, а саме у розмірі 15 % від доходів відповідача, наявність у нього близьких членів сім`ї, яких він зобов`язаний утримувати згідно закону (непрацездатна мати, неповнолітня донька, дружина).

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 27 січня 2026 року позовні вимоги задоволенні частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 , на користь сина ОСОБА_1 , аліменти на його утримання в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу), щомісяця, починаючи з 19.11.2025 року, до закінчення навчання або до досягнення сином двадцяти трьох років, в залежності від того, яка з цих обставин настане раніше.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 25 лютого 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку було подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій посилається на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не повно з`ясовано усіх фактичних обставини справи, а тому просив скасувати рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 січня 2026 року по справі № 382/2579/25 повністю, ухваливши нове рішення, яким:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь повнолітнього сина ОСОБА_1 аліменти на утримання в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), щомісяця, починаючи з 19.11.2025 року, до закінчення навчання або до досягнення сином двадцяти трьох, в залежності від того, яка з цих обставин настане раніше;

- стягнути з ОСОБА_2 понесені позивачем витрати на правничу допомогу в повному розмірі.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції зменшуючи розмір аліментів з 1/4 до 1/6 частини доходу відповідача, не врахував принцип пропорційності та рівності забезпечення дитини. Діти не повинні бути в різних умовах матеріального забезпечення.

Таким чином, судом не наведено належного мотивування, яким чином зменшення розміру аліментів забезпечує баланс інтересів сторін та не порушує права повнолітньої дитини на належний рівень матеріального забезпечення.

Відтак, рішення суду в частині самостійного зменшення розміру аліментів є належним чином необґрунтованим.

Крім того, суд першої інстанції, не з`ясувавши поважність дійсних причин неприбуття 27 січня 2026 року представника позивача до зали судових засідань, ігнорувавши повідомлення останнім судового секретаря про неможливість вчасно прибути до зали судових засідань внаслідок прийняття ним участі у розгляді Жашківським районним судом Черкаської області справи №693/1457/25, у якій вирішувалося питання про продовження обраних обвинуваченим запобіжних заходів.

Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції, жодним чином, не мотивував своє рішення та повністю відмовив у задоволенні вимог про стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Окрім цього, апелянт вказує, що відповідачем до матеріалів справи подано акт обстеження депутата щодо надання ним матеріальної допомоги матері - особі пенсійного віку.

Разом з тим, у зазначеному акті відсутні відомості про те, що мати відповідача - ОСОБА_3 , попри досягнення пенсійного віку, фактично здійснює трудову діяльність з 2011 року і по теперішній час в Яготинському ліцеї №2 Яготинської міської ради Київської області та щомісяця отримує додатковий дохід.

Неповне зазначення відомостей щодо фактичного матеріального стану матері відповідача, зокрема приховування інформації про здійснення нею трудової діяльності та отримання доходу, свідчить про надання суду неповної інформації з метою штучного створення уявлення про наявність додаткового фінансового навантаження.

Таким чином, надання відповідачем акту обстеження без відображення істотних обставин щодо працездатності та доходів матері може розцінюватися як спроба вплинути на оцінку судом його матеріального стану та зменшити розмір аліментних зобов`язань.

Окрім того, у своїй заяві представник відповідача зазначає, що відповідач також утримує свою дружину. Водночас право одного з подружжя на утримання визначається статтями 75-84 Сімейного кодексу України та виникає лише за наявності передбачених законом підстав (непрацездатність, потреба в матеріальній допомозі, догляд за дитиною відповідного віку тощо).

Станом на момент розгляду справи дружина відповідача не має передбаченого законом права на утримання, що виключає можливість врахування її як особи, яка перебуває на його обов`язковому утриманні в розумінні сімейного законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що навчається, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалу про відкриття апеляційного провадження було направлено учасникам процесу через систему «Електронний суд», яку було отримано 01 квітня 2026 року, що підтверджується Звітами про доставку вихідної кореспонденції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено, що від шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб в подальшому було розірвано.

Згідно із рішенням Яготинського районного суду Київської області від 21.12.2009 року у справі № 2-820/09, стягувалися аліменти із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частини доходу щомісячно, але не менше ніж тридцять відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.11.2009 року і до досягнення дитиною повноліття.

Як вбачається із довідки № 905 від 04.09.2025 року, виданої заступником директора інституту Національного лісотехнічного університету України, ОСОБА_1 є студентом 1 курсу навчально-наукового інституту деревообробних технологій і дизайну (денна форма навчання, термін навчання з 01.09.2025 р. по 30.06.2029 р.).

Також позивачем надано посадкові документи від 01.08.2025, 05.08.2025, 14.08.2025, 18.09.2025, квитанції, а також таблицю вартості проїзду на міжміському автобусному маршруті "Яготин-Київ).

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучені консультативний висновок офтальмолога від 08.07.2025, виписку № 4401 із медичної карти стаціонарного хворого від 26.03.2024 року, консультативні висновок спеціаліста від 13.02.2024, 19.04.2023, виписку №5458 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 26.04.2023.

Позивач зазначає, що з огляду на навчання, він не має джерел самостійного доходу, вимушений перебувати на повному матеріальному забезпеченні матері. Зокрема, в зв`язку з навчанням позивач потребує кошти на проїзд, оновлення, купівля необхідної літератури для навчання, канцелярських товарів, тощо.

Відповідачем до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 16.03.2013 року, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Яготинського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис №35, відповідно до якого між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_5 ) було укладено шлюб 16.03.2013 року. Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_7 мають неповнолітню доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 29.07.2013, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Яготинського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 162.

Крім цього, стороною відповідача долучено копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 виданого на ім`я ОСОБА_3 ; копію договору оренди землі №47/2022 від 01.07.2022 року; копію довідки № 166 від 01.12.2025 року, виданої в/ч НОМЕР_4 служби безпеки України, відповідно до якої ОСОБА_2 за період з червня 2025 року по листопад 2025 року грошове забезпечення складає 407 686,55 грн.

Стороною відповідача у заяві було зазначено, що відповідач частково визнає позовні вимоги у розмірі 15 % від доходів, оскільки на його утриманні перебуває неповнолітня донька, дружина та непрацездатна мати.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач є працездатним, доказів того, що за станом здоров`я він не має змоги працювати, у встановленому законом порядку останнім не надано.

У заяві, відповідач зазначає, що одружений та має на утриманні неповнолітню доньку ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач частково визнає позовні вимоги в розмірі 15% від доходів.

Згідно копії довідки № 905 від 04.09.2025 року, виданої заступником директора інституту Національного лісотехнічного університету України, ОСОБА_1 є студентом 1 курсу навчально-наукового інституту деревообробних технологій і дизайну (денна форма навчання, термін навчання з 01.09.2025 р. по 30.06.2029 р.).

Суд першої інстанції прийняв до уваги, що позивач має певні захворювання, на підтвердження цього надав консультативний висновок офтальмолога від 08.07.2025, виписку № 4401 із медичної карти стаціонарного хворого від 26.03.2024 року, консультативні висновки спеціаліста від 13.02.2024, 19.04.2023, виписку №5458 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 26.04.2023, разом із тим, судом не приймаються ці докази в якості безумовної підстави для задоволення позову у заявленому розмірі, оскільки вони стосуються періоду, за який відповідно до рішення суду від 21.12.2009 року вже стягувалися з відповідача ОСОБА_2 аліменти на утримання сина.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що син відповідача продовжує навчатися та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, оскільки самостійних доходів не має, а відповідач має на утриманні ще одну малолітню дитину, поряд з цим, враховуючи стан здоров`я платника аліментів, відповідач має постійний дохід та має можливість сплачувати аліменти на позивача, який продовжує навчання, за відсутності доказів з боку позивача більших можливостей надання утримання, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання до досягнення ним 23-річного віку у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) щомісяця. Такий розмір аліментів, на думку суду, у цьому випадку є достатнім та таким, що відповідає потребам повнолітнього сина у зв`язку із продовженням навчання з метою захисту його інтересів, забезпечення одержання ним коштів, необхідних для його життєдіяльності, позаяк на період навчання він не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку своїх батьків.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).

Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).

Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Тобто, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження дітьми навчання (форма навчання може бути як денна, так і заочна); потреба дітей у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Така позиція закріплена у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», а також підтримана в постановах Верховного Суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 та від 20 травня 2020 року у справі №635/1139/17.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Тож стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20 Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, установивши, що син відповідача продовжує навчатися та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на повнолітнього сина, адже обов`язок батьків утримувати повнолітнього сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сплата аліментів на утримання повнолітньої дитини не є безумовним обов`язком батьків та залежить від низки обставин, які суд враховує при ухваленні рішення.

Відповідно до статті 182 СК України, визначаючи розмір аліментів суд має виходити з їх необхідності і достатності для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Поряд з цим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання до досягнення ним 23-річного віку у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) щомісяця є вірним та ухваленим з врахуванням всіх обставин відповідача та наданих доказів стороною позивача в обґрунтування розміру аліментів.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а тому витрати на утримання дитини не тільки зобов`язаний нести батько, а й на матір покладений вказаний обов`язок.

З матеріалів справи вбачається, що мати позивача, як безробітня за період квітень-липень 2025 року отримала дохід у розмірі 22 391,39 грн. Доказів про наявність іншого доходу матері матеріали справи не містять.

При цьому, дохід батька за період червень-листопад 2025 року становить 407 686,55 грн, що є значно більшим за дохід матері. Проте, враховуючи норми ст. 141 СК України щодо рівності обов`язку обох батьків утримувати своїх дітей, апеляційний суд вважає, що задовільняти свої потреби щодо гідного утримання позивач повинен не лише за рахунок батька, а й матері.

Відтак, колегія суддів вважає, що при вирішенні вказаного спору суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо розміру стягнутих аліментів.

При цьому, апеляційний суд критично розцінює посилання апелянта на врахування судом першої інстанції для зменшення такого розміру наявність у відповідача на утримання дружини та непрацездатної матері, оскільки таких висновків судове рішення не містить.

Таким чином, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору щодо врахування матеріального становища позивача, відповідача та наявність у останнього на утриманні малолітньої дитини є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права при ухваленні рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що доводи апелянта щодо не стягнення витрат на правову допомогу судом першої інстанції не є безумовною підставою для скасування рішення, однак останній не позбавлений права звернення до суду першої інстанції в порядку ст. 270 ЦПК України.

Також, колегія суддів вважає, що посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не з`ясувавши поважність причин неприбуття 27 січня 2026 року представника позивача до зали судових засідань розглянув справу є безпідставними, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що сторона позивача не була належним чином повідомлена про розгляд справи, а доказів поважності не можливості прибути, як позивача так і його представника суду не було надано.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться виключно до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 січня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова