Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №133/4046/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 05 липня 2026 р.

Справа: №133/4046/25

Суддя: Міхасішин І. В.

Справа № 133/4046/25

Провадження № 22-ц/801/1343/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем`янова Ж. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 рокуСправа № 133/4046/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Міхасішина І.В.

суддів : Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Короткий зміст вимог

В жовтні 2025 року надійшла позовна заява від ТОВ «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначається наступне:

Позивачем вказується, що 01.08.2021 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 367134-КС-001, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» .

ТОВ «БІЗПОЗИКА» 01.08.2021 року направлено ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір № 367134-КС-001 про надання кредиту.

ОСОБА_1 , 01.08.2021 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 367134-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Зі своєї сторони ТОВ «БІЗПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-9742, на номер телефону НОМЕР_1 , котрий Боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 01.08.2021 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 367134-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 19000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності (Далі Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит (надалі – Правила, а разом– Договір).

Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить 1,0825 процентів за кожен день користування Кредитом.

Пунктом 2. Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі – Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.

Пунктом 3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 19000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 (котру Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про перерахування коштів (або платіжним дорученням).

Також, 18.10.2021 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору № 367134-КС-001 про надання кредиту (Далі – Додаткова угода), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Додаткової угоди ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику додатково кредит в сумі 6 000.00 грн. Також, 09.01.2022 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №2 до Договору № 367134-КС-001 про надання кредиту (Далі – Додаткова угода), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Додаткової угоди ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику додатково кредит в сумі 6 000.00 грн.

До теперішнього часу Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором № 367134 КС-001 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти , розрахунок та розмір яких зазначені у Розрахунку заборгованості за Договором № 367134-КС-001 Позичальника ОСОБА_1 , чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

Відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором № 367134-КС-001 Позичальника ОСОБА_1 , Відповідач на виконання умов договору здійснила часткову оплату за Договором № 367134-КС-001 на загальну суму 29895,71 грн.

Однак, ОСОБА_1 , належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, у Боржника станом на 04.09.2025 року утворилась заборгованість за Договором № 367134-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 34 017,06 грн, що складається з:cуми прострочених платежів по тілу кредиту – 14 390,04 грн; cуми прострочених платежів по процентах – 19 627,02 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), на користь ТОВ «Бізнес позика» (ЄДРПОУ 4108423, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411), в розмірі 14390,04 грн, з яких 14390,04 - заборгованість за тілом за кредиту.

Стягнуто з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 41084239, Місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411) сплачений судовий збір в розмірі 1024,70 грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, факт укладення між позивачем ТОВ «Бізнес позика» та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору, встановлено факт отримання відповідачем коштів за цим договором та факт їх часткового повернення відповідачем у відповідності до умов вказаних у договорі.

З огляду на встановлені обставини справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову щодо стягнення суми заборгованості за кредитом, який складається з суми за кредитом у розмірі 14390,04 грн, з яких 14390,04 - заборгованість за тілом за кредиту, та відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягненні з відповідача суми нарахованих процентів у розмірі 19627,02 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Представник ТОВ «Бізнес Позика» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з 14390,04 грн на грошову суму в розмірі 34017,06 грн. В решті рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Основними доводами апеляційної скарги є твердження про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема висновки суду першої інстанції базуються на хибному ототожненню ним процентів, які нараховуються протягом строку кредитування у відповідності до вищевказаних норм ЦК України в якості правомірної плати за користування кредитними коштами, наданими йому Позивачем у відповідності до умов Кредитного договору (статті 1048 та 1056-1 ЦК України) та процентів, які нараховуються за порушення грошового зобов`язання, тобто у випадку, коли сума кредиту за Кредитним договором не повертається Позичальником у визначений ним строк (частина друга статті 625 ЦК України).

Також апелянт посилається на неналежне дослідження судом першої інстанції доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема розрахунків заборгованості, які, на переконання скаржника, підтверджують відповідність умов кредитного договору вимогам Закону України «Про споживче кредитування». У зв`язку з цим зазначається, що підстав для ототожнення понять «денна процентна ставка» у розумінні Закону та процентної ставки за день, встановленої кредитним договором, не існує.

Відзив від відповідача на апеляційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 01.08.2021 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 367134-КС-001, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Додаткової угоди ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику додатково кредит в сумі 6 000.00 грн.

Факт зарахування коштів відповідачу підтверджується наданими квитанціями TAC-PAY, ID-документу 429567163 в сумі 7000,00 грн., ID-документу 481860081 в сумі 6000,00 грн, ID-документу 454173684 в сумі 6000,00 грн.

Однак, ОСОБА_1 , належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, у Боржника станом на 04.09.2025 року утворилась заборгованість за Договором № 367134-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 34 017,06 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 14 390,04 грн; суми прострочених платежів по процентах – 19 627,02 грн.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Бізнес позика» та відповідачем ОСОБА_1 є відносини, які пов`язані із укладанням кредитних договорів, отриманням на їх виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договорами, а також їх поверненням та сплатою процентів за користування ними (кредитні правовідносини).

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по кредитному договорі у сумі 19627,02 грн,, а в іншій частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 14390,04 грн. жодною зі сторін не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд у цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі – ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В силу пункту 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Як вже було встановлено судом, кредитні договори у справі, що підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразових ідентифікаторів, який були надіслані на номер мобільного телефону відповідача, що повністю узгоджується із процедурою укладення кредитного договору, визначеною Законом України «Про електронну комерцію».

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень ч. 1 ст. 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання ч. 2 ст. 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до довідки про стан заборгованості ОСОБА_1 за Договором № 367134-КС-001 про надання кредиту від 01.08.2021 станом на 04.09.2025 року утворилась заборгованість за Договором № 367134-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 34 017,06 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 14 390,04 грн; суми прострочених платежів по процентах – 19 627,02 грн.

Окрім того, судом встановлено, що позивачем у передбаченому законом порядку доведено належними та допустимими доказами те, що 01.08.2021 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 367134-КС-001, який підписаний сторонами із застосуванням електронного підпису.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, в строк, що встановлений у договорі.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду.

Так, суд застосовує постанову Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу послуг.

Зокрема, відповідач отримала кредит у сумі 19 000 грн та вже погасила заборгованість у розмірі 29 859,71 грн, тоді як за позовними вимогами з неї додатково підлягає стягненню ще 34 017,06 грн.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача прострочених платежів за кредитом (відсотків), з огляду на попереднє погашення нею суми боргу в розмірі 29 895,71 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає до стягнення на користь позивача становитиме 14390,04 грн - заборгованість за тілом за кредиту. Вимога про стягнення з відповідача відсотків в розмірі 19627,02 - не підлягає до задоволення.

Враховуючи те, що суд встановив факт укладення між позивачем ТОВ «Бізнес позика» та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору, встановлено факт отримання відповідачем коштів за цим договором та факт їх часткового повернення відповідачем у відповідності до умов вказаних у договорі, тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позову щодо стягнення суми заборгованості за кредитом, який складається з суми за кредитом у розмірі 14390,04 грн, з яких 14390,04 - заборгованість за тілом за кредиту, та відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягненні з відповідача суми нарахованих процентів у розмірі 19627,02 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та про помилкове ототожнення понять «денна процентна ставка» і «процентна ставка за день користування кредитом» є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції виходив саме з правової природи денної процентної ставки як розрахункової величини, що визначається через загальні витрати за кредитом та підлягає імперативному законодавчому обмеженню.

Підстав для скасування рішення суду в оскарженій частині колегія суддів не вбачає.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та обґрунтовано відхилив вимоги позивача у частині стягнення процентів за користування кредитом понад розмір, визначений законом. Доводи апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» фактично зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та спрямовані на переоцінку встановлених судом обставин, що саме по собі не є підставою для скасування або зміни судового рішення.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових та процесуальних підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в оскарженій частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua