Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №755/7279/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року місто Київ

Справа № 755/7279/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8452/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року (у складі судді Катющенко В.П., повне рішення складено 23 січня 2026 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом, в якому просить суд: стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_2 моральну шкоду внаслідок військової агресії та окупації частини території України у розмірі 50 000 доларів США, що на день звернення до суду по курсу НБУ дорівнює 41,1740 грн за 1 дол.США - складає - 2 058 700 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Красноармійськ (на тепер Покровськ) і до березня 2022 року мешкала у м. Покровськ. Періодично, влітку їздила з сім`єю на відпочинок та оздоровлення до Автономної Республіки Крим у м. Алушта. Взимку 2014 року війська Російської Федерації окупувала Кримський півострів. Невдовзі, у квітні 2014 року, почалися бойові дії у Донецькій та Луганській областях України. Відстань до лінії фронту була приблизно 40км. В період часу з 2014 року до 2022 року вона постійно відчувала тривогу (через хвилювання за своїх рідних), психологічний вплив від ситуації навколо Донецької області, часто хворіла на ОРЗ через відсутність належного оздоровлення, навіть у квітні 2018 оку була вимушена видалити аденоїди у лікарні м. Дніпра.

24.02.2022 почалася війна, а саме без оголошення війни війська Російської Федерації вторгайся до України. Цей день вона запам`ятає на все життя, а саме вибухи, звуки літаків. 29.03.2022 через небезпеку у м. Покровськ, Донецької області, вона спільно з матір`ю ОСОБА_1 , переїхали мешкати до знайомих у смт Олександрівка Дніпропетровської області. Це був неймовірний вплив на її психіку, оскільки чуже місто, незнайомі люди і невизначеність у майбутньому. В квітні 2022 року вона з матір`ю отримали статуси ВПО. Приблизно влітку 2022 року ситуація в Донецькій області тимчасово стабілізувалася, вона з матір`ю періодично їздили додому, до родичів, до її батька та дідусів та бабусь, але інколи коли вони були у м. Покровську були вибухи в основному вночі, що призводило до порушення її психічного стану.

Рішенням № 1585рг від 22.08.2024 Покровської міською радою Донецької області їй наданий статус як дитині, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Останній раз вона була в Покровську в серпні 2024 року, фронт наближався, до лінії бойового зіткнення залишалося 15-20 км. Через постійні обстріли вона з матір`ю вирішили евакуюватися до м. Києва. У грудні 2024 року перереєструвалися як ВПО у м. Києві, орендували квартиру по вищевказаній адресі.

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.

Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 №33 7-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27.08.2014 масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.

24.02.2022 розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України, від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24.02.2022.

Внаслідок жаху якого вона пережила та і на теперішній час переживає, відсутність житла, відсутність поблизу знайомих та родичів, одним словом Російська Федерація своїми діями вкрала у неї дитинство, позбавила здоров`я, психічної рівноваги, а тому вона вважає, що має право вимагати моральну шкоду у розмірі 50 000 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 15 січня 2026 року позов задовольнив частково та вирішив стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду в розмірі 100 000 грн, стягнути з Російської Федерації на користь держави судовий збір у розмірі 1 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з таким рішенням, позивачка 19 лютого 2026 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення винесено із порушенням норм матеріального права, оскільки основним мотивом рішення стало особисте (суб`єктивне) ставлення судді до агресії РФ, нерозуміння моральних страждань дитини, коли кожну ніч вона сидить у погребі і плаче, не отримує достатнього рівня знань, покидає друзів, побут і їде з батьками у невизначеність.

Вказує, що, на розсуд суду, дитина, яка знаходить у небезпеці протягом 11 років не має глибоких страждань.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу не було подано.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином (а. с. 64-66).

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Красноармійськ, Донецької області, її батьками є: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 25.06.2009, що видане відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Красноармійську Красноармійського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис № 331 (а.с. 5).

Згідно довідки від 20.09.2024 №3004-7501796231 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєструвала фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.6).

Розпорядженням Покровської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області №1585рг від 22.08.2024, ОСОБА_2.., ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27.08.2014 масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24.02.2022 розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, дія якого триває до теперішнього часу.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02.03.2022 збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27.04.2022 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14.04.2022 Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.75 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, п.1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.75 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.75 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.75, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.75, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що:

- РФ є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

- обставини викладені у позовній заяві, які призвели до порушення особистих прав позивача визначених ст. 270 ЦК України державою Російська Федерація у зв`язку з військовою агресією проти України та окупацією частини територій України, зокрема, права позивача на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, права на безпечне для життя і здоров`я довкілля тощо, є загальновідомими, а тому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягають;

- суд вважає доведеною наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями Російської Федерації в Україні та їх наслідками порушенням особистих прав позивача, що безперечно призвело до душевних страждань позивача та спричинило їй моральну шкоду;

- позивачем не надано суду доказів на підтвердження розміру спричиненої їй моральної шкоди, яку вона оцінила в грошовому виразі в сумі 50 000 євро, що складає еквівалент 2 058 700 грн;

- враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у її житті (заподіяння душевних страждань і принижень, стресу і побоювання за свою безпеку та безпеку рідних), глибину таких страждань, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок Російської Федерації, в розмірі 100 000 грн.

Колегія суддів повністю погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають установленим обставинам справи, зроблені у відповідності до норм матеріального права та з дотримання норм процесуального права враховуючи таке.

Частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають унаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. З огляду на те, що позовні вимоги заявлені у зв`язку із завданням моральної шкоди на території України внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, до спірних правовідносин підлягає застосуванню право України.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України, а відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених законом.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої особи або позбавлення її можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому суд враховує вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України, необхідно враховувати, що особа дійсно може зазнавати моральної шкоди внаслідок такої агресії, однак розмір грошової компенсації може відрізнятися залежно від конкретних обставин справи, характеру порушених прав, місця проживання особи, наближеності до території бойових дій, наявності або відсутності втрати близьких осіб, каліцтва, пошкодження чи знищення майна, вимушеного переміщення, інших істотних обставин, а також доказів, наданих на їх підтвердження.

Право на відшкодування моральної шкоди мають і цивільні особи, які зазнали втрати душевного спокою, побоюються за власне життя й безпеку та безпеку близьких, вимушено переховуються під час атак, докладають додаткових зусиль для організації власного життя, вимушено покинули місце постійного проживання тощо. Разом із тим сам факт наявності таких страждань не означає автоматичного стягнення саме тієї суми компенсації, яку визначив позивач, оскільки остаточне визначення розміру моральної шкоди належить до компетенції суду.

Грошова компенсація моральної шкоди не має точної математичної формули, не може бути визначена за сталою грошовою шкалою та завжди має оціночний характер. Водночас така компенсація повинна бути співмірною із встановленими судом обставинами, характером правопорушення та глибиною душевних страждань, відповідати засадам розумності, справедливості й поміркованості, а її розмір має бути достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи та не повинен призводити до безпідставного збагачення.

У цій справі суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним факт завдання ОСОБА_2 моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, урахував її вік, тривалий характер порушення її прав, проживання до березня 2022 року у м. Покровськ Донецької області, наближеність цього населеного пункту до лінії бойових дій, вимушене переміщення, набуття статусу внутрішньо переміщеної особи, надання їй статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, зміни у звичному способі життя, стрес, побоювання за власну безпеку та безпеку близьких.

Таким чином, усупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції не заперечував наявності у позивачки моральних страждань, не применшував їх значення та не виходив із того, що дитина, яка протягом тривалого часу перебувала в умовах воєнної небезпеки, не зазнала істотного негативного впливу. Навпаки, саме встановлення таких обставин стало підставою для часткового задоволення позову та стягнення на користь позивачки грошової компенсації моральної шкоди.

Разом із тим суд першої інстанції правильно виходив із того, що заявлений позивачкою розмір моральної шкоди - 50 000 доларів США, що за курсом Національного банку України на день звернення до суду становить 2 058 700 грн, - не є безумовним для суду та підлягає перевірці з урахуванням установлених обставин справи, наданих доказів, характеру і глибини страждань, а також засад співмірності, розумності та справедливості.

Колегія суддів ураховує, що позивачка не надала суду доказів, які б свідчили про наявність таких додаткових індивідуалізованих обставин або наслідків, які суд першої інстанції не врахував і які об`єктивно зумовлювали б необхідність визначення компенсації саме у заявленому розмірі або в більшому розмірі, ніж присуджено судом першої інстанції.

Апеляційна скарга також не містить посилань на конкретні докази, залишені судом поза увагою, не спростовує встановлених судом обставин та не доводить неправильного застосування судом норм матеріального чи процесуального права при визначенні розміру відшкодування.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції суб`єктивно поставився до наслідків агресії російської федерації та не зрозумів моральних страждань дитини, є оціночними судженнями скаржниці щодо мотивів судового рішення. Такі доводи не підтверджені матеріалами справи та спростовуються змістом оскаржуваного рішення, у якому суд визнав факт порушення особистих немайнових прав позивачки, наявність причинно-наслідкового зв`язку між збройною агресією російської федерації та її душевними стражданнями, а також визначив розмір компенсації, який, на переконання суду, є необхідною і достатньою сатисфакцією.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивачки з визначеним судом розміром компенсації моральної шкоди, який вона вважає недостатнім. Проте така незгода сама по собі не є підставою для зміни судового рішення та збільшення розміру відшкодування, враховуючи, що суд першої інстанції встановив істотні обставини справи, надав їм належну оцінку та визначив розмір компенсації з урахуванням критеріїв, передбачених статтею 23 ЦК України.

Колегія суддів також ураховує, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у сумі 100 000 грн відповідає характеру встановлених у справі страждань, вимушеним змінам у житті позивачки, тривалості порушення її прав, а також засадам розумності, справедливості та співмірності. Підстав для висновку про те, що такий розмір є явно несправедливим, очевидно заниженим або таким, що не відповідає встановленим у справі обставинам, апеляційна скарга не містить, і колегія суддів таких підстав не встановила.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, свідчили про порушення судом норм матеріального чи процесуального права або давали підстави для збільшення розміру моральної шкоди до заявленої позивачкою суми.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу подану в інтересах ОСОБА_2 її законним представником ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова