Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №357/10955/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10955/25

Провадження № 2/357/1338/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Бебешко М. М. ,

при секретарі – Примак А. М.,

За участю сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представнка позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представнка відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква за правилами загального позовного провадежння цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, набутого за час шлюбу,-

В С Т А Н О В И В :

16 липня 2025 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі мж собою з 12.08.2011 року до 08.07.2022 року. За час шлюбу сторони придбали 1\5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 28.12.2016, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук М.В., загальною площею житлового будинку 106.00 кв.м, житловою площею 70,30 кв.м.; земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:06:025:0087, площею 0,0218 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 28.12.2016, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук М.В.; земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:06:025:0128, площею 0,0473 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 03.09.2018, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Поліщук А.О. Позивач при нотаріальному посвідченні вказаних договорів надавала свою письмову згоду на їх укладення. Крім цього сторони спільно придбали транспортний засіб ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого з 11.06.2013, є відповідач. З 25.08.2023 відповідач зняв позивача з реєстрації за адресою вказаного житлового будинку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2025 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

16 липня 2025 року судом отримано інформацію з Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації відповідача.

Ухвалою суду від 17 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05 вересня 2025 року. Вказаною ухвалою витребувано від відповідача копії правовстановлюючих документів на спірне майно.

Через неявку відповідача в підготовче засідання, призначене судом на 05 вересня 2025 року, останнє судом відкладено та повторно призначено на 08 жовтня 2025 року.

08 жовтня 2025 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідач в підготовче засідання 08 жовтня 2025 року повторно не з`явився, про день, час та місце останнього повідомлявся судом своєчасно.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 листопада 2025 року.

Через неявку відповідача в судове засідання 07 листопада 2025 року, останнє судом відкладено та повторно призначено на 05 грудня 2025 року.

24 листопада 2025 року на адресу суду від представника відповідача – адвоката Вдовики О.М. надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач пропонує визначити інший порядок поділу майна, що було набуте в період шлюбу. По перше, при виборі варіанту вирішення даного спору, необхідно звернути увагу, що відповідачем сплачуються аліменти на утримання спільної дитини сторін – доньки ОСОБА_5 у розмірі 1\4 частини його доходу. Таким чином, у випадку, задоволення позовної вимоги про сплату грошової компенсації 1\2 частини автомобіля відповідач не буде спроможний у найкоротший строк сплатити на корить позивача суму у розмірі 94420 грн. Оскільки, вартість автомобіля становить 188840, 00 грн, а 1\2 частини майна становить 94420 грн., то Позивач погоджується передати у власність позивачу в повне користування та володіння даний автомобіль. Щодо поділу 1/5 частин житлового будинку, то зазначаємо що у користуванні відповідача перебуває частина будинку загальною площею - 21.1кв.м., житловою площею- 10.8кв.м. (кв. АДРЕСА_4 ) Таким чином, у випадку задоволення позовної вимоги про визнання за позивачем 1/10частин будинку, користуватись такою мізерною частиною буде незручно та недоцільно позивачу. З такою наявною площею не можливо буде в подальшому провести ні поділ, ні виділ частки в натурі. Житлові кімнати є прохідними. Тому керуючись засадами розумності, поділ 1/5 частини будинку по 1/10 кожній зі сторін буде недоцільним. Також, позивач буде нести подальший тягар з утримання своєї частки у власності, а саме сплачувати за газопостачання та опалення будинку, вивіз сміття. Тому керуючись засадами розумності, вважаємо, що поділ 1/5 частини будинку по 1/10 кожній зі сторін буде недоцільним. Тому відповідач пропонує сплатити позивачу компенсацію вартості 1/10 частини житлового будинку, розмір якої становитиме – 68900 грн. Аналогічна позиція відповідача і щодо земельних ділянок. Відповідач пропонує сплатити на користь позивача 1\2 вартості земельних ділянок відповідно до оцінки, що була проведена позивачем, а саме 14170 грн + 30745 грн. = 44915 грн. Таким чином, у випадку якщо позивач погодиться отримати у власність автомобіль та отримати грошову компенсацію за житловий будинок та земельні ділянки , то відповідач окрім передачі автомобіля має сплатити позивач грошову компенсацію у розмірі: 68900 + 44915 = 113815 грн. - 94420 грн = 19398 грн. Вважаємо, що саме такий варіант поділу майна буде задовольняти як інтереси позивача, так і відповідача. Автомобіль позивач зможе відчужити в будь-який момент та, можливо, навіть за більші кошти ніж вказані у висновках експерта. Вважаємо, що, саме такий розподіл майна буде найсприятливішим для обох сторін спору. Також, сторона пропонує і інший варіант вирішення спору, у випадку, якщо позивач відмовиться від отримання автомобіля у свою власність. Відповідач пропонує сплатити позивачу грошову компенсацію за все майно, що позивач має намір виділити собі у власність, а спірне майно залишити у своїй особистій власності. Розмір грошової компенсації визначається за звітом про оцінку, що долучена позивачем до позову. Слід зазначити, що перед тим, як придбати спірне майно, а саме частину житлового будинку та земельні ділянки, відповідач здійснив відчуження особистого нерухомого майна, а саме квартири в м. Біла Церква. І саме за ці кошти було придбане спірне майно. Даний факт добре відомий позивачу. Однак, вона не звернула на це увагу та не зазначила про даний факт у позовній заяві. У випадку неможливості вирішити питання шляхом мирової угоди, відповідач подасть до суду клопотання про виклик свідків, а саме покупців даної квартири, та надасть розписку покупців, в які буде зазначено реальну вартість квартири та передачу коштів покупцями відповідачу за відчуження квартири.

За клопотанням представника відповідача – адвоката Вдовики О.М. суд 05 грудня 2025 року протокольною ухвалою повернувся до стадії підготовчого провадження і відклав підготовче засідання у справі на 10 грудня 2025 року.

09 грудня 2025 року на адресу суду від представника відповідача – адвоката Вдовики О.М. надійшли додаткові пояснення у справі, згідно з якими в період спільного проживання, сторони придбали: - 1/5 частини житлового будинку (загальна площа всього будинку - 106,00 кв.м., житлова – 70.3 кв.м.), що набутий у власність на підставі Договору купівлі-продажу від 28.12.2016 року. - земельну ділянку площею 0,0218га, що придбана на підставі на підставі Договору купівлі-продажу від 28.12.2016 року, кадастровий номер 3210300000:06:025:0087. -земельну ділянку площею 0, 0473 га, що придбана на підставі Договору купівліпродажу від 03.09.2018року, кадастровий номер 3210300000:06:025:0128. -автомобіль ЗАЗ VIDA, н.з. НОМЕР_1 , що був придбаний 11.06.2013 року. Відповідач, визнає, що автомобіль ЗАЗ VIDA, н.з. НОМЕР_1 є спільним майном подружжя. Хоча звертає увагу, що такий автомобіль був придбаний у кредит, що оформлений на ім`я відповідача. Позивач не була стороною кредитного договору, не була і поручителем. Вочевидь, позивач забула, що для часткового погашення кредиту, відповідач використав свій депозит, що знаходився в банку «Дельта банк». Однак, на даний час припинив своє існування, тому відповідач не має можливості надати такі докази. Однак, позивачу даний факт добре відомий. Щодо коштів за яке придбавалось інше майно, що було придбане в період шлюбу сторін, а саме частина житлового будинку та земельна ділянка кадастровий номер 3210300000:06:025:0087, то відповідач повністю заперечує, що на таке майно поширюється режим спільного майна на підставі нижченаведеного. По перше, на що звертаємо увагу, що відповідно до відомостей ОДПІ відповідач мав офіційний дохід лише до 2014 року. Позивач взагалі не працювала в період шлюбу, а отже не мала офіційного доходу. Фактично для вирішення питання по суті спору необхідно з`ясувати джерело походження коштів за які були придбані частина будинку та земельна ділянка. Так, після погашення кредиту за автомобіль, відповідач звільнився та в подальшому працював вже неофіційно, отримував заробітну плату, з якої, зокрема, здійснювались витрати на утримання сім`ї, ведення господарства та придбання зазначеного майна. Ще до укладення шлюбу з позивачкою у власності відповідача перебувала 2/3 частини квартири під АДРЕСА_5 , що належала йому на підставі: 1/3 частини на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Другою Білоцерківською державною нотаріальною конторою 30.01.2004року, р№ 2-410; 1/3частинина підставі договору дарування частки квартири, посвідченого Другою білоцерківською міською державно нотаріальною конторою 29.07.2014 року , р№ 29.07.2014року . Іншим співвласником квартири була матір відповідача, якій належала 1/3частини квартири на підставі підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Другою Білоцерківською державною нотаріальною конторою 30.01.2004року, р№ 2-410 Дана квартира 23 березня 2016 року дана квартира була відчужена іншій особі, а саме ОСОБА_6 , на підставі договору дарування. Хоча відчуження квартири відбулось за договором дарування, на прохання саме ОСОБА_6 , однак фактично це був укладений договір купівлі продажу квартири. На підтвердження укладеного саме договору купівлі-продажу квартири покупцем квартири була оформлена розписка, в які зазначено, що нею було сплачено на користь продавців кошти у сумі 21500дол США. Також у Розписці зазначено, що ОСОБА_3 (відповідач) отримав 2/3 від загальної вартості квартири, ОСОБА_7 (матір відповідача) отримала 1/3частини від загальної вартості квартири. Таким чином, відповідач відчуживши свою власність отримав кошти у сумі 21500 : 3 х 2 = 14 333дол США. Також, відповідачем буде подано до суду клопотання про виклик такої особи до суду, для підтвердження такого факту. Підтвердженням наміру укладення саме договору купівлі-продажу квартири, є Договір про завдаток від 15.03.2016 року, відповідно до якого окрім інших умов, зазначено, що узгоджена ціна купівлі-продажу квартири 21500дол США (п. 2.1 Договору про завдаток) Таким чином, відповідач продавши свою власність, в т.ч. за наполяганням його матері, вирішив придбати собі інше житло. Звертаємо увагу, що вже 6 травня 2016 року між відповідачем та ОСОБА_8 , був укладений попередній договір про придбання майна, а саме 1/5 частини житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0218га, кадастровий номер 3210300000:06:025:0087 за адресою АДРЕСА_1 . Тобто даний факт свідчить, що кошти отримані від відчуження майна, що належало особисто відповідачу, майже відразу були спрямовані на придбання ним частини житлового будинку та земельної ділянки. Звертаємо увагу, що від продажу своє частки квартири відповідач отримав суму коштів у розмірі 14300дол. США, а відповідно до договору 1/5частина будинку коштувала 10000 дол США, а відтак, особистих коштів відповідача було повністю достатньо для придбання 1/5частини будинку та земельної ділянки. Таким чином, відповідач має підстави вважати, що набуття частини житлового будинку та земельної ділянки придбано за його особисті кошти, свідчить про те, що таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є його особистою власністю. Звертаємо увагу, що позивач не надала суду жодних доказів, які підтверджують, що вона здійснила будь-який фінансовий вклад у придбання майна. Позивач не представила жодних документів, які б свідчили про надання коштів для покупки частини житлового будинку та земельної ділянки чи будь-якої іншої участі в цьому процесі. Зазначений факт, що частина житлового будинку була придбана за час шлюбу, не є достатнім для визначення її як спільної сумісної власності подружжя, оскільки важливою умовою є саме джерело коштів, за які було придбано майно. Враховуючи ці обставини та надані докази, відповідач вважає, що квартира, що є предметом позову, не підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя, а є його особистою власністю. Щодо підпису на згоді про купівлю частини житлового будинку та земельної ділянки, вважаємо, що сам підпис на згоді не є підтвердженням того, що кошти на покупку були надані позивачкою та її будь який внесок у придбання такого майна. Статтею 60СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, а також в інших постановах Верховного Суду, наприклад, у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 662/1069/17. Доведення факту особистого походження коштів та їх цільового використання на придбання конкретного майна, що має істотне правове значення для визначення режиму власності, покладається саме на відповідача. Зі змісту п.п. 23,24постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст.60СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18). Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Така правова позиція викладена в постанові Пленуму Верховного суду України по справі № 6-846цс16 від 12 жовтня 2016 року. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю». Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що посилання позивачки на її згоду на укладення правочину не може бути підставою для визнання майна спільним без належного підтвердження факту внеску у придбання цього майна або участі у його фінансуванні. Згідно з правовою позицією Верховного Суду у справі №?712/3590/22, навіть за наявності згоди, особа повинна довести джерело коштів, які використовувалися для купівлі спірного майна. У дані постанові ВСУ зазначено: При передачі справи на розгляд Об`єднаної палати колегія суддів вважала необхідним відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61- 38040св18), щодо застосування статті 65 СК України. У вказаних постановах суд касаційної інстанції зазначив, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання». З урахуванням висновків, зроблених у цій постанові, Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61- 5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання». Згідно ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених З К України. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий сатус спільної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 278/2482/21 провадження № 61-12736св22, від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц провадження № 61-5956св22) Таким чином, узагальнюючи все викладе вище, відповідач вважає, що 1/5 частина житлового будинку та земельна ділянка, кадастровий номер 3210300000:06:025:0087 були придбані ним за кошти, отримані від продажу належної йому на праві приватної власності квартири, а тому є його особистою приватною власністю та поділу не підлягає. Звертаємо увагу, що відповідач неодноразово пропонував позивачу вирішити спір мировим шляхом, відповідач пропонував позивачу визначитися самостійно з розміром грошової компенсації за майно, проте позивач відмовляється розглядати дане питання. Відповідно до ч.ч. 1 , 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України. Відповідно до положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якими кожна особа має право на мирне володіння своєю власністю, і будь-яке втручання повинно бути законним, обґрунтованим і пропорційним. Тому відповідач позов визнає частково, а саме визнає позов в частині визнання майна спільною власністю подружжя: земельної ділянки площею 0,0236га, кадастровий номер 3210300000:06:025:0128 , автомобіля ЗАЗ VIDA, н.з. НОМЕР_1 та визнання 1/2 частини за позивачем земельної ділянки площею 0,0236га, кадастровий номер 3210300000:06:025:0128, стягнення грошової компенсації вартості 1/2частини автомобіля ЗАЗ VIDA, н.з. НОМЕР_1 у розмірі 94 420грн. В іншій частині позову просить суд у задоволенні відмовити.

09 грудня 2025 року на адресу суду від представника відповідача – адвоката Вдовики О.М. надійшло клопотання про долучення доказів та про виклик свідків.

За клопотанням представника позивача підготовче засідання у справі, призначене на 10 грудня 2025 року, судом відкладено та повторно призначено на 17 лютого 2026 року.

06 січня 2026 року на адресу суду від представника позивача – адвоката Кабули І.Ю. надійшли додаткові пояснення у справі, згідно з якими Відповідачем подано до суду письмові пояснення у справі, в яких останній посилається на те, що спірна 1/5 частина житлового будинку АДРЕСА_1 та земельна ділянка № 3210300000:06:025:0087 площею 0,0218 га яка знаходиться за цією ж адресою що і будинок являються його особистою власністю і не підлягають розподілу, як спільне майно подружжя. Як доказ своїх заперечень відповідач зазначає, що у його власності ще до укладення шлюбу з позивачкою, перебувало 2\3 частин квартири АДРЕСА_6 , які він 23 березня 2016 року продав разом з своєю матір`ю ОСОБА_9 за суму еквівалентну 21 500 доларів США. За свою частку останній отримав 14 333 дол. США за які і придбав спірну частину будинку та земельну ділянку. Однак дані твердження не відповідають дійсності і суперечать наданим відповідачем письмовим доказам. По-перше. Квартиру АДРЕСА_6 було не продано, а подаровано. Згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 23.03.2016 року ОСОБА_10 та ОСОБА_3 «Дарувальники» передали майно безоплатно ОСОБА_6 «Обдарованій». Згідно п. 1.6 Договору Дарування, дар цей сторони оцінюють у сумі 49 742 грн. Згідно п. 3.4 Договору Дарування, «Дарувальники» та «Обдарована» стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього Договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також що цей Договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Згідно п. 3.5 Договору Дарування, Сторони розуміють, що за своєю природою Договір дарування є безоплатним, а тому «Дарувальники» не мають права вимагати від «Обдарованої» вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру. Тобто зміст даного договору безспірно підтверджує укладення саме договору Дарування а не продажу квартири. По-друге. Договір про завдаток від 15.03.2016 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підтверджує саме їх намір укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , однак останній не підписаний відповідачем і суперечить фактично укладеному нотаріальному договору. Це стосується і наданої відповідачем розписки від 23.03.2016 року. Оспорюваний договір вважається дійсним і породжує наслідки, доки його не визнає недійсним суд» (статті 215, 236 ЦК України), адже, на відміну від нікчемних правочинів (які недійсні одразу, без рішення суду), оспорювані договори набувають статусу недійсних виключно за рішенням суду, а до того часу мають повну юридичну силу і створюють права та обов`язки для сторін. Отож, доки дійсний договір Дарування, твердження відповідача про продаж квартири є нічим не доведеним. По-третє. З моменту відчуження квартири, як зазначає відповідач (23.03.2016 року) до дня укладення договору купівлі-продажу спірної частини житлового будинку та земельної ділянки (28.12.2016 року ) пройшло 9 місяців, а тому немає документального підтвердження, що саме «особисті кошти» відповідач спрямував на купівлю. Окрім вище викладеного прошу суд звернути на наступні обставини: При укладенні договору купівлі продажу спірної частини будинку та земельної ділянки від 28.12.2016 року Позивач, надаючи згоду на придбання нерухомості, у нотаріально посвідчених заявах (зареєстрованих в реєстрі за № 1-1103 та № 1-1101) підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання земельної ділянки та 1/5 частини будинку є спільною сумісною власністю сторін. Придбана частина житлового будинку та земельна ділянка також буде об`єктом права спільної сумісної власності. Заявила, що такий правочин відповідає інтересам сім`ї. По своїй суті згода одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном є одностороннім правочином. При вчиненні такого правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Законодавець не передбачив вимог щодо моменту вчинення такого правочину (до чи після розпорядження). Звісно, логічним є те, що, зазвичай, вчинення такого правочину передує розпорядженню спільним сумісним майном. Проте приватне законодавство не містить заборони на вчинення згоди одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном і після розпорядження спільним сумісним майном. Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що по своїй сутності згода є одностороннім правочином (постанови Верховного Суду від: 23 червня 2021 року у справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19). Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором; згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду; сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном; згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору; згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності; не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність. Відтак, згода дружини, чоловіка на розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність. Такі правові висновки викладено у постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.062024 року по справі №712/3590/22. За змістом наведеної заяви Позивач відповідно до статті 369 ЦК України надала згоду своєму чоловікові Відповідачу по даній справі на купівлю спірної частини житлового будинку та земельної ділянки. Указане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя. З урахуванням наведених висновків Об`єднаної палати, наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. Тому представник позивача вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню.

За клопотаннями представників сторін, ухвалою суду від 17 лютого 2026 року закрито підготовче провадежння у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 квітня 2026 року. Задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків у судове засідання.

07 квітня 2026 року справу знято з розгляду через перебування головуючого на навчанні у Національній школі суддів України та повторно призначено судовий розгляд у справі на 18 травня 2026 року.

В судовому засіданні 18 травня 2026 року позивач та її представник позовні виоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити, з підстав, викладених у заявах по суті.

В судовому засіданні 18 травня 2026 року відповідч та його представник заперечили проти повного задоволення позовних вимог та просили суд їх задовольнити частково, з підстав, викладених у заявах по суті.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 показала суду, що у 2016 році її матір придбала для неї квартиру за адресою: АДРЕСА_7 . За квартиру було сплачено грошові кошти в сумі 21 500 доларів США, з яких 1\3 частину грошових коштів була сплачено ОСОБА_11 , а 2\3 частині – ОСОБА_12 – колишнім власникам квартири. Оформлення квартири у нотаріуса відбувалося шляхом укладення договору дарування з метою, щоб у майбутньому чоловік свідка не мав претензній на дану квартиру.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 показала суду, що є матір`ю відповідача. На праві власності у неї та у її сина була квартира, яку вони за 21 500 доларів США продали ОСОБА_6 2\3 грошових коштів за продаж квартири отримав її син, 1\3 частину – отримала вона. Спірний будинок сторін у справі знайшла вона та запропонувла синові його придбати. Спочатку син з сім`єю проживав у даному будинку, а потім оформив на нього право власнсоті шляхом укладення договору купівлі-продажу. Автомобіль син придбав за кредитні грошові кошти. Син постійно працював та утримував свою сім`ю, а його дружина ОСОБА_14 навчалася. Спільних грошових коштів її син із дружиною не мали.

За клопотанням представника відповідача, судове засдння 18 травня 2026 року відкладено до 08 липня 2026 року для надання можливості підготовки до судових дебатів.

В судовому засдіанні 08 липня 2026 року, під час виступу у судових дебатах, позивач та її представник просили суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, розділивши між сторонами право власності на нерухоме майно порівну та стягнути з відповідача на корсить позивача гршову компенсацію за придбаний автомобіль в сумі 94 420,00 гривень, залишивши вказаний автомобіль у власності відповідача. Також просили суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі по оплаті судового збору, вартості оцінки рухомого та нерухомого майна та витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. Просили суд не зменшувати витрати на правничу допомогу, так як відповідач не надав доказів, що підтверджують скрутне становище останнього. Крім цього, позивач залишила спірну квартиру для проживання відповідачу, а сама уклала договір оренди іншої квартири, у якій проживає з дитиною, за що сплачує грошові кошти в сумі 11 000,00 грн. щомісячно.

Представник відповідача в судових дебатах 08 липня 2026 року позовні вимоги визнала у повному обсязі, проте просила суд зменшити витрати на правничу допомогу з 10 000,00 грн до 5 000,00 грн, так як відповідач несе витрати по сплаті аліментів на утримання спільної дитини та має сплатити грошову компенсацію позивачу за спірний автомобіль.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Сторони з 12 серпня 2011 року до 08 липня 2022 року перебували у шлюбі між собою. Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_15 .

28 грудня 2016 року відповідач, діючи за згодою дружини ОСОБА_16 , на підставі договору купівлі-продажу придбав 1\5 частку житлового будинку під АДРЕСА_1 . Житловий будинок, частка якого відчужується 1965 року побудови, загальна площа будинку 106,00 кв.м., житлова площа – 70,30 кв.м.

28 грудня 2016 року відповідач, діючи за згодою дружини ОСОБА_16 , на підставі договору купівлі-продажу придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:06:025:0087, площею 0,0218 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 .

03 вересня 2016 року відповідач, діючи за згодою дружини ОСОБА_16 , на підставі договору купівлі-продажу придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:06:025:0128, площею 0,0473 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно інформації територіального сервісного центру МВС № 3242 від 23.07.2024, транспортний засіб ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм 1497 куб.см, з 11.06.2013 зареєстровано за ОСОБА_3 ,

АДРЕСА_8 , з 28 липня 2022 року, перейменована на вулицю Олега Ольжича.

Позивач з 15.08.2018 до 25.08.2023 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , донька сторін зареєстрована також за даною адресою.

24 листопада 2025 року на адресу суду від представника відповідача адвоката Вдовики О.М. надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач сплачує аліменти на утримання доньки та не буде спроможний сплатити на користь позивачки компенсацію в розмірі 94 420,00 грн, тому він погоджується передати у власність позивачу вказаний у позові автомобіль. Загальна житлова площа 1\5 частини спірного будинку становить 10,8 кв.м, загальна площа 21,1 кв.м. Житлові кімнати є прохідними, тому поділ 1\5 частки будинку буде недоцільним Відповідач погоджується сплатити позивачці компенсацію вартості 1\10 частини будинку в сумі 68 900,00 грн та вартості земельних ділянок в сумі 44 915,000 грн (14 1790,00 грн + 30 745,00 грн). Тому, з урахуванням передачі автомобіля у власність позивачки відповідач погоджується сплатити компенсацію за житловий будинок та земельні ділянки в сумі 19 398,00 грн (68 900,00 грн + 44 915,00 грн – 94 420, грн).

Представник відповідача долучила до матеріалів спарви в копіях:

технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

договір купілі-продажу 1\5 частки житлового будинку АДРЕСА_1 ;

договір купілі-продажу земельної ділянки, площею 0,0218 га, з цільовим призначненям для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 ;

договір дарування квартири АДРЕСА_6 , за яким ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , 23.03.2016 подарували ОСОБА_6 вказану квартиру;

відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу ОСОБА_3 з січня 2011 року по грудень 2018 року;

розписку від 23.03.2016 про отримання грошових коштв в сумі 21500 доларів США ОСОБА_3 та ОСОБА_7 грошових коштів за відчуження квартири АДРЕСА_6 для оформлення договору дарування;

попередній договір від 06 травня 2016 року про майбутнє укладення договору купівлі-продажу 1\5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування вказаної квартири;

договір про завдаток агенції нерухомості «Благовіст» від 15 березня 2016 року про узгодження ціни купілі-продажу квартири по АДРЕСА_7 за 21500 доларів США.

При вирішенні справи суд виходить з наступного:

Згідно з вимогами статті 60 Сімейного кодексу України (надалі СК України)– майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України – об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України – дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 70 СК України – у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами першою статті 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК(2947-14), ч.3 ст.368 ЦК) (45-15), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Позивачеві достатньо підтвердити, що спірний об`єкт набутий під час шлюбу. І тоді вже тягар доказування покладається на відповідача, який повинен доводити, що цей об`єкт не є спільною сумісною власністю подружжя. Приклад застосування такого підходу викладено в Постановах Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 та від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17.

Відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 03.04.2020 року у справі № 286/1537/16-ц, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.

У правовому висновку Верховного Суду, складеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 зазначено наступне:

вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором;

згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах зі своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду;

сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном;

згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору;

згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;

надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;

наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;

у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Таким чином, при вирішенні справи, суд керується правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 та з урахуванням обставин справи зазначає, що відповідач ОСОБА_3 , при придбанні спірної квартири, надав до приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Поліщук А.О. та державного нотаріуса Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Мельничук М.В. заяви від своєї дружини - позивача у справі - ОСОБА_1 , у якій остання висловила свою згоду на придбання у власність спірних квартири та земельних ділянок, якими сторони фактично підтвердили придбання спірної квартири та земельних ділянок у спільну сумісну власність за спільні кошти.

Тому, суд вважає, що підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поділу спільного сумісного майна подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1\2 частину:

1\5 частки житлового будинку під АДРЕСА_1 , загальною площе будинку 106,00 кв.м., житлова площа – 70,30 кв.м, а саме на 1\10 частину;

земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:025:0087, площею 0,0218 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 .

земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:025:0128, площею 0,0473 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнання права власності на 1\2 частину вказаного спірного майна за ОСОБА_3 .

Також, з урахуванням неподільностя спірного рухомого майна, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку транспортного засобу ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм 1497 куб.см, в сумі 188 840,00 /2 = 94 420,00 грн. Вказаний транспортний засіб, з урахуванням сплати за його частину грошової компенсації для позивача ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне залишити у власності відповідача ОСОБА_3 .

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов`язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Оцінка надається як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира придбана сторонами під час перебування у шлюбі та є об`єктом спільної сумісної власності, тому підлягає поділу в межах розгляду даної справи. За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України – судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги доцільність задоволення в повному обсязі позовних вимог позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі, пов`язані зі сплатою позивачем судового збору за подання позову до суду в сумі 2 105,35 грн та витрат по оплаті проведених експертних оцінок нерухомого майна в сумі 1 500,00 грн та транспортного засобу в сумі 800,00 грн.

Суд вважає за доцільне стягнути судові витрат по оплаті судового збору з відповідача на користь позивача у повному обсязі, так як представник відповідча визнала позовні вимоги лише під час виступу у судових дебатах, а до цього позовні вимоги стороною відповідача визнавалися лише частково.

З приводу витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне:

07 жовтня 2025 року представником позивача – адвокатом Кабулою Іриною Юріївною подано до суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у якій зазначила, що розмір вказаних витрат становить 10 000,00 грн.

До даної заяви представником позивача було долучено: договір № 33/25 від 02.09.2025 року про надання правничої допомги адвокатом; ордер про надання правничої допомоги; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 02.09.2025 року про отримання від Пантелей Людмили Миколаївни грошових коштів в сумі десять тисяч гривень за надання правничої допомоги на підставі договору № 33/25; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; акт виконаних робіт від 07.10.2025 року відповідно до договору про надання правничої допомоги адвокатом № 33/25 від 02.09.2025 року.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.

За результатами оцінки відповідних доказів та доводів суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. є документально доведеними.

Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, заявлене представником відповідача в судових дебатах, обгрунтоване скрутним матеріальним становищем відповідача, необхідністю сплати аліментів на утримання спільної дитини та сплати компенсації на спірний транспортний засіб.

Позивач заперечила проти клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу тим, що на її утримання перебуває неповнолітня дитина, для проживання з якою, остання вимушена орендувати квартиру та сплачувати щомісяця грошові кошти в сумі 11 000,00 грн. Позивач виселилася із спірної квартири, залишивши проживати позивача у ній.

З урахуванням складності справи, тривалості її розгляду, подання сторонами численних заяв по суті, суд вважає розмір правничої допомги, понесеної позивачем в сумі 10 000,00 грн співмірним із складністю справи та тривалістю її судового розгляду, враховуючи те, що відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог і сторона позивача зверталася до суду із заявами по суті, у яких викладала свої контраргументи на заперечення сторони відповідача.

Такж суд приймає до уваги твредження позивача про необхідінсть укладення договору оренди нерухомого майна для спільного проживання з дитиною відповідача та залишення останньому у фактичне володіння спірної квартири.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на необхідність сплати аліментів та компенсації за транспортний засіб, так як сплата аліментів є обов`язком батька дитини, а спірний транспортний засіб залишається у відповідача і останній вправі розпорядитися ним на свою користь, отримавши в подальшому від цього грошові кошти.

Таким чином суд відхиляє клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, набутого за час шлюбу– задовольнити повністю.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину 1\5 частки житлового будинку під АДРЕСА_1 , загальною площею будинку 106,00 кв.м., житловою площею – 70,30 кв.м, а саме на 1\10 частину

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:025:0087, площею 0,0218 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:025:0128, площею 0,0473 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_3 права власності на 1\2 частину 1\5 частки житлового будинку під АДРЕСА_1 , загальною площею будинку 106,00 кв.м., житловою площею – 70,30 кв.м, а саме на 1\10 частину;

Визнати за ОСОБА_3 права власності на 1\2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:025:0087, площею 0,0218 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_3 права власності на 1\2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:06:025:0128, площею 0,0473 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 .

В порядку поділу спільного сумісного майна стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 1/2 частку транспортного засобу ЗАЗ VIDA, 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм 1497 куб.см, в сумі 94420,00 грн, залишивши транспортний засіб у власності ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, пов`язані зі сплатою позивачем судового збору за подання позову до суду в сумі 2 105,35 грн та витрат по оплаті проведених експертних оцінок нерухомого майна в сумі 1 500,00 грн та транспортного засобу в сумі 800,00 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_9 . РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_10 . Місце фактичного проживання: АДРЕСА_11 . РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя М. М. Бебешко