Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №366/3459/23 — Київський апеляційний суд

справа № 366/3459/23 головуючий у суді І інстанції Ткаченко Ю.В.

провадження № 22-ц/824/9168/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури Олени Таможні на рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року у справі за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 15.09.2010 № 1710 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га на території Блідчанської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯИ № 442341 на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004.

За матеріалами лісовпорядкування 2001 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 41 кварталі Шпилівського лісництва Іванківського державного агролісгоспу.

За матеріалами лісовпорядкування 2019 року вказана земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 4 кварталі Шпилівського лісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс».

Право постійного користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» землями лісогосподарського призначення 4 кварталу (41 кварталу за матеріалами лісовпорядкування 2001 року) Шпилівського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Таким чином, спірну земельну ділянку передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» без виключення її з Державного лісового фонду України.

Отже, Іванківською районною державною адміністрацією на підставі вищезазначеного розпорядження здійснено незаконне відведення земельної ділянки у приватну власність громадянина без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення ділянки, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку цроекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення). У наслідок прийняття вказаного розпорядження та у зв`язку з отриманням відповідачем державного акту на право власності на спірну земельну ділянку дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДП «СЛП «Київоблагроліс») цієї ділянки лісогосподарського призначення позбавленні можливості розпоряджатися і користуватися нею відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2001 року, які погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджені обласним управлінням сільського господарства землі лісогосподарського призначення 41 кварталу Шлилівського лісництва перебувають у постійному користуванні Іванківського державного агролісгоспу, правонаступником якого є ДП «СЛП «Київоблагроліс».

У подальшому, при проведенні лісовпорядкування змінилась нумерація кварталів та виділів.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2019 року, які затверджені Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства землі лісогосподарського призначення 4 кварталу Шлилівського лісництва перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс».

Згідно з інформацією ДП «СЛП «Київоблагроліс» від 10.04.2023 № 139 спірна земельна ділянка є земельної ділянкою лісогосподарського призначення, яка за матеріалами лісовпорядкування 2001 року розташована у 41 кварталі Шлилівського лісництва, а за матеріалами лісовпорядкування 2019 року в 30 виділі 4 кварталу Шлилівського лісництва та має наступні таксаційні характеристики: склад - 10 вільха чорна віком 50 років, середня висота - 21 м., середній діаметр - 22 см., запас на 1 га - 260 м. куб.

Тобто, в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України, та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 18.08.2023 за № 780 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Шпилівського лісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс», відповідно до якої, спірна земельна ділянка позташована в межах земель кварталу 4 Шпилівського лісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс».

За інформацією ДП «СЛП «Київоблагроліс» від 19.12.2019 № 385 погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування підприємство не надавало.

Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погоджень на передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не надавалось.

Таким чином, спірні земельні ділянки передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні Іванківського державного агролісгоспу (правонаступником якого є ДП «СЛП «Київоблагроліс») без виключення їх з Державного лісового фонду України.

Отже, Іванківською районною державною адміністрацією на підставі спірного розпорядження здійснено незаконне відведення земельної ділянки у приватну власність громадянина без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення ділянки, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення).

Унаслідок прийняття вказаного розпорядження та отримання державного акту серії ЯИ № 442341 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004 площею 2 га дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс») цієї ділянки лісогосподарського призначення позбавленні можливості розпоряджатися і користуватися нею відповідно до вимог законодавства.

Посилаючись на вказані обставини, керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсними розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 15.09.2010 № 1710;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним державного акту серії ЯИ № 442341 на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004 від ОСОБА_1 .

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду, Заступником керівника Київської обласної прокуратури Оленою Таможнею 07 березня 2026 року засобами поштового зв`язку було подано до Київського апеляційного суду було подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29.12.2025 у справі № 366/3459/23 та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, прокурор вказує, що при вирішенні питання щодо підтвердження факту перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, природні і лісорослинні умови які на ній склались, наявності природного складу лісів, тобто вкритість ділянки лісовою рослинністю та чи розроблено на останні відповідні планово- картографічні матеріали лісовпорядкування, які підтверджують їх перебування в користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Достовірно відомо, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004 частково відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Киїоблагроліс», право постійного користування якого на цю земельну ділянку в установленому законом порядку не припинялось жодним рішенням уповноваженого суб`єкта владних повноважень.

Зокрема, факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується наступними долученими до матеріалів справи доказами:

1) інформаціями ВО «Укрдержліспроект» від 02.12.2019 № 691 та від 18.08.2023 № 780 та доданими до них фрагментами з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Шпилівського лісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс»,у відповідності до матеріалів лісовпорядкування 2001, 2003, 2019 років, відповідно до яких спірна земельна ділянка розташована в межах земель кварталу 4 Шпилівського лісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс»;

2) інформацією ДП «СЛП «Київоблагроліс» від 10.04.2023 № 139, відповідно до якої спірна земельна ділянка є земельної ділянкою лісогосподарського призначення;

3) листом Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 20.12.2019 № 04-48/2461, з інформацією про те, що управління не надавало погодження на вилучення із постійного користування земельної ділянки лісогосподарського призначення чи припинення речового права на неї державного лісогосподарського підприємства або ж зміну її цільового призначення із категорії лісових земель у категорію сільськогосподарських земель для надання подальшої можливості включити її до складу новосформованої ділянки з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004 та відвести її у приватну власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;

4) листом Кабінету Міністрів України від 26.03.2020 № 10453/0/2-20, згідно якого рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення не приймалося;

5) протоколом другої лісовпорядної наради від 2001 року по розгляду перспективного плану ведення лісового господарства Іванківського державного агролісгоспу Київської області, протоколом першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування лісів державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» Київської обласної державної адміністрації від 25.04.2018;

6) протоколом технічної наради з питань забезпечення проведення базового лісовпорядкування лісів державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» від 10.01.2019 та протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державному підприємстві «Спеціалізваоне лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» від 25.06.2019;

7) протоколом другої лісовпорядної наради від 11.02.2020 з розгляду основних положень проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємтсва «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»;

8) плашетами: № 1 кв. 41, № 2 кв. 10, № 3 кв. 11, планшетом № З лісовпорядкування 2019 року;

9) проектом організації та розвитку лісового господарства Центрального агролісогоспу ДП «СЛП «Київоблагроліс» Київської області Шпилівське агролісництво (Ірпінь 2020);

10) наказом Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 08.09.2022 № 48 «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підпримєство «Київоблагроліс».

Матеріали лісовпорядкування 2001,2020 років затверджені належним чином, як це перебачено ст. 48 Лісового кодексу України, що підтверджується протоколами другої лісовпорядної наради 2001 року та від 11.02.2020 з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «СЛП «Київоблагроліс» Київської області, складеного за матеріалами лісовпорядкування 2001, 2018-2019 років.

Крім того, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2001 року погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджені обласним управлінням сільського господарства, відповідно до яких землі лісогосподарського призначення 41 кварталу Шпилівського лісництва перебувають у постійному користуванні Іванківського державного агролісгоспу (правонаступником якого є ДП «СЛП «Київоблагроліс»), а у подальшому, при проведенні лісовпорядкування лише змінювалася відвовіднонумерація кварталів та виділів лісництва.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2019 року також затверджені Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, відповідно до яких землі лісогосподарського призначення 4 кварталу Шпилівського лісництва перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс».

За матеріалами лісовпорядкування 2001 року спірна земельна ділянка розташована у 41 кварталі Шпилівського лісництва, а за матеріалами лісовпорядкування 2019 року у 30 виділі 4 кварталу Шпилівського лісництва та має наступні таксаційні характеристики: склад - вільха чорна віком 50 років, середня висота -21м, середній діаметр - 22 см, запас на 1 га - 260 м. куб.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами достовірно підтверджується, що спірна земельна ділянка безпідставно сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», право постійного користування на яку не припинялось у встановленому законом порядку уповноваженим державним органом та цільове призначення на неї не змінювалось, відтак остання незаконно відведена у приватну власність для цілей, що с несумісними із веденням лісового господарства.

Водночас, суд першої інстанції дійшов не мотивованих та нічим не обґрунтованих висновків про те, що подані прокурором докази не можуть бути взяті судом до уваги як належні та допустимі згідно положень ст. ст. 79-81 ЦПК України.

Надуманим є й твердження суду першої інстанції щодо неможливості врахування картографічних матеріалів ВО «Укрдержліспроект», відповідно до яких спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004 накладається на межі 41 кварталу Шпилівського лісництва Іванківського державного агролісгоспу (кварталу 4 ДП ««СЛП «Київоблагроліс»), через відсутність посилання на документи, на підставі яких вони виконані.

Окрім того, стверджуючи про позбавлення можливості встановити в судовому порядку факт перебування спірної земельної ділянки в межах земель лісового фонду через відсутні в матеріалах справи проекту землеустрою щодо встановлення меж земель лісового фонду ДП «СЛП «Київоблагроліс», судом проігноровано усталену судову практику, сформовану судами касаційної інстанції, зокрема у правових висновках, викладених у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15. від 24.12.2014 у справі № 6- 212цс14. від 21.01.2015 у справі № 6-224цс 14, Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14. Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15. від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14. від 04.09.2019 у справі № 185/3252/14. від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21 стосовно того, що саме планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та віднесення земель до категорії лісогосподарського призначення, про що чітко зазначено у п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції 2010 року) («до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово- картографічні матеріали лісовпорядкування»).

Враховуючи, що судом першої інстанції достовірно встановлено той факт, що загальна площа Шпилівського агролісництва в період 2001-2019 років не змінювалася, то виготовлені картографічні матеріали ВО «Укрдержліспроект» у сукупності з наданими планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування є належними, допустимими та достовірними доказами у справі щодо приналежності частини спірної ділянки саме до категорії земель лісогосподарського призначення, виходячи зі змісту інформації, яку вони містять, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у тому числі у постановах від 14.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц. від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Крім того, представник прокуратури вважає, що незаконно сформована земельна ділянка із безпідставним включенням до її складу земель лісогосподарського призначення, які на момент її формування достовірно та неспростовно перебували у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, не може вважатися об`єктом цивільних прав у відповідності до положень ст. 79-1 Земельного кодексу України, оскільки згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається виключно на підставах, що не заборонені законом.

Указані вище обставини спірних правовідносин та підтверджений матеріалами справи факт накладення спірної земельної ділянки на обмежені в цивільному обороті землі лісогосодарського призначення унеможливлюють виникнення права власності відповідача на неї у законний спосіб та, відповідно, дають підстави стверджувати про неправомірне набуття цієї землі лише у володіння, що вказує на можливість власника захищатися від такого виду порушення іншими, передбаченими ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року було поновлено строк на апеляційне оскарження та було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури Олени Таможні на рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року у справі за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду та надано строк на подачу відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

Прокуро у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Пояснив, що згодні з висновком суду першої інстанції про невірно обраний спосіб захисту і щодо лише часкового накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, проте вважає, що у цьому рішенні суд повинен був встановити приюдиційний факт, що спірні землі є землями лісогосподарського призначення, щоб на підставі цього рішення прокурор в подальшому міг звернутися з новим позовом у вірно обраний спосіб.

У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 15.09.2010 № 1710 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га на території Блідчанської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства /а.с. 29/.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯИ № 442341 на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004 /а.с. 30/.

Прокурор посилається на те, що за матеріалами лісовпорядкування 2001 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 41 кварталі Шпилівського лісництва Іванківського державного агролісгоспу, а за матеріалами лісовпорядкування 2019 року вказана земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 4 кварталі Шпилівського лісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс».

Право постійного користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» землями лісогосподарського призначення 4 кварталу (41 кварталу за матеріалами лісовпорядкування 2001 року) Шпилівського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Згідно з інформацією ДП «СЛП «Київоблагроліс» від 10.04.2023 № 139 спірна земельна ділянка є земельної ділянкою лісогосподарського призначення.

Також, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до протоколу другої лісовпорядної наради 2001 року по розгляду перспективного плану ведення лісового господарства Іванківського державного агролісгоспу Київської області проведено поділ території держлісгоспу на лісництва, їх площу в межах адміністративних районів, зміну площі за міжобліковий період в порівнянні із земельним балансом і державним обліком лісів, та встановлено, що загальна площа Іванківського державного агролісгоспу за даними земельного балансу становить 21 332 га, з яких, серед інших, площа Шпилівського лісництва становить 6 364 га /а.с. 45-96/.

Згідно з протоколом другої лісовпорядної наради від 25.04.2018 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» Київської обласної державної адміінстрації, затвердженим начальником Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства на 2018-2019 роки, проведено поділ території лісогосподарського підприємства на лісництва в межах адміністративних районів і зміні площ за минулий ревізійний період, та встановлено, що за даними теперішнього, попереднього, державного обліку лісів та земельного балансу загальна площа лісгоспу становить 32,5 тис. га, з яких, серед інших, площа Шпилівського агролісництва становить 6,4 тис. га /а.с. 97-106/.

Згідно з протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державному підприємстві «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» Київської обласної державної адміністрації від 26.06.2019 року, затвердженим Генеральним директором державного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Київоблагроліс» та Генеральним директором Українського державного проектного лісовпорядкування виробничого об`єднання, проведено поділ території лісогосподарського підприємства на лісництва в межах адміністративних районів і зміні площ за минулий ревізійний період, та встановлено, що за даними теперішнього, попереднього, державного обліку лісів та земельного балансу загальна площа лісгоспу становить 32 251 га, з яких, серед інших, площа Шпилівського агролісництва становить 6 364 га /а.с. 109-116/.

Отже, загальна площа Шпилівського агролісництва в період 2001-2019 років не змінювалась.

Рішенням Іванківської районної ради Київської області № 11/109 від 21.11.2000 «Про передачу лісів реформованих сільськогосподарський підприємств у постійне користування Іванківському міжлісгоспу» вирішено пропонувати Київській обласній раді передати ліси реформованих сільськогосподарських підприємств площею 19401,5 га у постійне користування Іванківському між лісгоспу асоціації «Київагроліс».

Доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки незаконно передані у приватну власність за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», як правонаступника Іванківського державного агролісгоспу без виключення їх з Державного лісового фонду, тобто спірним розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації, які відвели ділянки у приватну власність без згоди землекористувача, без вилучення ділянки з постійного користування, без зміни цільового призначення, без розроблення і затвердження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, суд першої інстанції не приймняв до уваги та вважав їх недоведеними, з огляду на таке.

Згідно з листом Секретаріату КМУ від 26.03.2020 року, адресованому Броварській місцевій прокуратурі у відповідь на лист від 17.03.2020, вих. № 35/1-291вих20, КМУ повідомило про те, що рішень про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебували у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», не приймалось /а.с. 41/.

Проте, з цього листа неможливо встановити, за який саме період КМУ не приймались такі рішення, а лист Броварської місцевої прокуратури від 17.03.2020, вих. № 35/1-291вих20 в матеріалах справи відсутній, а тому, суд позбавлений можливості встановити, за який період прокурором у секретаріаті КМУ витребовувалась така інформація.

За змістом наведених приписів суд першої інстанції дійшов до висновку, що Іванківська районна державна адміністрація мала повноваження щодо розпорядження земельними ділянками.

Рішенням сесії Київської обласної ради від 25.01.2001 року №264-15-23 «Про землі лісового фонду Київської області, що вивільнені внаслідок реформованих колективних сільськогосподарських підприємств» та додатком до нього, Іванківському державному агролісогосподарському підприємству надано у тимчасове користування в межах Іванківського району 19 401,5 га земель (даного рішення та його додатку до позовної заяви прокурором не додано).

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2001 року, які погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджені обласним управлінням сільського господарства землі лісогосподарського призначення 41 кварталу Шпилівського лісництва перебувають у постійному користуванні Іванківського державного агролісгоспу правонаступником якого є ДП «СЛП «Київоблагроліс».

У подальшому, при проведенні лісовпорядкування змінилась нумерація кварталів та виділів.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2019 року, які затверджені Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства землі лісогосподарського призначення 4 кварталу Шлилівського лісництва перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс».

Так, суд першої інстанції зазначив, що звертаючись до суду з позовом, прокурор просить усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом: визнання недійсними розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1710 від 15.09.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у власність»; визнання недійсним державного акту серії ЯИ № 442341 на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номероми 3222080300:02:001:004; повернення земельної ділянки на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 .

Оскаржуваним Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації № 1710 від 15.09.2010 року передано у приватну власність відповідачу спірну земельну ділянку.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯИ № 442341 на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004.

Отже, заявлені прокурором позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1710 від 15.09.2010, та визнання недійсним державного акту серії ЯИ № 442341 на право власності на земельну ділянку та повернення ділянки на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 не є ефективними способами захисту прав власника спірної земельної ділянки.

Суд першої інстанції зазначив, що Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісних набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, який набув чинності 9 квітня 2025 року, надає відповідачам додаткові гарантії для захисту їх права власності на спірні земельні ділянки, так як позов прокурора поданий більш, ніж через 15 років після отримання відповідачами права власності на земельні ділянки.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що надані прокурором документи щодо правомірності постійного користування землею ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС», зокрема Проект організції та розвитку лісового господарства Центрального агролісгоспу ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС» Шпилівське агролісництво, Ірпінь 2020, 1994 року, не містить погоджень з органами землевпорядкування Іванківського району Київської області та територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а тому суд не може прийняти до уваги такі докази, як належні. Відповідно, такі документи не можуть бути взяті судом до уваги як докази, що посвідчують право користування ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС» спірною земельною ділянкою.

Фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 41 Шпилівського лісництва Іванківського ДАЛГ, виконаний за матеріалами лісовпорядкування 2001 року, як доказ, суд оцінює критично, оскільки він не містить будь-яких посилань на документи, на підставі яких він був виконаний.

Аналогічно Витяг з картографічної бази ДП СЛП «Київоблагроліс» Центральний агролісгосп Шпилівського лісництва частини кварталу №4 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року з нанесеними земельними ділянками за наданими кординатами, виконаний інженером-таксатором комплексної експедиції ВО «Укрдержліспроект» Пашко Т.Є. , як доказ, суд оцінює критично, оскільки він не містить будь-яких посилань на документи, на підставі яких він був виконаний.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні проекти землеустрою щодо встановлення меж земель лісового фонду ДП «СЛП «Київоблагроліс». Відсутність такого проекту землеустрою позбавляє можливості суд встановити факт перебування спірної земельної ділянки в межах земель лісового фонду.

З наданих прокурором Фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 41 Шпилівського лісництва Іванківського ДАЛГ, виконаний за матеріалами лісовпорядкування 2001 року та Витягу з картографічної бази ДП СЛП «Київоблагроліс» Центральний агролісгосп Шпилівського лісництва частини кварталу №4 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року з нанесеними земельними ділянками за наданими кординатами вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004 накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» в кварталі № НОМЕР_1 Шпиліського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Дослідивши долучені до позову документи, суд першої інстанції зауважив на тому, що координати точок та площа такого накладення не визначена, жодних експертних досліджень з даного приводу не проведено.

Прокурором не було надано суду жодного належного та допустимого доказу того, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації було надано відповідачу ділянку лісового призначення, а висновок прокурора, здійснений ним на підставі аналізу листів ДП «СЛП «Київоблагроліс», проекту організації і розвитку лісового господарства, планшетів, не є належним доказом на підтвердження стверджуваного позивачем факту накладення спірних земельних ділянок на землі лісового господарства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності (користуванні) позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Підтвердження обставин накладення однієї земельної ділянки на іншу може бути відповідна земельно-технічна експертиза (постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20 (провадження № 61-5944св21), від 19 березня 2025 року у справі № 569/2168/23 (провадження № 61-14290св24), від 09 липня 2025 року у справі № 500/5781/17, провадження № 61-4018св25)).

В рамках даної справи прокурором не подавалося жодних клопотань про призначення земельної експертизи.

Отже, для вирішення подібних спорів, земельна ділянка, яка накладається, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про державний земельний кадастр»).

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2022 року у справі №619/2766/19, викладено висновок, що доказами накладення однієї земельної ділянки на іншу повністю чи частково або відсутність такого накладення, у разі розбіжності у правовстановлюючих документах на землю та/або документації із землеустрою, є документи, сформовані кадастровим реєстратором в межах процедури державної реєстрації земельної ділянки за заявою власника або користувача, майбутнього власника або користувача, або висновки експерта у земельно-технічній експертизі. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2024 у справі №686/27476/21.

Отже, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував факт накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивача на земельну ділянку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем у порушення вимог процесуального права не виконано свого обов`язку в частині доказування порушеного права держави, в інтересах якої подано позов прокурором, не доведено віднесення спірних земельних ділянок до земель лігосподарського призначення, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, в тому числі, через неправильно обраний спосіб захисту - подання негаторного позову.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно статті 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Наведені норми законодавства визначають поняття лісових ділянок та лісового фонду України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них.

В порядку ст. 20 Земельного кодексу України, ч. ч. 1, 4 якої передбачають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

За змістом статті 55 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла в період виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Таким чином, в сукупності наведених норм лісового та земельного законодавства, існує відмінність в понятті лісових ділянок чи ділянок лісового фонду, до яких належать всі земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, та земельних ділянок лісогосподарського призначення, кваліфікуючою ознакою яких є їх надання та використання для потреб лісового господарства.

Тобто, земельні ділянки, які вкриті лісовою рослинністю і не передані в установленому порядку для потреб лісового господарства, належать до лісового фонду, однак не мають лісогосподарського призначення.

Згідно із п. 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України (в редакції станом на 30.09.2010 року) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже обов`язковою обставиною для підтвердження належності відповідних земельних лісових ділянок лісогосподарським підприємствам є факт надання таких земельних ділянок уповноваженими органами деревної влади або місцевого самоврядування.

Особливо важливим є пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, згідно з яким до моменту отримання державного акту на постійне користування, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування визнаються документами, що підтверджують право на використання земель лісового фонду.

Отже, визначення належності земельної ділянки до лісового фонду має базуватись виключно на затверджених та погоджених у встановленому порядку матеріалах лісовпорядкування.

Разом з цим, усправі, що переглядається, на підтвердження лісового статусу земель прокурором були подані документи, якіне можуть вважатися належними та допустимими доказами у розумінні чинного законодавства, оскільки визначення статусу земель як лісових можливе лише на підставі матеріалів лісовпорядкування, що затверджені уповноваженим органом (постановаВС від 06.02.2020 у справі № 914/2367/18).

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про надані прокурором документи щодо правомірності постійного користування землею ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС», зокрема Проект організації та розвитку лісового господарства Центрального агролісгоспу ДП «СЛП «КИЇВОБЛАГРОЛІС» Шпилівське агролісництво, Ірпінь 2020, 1994 року, не містить погоджень з органами землевпорядкування Іванківського району Київської області та територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, є вірними.

Також, висновки суду першої інстанції щодо кадастрових карт та витягу з картографічної бази є доцільними, оскільки вони не містять будь-яких посилань на документи, на підставі яких були виконаний.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази погодження таких матеріалів із центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, що є обов`язковим елементом процедури включення земель до складу державного лісового фонду.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що матеріали лісовпорядкування мають юридичну силу лише за умови їх затвердження в установленому порядку. Однак, надані прокурором фрагменти є лише ксерокопіями частин планшетів, не містять повної інформації, підписів, посвідчень або відміток про їх офіційне походження, що унеможливлює встановлення їх автентичності. Відтак, ці матеріали не можуть визнаватись належними та допустимими доказами у розумінні статті 84 Земельного кодексу України, вимог Лісового кодексу України та норм ЦПК України щодо належності та допустимості доказів.

Відповідно до ст. 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до вимог ст. 53 ЛК України державний лісовий кадастр ведеться центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства за єдиною для України системою за рахунок коштів державного бюджету.

Порядок ведення державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким порядком є Порядок ведення державного лісового кадастру, затверджений постановою КМУ від 20.06.2007 № 848.

Відповідно до п.п. 5, 7, 9 та 10 цього Порядку, дані про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, його кількісний склад погоджуються з територіальними органами Держгеокадастру.

Республіканський комітет з лісового та мисливського господарства Автономної Республіки Крим, територіальні органи Держлісагентства (далі - органи Держлісагентства) щороку подають територіальним органам Держгеокадастру інформацію про показники кадастру з урахуванням поточних змін для ведення ними державного земельного кадастру.

Підприємства, установи, організації та громадяни, що мають у постійному користуванні або у приватній власності ліси, надсилають до 1 березня року проведення чергового державного обліку лісів погоджену з територіальними органами Держгеокадастру та оформлену в установленому порядку документацію первинного обліку лісів відповідним державним лісогосподарським підприємствам Держлісагентства для узагальнення і подання органам Держлісагентства до 1 травня зведеної облікової інформації.

Держлісагентство: перевіряє повноту і достовірність зведених відомостей кадастру, узагальнює їх в цілому по Україні і до 1 листопада року проведення чергового державного обліку лісів подає Мінекономрозвитку, Міндовкіллю та Держгеокадастру.

Окрім цього, доцільними є висновки суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні проекти землеустрою щодо встановлення меж земель лісового фонду ДП «СЛП «Київоблагроліс». Відсутність такого проекту землеустрою позбавляє можливості суд встановити факт перебування спірної земельної ділянки в межах земель лісового фонду.

Крім цього, вірно зауважив суд першої інстанції, що координати точок та площа такого накладення на землі лісового фонду не визначена, а з матеріалів справи вбачається, що накладення, на яке посилається прокурор є лише частковим, а жодних експертних досліджень з даного приводу не проведено і клопотань заявлено не було.

Відтак, колегія судідв погоджується з висновкому суду першої інтсанції, що підтвердженням обставин накладення (розмір, межі) однієї земельної ділянки на іншу може бути відповідна земельно-технічна експертиза (постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21), від 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20 (провадження № 61-5944св21), від 19 березня 2025 року у справі № 569/2168/23 (провадження № 61-14290св24), від 09 липня 2025 року у справі № 500/5781/17, провадження № 61-4018св25)).

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо належності доказів, з підстав зазначених вище. Крім цього, долучені докази є ксерокопіями документів, які в певній мірі не є читабельними та яким об`єктивно важко надати оцінку, а експертизу на підставі вказаних документів стороною прокуратури не було заявлено з метою підтвердження доводів прокуратури.

Окрім цього, при зверненні до суду представником прокуратури не було належним чином засвідчено подані докази разом з позовною заявою, а тому вони в розумінні вимог п.8 ч.3 ст 175 ЦПК України не можуть вважатися копіями з оригіналу, які було долучено до позовної заяви, отже не є допустимими доказами.

Згідно з частинами другою, четвертою та п`ятою статті 95 ЦПК України у чинній редакції письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, у якій викладено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду (стаття 36 ГПК України). Колегія суддів вважає, що судами вирішено спір за належними, проте недопустимими доказами у справі, наданих прокурором в обґрунтування позовних вимог, а саме: державний акт на право користування землею №097060 від 1991 року, договір про спільну діяльність № 31-1 від 04.10.2011, з додатковими угодами до нього №1 від 10.04.2014, №2 від 22.12.2015, лист Позивача від 20.06.2017 та інші документи (а.с. 21-41, т.с. 1).

У даному випадку, колегія суддів вважає, що оскільки прокурор безпосередньо є фахівцем у галузі права до нього мають бути вищі вимоги щодо виконання обов`язку вимог норм діючого ЦПК України і у даному випадку невиконання такого обов`язку як однієї з підстав для відмови у позові, не можна розцінювати як надмірний формалізм з боку суду.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо того, що витяг за картографічної бази даних є належним доказом, колегія суддів звертає увагу, що такий витяг може бути доказом на підтвердження обставин на які посилається прокурор у сукупності з іншими доказами, однак у кожній конкретній справі такий документ має бути оцінений судом з точки зору того, чи дійсно він містить достовірні відомості про накладення земельних ділянок за землі лісового фонду та чи відповідають такі відомості іншим наявним у матеріалах справи доказам, тобто чи є він допустимим та достовірним у кожних конкретних правовідносинах.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції надано оцінку такому доказу, а тому доводи сторони апелянта в даній частині є не доведеними. Також колегія суддів звертає увагу, що суд не здійснює самостійне збирання доказів у справі на користь однієї зі сторін, а сторона прокуратури не була позбавлена права звернутись з клопотанням до суду про витребування належних доказів, з метою доведення обставин на які ж посилається.

Доводи, що суд не був позбавлений права самостійно через загальновідомі інтернет ресурси здійснити оцінку доказів, колегія суддів вважає безпідставними в силу того, що стороною при розгляді справи не здійснювалось посилання на відповідні інтернет ресурси для того щоб суд першої інстанції надав їм оцінку, а самостійне ініціювання пошуку доказів може вплинути на принцип диспозитивності та змагальності сторін, що може в певній мірі вказувати на необ`єктивність суду та у стороннього спостерігача викликати сумніви щодо неупередженості суду.

Також, колегія суддів звертає увагу, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Щодо обраного способу захисту, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)).

Прокурор у своїй апеляційній скарзі стверджує, що спірна земельна ділянка частково відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Киїоблагроліс».

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, що оскаржуваним Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації № 1710 від 15.09.2010 року передано у приватну власність відповідачу спірну земельну ділянку.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯИ № 442341 на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222080300:02:001:0004.

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).

Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, а її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства. З огляду на це прокурор зазначав про наявність підстав для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом усуненняперешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом: визнання недійсними розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1710 від 15.09.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у власність»; визнання недійсним державного акту серії ЯИ № 442341 на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номероми 3222080300:02:001:004; повернення земельної ділянки на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_1 , що, на його переконання, відповідає негаторному позову як належному способу захисту порушеного права.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), на які посилався заявник у касаційній скарзі).

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70, 71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18) зазначила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18)).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний позивачем спосіб.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості цивільного провадження, принципу змагальності судового процесу.

Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Таким чином, встановивши, що за відповідачем зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, яка, на думку прокурора, є ділянкою лісогосподарського призначення та перебувала у власності держави, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованих висновків, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22 (провадження № 61-15246св23), від 11 червня 2024 року у справі № 370/600/22 (провадження № 61-781св24), від 09 жовтня 2024 року у справі № 369/13968/21 (провадження № 61-9356св24), від 11 листопада 2024 року у справі № 369/6894/22 (провадження № 61-2657св24), від 05 червня 2025 року у справі № 369/12433/21 (провадження № 61-7332св24).

Посилання прокурора, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісового фонду треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його володіння цією ділянкою, у зв`язку з чим у цьому випадку ефективним способом захисту порушеного права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, не заслуговують на увагу, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, надаючи тлумачення такого висновку, вказала, що у ньому йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником, яка розглядається як фактичне заволодіння, а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття, яке не є заволодінням, у зв`язку з чим у таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод.

Натомість у справі, що переглядається, суд першої інстанції установив, що спірна земельна ділянка належить на праві власності відповідачу. За таких обставин належним способом захисту порушених прав є звернення до суду саме з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою на праві власності зареєстровано спірне майно.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що витребування як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, а така вимога може розглядатися виключно стосовно тієї частини земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка, щодо якої наявні підстави для витребування (тобто така, що накладається на смугу відведення залізниці), має бути належним чином ідентифікована, зокрема шляхом визначення координат поворотних точок меж та даних щодо прив`язки цих поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). У контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування та накладається на земельну ділянку, що перебуває у власності відповідача.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Інакше кажучи, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, що не є предметом спору та правомірність набуття якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 370/1339/19 (провадження № 61-8601св24)) зазначив, що, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності на частину земельної ділянки зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві власності позивачу та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності відповідача. Натомість вимоги про припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому позовні вимоги про припинення права власності відповідача на земельну ділянку та визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є належним способом захисту порушеного права. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Оцінка доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою. За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід було відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Верховний Суд у постанові від 14 січня 2026 року у справі № 305/28/24 (провадження № 61-9390св25) також зазначив, що не може вважатися належним і правомірним такий спосіб захисту, який спричиняє втручання у право власності на майно, щодо якого відсутній спір. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу державної влади та повернення сторін у попередній стан призводить до позбавлення відповідача права власності не лише на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а й на ту її частину, яка не є спірною та правомірність набуття у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій фактичного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення органу державної влади, а також оцінки пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є віндикаційний позов, а саме позов про витребування тієї частини земельної ділянки, яка фактично накладається.

Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка, підстави для витребування якої наявні (тобто така, що накладається на суміжну земельну ділянку), має бути ідентифікована, зокрема шляхом визначення координат поворотних точок меж та даних про їх прив`язку до пунктів державної геодезичної мережі.

Таким чином, у спорах цієї категорії належним (правомірним) способом захисту є віндикаційний позов за умови доведення факту накладення земельних ділянок, протиправності вибуття майна та ідентифікації спірної частини земельної ділянки. У разі задоволення таких вимог спірна земельна ділянка лісового фонду підлягає поверненню у власність особи, яка довела порушення свого права.

Щодо земельних ділянок лісового фонду, Велика Палата Верховного Суду визначила ефективним способом захисту порушеного права власності саме віндикаційний позов, оскільки за вимогами законодавства землі лісового фонду за певних обставин можуть перебувати у приватній власності. Відтак саме вимоги про витребування земельної ділянки, а не про усунення перешкод у здійсненні права власності (як помилково визначив прокурор), сприятимуть дійсному захисту прав власника щодо земель лісового фонду.

Судове рішення про витребування земельної ділянки або частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення відповідних відомостей про права на земельну ділянку до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, суд апеляційноїінстанції дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки або її частини з чужого незаконного володіння за умови доведення факту накладення земельних ділянок, з урахуванням того, що держава була позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Невірно обраний спосіб захисту - є самостійною підставою для відмови у позові. В цій справі це також призводить до того, що суд позбавлений можливості оцінити три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання держави в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Таким чином, висновки суду щодо помилковості обраного способу захисту прав є вірними та окрім цього вони є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є непереконливими та такими, які не вказують на помилковість висновків суду апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури Олени Таможні на рішення Іванківського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року - залишити без задоволення.

Ршення Іванківського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08 липня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова