Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №520/6033/24 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

08 липня 2026 року № 520/6033/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополь (вул. Індустріальна, буд. 89, а/с 621,м. Мелітополь,Запорізька область,72316, код ЄДРПОУ42348993) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополь, в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку, ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільненні в частині грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021-2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів та виплати грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” , за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р.;

-стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 08.08.2022 по 09.02.2024, але не більш як за шість місяців при звільненні в розмірі 577351, 70 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, тобто, порушив ст.116 КЗпП України, за що передбачена відповідальність, визначена ст.117 КЗпП.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлено, що з 08.08.2022 року позивач звільнився з органів ДБР із достроковим розірванням контракту за згодою сторін.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі №520/22593/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополь третя особа: Державне бюро розслідувань про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021- 2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021-2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р.

Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі №520/22593/23, яке набуло чинності 16.01.2024 відповідачем перераховано на рахунок позивача заробітну плату 10.02.2024 у розмірі 135055,95 грн. та 13.02.2024 у розмірі 12886,83 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 належного грошового забезпечення, позивач звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4. ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, з 09.08.2022 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу).

Щодо періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказаний період обмежено шістьма місяцями згідно змін до ст.117 КЗпП, що внесені Законом від 01.07.2022 № 2352-IX.

Згідно висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22 щодо належності врахування норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Суд зазначає, що оскільки позивач звільнений після 18.07.2022 середній заробіток обмежено шістьма місяцями затримки розрахунку, без урахування принципу співмірності, згідно постанови Верховного Суду від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22.

Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 відступила від висновків ВС по справі № 440/6856/22, вказавши, що, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, за новим правовим регулюванням, принцип співмірності підлягає поширенню на суми виплат в порядку ст.117 КЗпП у незалежності від редакції ст.117 КЗпП.

Також, Велика Палата Верховного Суду від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 вказала, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, обраховується, враховуючи відсоткове співвідношенні суми заборгованості від загального розміру належних при звільненні виплат та зменшення відшкодування до суми, співмірної з порушенням.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Однак, це грошове забезпечення включає в себе показники додаткової винагороди та разові показники, котрі в силу Порядку № 100 не включаються в обрахунок показника середньоденної заробітної плати.

Кількість календарних днів служби позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення становила 61 календарний день.

Згідно із довідкою від 21.02.2024 № 2 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період червень-липень 2022 року (за два календарні місяці перед звільненням) нарахування грошового забезпечення склали у червні місяці 2022 року 65 797,96 грн. та у липні місяці 2022 року 50601,13 грн.

Кількість робочих днів за період червень-липень 2022 року склали 43 дні.

Щодо періоду затримки такий становить 09.08.2022 (наступний день після звільнення позивача) до дня фактичного розрахунку при звільненні, обмежено шістьма місяцями -– 184 дні.

Середній заробіток становить 2903 грн. ( 2903 грн. х 184 дні) та не є співмірним щодо сум, виплачених з затримкою.

Враховуючи бездіяльність відповідача та встановленні вище обставини, суд приходить до висновку про зобов`язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополь нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2022 по 09.02.2024, але не більше як за 6 (шість) місяців у розмірі 147, 942.грн. 98 коп.

Згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст.5 КАС України).

Згідно з вимогами ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі №825/1549/17, від 14.09.2020 року у справі №560/2120/20.

Таким чином, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем не було здійснено виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, рішенням у даній справі визнано протиправну бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку, ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільненні в частині грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021-2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів та виплати грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” , за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р. та стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 08.08.2022 по 09.02.2024, але не більш як за шість місяців при звільненні в розмірі 147, 942.грн. 98 коп.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополь (вул. Індустріальна, буд. 89, а/с 621,м. Мелітополь,Запорізька область,72316, код ЄДРПОУ42348993) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку, ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільненні в частині грошової компенсації при звільненні за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (за 2021 рік) в загальній кількості 14 календарних днів та (за 2022 рік) в загальній кількості 14 календарних днів, за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей за 2021-2022 роки, в загальній кількості 20 календарних днів та виплати грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно ст. 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” , за період з 12.05.2021р. по 08.08.2022р.

Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі (вул. Індустріальна, буд. 89, а/с 621,м. Мелітополь,Запорізька область,72316, код ЄДРПОУ42348993) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 08.08.2022 по 09.02.2024, але не більш як за шість місяців при звільненні в розмірі 147 942( сто сорок сім тисяч дев`ятсот сорок дві) грн. 98 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кухар М.Д.