Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №758/10614/24 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: страхування, з них

Дата: 22 червня 2026 р.

Справа: №758/10614/24

Суддя: Верланов Сергій Миколайович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 758/10614/24

номер провадження: 22-ц/824/9436/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» - адвоката Деревецького Володимира Васильовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року у складі судді Ковбасюк О.О., у справі позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПрАТ «СК «АРКС») про стягнення страхового відшкодування.

Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2023 року між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено», предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Peugeot 308», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 .

Вказував, що відповідно до п.9 договору страхування автомобіль був застрахований наступними ризиками: викрадення, збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), збитки внаслідок інших подій.

Зазначав, що 01 грудня 2023 року о 09 год 40 хв. він, керуючи застрахованим транспортним засобом по проспекту Романа Шухевича, 2-Т в місті Києві, при зміні напрямку руху не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з транспортним засобом «МАН», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, що призвело до пошкодження транспортних засобів, завдання матеріальних збитків та порушення вимог п.п. 2.3 б), 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР). Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.

Згідно з висновком експерта №2147 від 01 липня 2024 року вартість матеріального збитку, завданого позивачу пошкодженням його транспортного засобу «Peugeot 308», д.н.з. НОМЕР_3 , на дату оцінки 01 грудня 2023 року складає 227 358 грн 70 коп.

За наслідками ДТП відносно позивача було складено адміністративний протокол за ст.124 КУпАП. Крім того, після складення протоколу за ст.124 КУпАП позивача було доставлено до КНМКЛ «Соціотерапія», де позивач пройшов огляд на стан наркотичного сп`яніння, за результатами чого було видано висновок та складено протокол серії ААД №521725 від 01 грудня 2023 року за ч.1 ст.130 КУпАП.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі №755/19601/23 провадження відносно позивача за ч.1 ст.130 КУпАП було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, позивача було визнано винуватим за ст.124 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн 00 коп.

У зв`язку з наведеним, у відповідності до умов договору страхування від 14 липня 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення страхового відшкодування збитків, внаслідок ДТП, яка сталась 01 грудня 2023 року.

Зазначав, що з лютого по травень 2024 року між позивачем та відповідачем здійснювалась претензійна робота.

Листом відповідача від 09 травня 2024 року вих.№5627/12 позивачу було повідомлено, що в ході врегулювання заявленого випадку страховиком було встановлено, що позивач відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України, що свідчить про невиконання ним обов`язків щодо проходження водієм застрахованого транспортного засобу медичного огляду на стан сп`яніння, а тому відповідач відмовив у здійсненні страхової виплати страхового відшкодування щодо випадку, який згідно повідомлення про подію стався 01 грудня 2023 року із автомобілем позивача.

Листом від 12 червня 2024 року вих.№7667/12ЦВ відповідач повідомив про повторну перевірку матеріалів страхової справи та про відмову у здійсненні страхового відшкодування з підстав, аналогічних із зазначеними у листі від 09 травня 2024 року №5627/12.

Позивач не погоджується із відмовою відповідача у здійсненні страхового відшкодування з підстав, зазначених у листах від 09 травня 2024 року №5627/12 та від 12 червня 2024 року №7667/12ЦВ та вважає відмову у виплаті необґрунтованою.

Зокрема, позивач вважає безпідставним висновок відповідача про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування у зв`язку з порушенням позивачем умов п.29.5.18 договору, у відповідності до якого страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник (водій застрахованого транспортного засобу) не виконав обов`язок пройти медичний огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Так, порядок огляду водіїв на стан сп`яніння встановлено Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі - Порядок №1103), Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/736) та ст.266 КУпАП.

Згідно з п.3 Розділу 3 Інструкції №1452/735 огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством.

За результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду (п.15 Розділу 3 Інструкції № 1452/735).

Висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння складається в усіх випадках безпосередньо після огляду особи у трьох примірниках: перший примірник видається під підпис поліцейському, який доставив дану особу на огляд, другий видається оглянутій особі, а третій залишається в закладі охорони здоров`я (п.20 Розділу 3 Інструкції №1452/735).

Згідно з п.8 Порядку №1103, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі №755/19601/23 встановлено, що в даному випадку, у ході судового розгляду установлено, що водій був згодний на проходження огляду з метою виявлення стану наркотичного сп`яніння, разом з тим огляд на стан наркотичного сп`яніння проводився клінічно, а не амбулаторно, як того вимагає Інструкція про порядок виявлення у водії транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно такі дії, захист уважає порушенням умов огляду та суд в свою чергу сприймає такі аргументи, як слушні, адже наведена Інструкція в свою чергу указує, що в закладах охорони здоров`я діагноз, який вноситься до акта медичного огляду, встановлюється за результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями.

Висновки суду про те, що особа пройшла огляд на стан сп`яніння також підтверджуються протоколом серії ААД №521725 від 01 грудня 2023 року, складеного відносно позивача за ч.1 ст.130 КУпАП, з якого не вбачається будь-яких відомостей про те, що позивач відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння та доданим до протоколу висновком КНМНКЛ «Соціотерапія» №006373.

У відповідності до вимог п.3 Розділу 3 Інструкції №1452/735 огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством. Таким чином, саме до компетенції лікаря входить встановлення наявності/відсутності стану сп`яніння.

Вказував, що у даному випадку лікар вважав, що йому достатньо даних для встановлення діагнозу, про що ним було складено висновок КНМНКЛ «Соціотерапія» №006373 та в подальшому на підставі висновку було складено протокол серії ААД №521725 від 01 грудня 2023 року за ч.1 ст.130 КУпАП. У разі відмови позивача від проходження огляду лікар не зміг би встановити заключний діагноз та скласти висновок КНМНКЛ «Соціотерапія» №006373, а відносно позивача було би складено протокол за ч.1 ст.130 КУпАП - за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння (порушення п.2.5 ПДР), що не відповідає фактичним обставинам справи.

Таким чином вважає, що відповідач перебрав на себе повноваження лікаря-нарколога та на власний розсуд трактує правильність процедури проведення огляду, що є протиправним та не відповідає фактичним обставинам проходження огляду на стан сп`яніння позивача та висновкам Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі №755/19601/23.

З огляду на вищевикладене, позивач вважав, що відмова відповідача у здійсненні відшкодування є безпідставною та порушує умови договору страхування від 14 липня 2023 року.

Крім того, зважаючи на те, що страховий випадок настав 01 грудня 2023 року, позивач вважає, що з 02 грудня 2023 року у відповідача виник обов`язок не лише по здійсненню страхового відшкодування, а й обов`язок по сплаті інфляційних збитків та пені, що випливає з положень ст.ст. 625, 992 ЦК України.

Обов`язок відповідача щодо сплати пені також передбачений п.32.1 договору страхування, згідно з яким страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені в розмірі 0,01% від суми несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування за кожний робочий день прострочення здійснення страхового відшкодування.

Згідно з розрахунками позивача інфляційні втрати за період з 02 грудня 2023 року по 07 серпня 2024 року становлять 11 344 грн 53 коп., пеня (обрахована на підставі п.32.1 договору) за період з грудня 2023 року до 07 серпня 2024 року - 4 070 грн 46 коп.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ПрАТ «СК АРКС» на свою користь 242 772 грн 99 коп., з яких: 227 358 грн 70 коп. - сума страхового відшкодування; 11 344 грн 53 коп. - інфляційні збитки; 4 070 грн 46 коп. - пеня. Крім того, позивач просив стягнути з позивача понесені ним судові витрати в розмірі 29 387 грн 79 коп., з яких: 2 387 грн 19 коп. - судовий збір; 20 000 грн 00 грн коп. витрати на професійну правничу допомогу; 7 000 грн 00 коп. - витрати на проведення експертизи.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 200 751 грн 24 коп., з яких: 188 005 грн 11 коп. - сума страхового відшкодування; 9 380 грн 93 коп. - інфляційні втрати за період з 02 грудня 2023 року до 07 серпня 2024 року; 3 365 грн 20 коп. - пеня за період з 02 грудня 2023 року до 07 серпня 2024 року.

Стягнуто з ПрАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 007 грн 51 коп., витрати на проведення експертизи у розмірі 7 000 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ПрАТ «СК «АРКС» - адвокат Деревецький В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «АРКС» про стягнення страхового відшкодування, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що порушення водієм застрахованого транспортного засобу обов`язків, передбачених п.25.2.2, п.26.1.5, п.26.1.6 договору, що у відповідності до п.29.5.6, п.29.5.14, п.29.5.18 договору надає право страховику відмовити у виплаті страхового відшкодування.

Вказує, що за результатом проведення отриманих матеріалів страховиком було встановлено, що після прибуття до закладу охорони здоров`я для проходження огляду на стан сп`яніння, водій застрахованого автомобіля відмовився від здачі зразків біологічного середовища для проведення лабораторного дослідження. Крім того, водієм застрахованого автомобіля були відхилені пропозиції працівника закладу охорони здоров`я зачекати деякий час для здачі зразків біологічного середовища для проведення лабораторного дослідження. Дана обставина підтверджується відеозаписом, який міститься в матеріалах судової справи №755/19601/23 та актом медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 01 грудня 2023 року. Зокрема, у вищевказаному акті зазначено про те, що обстежуваний протягом тривалого часу (3 години) відмовлявся здати біологічний матеріал, необхідний для проведення огляду в повному обсязі.

Таким чином відмова застрахованого автомобіля від здачі зразків біологічного середовища для проведення лабораторного дослідження в порядку, передбаченому чинним законодавством України, свідчить про невиконання обов`язків встановлених договором.

Вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки наданими АТ «СК «АРКС» доказами доведено порушення позивачем обов`язків встановлених договором страхування.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Федоров Д.С. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що п.26.1.6 договору визначено обов`язок при ДТП пройти огляд на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції або іншої уповноваженої особи в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Відповідач стверджує, що своїми діями, а саме, відмовою від здачі зразків біологічного середовища для проведення лабораторного дослідження позивач порушив п.26.1.6 договору. Однак відповідач підміняє поняття лабораторних досліджень та огляду на стан сп`яніння. Посилається на те, що як вбачається із фотокопій висновку №006373 від 01 грудня 2023 року, акту огляду на стан сп`яніння від 01 грудня 2023 року, протоколу серії ААД №521725, лікарю, якій здійснював огляд відповідно до своїх повноважень та фаху, було достатньо даних для встановлення ОСОБА_1 заключного діагнозу. Лікар не констатував того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння.

Представник ПрАТ «СК «АРКС» - адвокат Деревецький В.В. подав заперечення на відзив на апеляційну скаргу, у яких зазначає, що доводи представника позивача є необґрунтованими, оскільки він фактично намагається змінити предмет доказування у справі з питання належного виконання страхувальником умов договору страхування на оцінку дій працівників поліції та медичного закладу під час проведення огляду на стан сп`яніння. Вказує, що предметом спору є не правомірність дій поліцейських чи медичних працівників, а поведінка позивача після ДТП та виконання ним договірного обов`язку пройти медичний огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Зазначає, що після прибуття до закладу охорони здоров`я позивач відмовився від здачі достатнього обсягу зразків біологічного середовища для проведення лабораторного дослідження, а також відхилив пропозиції працівника медичного закладу зачекати певний час для здачі таких зразків. На думку представника відповідача, зазначені обставини підтверджуються відеозаписом, наявним у матеріалах справи №755/19601/23, та актом медичного огляду від 01 грудня 2023 року, у якому вказано, що обстежуваний протягом тривалого часу (трьох годин) відмовлявся здати біологічний матеріал, необхідний для проведення медичного огляду в повному обсязі. Також представник відповідача зазначає, що постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі №755/19601/23 не має преюдиційного значення для вирішення питання про виконання позивачем договірних обов`язків за договором страхування, оскільки в межах адміністративної справи вирішувалося питання притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а не питання належного виконання ним умов договору страхування. Крім того, посилається на положення ст.82 ЦПК України та вказує, що правова оцінка, надана судом у справі про адміністративне правопорушення, не є обов`язковою для суду під час розгляду цієї цивільної справи. Вважає, що суд має самостійно дослідити докази, зокрема акт медичного огляду та матеріали відеофіксації, і надати їм оцінку відповідно до ст.89 ЦПК України.

На переконання представника ПрАТ «СК «АРКС» відмова позивача від здачі біологічного матеріалу для лабораторного дослідження свідчить про невиконання ним обов`язків, установлених договором страхування, зокрема обов`язку пройти огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

У зв`язку з наведеним представник відповідача просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «АРКС» про стягнення страхового відшкодування, а також стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника ПрАТ «СК «АРКС» - адвоката Деревецького В.В. про дослідження доказів шляхом відтворення відеозапису.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та запереченнях на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався положеннями ЦК України, Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також умовами укладеного між сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту, та виходив із того, що у період дії цього договору належний позивачу транспортний засіб «Peugeot 308», д.н.з. НОМЕР_4 , був пошкоджений унаслідок ДТП, яка відповідно до умов договору мала ознаки страхового випадку, а відмова страховика у виплаті страхового відшкодування з мотивів нібито невиконання позивачем обов`язку щодо проходження огляду на стан сп`яніння є необґрунтованою, оскільки постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі №755/19601/23 провадження щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, а матеріали справи, зокрема протокол серії ААД №521725 та висновок КНМНКЛ «Соціотерапія» №006373, не підтверджують факту відмови позивача від проходження такого огляду.

Визначаючи розмір належного до стягнення страхового відшкодування суд першої інстанції врахував, що заявлена позивачем сума матеріального збитку 227 358 грн 70 коп. складається з вартості відновлювального ремонту транспортного засобу в розмірі 188 005 грн 11 коп. та втрати товарної вартості в розмірі 39 353 грн 59 коп., яка згідно з умовами договору страхування не підлягає відшкодуванню, у зв`язку з чим дійшов висновку про стягнення на користь позивача 188 005 грн 11 коп. страхового відшкодування, а також похідних від цієї суми інфляційних втрат у розмірі 9 380 грн 93 коп. та пені у розмірі 3 365 грн 20 коп., відмовивши у решті позовних вимог через безпідставне включення до розрахунку втрати товарної вартості транспортного засобу та завищений розрахунок інфляційних втрат і пені.

З такими висновками суду першої інстанції можна погодитись не в повному обсязі, виходячи такого.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими докази, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст.15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Peugeot 308», д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова (шасі): НОМЕР_5 .

14 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «АРКС» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено», предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням вказаним транспортним засобом (далі - Договір страхування).

Відповідно до п.9 договору страхування, автомобіль був застрахований наступними ризиками: викрадення, збитки внаслідок ДТП, збитки внаслідок інших подій.

01 грудня 2023 року о 09 год 40 хв. в місті Києві по проспекту Романа Шухевича, 2-Т сталася ДТП за участю транспортного засобу «Peugeot 308», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який, керуючи застрахованим транспортним засобом, при зміні напрямку руху не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з транспортним засобом «МАН», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, що призвело до пошкодження транспортних засобів, завдання матеріальних збитків та порушення вимог п.п. 2.3 б), 10.1 ПДР. Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.

Наведені обставини вчинення ДТП зафіксовані у постанові Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року по справі №755/19601/23 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч.1 ст.130 КУпАП.

Вказаною постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі №755/19601/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн 00 коп. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Дана постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року по справі №755/19601/23 в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили 22 січня 2024 року.

У справі встановлено, що 01 грудня 2023 року ОСОБА_1 шляхом телефонного звернення до контакт-центру страховика повідомив про настання події, що має ознаки страхової, а саме: пошкодження застрахованого автомобіля внаслідок ДТП, яке мало місце 01 грудня 2023 року по вул. Шухевича у місті Києві.

У період з лютого по травень 2024 року між позивачем та відповідачем велася претензійна робота щодо виплати позивачу страхового відшкодування за договором.

З метою перевірки усіх обставин ДТП АТ «СК «АРКС» було направлено відповідні адвокатські запити до Дніпровського районного суду міста Києва та Управління патрульної поліції в місті Києві.

Так, листом №1608/12цв від 16 лютого 2024 року АТ «СК «АРКС» було повідомлено страхувальника про прийняття страховиком рішення щодо відстрочення складання страхового акта (прийняття рішення за подією) у зв`язку із необхідністю з`ясування причин та обставин заявленої події та необхідністю отримання від Дніпровського районного суду міста Києва матеріалів відеофіксації, здійснених індивідуальними відеореєстраторами працівників патрульної поліції процесу проведення оформлення матеріалів ДТП.

У подальшому страховиком було отримано від Дніпровського районного суду міста Києва відповідь та відповідні матеріали відеофіксації.

Листом №4013/12ЦВ від 10 квітня 2024 року АТ «СК «АРКС» було повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування у зв`язку з тим, що строк для такої виплати не настав.

Листом №5627/12 від 09 травня 2024 року позивачу ОСОБА_1 було повідомлено, що в ході врегулювання заявленого випадку страховиком було встановлено, що позивач відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України, що свідчить про невиконання ним обов`язків щодо проходження водієм застрахованого транспортного засобу (далі - ТЗ) медичного огляду на стан сп`яніння, а тому відповідач відмовив у здійсненні страхової виплати страхового відшкодування щодо випадку, який згідно з повідомленням про подію стався 01 грудня 2023 року із автомобілем позивача.

Також листом №7667/12ЦВ від 12 червня 2024 року відповідач повідомив позивачу про повторну перевірку матеріалів страхової справи та про відмову у здійсненні страхового відшкодування з підстав, аналогічних із зазначеними у листі №5627/12 від 09 травня 2024 року.

Отже, за результатами врегулювання заявленої події, пов`язаної з пошкодженням застрахованого транспортного засобу позивача, страховик прийняв рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження №61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження №61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Згідно з п.3 ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про страхування» №85/96-ВР від 07 березня 1996 Про страхування (далі - Закон України №85/96-ВР), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 6 Закону України №85/96-ВР встановлено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

За приписами ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Стаття 980 ЦК України визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Згідно з приписами ст.982 ЦК України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Статтею 991 ЦК України передбачені випадки, за наявності яких страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати, зокрема, у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків, наявності інших підстав, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону (ч.2 ст.991 ЦК України).

За приписами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що 14 липня 2023 року між АТ «СК «АРКС» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №188294Га3к2, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням ТЗ «Peugeot 308», д.н.з. НОМЕР_6 , номер кузова (шасі): НОМЕР_5 .

Укладаючи цей договір, сторонами був визначений перелік прав та обов`язків страховика та страхувальника, підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, порядок та умови виплати страхового відшкодування та інше.

Пунктом 25.3 цього договору передбачено право страховика:

- перевіряти достовірність повідомленої страхувальником інформації та наданих документів, а також виконання страхувальником умов договору та правил (п.25.3.1 договору);

- робити запити про відомості щодо заявленої події, застрахованого Т3, щодо страхувальника/ вигодонабувача/ особи, допущеної до керування, попередніх власників Т3, документів та інформації щодо реєстрації/ перереєстрації ТЗ, належного виконання страхувальником/вигодонабувачем/ особою, допущеною до керування Т3, умов договору та правил, до органів державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органів, банків, медичних закладів, та інших підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування, в т.ч., до тих, що володіють інформацією про обставини заявленої події, інформацією, яка стосується застрахованого ТЗ, страхувальника/вигодонабувача/особи, допущеної до керування застрахованим ТЗ, попередніх власників Т3, документів та інформації щодо реєстрації перереєстрації Т3, а також самостійно з`ясовувати причини та обставини заявленої події (ст. 25.3.3 договору);

- визнати подію нестраховим випадком та/або відмовити у виплаті страхового відшкодування на підставі умов цього договору та законодавства (п.25.3.4 договору);

- у випадку виникнення розбіжностей та суперечок між страховиком та страхувальником з приводу кваліфікації події («страховий випадок» або «нестраховий випадок») та/або стосовно наявності підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування відстрочити виплату страхового відшкодування, в т. ч. для перевірки достовірності наданих страхувальником даних та правомірності укладення договору, до моменту отримання відповідей на запити та/або встановлення необхідної інформації (1. 25.3.8 договору);

- вимагати від страхувальника (вигодонабувача) у визначений страховиком термін документи, фото- та відеоматеріали, аудіозаписи, інші дані та інформацію, які на розсуд страховика стосуються заявленої події, ТЗ, страхувальника, вигодонабувача, особи, допущеної до керування застрахованим ТЗ, і є необхідними для з`ясування обставин і наслідків події та/або для прийняття рішення щодо здійснення страхового відшкодування. таке право страховика може бути реалізоване протягом 1 (одного) року після настання події з ознаками страхового випадку (п. 25.3.15 договору);

- вимагати від страхувальника виконання всіх інших обов`язків та умов, передбачених договором та/або правилами та/або законодавством (п.25.3.16 договору).

Страхувальник згідно з п. 25.2 договору зобов`язаний, зокрема:

- виконувати всі умови договору та правил (п. 25.2.2 договору);

- здійснювати всі необхідні, можливі та доречні дії щодо запобігання виникненню страхових випадків та зменшення їх наслідків (п. 25.2.8 договору).

Також, у разі настання передбаченої у п.24.2 договору події, страхувальник зобов`язаний:

- з місця події, що має ознаки страхового випадку, повідомити та викликати на місце події відповідні компетентні органи (з урахуванням п. 27.6 та п. 27.7 договору), а також дочекатися їх приїзду з метою обов`язкової реєстрації та оформлення події співробітниками відповідних компетентних органів (п. 26.1.2 договору);

- вживати заходів щодо збереження слідів події (п. 26.1.4 договору);

- при ДТП діяти відповідно до п. п. 2.10, 2.11 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) (п. 26.1.5 договору);

- при ДТП пройти огляд на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції або іншої уповноваженої особи в порядку, передбаченому чинним законодавством України (п. 26.1.6 договору):

- надати страховику можливість провести розслідування обставин страхової події, надати йому докладну та достовірну інформацію (в т.ч. таку, яка являє собою комерційну таємницю), що стосується цього питання (п. 26.1.10 договору).

Судом першої інстанції встановлено, що після звернення страхувальника до страховика останнім було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з підстав порушення страхувальником умов договору.

Листом АТ «СК «АРКС» №5627/12цв від 09 травня 2024 року ОСОБА_1 було повідомлено, що страховиком було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за договором страхування із тих підстав, що в ході врегулювання заявленого випадку страховиком було встановлено, що після прибуття до закладу охорони здоров`я для проходження огляду на стан сп`яніння, водій застрахованого автомобіля ОСОБА_1 відмовився від здачі зразків біологічного середовища для проведення лабораторного дослідження. Крім того, водієм застрахованого автомобіля були відхилені пропозиції працівника закладу охорони здоров`я зачекати деякий час для здачі зразків біологічного середовища для проведення лабораторного дослідження. Таким чином, водій застрахованого автомобіля відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України, що свідчить про невиконання ним обов`язків щодо проходження водієм застрахованого ТЗ медичного огляду на стан сп`яніння.

Також у цьому листі зазначено, що п.29.5 договору передбачено право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо:

- страхувальник (його представник) не виконав обов`язки, передбачені умовами договору, окрім п.26.1.11 договору, в т.ч, не виконав вимоги страховика щодо надання всіх необхідних документів та/або інформації стосовно заявленої події (п.29.5.6 договору);

- збитки, що виникли під час та/або у зв`язку з вчиненням дій (бездіяльності), пов`язаних непідкоренням владі (втеча, залишення місця ДТП, відмови від освідчення на наявність алкогольного, наркотичного сп`яніння, переслідування працівниками правоохоронних органів (а інше) (п. 29.5.14 договору);

- страхувальник (водій застрахованого ТЗ) не виконав обов`язок пройти медичний огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України (п. 29.5.18 договору).

На підставі наведеного, керуючись п.29.5.6, п.29.5.14, п.29.5.18 договору, АТ «СК «АРКС» зазначило у вказаному листі про відсутність правових підстав для здійснення виплати страхового відшкодування щодо випадку, який згідно з повідомленням про подію стався 01 грудня 2023 року із автомобілем «Peugeot», д.н.з. НОМЕР_7 .

Такі ж підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування зазначені у листі АТ «СК «АРКС» №7667/12цв від 12 червня 2024 року.

У листі АТ «СК «АРКС» №7667/12цв від 12 червня 2024 року також наведено позицію АТ «СК «АРКС» щодо постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 у справі №755/19601/23 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП такого змісту:

«…У відповідності до постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі №755/19601/23 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

У вищезазначеній постанові суду в обґрунтування відсутності підстав для притягнення водія ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП зазначається, що огляд на стан наркотичного сп`яніння проводився клінічно, а не амбулаторно, як того вимагає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Крім того, необхідно звернути увагу, що Дніпровським районним судом міста Києва вирішувалося питання притягнення водія застрахованого автомобіля до відповідальності за керування автомобілем в стані наркотичного сп`яніння та не вирішувалося питання наявності складу адміністративного правопорушення у зв`язку із відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

В свою чергу, необхідно взяти до уваги, що поняття та зміст адміністративної відповідальності та цивільно-правової відповідальності не є тотожними.

Положеннями п. 29.5.18 договору передбачено право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник (водій застрахованого Т3) не виконав обов`язок пройти медичний огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Резюмуючи вищезазначене, вважаємо за необхідне зазначити, що відсутність у діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП/відсутність протоколу про адміністративне правопорушення у зв`язку із непроходженням огляду на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України/відсутність відповідної постанови суду не спростовують факт порушення водієм застрахованого автомобіля умов договору, так як результат наявність підстав для настання цивільно-правової відповідальності.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В свою чергу, наведене свідчить, що наслідком суб`єктивних дій водія застрахованого автомобіля, які виражені у не проходженні медичного огляду на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України, є настання цивільно-правової відповідальності.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом…».

Колегія суддів вважає, що проаналізувавши наведені вище листи АТ «СК «АРКС» про відмову у виплаті страхового відшкодування позивачу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначені у них підстави для відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування, є безпідставними.

З копій матеріалів страхової справи та матеріалів справи №755/19601/23 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП (у тому числі із матеріалів відеофіксації, здійснених індивідуальними відеореєстраторами працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди, які були безпосередньо досліджені судом у судовому засіданні), вбачається, що ОСОБА_1 фактично було виконано свій обов`язок пройти медичний огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Так, безпосередній порядок огляду водіїв на стан сп`яніння встановлено Порядком №1103, Інструкцією №1452/736 та ст.266 КУпАП.

Пунктом 3 Розділу 3 Інструкції №1452/735 визначено, що огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством.

Пунктом 20 Розділу 3 Інструкції №1452/735 визначено, що висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння складається в усіх випадках безпосередньо після огляду особи у трьох примірниках: перший примірник видається під підпис поліцейському, який доставив дану особу на огляд, другий видається оглянутій особі, а третій залишається в закладі охорони здоров`я.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі №755/19601/23 встановлено, що у ході судового розгляду установлено, що водій був згодний на проходження огляду з метою виявлення стану наркотичного сп`яніння, разом з тим огляд на стан наркотичного сп`яніння проводився клінічно, а не амбулаторно, як того вимагає Інструкція про порядок виявлення у водії транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно, такі дії, захист уважає порушенням умов огляду та суд в свою чергу сприймає такі аргументи, як слушні, адже наведена Інструкція в свою чергу указує, що в закладах охорони здоров`я діагноз, який вноситься до акта медичного огляду, встановлюється за результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями.

Вказані висновки суду про те, що особа пройшла огляд на стан сп`яніння також підтверджуються протоколом серії ААД №521725 від 01 грудня 2023 року, складеного відносно позивача за ч.1 ст. 130 КУпАП, з якого не вбачається будь-яких відомостей про те, що позивач відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння та доданим до протоколу висновком КНМНКЛ «Соціотерапія» №006373.

Відповідно до вимог п.3 Розділу 3 Інструкції № 1452/735 огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством. Таким чином, саме до компетенції лікаря входить встановлення наявності/відсутності стану сп`яніння.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду на стан сп`яніння. Судом першої інстанції правильно враховано, що лікар-нарколог, який проводив відповідний огляд, вважав наявні дані достатніми для встановлення заключного діагнозу, за результатами чого було складено висновок КНМНКЛ «Соціотерапія» №006373, а в подальшому на його підставі працівниками поліції був складений протокол серії ААД №521725 від 01 грудня 2023 року за ч.1 ст.130 КУпАП.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі фактичної відмови позивача від проходження огляду лікар-нарколог не мав би підстав для формування заключного діагнозу та складення відповідного медичного висновку, а матеріали щодо позивача оформлювалися б саме як відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння, тобто як порушення п.2.5 ПДР, чого матеріали справи не підтверджують.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позиції відповідача, який, посилаючись на власне тлумачення процедури проведення медичного огляду, фактично підміняє висновки уповноваженого медичного працівника та надає обставинам проходження такого огляду іншу оцінку, ніж та, що випливає з наявних у справі доказів. Такий підхід страховика не узгоджується з фактичними обставинами проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння, змістом висновку КНМНКЛ «Соціотерапія» №006373, протоколу серії ААД №521725 від 01 грудня 2023 року, а також висновками, викладеними у постанові Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2024 року у справі №755/19601/23.

При цьому умовами пункту 29.5 договору страхування, на які посилається відповідач, як на підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачено право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо:

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів порушення ОСОБА_1 як страхувальником або водієм застрахованого транспортного засобу тих умов договору страхування, на які відповідач посилався як на підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування, зокрема пунктів 29.5.6, 29.5.14 та 29.5.18 договору. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що наявні у справі докази не підтверджують ані невиконання позивачем обов`язків щодо надання страховику необхідних документів чи інформації стосовно заявленої події, ані вчинення ним дій, пов`язаних із непідкоренням владі чи ухиленням від огляду на стан сп`яніння, ані факту відмови від проходження медичного огляду в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Також суд першої інстанції правильно врахував, що самі по собі посилання страховика на нібито неповноту або неналежність процедури проведення медичного огляду не свідчать про порушення позивачем умов договору страхування та не можуть ототожнюватися з відмовою страхувальника від проходження такого огляду. Відповідач, заявляючи про наявність передбачених договором підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, мав довести саме факт невиконання позивачем конкретного договірного обов`язку, однак таких обставин судом першої інстанції встановлено не було.

Отже, установивши, що наведені АТ «СК «АРКС» підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування є недоведеними та не можуть звільняти страховика від виконання взятого на себе за договором обов`язку щодо здійснення страхової виплати, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відмову страховика у виплаті ОСОБА_1 страхового відшкодування безпідставною та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для захисту порушеного права позивача шляхом стягнення належного страхового відшкодування у судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не виконав обов`язок, передбачений п. 29.5.18 договору страхування, а саме, не пройшов медичний огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому чинним законодавством України, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Такі доводи ґрунтуються на помилковому ототожненні страховиком факту непроходження медичного огляду із питанням повноти проведення лабораторних досліджень або здачі біологічного матеріалу.

Водночас зміст п. 29.5.18 договору страхування передбачає право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування саме у разі невиконання страхувальником або водієм застрахованого транспортного засобу обов`язку пройти медичний огляд на стан сп`яніння, а не у разі незгоди страховика з обсягом медичних дій, способом проведення огляду чи достатністю даних, які були використані лікарем для формування висновку.

Матеріалами справи підтверджується, що після ДТП ОСОБА_1 був доставлений до закладу охорони здоров`я, де щодо нього проводився огляд на стан сп`яніння. За результатами такого огляду уповноваженим лікарем-наркологом було складено висновок КНМНКЛ «Соціотерапія» №006373, а в подальшому на підставі цього висновку працівниками поліції складено протокол серії ААД №521725 від 01 грудня 2023 року за ч.1 ст.130 КУпАП. Зазначені обставини свідчать про те, що позивач фактично виконав вимогу щодо проходження медичного огляду, а не ухилився від нього.

Колегія суддів враховує, що у разі дійсної відмови особи від проходження огляду така відмова мала б бути належним чином зафіксована уповноваженими особами з відповідним оформленням матеріалів саме за фактом відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. Натомість матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду або не виконав законні вимоги лікаря чи працівників поліції щодо його проходження.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач нібито не здав біологічний матеріал у необхідному, на думку страховика, обсязі, не може саме по собі свідчити про непроходження медичного огляду у розумінні п. 29.5.18 договору страхування. Непроведення окремих лабораторних досліджень, відсутність певних аналізів або інше бачення страховиком повноти медичної процедури не є тотожними юридичному факту відмови від проходження огляду, якщо такий факт не підтверджений належними доказами.

Крім того, саме до компетенції уповноваженого медичного працівника належить оцінка достатності медичних даних для встановлення відповідного висновку за результатами огляду. Страховик не вправі підміняти собою лікаря-нарколога та на власний розсуд змінювати правову оцінку фактично проведеного огляду, кваліфікуючи його як непроходження такого огляду лише з огляду на незгоду з окремими аспектами медичної процедури.

Отже доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильного висновку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 виконав обов`язок щодо проходження медичного огляду на стан сп`яніння, а тому положення п. 29.5.18 договору страхування не могли бути застосовані страховиком як підстава для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Визначаючи розмір страхового відшкодування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що згідно з висновком експерта №2147 від 01 липня 2024 року вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням належного йому транспортного засобу «Peugeot 308», д.н.з. НОМЕР_3 , станом на дату оцінки 01 грудня 2023 року становить 227 358 грн 70 коп.

Зазначений висновок експерта є належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст. 76, 77 ЦПК України, оскільки містить відомості щодо предмета доказування у цій справі, а саме, розміру матеріального збитку, завданого пошкодженням застрахованого транспортного засобу. Такий висновок складений компетентним експертом, відповідає вимогам закону, не суперечить іншим матеріалам справи, а його зміст і наведені у ньому розрахунки відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані, не оспорені у встановленому процесуальним законом порядку та не визнані недопустимими.

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що розмір матеріального збитку у сумі 227 358 грн 70 коп. складається із вартості відновлювального ремонту ТЗ - 188 005 грн 11 коп. та величини втрати товарної вартості - 39 353 грн 59 коп.

Згідно з умовами п. 28.12 договору страхування, при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, що підлягають заміні (окрім акумуляторної батареї ТЗ - далі АКБ ТЗ), без урахування експлуатаційного зносу, вартість АКБ ТЗ, що підлягає заміні з урахуванням експлуатаційного зносу згідно з п.28.12.1 договору, а також вартість матеріалів та ремонтних робіт.

Пунктом 29.4.12 договору страхування визначено, що страховик не відшкодовує та не включає до розрахунку суми страхового відшкодування втрату товарної вартості.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 188 005 грн 11 коп., що відповідає вартості відновлювального ремонту застрахованого ТЗ, визначеній у висновку експерта №2147 від 01 липня 2024 року, без включення до цієї суми величини втрати товарної вартості у розмірі 39 353 грн 59 коп., яка відповідно до умов договору страхування не підлягає відшкодуванню страховиком.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Пунктом 32.1 договору страхування передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені в розмірі 0,01% від суми несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування за кожний робочий день прострочення здійснення страхового відшкодування.

Отже, з огляду на встановлену судом першої інстанції безпідставність відмови страховика у виплаті страхового відшкодування, а також ураховуючи положення ч.2 ст.625, ст.992 ЦК України та п.32.1 договору страхування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат і пені за прострочення здійснення страхової виплати.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що страховий випадок настав 01 грудня 2023 року, а тому інфляційні втрати підлягають нарахуванню за період з 02 грудня 2023 року до 07 серпня 2024 року та становлять 9 380 грн 93 коп., а пеня, визначена відповідно до умов п. 32.1 договору страхування, за цей самий період становить 3 365 грн 20 коп.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та, відповідно, правильно стягнув з ПрАТ «СК «АРКС» на його користь 200 751 грн 24 коп., з яких: 188 005 грн 11 коп. - сума страхового відшкодування, 9 380 грн 93 коп. - інфляційні втрати, 3 365 грн 20 коп. - пеня за несвоєчасне здійснення страхової виплати.

Відповідно до ст.133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 2 427 грн 80 коп., що відповідало 1 % ціни позову, а також позивач поніс витрати на проведення експертизи у розмірі 7 000 грн 00 коп.

Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог та співвідношення заявленої і фактично задоволеної суми, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 141 ЦПК України та обґрунтовано поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу судовий збір у розмірі 2 007 грн 51 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а також витрати на проведення експертизи у розмірі 7 000 грн 00 коп., оскільки такі витрати підтверджені матеріалами справи, пов`язані з розглядом спору та були необхідними для встановлення розміру завданого позивачу матеріального збитку.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1-6 ст,137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 просив стягнути з ПрАТ «СК «АРКС» на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп. Представництво інтересів позивача у суді першої інстанції здійснював адвокат Федоров Д.С. на підставі договору про надання правової допомоги №15/07/24 від 15 липня 2024 року та додаткової угоди №1 від 15 липня 2024 року до цього договору. Відповідно до змісту зазначеної додаткової угоди адвокатом Федоровим Д.С. було надано ОСОБА_1 правничу допомогу, пов`язану із супроводженням цієї справи в Подільському районному суді міста Києва на загальну суму 20 000 грн 00 коп.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення зазначених витрат із відповідача на користь позивача, оскільки такі витрати належним чином підтверджені доказами, безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи та відповідають критеріям реальності, необхідності, розумності й співмірності. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував характер та обсяг виконаної адвокатом Федоровим Д.С. роботи, значення справи для ОСОБА_1 , складність спірних правовідносин, необхідність підготовки процесуальних документів і представництва інтересів позивача у суді, а також ціну позову та результат розгляду справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн 00 коп. є документально підтвердженими, фактичними, необхідними та співмірними з обсягом наданої адвокатом правничої допомоги, у зв`язку з чим підлягають стягненню з ПрАТ «СК «АРКС» на користь позивача.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з ПрАТ «СК «АРКС» страхового відшкодування, інфляційних втрат, пені й понесених судових витрат також не спростовують, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому апеляційний суд враховує усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з таких підстав.

У преамбулі Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що спірні правовідносини між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «АРКС» виникли не з договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а з договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено», укладеного між сторонами 14 липня 2023 року. Предметом цього договору є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням належним йому ТЗ «Peugeot 308», д.н.з. НОМЕР_4 , тобто правовідносини сторін мають характер добровільного майнового страхування.

За таких обставин положення Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не поширюються на спірні правовідносини, оскільки вказаний Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а не порядок виконання договорів добровільного страхування транспортних засобів. Відтак вирішення цього спору має здійснюватися з урахуванням положень ЦК України, Закону України «Про страхування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, та безпосередніх умов укладеного між сторонами договору добровільного страхування.

Отже посилання суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні на положення Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є помилковими, оскільки положення вказаного Закону не регулюють спірні договірні правовідносини між сторонами.

Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених вище положень закону та встановлених обставин справи, належним чином не врахував, внаслідок чого помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Водночас колегія суддів звертає увагу, що вказане вище порушення саме по собі не спростовує правильності висновків суду першої інстанції щодо безпідставності відмови страховика у виплаті страхового відшкодування, оскільки такі висновки ґрунтуються на умовах договору добровільного страхування та встановлених у справі обставинах.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови, а саме, виключивши із мотивувальної частини рішення суду посилання на положення Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Тому апеляційна скарга представника ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» - адвоката Деревецького В.В. підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» - адвоката Деревецького Володимира Васильовича, задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року - змінити, виключивши посилання на положення Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року.

Головуючий

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua