Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №369/11943/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/11943/25

Провадження № 2/369/4770/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засіданняБезкоровайній М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 369/11943/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.06.2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Гадяцького районного управління юстиції у Полтавській області між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений шлюб, актовий запис № 78.

14.03.2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області шлюб, зареєстрований 15.06.2013 року між позивачем та відповідачем, розірвано (справа №369/2364/23). Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_3 змінено на “ ОСОБА_4 ”.

Дана обставина підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.03.2023 року у справі № 369/2364/23.

Від шлюбу позивач та відповідач мають доньку – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка наразі проживає з відповідачем.

Під час шлюбу позивач з відповідачем придбали наступне рухоме та нерухоме майно: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1815653832224, право власності зареєстровано 11.06.2019 на ОСОБА_2 (відповідач), ймовірна ринкова вартість квартири станом на 15.05.2025 року складає 2036300,00 грн.; транспортний засіб FORD FUSION, 2013 року випуску, VIN код: НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ОСОБА_2 (відповідач), ймовірна ринкова вартість станом на 14.05.2025 року складає 389000 грн.

Щодо автомобіля позивач зазначила, що після розірвання шлюбу дізналась, що транспортний засіб без її згоди було відчужено відповідачем та наразі автомобіль зареєстрований за іншою особою, коштів від реалізації автомобіля позивач не отримувала.

При цьому позивач зазначає, що квартира та автомобіль є спільним майном подружжя, бо воно було придбано під час шлюбу та в інтересах сім`ї.

На підставі наведеного, позивач просила суд в порядку поділу спільного майна визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

11.07.2025 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі.

25.07.2025 року представник відповідача через електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та відзив на первісний позов позивача.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.06.2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Гадяцького районного управління юстиції у Полтавській області між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений шлюб, актовий запис № 78.

14.03.2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області шлюб, зареєстрований 15.06.2013 року між позивачем та відповідачем розірвано (справа №369/2364/23).

Від шлюбу позивач та відповідач мають доньку – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якої визначено з відповідачем відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.12.2023 року у справі №369/2518/23.

У шлюбі сторони набули у власність наступне майно: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1815653832224, право власності зареєстровано 11.06.2019 на ОСОБА_2 (відповідач), ймовірна ринкова вартість квартири станом на 16.07.2025 року складає 1583298,33 грн.; транспортний засіб FORD FUSION, 2013 року випуску, VIN код: НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ОСОБА_2 (відповідач), ймовірна ринкова вартість станом на 14.05.2025 року складає 318593,85 грн.

Крім того, відповідач зауважував, що в період час з 14.03.2023 року, тобто з дати розірвання шлюбу між ним та позивачем, та до недавнього часу, позивач припинила будь-які стосунки з відповідачем та, особливо, зі спільною малолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не цікавилась здоров`ям, розвитком, навчанням доньки, її успіхами, захопленнями, уподобаннями, не переймалась матеріальним забезпеченням своєї власної дитини, хоча, як матір, і була зобов`язана.

Позивач тривалий час проживає окремо, матеріальну допомогу на утримання дитини не надає взагалі, тому відповідач був змушений звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, яку було задоволено 30.05.2025 року Києво-Святошинським районним судом Київської області (справа №369/9419/25).

На підставі вищенаведеного, відповідач просив суд в порядку поділу спільного майна подружжя відступити від засад рівності часток та визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на 7/8 частин квартири та право на 77,3 % від ринкової вартості автомобіля у розмірі 246 273 (двісті сорок шість тисяч двісті сімдесят три) гривень, в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частину квартири та 22,7% від ринкової вартості автомобіля у розмірі 72 320,80 (сімдесят дві тисячі триста двадцять гривень 80 коп.) та стягнути на його користь понесені судові витрати.

27.10.2022 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області постановлено прийняти зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

14.08.2025 року представником позивача за первісним позовом через електронний кабінет в системі Електронний суд ЄСІТС зареєстровано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому остання заперечувала твердження відповідача щодо обставин придбання спірного майна, викладені у зустрічному позові, заперечувала розміри вартості спірного майна, зазначені відповідачем за первісним позовом, заперечувала проти відступу від засад рівності часток, адже позивач за первісним позовом сплачує аліменти, а доказів на підтвердження недостатності аліментів для утримання доньки відповідач за первісним позовом не надав.

На підставі наведеного, просила суд у задоволенні зустрічної позовної заяви про поділ спільного майна подружжя відмовити, первісну позовну заяву задовольнити.

19.08.2025 року представником відповідача через електронний кабінет в системі Електронний суд ЄСІТС зареєстровано відповідь на відзив, в якому остання висловила заперечення щодо розміру доходу ОСОБА_1 , вартості майна у поданих нею консультативних висновках, наполягала на тому, що існують законні підстави для відступу від рівності часток подружжя при поділі майна з урахуванням того факту, що відповідач протягом тривалого часу самостійно утримує спільну малолітню дитину, витрати, які щомісячно несе відповідач на утримання спільної малолітньої доньки, значно перевищують сплачені позивачем на підставі судового наказу аліменти.

На підставі викладеного, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) просила задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

28.08.2025 року позивачем за первісним позовом через електронний кабінет в системі Електронний суд ЄСІТС зареєстровано заперечення на відповідь на відзив.

03.08.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області постановлено закрити підготовче провадження у справі. Справу призначено до розгляду по суті.

07.04.2026 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Печериця Н.С., в судовому засіданні підтримала у повному обсязі поданий ОСОБА_1 позов, просила суд його задовольнити, проти зустрічного позову ОСОБА_2 заперечувала у повному обсязі, просила суд у його задоволенні відмовити.

Представник позивача пояснила, що за словами позивача за час спільного життя ОСОБА_2 майже не працював та не мав самостійного доходу, а позивач самотужки була змушена утримувати сім`ю. На підтвердження своїх доходів позивач надала відомості з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової служби України про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з І кварталу 2018 по IV квартал 2022 року.

На підтвердження вартості спірної квартири було надано консультаційний висновок оцінювача про вартість від 15.05.2025, відповідно до якого ймовірна ринкова вартість однокімнатної квартири загальною площею 33,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , на дату аналізу складає 2 036 300 (два мільйони тридцять шість тисяч триста) гривень.

На підтвердження вартості транспортного засобу було надано консультаційний висновок оцінювача про вартість від 14.05.2025, відповідно до якого ймовірна ринкова вартість колісного транспортного засобу: FORD FUSION, рік випуску: 2013, номер кузова (VIN код) НОМЕР_1 , на дату аналізу становить 389 000 (триста вісімдесят дев`ять тисяч) гривень.

Представник відповідача, адвокат Гаро Г.О., пояснила, що подружжя 11.06.2019 року придбало однокімнатну квартиру загальною площею 33,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 431068945 від 12.06.2025 року) на праві власності належить ОСОБА_2 .

Також представник відповідача вказала, що за час спільного подружнього життя відповідач майже весь час працював офіційно та мав самостійний дохід, про що надала відповідні документи, з цього доходу відповідач оплачував квартири, які винаймало подружжя, садочок дитини, повністю забезпечував родину як під час проживання в м. Гадяч Полтавської області, так і після переїзду до м. Києва, ще й міг робити відкладення, тобто фінансове забезпечення сім`ї було покладено саме на нього. Щодо доходів позивача було зазначено, що позивач ніколи не приносила додому таких грошових коштів, на яких вона наполягає, її дохід становив приблизно 8 000 - 10 000 гривень. Крім цього, було зазначено, що після звільнення відповідача з офіційної роботи, яке відбулось на вимогу позивача для збереження сім`ї, усвідомлюючи, що зарплатні позивача не вистачатиме для забезпечення потреб сім`ї, відповідач став працювати неофіційно, зокрема у агентстві нерухомості та у страховій компанії.

Щодо придбання квартири відповідач через свого представника зазначив, що спірна квартира була придбана за грошові кошти в загальній сумі 30 700$ США, які складались частково з 24 000$ США, які відповідач отримав заздалегідь від своєї матері ОСОБА_6 від продажу належної їй квартири, до яких відповідач додав особисті грошові кошти в сумі 2800$ США, а позивач внесла грошові кошти в сумі 3900$ США, що свідчить про те, що більшу частину грошових коштів для придбання квартири становили грошові кошти, отримані від матері відповідача, а не від позивачки.

При підрахунку часток внесених грошових коштів для придбання спільної квартири у відсотках зазначено, що відповідачем було внесено 87,3% (або 7/8) від загальної суми вартості квартири, тоді як позивачем було внесено 12,7% (або 1/8) від загальної суми вартості квартири.

На підтвердження вартості спірної квартири було надано висновок про вартість об`єкта оцінки від 16.07.2025 року, відповідно до якого оцінювачем було особисто оглянуто квартиру АДРЕСА_2 та документи на квартиру, зокрема технічний паспорт, та визначено ринкову вартість квартири в розмірі 1 583 298, 33 (один мільйон п`ятсот вісімдесят три тисячі двісті дев`яносто вісім) гривень 33 копійки.

Щодо придбання автомобіля, відповідач через свого представника зазначив, що автомобіль був придбаний за спільні кошти 13.08.2020 року. Так, відповідач вніс зі своїх заощаджень 2700$ США, та додав гроші в сумі 5800$ США, отримані від продажу будинку в с. Вельбівка, Гадяцького р-ну, Полтавської обл., який являвся його особистою приватною власністю, оскільки був придбаний до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , про що надав підверджуючі документи, позивач в свою чергу додала 2500$ США, так що більшу частину грошових коштів для придбання автомобіля становили грошові кошти відповідача, а не позивача.

При підрахунку часток внесених грошових коштів для придбання автомобіля у відсотках встановлено, що відповідачем було внесено 77,3% від загальної суми вартості автомобіля, тоді як позивачем було внесено 22,7% від загальної суми вартості автомобіля.

На підтвердження вартості автомобіля марки FORD, модель FUSION, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 було надано звіт № 48/30.07.2025 про оцінку колісного транспортного засобу від 23.07.2025 року, відповідно до якого оцінювачем було особисто оглянуто автомобіль, в присутності нового власника, та визначено ринкову вартість в сумі 318 593,85 (триста вісімнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто три) гривні 85 копійок.

Представник відповідача пояснила, що коли відповідач вирішив продати автомобіль, то неодноразово намагався зв`язатись з позивачем, але його номер у неї заблокований, в тому числі й в месенджерах. Тому він так і не зміг зв`язатись з позивачем, оскільки вона зв`язку з ним та, особливо, з дитиною не підтримує, не приходить до спільної квартири вже більше двох з половиною років, матеріально дитину не утримує. Грошові кошти від продажу автомобіля були використані ним в інтересах сім`ї частково на ремонт квартири, де вони з донькою проживають, частково на потреби дитини, такі, як освіта та профілактичні огляди у лікарів.

Так, представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти поданого ОСОБА_1 позову заперечувала у повному обсязі, просила суд у його задоволенні відмовити, поданий ОСОБА_2 зустрічний позов до ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі, просила суд його задовольнити.

Свідок ОСОБА_7 показав, що його брат ОСОБА_2 як до одруження з ОСОБА_1 , так і після одруження весь час працював, забезпечував сім`ю матеріально; спірну квартиру подружжя купило в 2019 році, більшу частину грошових коштів для придбання даної квартири подружжю передала матір відповідача ОСОБА_6 після продажу належної їй квартири у м. Гадячі Полтавської області, яка була придбана до одруження відповідача та позивача, разом з тим свідок заперечує передачу позивачем грошових коштів відповідачу на ремонт квартири у м. Гадячі Полтавської області; спірний автомобіль був придбаний подружжям у 2020 році, більша частина грошових коштів для придбання автомобіля була отримана після продажу будинку в с. Вельбівка Гадяцького району Полтавської області, який належав ОСОБА_2 ще до одруження з ОСОБА_1 ; свідок показав, що йому відомо від ОСОБА_2 та самої дитини ОСОБА_5 , що матір дитини ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 матеріально дитину не утримувала і взагалі не підтримувала з дитиною ніякого зв`язку.

У судовому засіданні представник позивача підтримала задоволення первісного позову та заперечила проти задоволення зустрічного позову, представник відповідача заперечила проти задоволення первісних позовних вимог та підтримала задоволення зустрічних позовних вимог.

Представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

В силу вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

15.06.2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Гадяцького районного управління юстиції у Полтавській області між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений шлюб, актовий запис №78.

14.03.2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області шлюб, зареєстрований 15.06.2013 року між позивачем та відповідачем розірвано (справа №369/2364/23).

Від шлюбу позивач та відповідач мають доньку – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Гадяцького районного управління юстиції у Полтавській області 24.12.2013 року, місце проживання якої визначено з відповідачем відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.12.2023 року у справі №369/2518/23.

Згідно з наявним у матеріалах витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер витягу 431068945 від 12.06.2025 року, власником однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , є відповідач ОСОБА_2 з 11.06.2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1815653832224.

Згідно з наявним у матеріалах витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, сформованим станом на 17.03.2023 року, транспортний засіб FORD FUSION, 2013 року випуску, VIN код: НОМЕР_1 , колір – білий, був зареєстрований за ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

До позовної заяви позивачем додано:

копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.06.2025, щодо однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1815653832224 (а.с. 18, т. 1).

копію витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 17.03.2023, відповідно до якого автомобіль FORD FUSION, 2013 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_2 (а.с. 19, т. 1).

копію відповіді ГУ ДПС у м. Києві від 29.03.2023 року про суми виплачених доходів та утриманих податків ФОП ОСОБА_3 за період з І кварталу 2018 по ІV квартал 2022 (з 01.01.2018 по 31.12.2022) (а.с. 24, т. 1).

копію консультаційного висновку оцінювача про вартість від 14.05.2025 року, з зазначенням ймовірної ринкової вартості колісного транспортного засобу (а.с. 28, т. 1).

копію консультаційного висновку оцінювача про вартість від 15.05.2025 року, з зазначенням ймовірної ринкової вартості квартири (а.с. 34, т. 1).

До зустрічної позовної заяви позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) додано:

копії довідок за формами ОК-5, ОК-7 (а.с. 86, т. 1.).

копію договору купівлі-продажу від 16.06.2018, відповідно до якого ОСОБА_6 продано належну їй квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 97, т. 1).

копію договору купівлі-продажу від 11.06.2019, відповідно до якого ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 99, т. 1).

копію договору купівлі-продажу від 17.03.2020, відповідно до якого ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_2 , продано будинок номер АДРЕСА_5 (а.с. 101, т. 1).

скріншоти листування дитини з матір`ю (а.с. 103, т. 1).

копії довідок про участь батьків у шкільному житті дитини, виданих ОЗО “Софіївсько-Борщагівський ліцей”, у яких зазначено, що матір дитини контакту з ліцеєм не підтримує, з вчителями не спілкується, навчанням доньки у ліцеї не цікавиться (а.с. 106, т. 1).

копії характеристик на ОСОБА_5 з гуртків, у яких зазначено, що матір дитини ніколи не була присутня на виступах дитини (а.с. 107, т. 1).

копії чеків на підтвердження витрат на утримання дитини (а.с. 113, т. 1).

копію постанови про відкриття виконавчого провадження № 784313665 (а.с. 136, т. 1).

копію висновку про вартість об`єкта оцінки від 16.07.2025, з зазначенням ринкової вартості квартири (а.с. 137, т. 1).

копію звіту № 48/30.07.25 від 23.07.2025 про оцінку колісного транспортного засобу, з зазначенням ринкової вартості транспортного засобу (а.с. 144, т. 1).

Так, дослідивши докази, надані сторонами, та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб’єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17, які суд у силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин які виникли між сторонами.

Як роз’яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При цьому суд зазначає, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, що дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Лише у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає поділу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Суд вважає, що відповідач довів, що спірна квартира була придбана в переважній більшості за грошові кошти, які йому передала матір ОСОБА_6 від продажу власної квартири (а.с. 97, т. 1), а також те, що спірний автомобіль був придбаний за грошові кошти, які в переважній більшості складались з грошових коштів від продажу належного йому на праві особистої приватної власності будинку в с. Вельбівка Гадяцького району Полтавської області (а.с. 101, т. 1).

Суд визначає вартість спірної квартири за висновком про вартість об`єкта оцінки від 16.07.2025, яка складає 1 583 298, 33 (один мільйон п`ятсот вісімдесят три тисячі двісті дев`яносто вісім) гривень 33 копійки, оскільки оцінювач при складанні висновку особисто провів огляд об`єкту оцінки (а.с. 137, т. 1).

Згідно із абз. 4 п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” від 21.12.2007 року за № 11, при вирішенні спору про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).

Відповідач у поданій зустрічній позовній заяві вказував, що у спорі який виник, є підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя та збільшення частки відповідача з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини посилаючись на те, що спільна донька сторін протягом тривалого часу перебувала на його повному утриманні, тоді як позивач не приймала участі у матеріальному забезпеченні та вихованні дитини.

На думку суду, дані доводи знайшли своє підтвердження у наданих відповідачем за первісним позовом копіях чеків на утримання дитини за тривалий період часу (а.с. 113, т. 1, а.с. 108 т. 2, а.с. 165 т. 2, а.с. 189 т. 2), копіях довідок про участі батьків у шкільному житті дитини, виданих ОЗО “Софіївсько-Борщагівський ліцей” (а.с. 106 т. 1).

Аліменти, які позивач сплачує з червня 2025 року на підставі судового наказу, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області від 30.05.2025 року у справі №369/9419/25 (а.с. 106 т. 2), не спростовують твердження відповідача про ухилення позивача від матеріального утримання спільної малолітньої доньки протягом тривалого часу, оскільки позивачем не надано доказів будь-якого матеріального утримання дитини за період часу, вказаний відповідачем. Крім цього, з наданих сторонами доказів очевидно, що розміру аліментів, які сплачує позивач, явно недостатньо для утримання дитини, в порівнянні з витратами на дитину, які несе відповідач одноособово.

Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Бочаров проти України” (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумним “сумнівом”. Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Так, відповідач надав переконливі докази відсутності піклування та матеріального утримання малолітньої доньки зі сторони позивача; чеки про матеріальне утримання дитини за тривалий період часу, розрахунок витрат на утримання дитини, який перевищує суму аліментів, що сплачує позивач.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)”. Таке ухиляння може виражатись в нездійсненні одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей). Так, на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд, аналізуючи надані сторонами докази в їх сукупності, та керуючись висновками, викладеними у постановах Верховного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 01.04.2022 року по справі № 753/7032/19, вважає, що у спорі, що розглядається, мають місце підстави для відступу від засад рівності часток подружжя під час поділу спільного майна.

Судом встановлено, що позивач протягом тривалого часу фактично не брала участі в утриманні спільної малолітньої дитини, не забезпечувала її повсякденні потреби та не здійснювала належного піклування про неї, у зв`язку з чим основний тягар матеріального забезпечення дитини покладався на відповідача.

Разом із тим суд враховує, що спірна квартира була набута сторонами під час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт неналежної участі одного з подружжя в утриманні дитини не свідчить про повну втрату ним права на значну частину спільного майна.

Оцінюючи ступінь участі кожної зі сторін у створенні та збереженні спільного майна, тривале ухилення позивача від утримання дитини, той факт, що розмір аліментів, які отримує дитина, недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування, а також виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд доходить висновку про необхідність відступу від рівності часток подружжя, однак не в тому обсязі, як просить відповідач.

Суд бере до уваги, що дитина фактично перебуває на утриманні батька, який самостійно забезпечує її житлом, харчуванням, лікуванням та розвитком. Ця обставина є підставою для збільшення його частки у спільному майні. Водночас заявлені відповідачем у зустрічному позові вимоги про визначення часток у співвідношенні 7/8 та 1/8 щодо спірної квартири не відповідають ступеню ухилення позивача від матеріального утримання дитини та фактично призводять до майже повного позбавлення позивача права на спільне майно, що не узгоджується із засадами сімейного законодавства.

Суд вважає, що визначення часток у розмірі 2/3 спірної квартири за відповідачем та 1/3 спірної квартири за позивачем є достатнім і справедливим способом врахування встановлених обставин справи та забезпечує баланс інтересів сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21), постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року справа № 278/2482/21 (провадження № 61-12736св22) зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Так, суд вважає встановленою ринкову вартість відчуженого автомобіля марки FORD, модель FUSION, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , у розмірі 318 593,85 (триста вісімнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто три) гривні 85 копійок, зазначену у звіті № 48/30.07.2025 про оцінку колісного транспортного засобу від 23.07.2025 року, наданому відповідачем, оскільки даний звіт був складений після особистого огляду оцінювачем вказаного автомобіля (а.с. 144, т. 1), на відміну від наданого позивачем консультаційного висновку оцінювача про вартість колісного транспортного засобу від 14.05.2025 року, в якому зазначено, що оцінювач не проводив особистого огляду об`єкту аналізу (а.с. 28, т. 1).

Щодо визначення розміру компенсації вартості автомобіля, яку належить стягнути на користь позивача, суд відступає від засад рівності часток при поділі майна подружжя, оскільки позивач протягом тривалого часу фактично не брала участі в утриманні спільної малолітньої дитини, враховує, що основну частину грошових коштів для придбання автомобіля було внесено відповідачем, а саме від продажу майна, яке належало йому на праві особистої приватної власності, тому задовольняє вимогу зустрічного позову щодо визнання права на 77,3% від ринкової вартості автомобіля за відповідачем, що становить 246 273 (двісті сорок шість тисяч двісті сімдесят три) гривень, та визнання права на 22,7% від ринкової вартості автомобіля за позивачем, що становить 72 320,80 (сімдесят дві тисячі триста двадцять) гривень 80 копійок.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у повному обсязі у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та часткове задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам суд стягує з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового за подання позовної заяви у розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 копійок, витрати по сплаті за висновок про вартість об`єкта оцінки (квартири) від 16.07.2025 року в сумі 6 500 (шість тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 16.07.2025 року, та витрати по сплаті за звіт про оцінку колісного транспортного засобу № 48/30.07.25 від 23.07.2025 року в сумі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №48/30.07.25 від 23.07.2025 року.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя у повному обсязі.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Відступити від засад рівності часток при поділі майна подружжя та визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1815653832224.

Відступити від засад рівності часток при поділі майна подружжя та визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1815653832224.

Відступити від засад рівності часток при поділі майна подружжя та стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) компенсацію за відчуження автомобіля в розмірі 22,7 % від загальної вартості автомобіля, що становить 72 320,80 (сімдесят дві тисячі триста двадцять) гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) половину суми сплаченого судового збору за подання зустрічноїпозовної заяви у розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 копійок, витрати на проведення оцінки квартири та колісного транспортного засобу у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині зустрічного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 08.07.2026 року.

Суддя А.В. Янченко