Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №760/31184/25 — Київський апеляційний суд

справа № 760/31184/25 головуючий у суді І інстанції Усатова І.А.

провадження № 22-ц/824/7061/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Семикіною Ларісою Вікторівною на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ», третя особа: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ««УКРБУДІНЖИНИРИНГ», третя особа: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про зобов`язання вчинити певні дії, та просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» щодо не виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації про ОСОБА_2. як про особу, що має право вчиняти дії від імені Товариства без довіреності;

- зобов`язати Солом`янську районну в місті Києві державну адміністрацію в особі Відділу з питань реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців внести зміни до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, шляхом виключення з розділу «Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи», відомостей про ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм: НОМЕР_2 , унікальний номер запису в ЄДДР: 19680130-05025, орган, що видав 1234, дата видачі 06 січня 2021 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) як особи, що має право вчиняти дії від імені Товариства без довіреності.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ««УКРБУДІНЖИНИРИНГ», третя особа: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про зобов`язання вчинити певні дії.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 14 січня 2026 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Семикіною Л.В. через систему «Електронний суд» було подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій остання вважає ухвалу судунезаконною у зв`язку з тим, що при її постановлені суд невірно застосував норми процесуального законодавства, невірно встановив обставини справи, які мають значення для справи, а тому просила скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року по справі №760/31184/25 про відмову у відкритті провадження і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Так, представник апелянта вказує, що підставою звернення позивачки з даним позовом послугувала бездіяльність відповідача з приводу не виключення позивачки з ЄДР як особи, що має право без довіреності вчиняти дії від імені Товариства, в тому числі має право підпису від імені Товариства.

На підтвердження позовних вимог до позову, крім іншого, надані відповідні копії наказів про переведення та про звільнення позивачки з Товариства; копія Статуту ТОВ «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» в редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів учасників від 18.08.2021 р.; рішення Загальних зборів учасників ТОВ «УКРБУДІНЖИНИРИНГ», яким позивачка, будучи фінансовим директором, була визначена як особа, що має право здійснювати дії від імені Товариства без довіреності та посадові інструкції головного бухгалтера і директора фінансового, чинні під час роботи позивачки у Товаристві (відповідача).

Втім, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність цивільних правовідносин між позивачкою та відповідачем та про наявність корпоративного спору з огляду на суб`єктний склад учасників спору з огляду на те, що позивачка не була ані учасником товариства, ані членом його виконавчого органу.

Також, представник апелянта пославсь на ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на час призначення позивачки фінансовим директором) де у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

За ст. 99 ЦК України (в редакції, чинній на час призначення позивача фінансовим директором) загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до розділу 7 статуту ТОВ «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» у товаристві створені наступні органи управління: Загальні збори учасників товариства та виконавчий орган.

Згідно з п. 7.2.1 Статуту відповідача у товаристві обирається одноособовий виконавчий орган - директор.

Відтак, представник апелянта вказує, що ні статутом, ні іншими документами відповідача (положення, рішення загальних зборів) одноособовий виконавчий орган Товариства не перетворювався на колегіальний та до виконавчого органу не входила посада фінансового директора.

Тому, оскільки позивачка не була та не є ні учасником відповідача, ні виконавчим органом відповідача, не обиралась на посаду фінансового директора загальними зборами учасників (призначення її на посаду відбувалось за наказом директора та регулювалось трудовим законодавством), виконавчий орган Товариства не є колегіальним органом і посада фінансового директора до виконавчого органу відповідача не належала, то жодних корпоративних відносин між позивачкою та відповідачем не існує та не існувало.

Відповідно даний спір не належить до спорів, що виникають з корпоративних відносин та не підлягає розгляду господарським судом ні за суб`єктною, ні за предметною юрисдикцією, встановленою ст.ст. 4, 45, 20 ГПК України.

Крім того, позивачка в позові зазначала, що в червні 2025 року звернулася до господарського суду із аналогічними позовними вимогами до відповідача. За результатами розгляду справи № 910/7401/25 ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 р., залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 р., провадження у справі було закрито у зв`язку з тим, що справа не є корпоративним спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Водночас судова колегія Північного апеляційного господарського суду виснувала: «Тим самим, правовідносини між ОСОБА_2 , як фінансовим директором та відповідачем регулювались трудовим законодавством, а ОСОБА_2 не була посадовою особою та членом виконавчого органу відповідача. Оскільки позивач не був носієм корпоративних прав та учасником корпоративних правовідносин з Товариством, вмотивованим є висновок суду 1-ої інстанції про закриття провадження у справі на підставі п. 1ч. 1 ст. 231 ГПК України. При цьому, останнім, на виконання приписів частини 2 статті 231 ГПК України, правильно роз`яснено позивачу, що такий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства».

З урахуванням того, що підставою здійснення реєстраційної дії щодо відповідача для захисту порушеного права позивачки може бути рішення суду, то ефективним способом захисту права позивачки, за умови незацікавленості товариства (відповідача) та його фактичних власників у приведенні відомостей ЄДР про Товариство у відповідність з фактичними обставинами та документами Товариства, буде рішення суду про виключення відомостей з ЄДР про позивачку, яка не має юридичного зв`язку (правовідносин) з Товариством (крім правовідносин, пов`язаних з перебуванням про неї інформації в ЄДР).

Таким чином, представник апелянта вказує, що обраний позивачкою спосіб захисту її порушеного права шляхом виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації про неї, як підписанта Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ» за рішенням суду - ефективним та правомірним, оскільки позивачкою вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на таке виключення.

Враховуючи зазначене, представник апелянта вважає, що посилання місцевого суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2021 року у справі № 753/17776/19 та від 30.01.2019 року у справі № 145/1885/15-ц тільки підтверджує ті доводи, що викладені позивачкою в цій апеляційній скарзі, оскільки у зазначених справах Велика Палата Верховного Суду встановила наявність корпоративних відносин між особами, що займали посади голови правління товариства та фінансового директора та які відповідно до статуту, рішень загальних зборів учасників, рішень наглядової ради та положення про дирекцію відносились до виконавчого органу товариства (дирекції).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року поновлено строк на оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Семикіною Ларісою Вікторівною на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУДІНЖИНИРИНГ», третя особа: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції при відмові у відкритті провадження зазначив про відсутність підстав для відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ««УКРБУДІНЖИНИРИНГ», третя особа: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про зобов`язання вчинити певні дії, оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, правовідносини, які виникли між сторонами спору є корпоративними, що зумовлює звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду з дотриманням правил територіальної підсудності.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви №29458/04 та №29465/04).

Правова конструкція «суд, встановлений законом» стосується ще й таких аспектів, як механізм правового регулювання у сфері судоустрою та правомірність діяльності суду у процесі здійснення своїх повноважень.

Згідно з частиною 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року№ 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 201/9139/18 (провадження № 14-321цс19).

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

Разом із тим, відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, коло господарських спорів, в яких стороною може бути фізична особа, законом обмежене.

Так, апеляційний суд беручи до уваги доводи представника апелянта проаналізувавши Єдиний реєстр судових рішень встановив, що до пред`явлення даного позову до суду загальної юрисдикції позивач скористався правом на подання аналогічної позовної заяви до Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 10 вересня 2025 року закрив провадження у справі № 910/7401/25 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та роз`яснив, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції судів загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Господарський суд зазначив, що оскільки ОСОБА_2 не була та не є ні учасником відповідача, ні виконавчим органом відповідача, жодних корпоративних відносин між позивачем та відповідачем не існує та не існувало. Отже, як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту та характеру спірних правовідносин спір між сторонами у цій справі не підвідомчий господарському суду та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З даною позицією Господарського суду міста Києва погодився Північний апеляційний господарський суд, який постановою від 20 жовтня 2025 року, ухвалу Господарського суду міста Києва від 10 вересня 2025 року залишив без змін.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що спір у даній справі не є корпоративним та не може бути розглянутий у порядку господарського судочинства.

Відтак, суд першої інстанції не врахував, що спір у оскаржуваній частині не пов`язаний з підприємницькою діяльністю чи корпоративними відносинами, а тому, відповідно до положень статті 20 ГПК України, не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у справі № 372/1095/20 (провадження № 61- 13439св21).

Крім того, колегія суддів враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішеннівід 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Враховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судове рішення суду першої інстанцій у цій справі є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню, оскільки впливає на правову невизначеність сторони звернення враховуючи, що наявне чинне рішення суду, яке вказує на вирішення питання належності спору до цивільного судочинства.

Відповідно до статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Семикіною Ларісою Вікторівною на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року - задовольнити.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови виготовлено 07 липня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова