Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №754/7222/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 754/7222/25

номер провадження № 22-ц/824/6875/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гарницького Павла Петровича

на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2025 року /суддя Галась І.А./

у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради про визнання договору дійсним, визнання особи добросовісним набувачем, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради про визнання договору дійсним, визнання особи добросовісним набувачем та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 24.12.2016 року, визнати її добросовісним набувачем цього майна та зобов`язати Департамент з питань реєстрації внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за нею права власності на вказану квартиру.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю. /а.с.171-175/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - адвокат Гарницький П.П. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував принцип преюдиційності, ототожнивши предмети спору у справі № 754/7222/25 та у справі № 754/14375/18, хоча ці спори мають різний предмет і підстави.

У справі № 754/14375/18 вирішувалися питання про визнання договору купівлі-продажу від 02.02.2012 року недійсним, визнання спадщини відумерлою та витребування майна. Натомість у цій справі позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу від 24.12.2016 року, визнати її добросовісним набувачем та зобов`язати державного реєстратора внести відомості про право власності до Державного реєстру речових прав.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовився від самостійного дослідження доказів та встановлення обставин, які мають значення для вирішення спору, обмежившись формальним посиланням на рішення, ухвалені в іншій справі. Такий підхід суперечить вимогам статей 13, 76, 77, 81 та 89 ЦПК України, оскільки преюдиційність не звільняє суд від обов`язку всебічно, повно та об`єктивно дослідити докази у межах заявлених позовних вимог.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не застосував належним чином положення статей 330 та 388 ЦК України. Позивач набула спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом, сплатила її вартість та зареєструвала право власності. На момент укладення договору у неї не було підстав сумніватися у правомочності продавця, оскільки нотаріус перевірив документи та не виявив заборон на відчуження майна.

Апелянт вважає, що висновок суду про недобросовісність позивача є передчасним та необґрунтованим, оскільки суд не дослідив обставини набуття майна, не оцінив обачність поведінки позивача на момент укладення договору та не врахував, що дефекти титулу виникли внаслідок дій третіх осіб, а не самої позивача.

З урахуванням викладеного апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню в повному обсязі.

Представник Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На обґрунтування своєї позиції зазначає, що Департамент є неналежним відповідачем у справі, оскільки державний реєстратор не є стороною спірних правовідносин і не може нести відповідальність за дії інших осіб, які призвели до незаконного відчуження майна.

Також представник Департаменту вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у позові, оскільки обставини справи вже були встановлені судовими рішеннями у справі № 754/14375/18, які набрали законної сили та мають преюдиціальне значення відповідно до статті 82 ЦПК України.

Представник Департаменту зазначає, що державна реєстрація права власності має технічний характер і здійснюється на підставі поданих документів. Департамент не може втручатися у дискрецію суду та не має повноважень оцінювати законність попередніх правочинів.

Крім того, представник Департаменту вважає безпідставними вимоги позивача про зобов`язання внести відомості до Державного реєстру речових прав, оскільки така вимога є похідною від основних вимог, у задоволенні яких судом було відмовлено.

З урахуванням викладеного представник Департаменту вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Представник Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 грудня 2025 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На обґрунтування своєї позиції зазначає, що законність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру вже була предметом судового розгляду у справі №754/14375/18, в якій Верховний Суд постановою від 09 квітня 2025 року остаточно підтвердив правомірність витребування квартири на користь територіальної громади міста Києва.

Представник Київської міської ради вважає, що апелянт безпідставно намагається переглянути обставини, які вже встановлені судом у іншій справі та мають преюдиціальне значення.

Також представник Київської міської ради зазначає, що позивач не є добросовісним набувачем спірної квартири. Суд вже дав оцінку її поведінці та дійшов висновку про відсутність підстав вважати її добросовісним набувачем, оскільки вона не проявила належної обачності при укладенні договору.

Крім того, представник Київської міської ради вважає безпідставними доводи апелянта про порушення її права на мирне володіння майном, оскільки квартира вибула з володіння територіальної громади поза її волею, а позивач не набула право власності на законних підставах.

Сторони в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, через електронні кабінети, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 24 грудня 2016 року ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О.

Право власності на вказану квартиру було зареєстровано за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У подальшому постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі №754/14375/18, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2012 року, визнано спадщину відумерлою та витребувано квартиру у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва.

Судом також встановлено, що попередні правочини щодо спірної квартири мали істотні юридичні дефекти, оскільки були укладені від імені осіб, які на момент їх укладення вже померли.

Під час розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки не проявила належної обачності при укладенні договору купівлі-продажу від 24.12.2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно керувався статтями 15, 16, 328, 330, 388 Цивільного кодексу України, статтями 13, 76, 77, 81, 82, 89 Цивільного процесуального кодексу України, а також правовими позиціями Верховного Суду щодо застосування положень про добросовісного набувача та преюдиційність судових рішень.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивач не довела наявність підстав для визнання її добросовісним набувачем спірної квартири. Суд врахував, що обставини незаконного вибуття квартири з володіння територіальної громади, недійсність попередніх правочинів, а також відсутність підстав вважати ОСОБА_1 добросовісним набувачем уже були встановлені судовими рішеннями у справі № 754/14375/18, які набрали законної сили та мають преюдиціальне значення.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції принципу преюдиційності та неврахування положень статей 330 та 388 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення статті 82 Цивільного процесуального кодексу України щодо преюдиційності судових рішень. Постанова Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, залишена без змін постановою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 754/14375/18, має преюдиціальне значення для вирішення цього спору. У зазначеній справі суди встановили, що попередні правочини щодо спірної квартири були укладені від імені осіб, які на момент їх укладення вже померли, а отже - є нікчемними. Також суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати ОСОБА_1 добросовісним набувачем квартири та витребували майно на користь територіальної громади міста Києва.

Колегія суддів зазначає, що хоча предмети спору у справі № 754/14375/18 та у цій справі формально відрізняються, однак обставини, які мають значення для вирішення питання про добросовісність набуття позивачкою права власності на спірну квартиру, вже були встановлені судом у попередній справі. Зокрема, судом було досліджено обставини укладення договору купівлі-продажу від 24.12.2016 року, поведінку позивачки при його укладенні, а також наявність чи відсутність у неї підстав сумніватися у правомочності продавця. Повторне дослідження цих самих обставин у цій справі суперечило б вимогам процесуальної економії та принципу правової визначеності.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовився від самостійного дослідження доказів, колегія суддів вважає їх необґрунтованими. Преюдиційність судового рішення не звільняє суд від обов`язку дослідити докази, однак у випадках, коли обставини вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, суд має право покластися на ці обставини без їх повторного дослідження. Такий підхід відповідає вимогам статті 82 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не є добросовісним набувачем спірної квартири у розумінні статей 330 та 388 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 388 ЦК України витребування майна від добросовісного набувача можливе лише у випадках, передбачених частиною першою цієї статті. Однак у даному випадку суди вже встановили, що позивач не проявила належної обачності при укладенні договору купівлі-продажу від 24.12.2016 року. Зокрема, на момент укладення договору вже існували обставини, які могли свідчити про дефекти титулу попередніх власників, однак позивач не вжила достатніх заходів для їх перевірки.

У справі № 754/14375/18 суд вже встановив, що попередні правочини щодо спірної квартири мали істотні юридичні дефекти, оскільки були укладені від імені померлих осіб. Ці обставини існували на момент укладення договору позивачкою у 2016 році. Позивач, як розумна та обачна особа, повинна була виявити інтерес до перевірки історії походження майна, особливо з огляду на те, що квартира неодноразово відчужувалася протягом короткого періоду. Натомість позивач не вжила достатніх заходів для перевірки правомочності продавця та чистоти титулу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання позивача добросовісним набувачем спірної квартири є правильним та обґрунтованим. Фактично, звертаючись з даним позовом, позивач намагається переглянути остаточно встановлені висновком суду обставини справи. Вимога про визнання договору купівлі-продажу від 24.12.2016 року дійсним та зобов`язання державного реєстратора внести відомості про право власності до Державного реєстру речових прав є похідною від вимоги про визнання позивача добросовісним набувачем, у задоволенні якої судом було відмовлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гарницького Павла Петровича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 08.07.2026 р.

Головуючий: Судді: