Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №127/20913/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/20913/26

Провадження № 3/127/4218/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2026м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої статтями 122-4, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 08.06.2026 об 11.26 по вул. Гальчевського, 39 в м. Вінниці ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Mercedes-Benz, р.н. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу з припаркованим автомобілем марки Renault, р.н. НОМЕР_2 , допустив наїзд на нього. Внаслідок цього автомобілі отримали механічні пошкодження.

Після цього ОСОБА_1 , будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), яка мала місце 08.06.2026 об 11.26 по вул. Гальчевського, 39 в м. Вінниці, самовільно залишив місце події.

ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнав і суду пояснив, що місце події неподалік місяця його роботи. Користувач автомобіля марки Renault постійно ставить його з порушенням вимог ПДР, що утруднює проїзд вантажним автомобілям. З цього приводу останньому були зроблені неодноразові зауваження. Він не пам`ятає, щоб він керував автомобілем на момент події. В оглянутому відео автомобіль схожий на той, що перебуває у його користуванні, однак він цього стверджувати не може.

Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши надані суду матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

З диспозиції статті 124 КпАП випливає, що відповідальність за зазначеною нормою настає у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху (далі – ПДР), що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Слід звернути увагу, що зазначена норма є бланкетною.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 13.1 ПДР.

Зі змісту пункту 13.1 ПДР випливає, що водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

До протоколу про адміністративні правопорушення суду надана схему місця ДТП, відповідно до якої зафіксоване розташування автомобіля марки Renault, р.н. НОМЕР_2 , виявлені на ньому пошкодження (далі – Схема), письмові пояснення ОСОБА_2 (далі – Пояснення), рапорт працівника поліції (далі – Рапорт), реєстраційні відомості щодо автомобіля марки Mercedes-Benz, р.н. НОМЕР_1 (далі – Реєстрація), запис з камер зовнішнього спостереження (далі – Запис).

Заперечуючи обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 надав суду відомості щодо технічних характеристик автомобіля марки Mercedes-Benz (далі – Хараткеристика), а також фото місця розташування автомобіля марки Renault, р.н. НОМЕР_2 (далі – Фото). Зазначені Фото узгоджуються із Записом.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 в частині його непричетності до вчинення наїзду на автомобіль, суд враховує, що вирішення питання дотримання вимог ПДР при здійсненні паркування водієм автомобіля марки Renault, р.н. НОМЕР_2 , не належить до повноважень суду в цьому провадженні, оскільки виходить за межі тих питань, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.

Як суд зазначив вище, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 суду наданий, зокрема, Рапорт.

У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) ВС зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Тому Рапорт має бути оцінений у сукупності з іншими доказами, які надані суду.

В поясненнях наявне посилання на те, що наїзд здійснив імовірно вантажний автомобіль. Зазначені відомості узгоджуються із Записом. Однак ні Пояснення, ні Рапорт, ні Запис не містять відомостей про те, що наїзд на автомобіль був здійснений саме автомобілем марки Mercedes-Benz, р.н. НОМЕР_1 , під керуванням саме ОСОБА_1 .

При цьому суд вважає за доцільне зауважити таке.

У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивною перевіркою.

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов`язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов`язку для правозастосовного органу довести вину суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття „вина“ і обов`язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб`єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).

Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).

Аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів, які б поза розумним сумнівом спростовували твердження особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об`єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо його непричетності до вчинення правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КпАП, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Підпунктом «а» пункту 2.10 ПДР визначено, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний, зокрема, негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Відповідно до підпункту «в» пункту 2.10 ПДР у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний, зокрема, не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди.

Зі змісту визначення, наданого у пункті 1.10 ПДР, випливає, що дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Статтею 122-4 КпАП визначено, що відповідальність за цією нормою настає у разі залишення водіями транспортних засобів на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні. Разом з тим, за результатами судового розгляду причетність ОСОБА_1 до вчинення правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП, не підтверджена. Можливість притягнення особи до відповідальності за статтею 122-4 КпАП є похідною від встановлення факту вчинення правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП. Тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі в цій частині також слід закрити.

Керуючись статтями 185, 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтями 122-4, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, – закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: