Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №381/3401/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 381/3401/23

Провадження № 2/369/918/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.07.2026 року Києво-Святошинський районний суду Київської області у складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судового засідання Худинець Д.С.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача Остапенко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав

в с т а н о в и в:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона проживала разом з ОСОБА_2 . Від спільного проживання мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , 2016 року народження. Спільне життя не склалось та дитина проживає з нею, перебуває на її утриманні. Згодом вона зареєструвала шлюб ОСОБА_4 і мають спільних синів: ОСОБА_5 , 2019 року народження, ОСОБА_6 , 2022 року народження. Разом з ними проживає і донька ОСОБА_3 як повноправний член родини.

Вказала, що ОСОБА_2 з 2020 року не бере участі у вихованні доньки, не спілкується з нею, не цікавиться її життям, станом здоров`я, навчанням та розвитком, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Тобто відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обовязків.

Просила суд:

позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 10 жовтня 2023 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

26 грудня 2023 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову відповідач ОСОБА_2 вказав, що твердження Позивача про повне самоусунення Відповідача від виконання батьківських обов`язків не відповідають фактичним обставинам справи. Він сплачував аліменти на утримання дитини, неодноразово надсилав доньці подарунки через відділення ТОВ «Нова Пошта», однак такі поштові відправлення були повернуті відправнику, а також намагався спілкуватися з дитиною, проте Позивач постійно перешкоджала такому спілкуванню. Крім того, стороною Відповідача було подано клопотання про долучення доказів, а саме квитанцій про сплату аліментів на користь Позивача у розмірі 20 000,00 грн від 18 липня 2025 року та 20 000,00 грн від 14 серпня 2025 року, що, на думку Відповідача, підтверджує його небайдужість до дитини та спростовує доводи про повне ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 616 від 24 червня 2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/3401/23 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 року у зв`язку з мобілізацією головуючого судді Дубас Т.В. вказану справу передано на розгляд судді Пінкевич Н.С.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2024 року справу прийнято до провадження судді Пінкевич Н.С., призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року зобов`язано Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Малолюбашанської сільської ради об`єднаної територіальної громади Рівненського району Рівненської області надати висновок щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

01 січня 2025 року до суду надійшли висновок та рішення виконавчого комітету Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області №252 від 16 грудня 2024 року про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні позивачка та представник позивача позовні вимоги підтримали. ОСОБА_1 також допитана судом у якості свідка повідомила, що батько дитини не бачить, не відвідує її, гне цікавиться її життям, сплачував аліменти. Аде з 2020 року самоусунувся від виконання своїх батьківських обовязків. Навіть після подання позову жодних дій не вчинив для налагодження стосунків. Донька про свого біологічного батька майже нічого не знає, а своїм татом вважає її теперішнього чоловіка – ОСОБА_4 . Просили задоволити позов.

У судове засідання відповідач та представник відповідача не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

У судове засідання представник органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області не з`явились. Подали суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що батьками малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , видане Києво-Святошинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.

03 січня 2019 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

ОСОБА_1 також має двох малолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . Разом з нею зареєстровані та та проживають чоловік і малолітні діти, в тому числі ОСОБА_11 , 2016 року народження, що підтверджено довідками про реєстрацію місця проживання Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області та актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 29 травня 2023 року.

Так, відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Після припинення спільного проживання малолітня донька ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з матір`ю ОСОБА_12 .

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 01 жовтня 2018 року у справі № 564/1641/18 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_13 , 2016 року народження, починаючи з 10 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

28 січня 2019 року державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ було відкрито виконавче провадження № 58201111 про примусове виконання вказаного рішення суду.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області у ВП 58201111 станом на лютий 2024 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість в розмірі 20 608,38 грн. Також відповідно до даного розрахунку вбачається, що відповідачем час від часу сплачувались аліменти.

18 липня 2025 року ОСОБА_2 на рахунок сплати аліментів здійснено платіж в розмірі 20 000 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Положеннями статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Рішенням виконавчого комітету затверджений висновок Орган опіки та піклування в при виконавчому комітеті Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області №252 від 16 грудня 2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Даний висновок органу опіки суд оцінює критично та не приймає його до уваги. Так, висновок обґрунтований лише на довідках, наданих позивачкою, не перевірені дійсні взаємовідносини батьків дитини між собою, наявність конфліктних ситуацій, можливість маніпуляції батьками дитиною задля виконання певних вимог, не з`ясована можливість проведення медіації, не перевірені доводи батька, викладені ним при обстеженні його умов проживання. Крім того, посилання на довідки, надані позивачкою, не підтверджували злісне, свідоме ухилення батька дитини від виконання своїх обов`язків. Вцілому, вся інформація та характеристика батька службою оцінювалась зі слів позивачки. А доводи відповідача взагалі не перевірялись та не оцінювались.

Також не надано доказів того, що відповідача повідомляли про участь у засіданні комісії, чи відбирались в нього пояснення, тощо.

Подані позивачем довідки про те, що лише вона та її нинішній чоловік цікавиться навчанням доньки, її лікуванням, навчанням, тощо, суд до уваги не приймає, оскільки батько дитини проживає в іншій області, що відповідно унеможливлює особисту активну участь у житті дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

З пояснень сторін вбачається, що після припинення спільного проживання між ними склались неприязні стосунки, в тому числі й щодо участі батька у вихованні та піклування про доньки. І сторони замість пошуку компромісу, вважають лиш власне бачення правильним. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення батька батьківських прав. При цьому суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та допускається при наявності вини в його батька/матері, які належно не виконують своїх батьківських обов`язків. У матеріалах справи відсутні належні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що свідчить про його злісне та умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо його неповнолітнього сина.

Допитані в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 також не підтвердив обставин злісного ухилення відповідача, а лише повідомили своє суб`єктивне ставлення до участі ОСОБА_2 у житті та вихованні доньки, а також те, що у подальшому він має бажання удочерити дівчинку.

Так, звісно, можливо і відповідач не найкращий у світі батько, але сплачує аліменти, заборгованість погасив. Разом з тим, категорично заперечував щодо позбавлення його батьківських прав. Посилання позивача на те, що її чоловік бажає усиновити доньку, суд до уваги не приймає, та усиновлення дитини може відбуватись і без позбавлення батьківських прав, але за наявності відповідної заяви батька дитини.

Щодо думки дитини ОСОБА_14 , 2016 року народження.

У наданому суду висновку про доцільність позбавлення батьківських прав вказано, що: « ОСОБА_11 вважає своїм татом вітчима ОСОБА_15 , якого вона любить, оскільки він добрий, дбає про неї, проводить з дитиною вільний час, гуляє, грає в ігри, проводить до школи. ОСОБА_16 відвідував доньку один раз, коли їй було три роки. Дитина не памятає біологічного батька. Він не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду. Не бачиться з дитиною, не проявляє інтересу до її внутрішнього світу».

Відповідно до положень статті 12 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини. З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою в ході судового чи адміністративного розгляду, безпосередньо або через представника чи відповідний орган.

За ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.

При вирішенні справи, суд приймає думку дитини, але зважає, що на час розгляду справи їй виповнилось 9 років, вона любить та проживає разом з мамою, з татом не бачиться, не спілкується. По суті бажання позбавлення батьківських прав є невмотивованим, висловлене загальними фразами, вказаними у висновку. Довгий час живе з мамою, тата довго не бачила, має на час розгляду усталений ритм життя. Тому суд критично оцінює бажання дитини щодо позбавлення відповідача батьківських прав. По суті дитина за час проживання з мамою звикла до певного способу життя та не бажає змінювати такий спосіб життя.

Відсутність регулярного повноцінного спілкування з батьком протягом тривалого часу, коли дитина мала тісний контакт з мамою та її чоловіком, та не мала можливості спілкуватися з батьком, дає підстави для висновку, що зазначене вплинуло на думку малолітньої дитини. Згода дитини на позбавлення батьківських прав не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

У контексті наведеного, суд зазначає, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо або відносини між ними погіршились, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Батько ніколи не зможе замінити мати, а мати – батька. Діти є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

Вирішуючи спір, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Суд зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Так, згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Отже, виходячи з якнайкращих інтересів малолітньої дитини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки вищевказані обставини справи та подані сторонами докази у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач своєю поведінкою підтверджує факт піклування про дитину, матеріальне забезпечення. Хоч відповідач і тривалий час не бачив своєї дитини, але зважаючи на пояснення сторін, така ситуація склалась за вини обох батьків (з одного боку постійні відмови у побаченнях з дитиною за різних причин, з іншого - відсутність регулярних вимог щодо побачень з дитиною). Крім того, рішення суду про позбавлення батьківських прав не може підміняти собою вирішення інших питань щодо виховання дитини.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 08 липня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ