Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №756/15677/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/9336/2026

справа №756/15677/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Борисенком Олександром Васильовичем, та апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі ? ОСОБА_2 , підписаною адвокатом Бондаренком Ігорем Валерійовичем, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Белоконної І.В., дата складення повного рішення не зазначена,

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користування майном шляхом виселення, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У жовтні 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні майном.

Вимоги позову мотивує тим, що позивачці на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Вказує, що у квітні 2024 року позивачка дозволила своєму племіннику ОСОБА_4 на короткий час, а саме в межах одного місяця, пожити у належній їй на праві власності квартири. У червні 2024 року, прибувши на адресу вище зазначеної квартири, позивачка виявила, що замки на вхідних дверях замінені. У розмові з відповідачем позивачка наполягала на негайному звільненні квартири та вимагала віддати ключі від самовільно замінених відповідачем замків, на що відповідач відповів відмовою, посилаючись на нібито наявний дозвіл проживати у квартирі від чоловіка позивачки.

У липні 2024 року позивачка разом із неповнолітньою донькою тимчасово виїхали за кордон. В період перебування за кордоном позивачка продовжувала спілкуватися з відповідачем з приводу його виселення з квартири, однак це не принесло жодного результату.

У липні 2025 року позивачка повернулася в Україну і звернулася до правоохоронних органів з приводу протиправної поведінки відповідача у вигляді самоправних дій відносно належного їй на праві власності майна.

В межах розгляду справи № 756/16336/24, в якій відповідач був допитаний як свідок, в судовому засіданні 11 серпня 2025 року з`ясовано, що ОСОБА_5 змінив прізвище з " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_7 ". Окрім того, він підтвердив, що мешкає в спірній квартирі.

Позивачка стверджує, що відповідач порушує її право власності на належне їй майно.

Мотивуючи наведеним, просить усунути перешкоди у користування належною ОСОБА_3 квартирою за адресою АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири. Стягнути судові витрати.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_3 належною на праві власності квартирою за адресою: АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_4 із квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 гривень.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вказав, що позивачка є власницею квартири, а відповідач проживає у ній та створює перешкоди власнику у користуванні майном. Суд застосував положення статті 391 ЦК України і виходив із того, що власник має право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні своїм житлом. Оскільки відповідач змінив ключі, не звільнив квартиру на вимогу власника та не мав самостійної правової підстави для проживання суд визнав виселення належним способом захисту.

Суд відхилив аргумент відповідача про неналежність його як відповідача, оскільки саме відповідач фактично проживає у квартирі та перешкоджає власнику користуватися нею. Суд вказав, що у негаторному позові відповідачем є саме та особа, яка чинить перешкоди власнику. Також суд зазначив, що дозвіл іншого співвласника (колишнього чоловіка позивачки) не замінює згоди самої власниці.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Борисенком О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку доказів.

Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що спірна квартира перебуває у спільній власності позивачки та ОСОБА_2 , а тому питання користування цим житлом безпосередньо стосується прав іншого співвласника. Відповідач користувався квартирою не лише за згодою позивачки, а й за згодою ОСОБА_2 , який не висловлював заперечень щодо його проживання. При цьому суд безпідставно не залучив ОСОБА_2 до участі у справі, хоча рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки як співвласника майна.

Судом не враховано, що у квітні 2024 року позивачка надала відповідачу дозвіл на проживання у квартирі. Отже, проживання відповідача не було самовільним, а здійснювалося за згодою власників житла. Твердження позивачки про те, що дозвіл був наданий лише на один місяць, належними доказами не підтверджено та спростовується її подальшою поведінкою. Після того, як позивачці стало відомо про зміну замків у квартирі у червні 2024 року, вона не вживала заходів для припинення користування житлом, а звернулася до суду лише у липні 2025 року.

Вказує, що тривала бездіяльність позивачки свідчить про те, що користування квартирою відбувалося за домовленістю сторін. Відповідач здійснював оплату за проживання та проводив ремонтні роботи, що підтверджує наявність між сторонами фактичних домовленостей щодо користування житлом і несумісне з твердженням про тимчасове проживання лише протягом одного місяця.

Стверджує, що не є належним відповідачем у справі. Відповідачем є особа, яка порушила, не визнала або оспорила права позивача. Разом з цим, відповідач не оспорює право власності позивачки, не заявляє прав на квартиру та не чинить перешкод у реалізації нею права власності. Його проживання здійснювалося за згодою співвласників, тому відсутні правові підстави покладати на нього обов`язок щодо виселення чи припинення користування житлом.

Мотивуючи наведеним, просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Стягнути судові витрати.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, адвокатом Бондаренком І.В., який діє в інтересах особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на не врахування позиції ОСОБА_2 , неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку доказів.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 не заперечував проти проживання ОСОБА_1 у квартирі, навпаки останній користувався житлом за його згодою як співвласника. Таким чином, у ОСОБА_1 були обґрунтовані підстави вважати своє проживання законним та таким, що здійснюється за згодою власників.

Окремо судом не враховано, що позивачка самостійно змінила замки у квартирі, яка належить ОСОБА_2 на праві власності та в якій він зареєстрований, чим фактично позбавила його можливості користуватися власним майном. Вказана обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, однак залишена судом поза увагою.

Відповідно до статті 53 ЦПК України суд зобов`язаний залучити до участі у справі особу, якщо рішення може вплинути на її права та обов`язки. Розгляд справи без участі ОСОБА_2 призвів до вирішення питання щодо порядку користування спільним майном без надання співвласнику можливості реалізувати свої процесуальні права.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , зокрема щодо неналежної оцінки доказів, відсутності підстав для виселення, добросовісності користування житлом, порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності, а також невідповідності ОСОБА_1 статусу належного відповідача у справі.

Уважає, що оскаржуване рішення вплинуло на його права та обов`язки.

Мотивуючи наведеним, просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Стягнути судові витрати.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

07 квітня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Шевченка Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_3 , на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Борисенком О.В.

Вказує, що не погоджується із доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Звертає увагу, що відповідач не є власником спірної квартири, не зареєстрований у ній, не має договору оренди чи іншої правової підстави для користування житлом, а тому його проживання всупереч волі власника створює перешкоди у реалізації позивачкою своїх правомочностей. Сам факт тимчасового дозволу на проживання не створює у відповідача права користування квартирою після відкликання такої згоди власником.

Посилання відповідача на дозвіл ОСОБА_2 не спростовує права позивачки вимагати усунення перешкод у користуванні належним їй майном. Спір виник саме між власником квартири та особою, яка фактично проживає у ній без згоди власника. При цьому відповідачем не доведено існування у нього будь-якого речового чи іншого права на спірне житло.

Щодо доводів про неналежність відповідача вказує, що відповідачем є особа, яка порушила або не визнає права позивача. Оскільки відповідач проживає у квартирі без належної правової підстави та перешкоджає позивачці користуватися своїм майном, саме він є належним відповідачем у справі.

Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

13 квітня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Шевченка Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_3 , на апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Вказує, що не погоджується із доводами апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції та фактично повторюють позицію відповідача.

Щодо доводів про необхідність залучення третьої особи до участі у справі, вказує, що спір у цій справі виник виключно між власником квартири та особою, яка проживає у ній без правових підстав. Сам факт того, що квартира перебуває у спільній власності позивачки та третьої особи, не змінює предмет спору, оскільки позивачка як співвласник заявила про відсутність своєї згоди на подальше проживання відповідача та вимагає усунення перешкод у користуванні власністю.

Посилання третьої особи на наданий дозвіл відповідачу проживати у квартирі не створює для останнього права користування житлом за відсутності згоди позивачки, яка також є співвласником майна. Саме тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для залучення третьої особи є обґрунтованим.

Доводи про неналежність відповідача уважає безпідставними.

Вказує, що у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №570/2575/20 зазначено, що належним відповідачем у негаторному позові є саме особа, яка створює перешкоди власнику у користуванні та розпорядженні майном. При цьому не має значення, з яких підстав така особа порушує право власника.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач вселився до квартири за згодою позивачки на короткий строк, однак у подальшому змінив замки, відмовився звільнити квартиру та продовжив користування житлом всупереч волі власника.

Відповідач не є власником квартири, не має договору оренди чи іншої правової підстави для проживання, не зареєстрований у спірному житлі та не є членом сім`ї позивачки. За таких обставин він чинить перешкоди позивачці у здійсненні її права власності та є належним відповідачем у справі.

Посилання ОСОБА_2 на добросовісність користування відповідачем квартирою не мають значення для вирішення спору, оскільки предметом розгляду є не оспорювання права власності, а усунення перешкод у користуванні майном.

Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

5. Позиція учасників справи.

В судовому засіданні адвокат Борисов М.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав апеляційні скарги, просив суд їх задовольнити.

Особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 підтримав апеляційні скарги, просив суд їх задовольнити.

Адвокат Шевченко Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_3 , заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив відмовити у їх задоволенні.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Борисова М.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , пояснення ОСОБА_2 , адвоката Шевченка Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_3 розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

Відповідно до даних інформації з державного реєстру речових прав №436162328 від 21 липня 2025 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_3 з 05 жовтня 2016 року (а.с. 10-14).

21 липня 2025 року позивачка звернулась до Оболонського УП ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо вчинення ОСОБА_8 самоправних дій відносно нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 (а.с. 17-18).

Відповідно до даних витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025105050000595 убачається, що до єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 356 КК України, за фактом того, що невстановлена досудовим розслідуванням особа вчинила самоправні дії, замінивши замки у дверях за адресою: АДРЕСА_2 (ЖЄО 51378 від 05.08.2025) (а.с. 15-16).

Згідно даних листа Оболонського УП ГУНП у м. Києві від 09 вересня 2025 року убачається, що у відділі дізнання Оболонського управління ГУНП у м. Києві по зверненню щодо самовільного користування ОСОБА_8 майном ОСОБА_3 відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025105050000595 від 06 серпня 2022 року, правова кваліфікація частина 1 статті 356 КК України (а.с. 21).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У частині 3 статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до частини 1 статті 391 ЦК Укрїани власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння.

Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги адвоката Борисенка О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає про таке.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності у відповідача правових підстав для проживання у спірній квартирі у зв`язку із наданням йому дозволу позивачкою та співвласником квартири ОСОБА_2 колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві власності. Відповідач не є власником зазначеного нерухомого майна, не має зареєстрованого речового права на нього, не перебуває із позивачкою у правовідносинах найму, оренди чи іншого користування житлом.

Разом з тим, сам факт того, що відповідач був допущений позивачкою до проживання у квартирі, не свідчить про виникнення у нього самостійного права користування житлом, яке б зберігалося після припинення волі власника на таке користування.

При цьому, доводи відповідача про те, що дозвіл на проживання був наданий йому на невизначений строк та за згодою співвласника квартири, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачем не надано жодного доказу на існування у відповідача права користування спірним житлом після того, як позивачка висловила свою незгоду з подальшим проживанням відповідача та вимагала звільнити квартиру.

Особа, яка була допущена власником до користування майном на певних умовах, не набуває права безстрокового користування цим майном та не може продовжувати його використання всупереч волі власника.

Посилання відповідача на те, що позивачка тривалий час не зверталася до суду після виявлення факту заміни замків, не спростовує встановленого факту порушення її права власності.

Звернення власника до суду із вимогою про усунення перешкод у користуванні майном є способом захисту порушеного права, а закон не пов`язує можливість такого захисту із необхідністю звернення до суду у певний строк після виникнення перешкод, якщо інше не передбачено законом.

Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача на здійснення ним ремонтних робіт та оплату проживання у квартирі, оскільки самі по собі такі обставини не підтверджують виникнення у нього права користування житловим приміщенням та не можуть бути підставою для обмеження прав титульного власника.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність відповідача у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 лютого 2024 року у справі №570/2575/20, належним відповідачем за негаторним позовом є особа, яка чинить власнику перешкоди у користуванні або розпорядженні майном.

У цій справі саме ОСОБА_1 фактично проживає у спірній квартирі, не звільняє її на вимогу власника та, за твердженням позивачки, чинить їй перешкоди у реалізації права користування належним їй майном.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_1 є належною особою у спірних правовідносинах, є правильним.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідач користувався квартирою за згодою ОСОБА_2 як співвласника, не є підставою для скасування рішення суду.

Наявність згоди одного співвласника не позбавляє іншого співвласника права вимагати припинення порушення його права користування майном, оскільки кожен співвласник має право на захист своїх прав щодо спільного майна.

У цій справі предметом розгляду є не визначення порядку користування квартирою між співвласниками, а усунення перешкод у користуванні майном, які, за твердженням позивачки, створює конкретна особа, яка проживає у квартирі без збереження відповідної правової підстави.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод втручання у право особи на житло повинно бути законним та пропорційним.

У цій справі виселення відповідача є наслідком необхідності відновлення порушеного права власника на користування власним майном та відповідає передбаченому законом способу захисту цивільного права.

За установлених обставин, враховуючи відсутність у відповідача самостійного права користування спірною квартирою та наявність перешкод у здійсненні позивачкою права власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Отже, апеляційна скарга адвоката Борисенка О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволенню не підлягає, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року слід залишити без змін.

Щодо апеляційної скарги адвоката Бондаренка І.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не був залучений до участі у справі, однак подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення вплинуло на його права як співвласника квартири.

Разом з тим, колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції не вирішувало питання про позбавлення чи обмеження права власності ОСОБА_2 , не визначало порядок користування квартирою між співвласниками та не встановлювало будь-яких обов`язків щодо нього.

Предметом спору у цій справі є усунення перешкод у користуванні квартирою, які, за твердженням позивачки, створює ОСОБА_1 як особа, яка фактично проживає у спірному житлі.

Доводи ОСОБА_2 про те, що позивачка змінила замки у квартирі та перешкоджає йому користуватися майном, не є предметом розгляду у цій справі та не впливають на вирішення спору щодо наявності чи відсутності підстав для усунення перешкод у користуванні квартирою з боку відповідача.

Зазначені обставини можуть бути предметом самостійного судового захисту між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у разі наявності спору щодо реалізації прав співвласників.

Ураховуючи встановлені обставини, колегія суддів не убачає підстав уважати, що оскаржуване рішення вирішило права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 як співвласника.

За таких обставин апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Керуючись статтями 259, 268, 362, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Борисенком Олександром Васильовичем, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ? ОСОБА_2 , підписаною адвокатом Бондаренком Ігорем Валерійовичем, закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 08 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова