Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №760/9591/25 — Київський апеляційний суд

справа № 760/9591/25 головуючий у суді І інстанції Верещінська І.В

провадження № 22-ц/824/6386/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просила встановити факт, що договір про відступлення права вимоги, між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», який 14 травня 2021 року посвідчений Шевченко Інною Леонтіївною, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1831, є неукладеним.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 29 грудня 2025 року ОСОБА_1 було подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій остання просить скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 18 червня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилаючись на доводи заяви про встановлення факту, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про залишення заяви без розгляду, оскільки дане питання стосується виключно встановлення факту, що передбачено ст. 315 ЦПК України.

Зокрема, основним доводом апелянтки є те, що 04 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого виступає Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №МL-009/494/2006.

Також, 04 липня 2006 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №РСL-009/494/2006.

14 травня 2021 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення права вимоги.

За умовами договору про відступлення права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №МL-009/494/2006 від 04 липня 2006 року та право Іпотекодержателя за договорами іпотеки №РСL-009/494/2006 від 04 липня 2006 року та №РСL009/494/2006-1 від 28 липня 2006 року.

В іпотечному договорі №РСL-009/494/2006/1 від 28 липня 2006 року відсутні положення, які б вказували на необхідність отримання попередньої згоди боржника перед відступленням права вимоги. Відсутність же пункту щодо можливості відступлення права вимоги без згоди боржника, тобто фактично дублюючого ст. 24 Закону України «Про іпотеку», ніяким чином не обмежує право кредитора на відступлення права вимоги за іпотечним договором в силу Закону України «Про іпотеку».

Отже, виходячи з предмету спору та суб`єктного складу сторін, позивач не є стороною оспорюваних нею правочинів, у зв`язку з чим єдиною підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку є доведення факту порушення прав і законних інтересів заявника оспорюваними договорами.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, у справі №760/11927/16, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задоволено. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 вересня 2023 року скасовано, в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №МL-009/494/2006 від 04 липня 2006 року, в сумі 169 499, 15 доларів США.

Отже, апелянт вказує, що враховуючи ст. 384 Цивільного процесуального кодексу України, сума боргу, право вимоги якої Акціонерне товариство «ОТП Банк» уступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», на підставі договору про відступлення права вимоги від 14 травня 2021 року, визначена 05 листопада 2024 року постановою Київського апеляційного суду і вона становить 169 499, 15 доларів США.

Оскільки, сума вимоги за договором про відступлення права вимоги (сума боргу) від 14 травня 2021 року, укладеним між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», була визначена 05 листопада 2024 року, постановою Київського апеляційного суду, то, станом на день укладення договору про відступлення права вимоги, ця вимога була невизначена (відсутня), тобто первісний кредитор передав новому кредитору неіснуючу вимогу.

Таким чином, апелянтка вважає, щовисновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення заяви, про встановлення факту неукладення договору без розгляду є неправильним.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року поновлено строк на оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

Апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, під час розгляду справи у судді першої інстанції 04.06.2025 року від представника заінтересованої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - Міньковської А.В. надійшов відзив в обґрунтування якого зазначено, що ТОВ «Діджи Фінанс» об`єктивно вважає, що заява про встановлення факту неукладення договору не підлягає задоволенню з огляду на наступне: У вищевказаній заяві ОСОБА_1 стверджує, що повністю виконала свої договірні зобов`язання за кредитним договором № МL 009/494/2006 від 04.07.2006 року, право вимоги за яким було відступлено АТ «ОТП БАНК» до ТОВ «Діджи Фінанс» та посилається на правові висновки Верховного суду с приводу того, що відступлення вимоги, яка припинила своє існування у зв`язку з належним виконанням боржником свого зобов`язання, суперечить ст. 514 та 519 ЦК України. Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки заборгованість за кредитним договором є не погашена, даний факт встановлено в ході розгляду справи №760/11927/16-ц.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що метою звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, як зазначає сама заявниця, цитуючи «необхідно для того, щоб ТОВ «Діджи Фінанс» припинило стягувати з неї неіснуючі борги, оскільки вона повністю виконала свої договірні зобов`язання за кредитним договором ML-009/494/2006 від 04 липня 2006 року».

Таким чином, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в цій справі є очевидним спір про право, а тому заява має бути залишеною без розгляду з роз`ясненням заявниці права звернутися до суду з вимогою про встановлення факту того, що договір про відступлення права вимоги, між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», який 14 травня 2021 року посвідчений Шевченко Інною Леонтіївною, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1831, є неукладеним в порядку цивільного позовного провадження.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви №29458/04 та №29465/04).

Правова конструкція «суд, встановлений законом» стосується ще й таких аспектів, як механізм правового регулювання у сфері судоустрою та правомірність діяльності суду у процесі здійснення своїх повноважень.

Згідно з частиною 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, у тому числі, родинних відносин між фізичними особами.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.

Відповідно до статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом.

ЦПК України не визначено осіб, які є заінтересованими у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які суд розглядає в порядку окремого провадження. Коло заінтересованих осіб визначається залежно від мети встановлення фактів, взаємовідносин таких осіб із заявником у зв`язку з фактами, які підлягають встановленню, і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Неправильне визначення такої особи заявником не є підставою для відмови у задоволенні заяви, оскільки заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 13 червня 2024 року у справі №333/8899/21, від 13 листопада 2024 року у справі №308/14160/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що головною ознакою окремого провадження є безспірність.

Разом з цим, заявник звертаючись до суду намагається встановити факт, який буде нести правові наслідки для сторін, що фактично свідчить про наявність спору між сторонами.

Зокрема, представник заінтересованої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - Міньковська А.В. посилається на наявність заборгованості за кредитним договором № МL 009/494/2006 від 04.07.2006 року та дійсність договору про відступлення права вимоги від 14.05.2021 року, яка вже була встановлена Верховним Судом та Київським апеляційним судом у справі №760/11927/16-ц.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спір про право в даних правовідносинах є очевидним, та правомірно залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 .

Відтак, доводи апелянта щодо підстави звернення до суду з заявою в порядку окремого провадження колегія суддів відхиляє, оскільки такі посилання є безпідставними та жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність спору про право, а навпаки вказують, що заявник у позапроцесуальний спосіб намагається встановити факт без його оспорювання в рамках позовного провадження, що підлягає правовій оцінці.

Враховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судове рішення суду першої інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg andothersv. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greeceno.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 374, 375, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови виготовлено 07 липня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова