Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №500/5072/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5072/25

08 липня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , через представника, - адвоката Каневську Майю Олександрівну, звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оформлене протоколом №7 від 13 лютого 2025 року;

- визнати протиправним та скасувати п.8 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №56 від 25.02.2025 року в частині призову на військову службу 25 лютого 2025 року та направлення в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки здійснює постійний догляд за своєю матір`ю, яка за станом здоров`я потребує такого догляду.

Позивач вказує, що перебував на військовому обліку спочатку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 30.12.2024 – у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після проходження військово-лікарської комісії 07.08.2024 та уточнення персональних даних, йому 16.08.2024 вперше було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Після зміни місця військового обліку позивач повторно подав документи для оформлення відстрочки, за результатами розгляду яких відповідачем було надано відстрочку від призову по мобілізації до 07.02.2025.

Як стверджує позивач, 05.02.2025, до закінчення строку дії відстрочки, він повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про її продовження та подав необхідні документи, у тому числі оновлену довідку про отримання компенсації як фізична особа, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі своїй матері. Однак уповноважені особи ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовилися прийняти подані документи, пославшись на необхідність надання акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду. У зв`язку із цим 06.02.2025 позивач направив на адресу голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву засобами поштового зв`язку, в якій просив продовжити строк дії відстрочки, внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також оформити та надіслати довідку про відстрочку. На переконання позивача, за наявності раніше наданої відстрочки відповідач був зобов`язаний продовжити строк її дії без витребування додаткових документів. Позивач зазначає, що, незважаючи на подання заяви та наявність законних підстав для відстрочки, відповідач не продовжив строк її дії та не вніс відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Позивач також зазначає, що після надсилання заяви про продовження відстрочки відповідач не повідомив його про результати її розгляду. Натомість заява була отримана відповідачем 11.02.2025, а вже 12.02.2025 на адресу позивача направлено повістку про явку 25.02.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення військово-облікових даних. За твердженням позивача, після прибуття за викликом йому повідомили про відмову у продовженні відстрочки, після чого його було мобілізовано та призвано на військову службу.

Ухвалою судді (Мандзій О.П.) від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Також вказаною ухвалою встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня її отримання для подання відзиву на позовну заяву.

20.10.2025 від представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позову заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що зобов`язання військової частини НОМЕР_2 скасувати наказ про зарахування у списки особового складу виходить за межі правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_4 та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі. Стверджує, що такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судами попередніх інстанцій, і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.

Також представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 наголошує, що факт неотримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яка визначає виключний перелік таких підстав. Таким чином, a позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 не відповідає суті порушеного права позивача, задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права.

Ухвалою суду від 08.12.2025 продовжено строк розгляду справи на 1 місяць та витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_1 докази, що слугували для прийняття рішення щодо відмови в наданні відстрочки від призову під час мобілізації ОСОБА_1 . на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оформлене протоколом №7 від 13.02.2025.

09.12.2025 представником відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виконання вказаної ухвали, подано клопотання про долучення доказів. У зазначеному клопотанні представник звертає увагу те, що за результатами розгляду Комісія з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: відсутній акт про встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду), в якому зазначаються відомості про відсутність інших осіб, які б могли здійснювати такий догляд (додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560).

У зв`язку із відрахуванням зі штату Тернопільського окружного адміністративного суду судді Мандзія О.П. (у провадженні якого перебувала дана справа), 05.01.2026 проведено автоматизований розподіл адміністративної справи № 500/5072/25.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано для розгляду головуючому судді Баб`юку П.М.

Ухвалою судді від 12.01.2026 року прийнято до провадження адміністративну справу №500/5072/25.

Постановлено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження за матеріалами справи, без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 03.04.2009 по 27.12.2024 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 30.12.2024 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , даний факт підтверджується копією військово-облікового документу за №240620229309742900008 від 19.08.2024.

Позивач користувався правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як особа, зайнята постійним доглядом за своєю матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , такі обставини підтверджуються довідкою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 16.08.2024 № 5543, а також відомостями з військово-облікового документа у застосунку "Резерв+".

05.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою подання документів для продовження відстрочки від призову на військову службу. Разом із іншими необхідними документами позивач подав оновлену довідку Вишнівецької селищної ради від 03.02.2025 про отримання ним компенсації як фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі за матір`ю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

11.02.2025 позивачу було направлено повістку № 2424655, якою його було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення військово-облікових даних на 25 лютого 2025 року о 09:00 годині.

25.02.2025 позивач, прибувши до ІНФОРМАЦІЯ_6 на виконання вимог повістки, був повідомлений про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та про його призов на військову службу.

Згідно з повідомленням № 1405 від 13.02.2025 року позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з ненаданням акта про встановлення факту здійснення догляду, передбаченого додатком 8 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, а також з огляду на наявність у матері позивача доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , щодо якої не зазначено підстав неможливості здійснення нею догляду за матір`ю.

Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 56 від 25.02.2025 року ОСОБА_1 мобілізовано на військову службу та направлено до військової частини НОМЕР_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оформленого протоколом №7 від 13 лютого 2025 року.

Відповідно до ч. 2 с. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (далі Закон № 3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону № 3543-ХІІ особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 року № 1932-XII передбачено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В свою чергу нормами ст. 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до ч. 3 та 5 ст. 22 Закону № 3543-ХІІ, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Поряд з цим ст. 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі Положення № 154, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Згідно п. 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

За змістом п. 7 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 8 Положення № 154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Відповідно до положень п. 9 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Згідно п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.

Таким чином, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації.

З урахуванням зазначеного, ІНФОРМАЦІЯ_8 , як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинен був прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (в редакції на момент подачі заяви) затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560).

На момент звернення позивача із заявою про надання відстрочки Порядок № 560 передбачав необхідність подачі для особи, яка зайнята доглядом: документів, що підтверджують родинні зв`язки, та один із документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, здійснювати догляд за ними: інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8), в якому зазначаються відомості про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд (додаток 5 Порядку № 560).

В додатку 5 до Порядку №560 наведений перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зокрема, документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 9 ч. 1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є:

- для особи, яка потребує постійного догляду:

довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

- для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю:

документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8);

- для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка):

документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дружини (чоловіка), документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім`ї (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу іншого працездатного члена сім`ї в постійному догляді або свідоцтво про смерть такого члена сім`ї, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім або рішення суду про оголошення його померлим), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8)

Як свідчать матеріали справи, 11.02.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст. 23 Закону № 3543-ХІІ. Зокрема, повідомив відповідача, що його мати, ОСОБА_2 відповідно до висновку № 291 від 31.07.2024 року є особою, яка не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Родинні відносини позивача з матір`ю підтверджуються свідоцтвом про народження позивача.

Також до заяви позивача була долучена заява ОСОБА_2 , яка підтверджує, що із числа військовозобов`язаних членів її сім`ї для утримання (догляду) вона обирає ОСОБА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 від 16.11.2020 року вбачається, що чоловік ОСОБА_2 помер.

Крім того, позивач подав оновлену довідку Вишнівецької селищної ради від 03.02.2025 про отримання ним компенсації як фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі за матір`ю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Всі вищевказані документи були долучені позивачем до заяви про надання відстрочки.

Отже, наявні у матеріалах справи докази є належними, допустимими та достатніми для встановлення факту утримання позивачем своєї матері.

Тобто, у даному випадку до заяви військовозобов`язаного у порядку п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ були додані відповідні документи, передбачені Порядком № 560.

З аналізу наведених положень Порядку вбачається, що законодавець розмежував документи, якими може підтверджуватися факт здійснення постійного догляду. Так, у разі отримання військовозобов`язаним компенсації (допомоги, надбавки) за здійснення догляду підтвердженням відповідної обставини є документи, що посвідчують призначення та виплату такої компенсації. Водночас акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8 до Порядку) подається лише у випадках, коли особа не отримує компенсацію (допомогу, надбавку) за здійснення догляду.

Отже, у разі підтвердження факту здійснення догляду документами про призначення та отримання компенсації, вимога щодо подання акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду не ґрунтується на положеннях Порядку, оскільки такі документи у даному випадку є альтернативними способами підтвердження відповідної обставини, а не такими, що підлягають одночасному поданню.

Посилання відповідача на те, що матір позивача має не військовозобов`язаних родичів (повнолітню дочку) і які зобов`язані утримувати свою непрацездатну матір, що не дає права на надання позивачу відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, яка передбачена нормою ст. 23 Закону № 3543, суд вважає необгрунтованими.

Сама по собі наявність у матері позивача доньки не є самостійною та достатньою підставою для відмови у наданні відстрочки, якщо відповідачем не встановлено та не доведено, що саме ця особа фактично здійснює або має реальну можливість здійснювати постійний догляд, а позивач не відповідає умовам, визначеним законодавством для отримання відстрочки. Відтак відповідач, поклавши в основу оскаржуваного рішення лише факт наявності іншої повнолітньої дитини, застосував критерій, який не передбачений Законом № 3543-XII та Порядком № 560, як підстава для відмови у наданні відстрочки.

При цьому, вимога про відсутність інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати догляд стосується догляду за батьками дружини.

В даному ж випадку позивач здійснює догляд за своєю матір`ю, що підтверджується документами передбаченими п.9 ч.1 ст. 23 Закону №3543 та Порядком №560, а тому, означена умова (про відсутність інших працездатних членів сім`ї) застосуванню не підлягає.

Враховуючи наведене, вказані підстави відмови позивачу у наданні (продовженні) відстрочки (відсутність акту та наявність інших працездатних членів сім`ї) не відповідають положенням п.9 ч.1 ст. 23 Закону №3543 та Порядку №560, оскільки до вказаних правовідносин застосуванню не підлягають.

Отже позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оформленого протоколом №7 від 13 лютого 2025 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування п.8 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №56 від 25.02.2025 року в частині призову на військову службу , то суд зазначає наступне.

Згідно пункту 2 Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації; відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби. (пункт 6 Порядку №560)

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ. (пункт 81 Порядку №560)

Зазначені положення Порядку №560 свідчать про те, що однією з передумов для оформлення призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є відсутність у такої особи діючого та реалізованого права на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

В іншому випадку, за умови наявності у військовозобов`язаної особи реалізованого права на відстрочку від призову на військову службу статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оформлення призову на військову службу не допускається.

Враховуючи, що у ході розгляду справи судом встановлено протиправність рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оформлене протоколом №7 від 13 лютого 2025 року, що свідчить про відновлення реалізованого ним права на таку відстрочку згідно пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", тому у посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні правові підстави для призову позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що складовою принципу законності та принципу верховенства права є "правова процедура" ("fair procedure" - справедлива процедура), яка передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суд погоджується, що питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливою та чутливою темою в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів, проте зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, допущеними відповідачами у спірних правовідносинах.

При цьому, не зважаючи на те, що оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №56 від 25.02.2025 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації", в частині призову ОСОБА_1 на військову службу є актом індивідуальної дії, і станом на час вирішення справи вичерпав свою дію внаслідок мобілізації останнього, поряд із цим, суд вважає за можливим задовольнити вимоги щодо визнання його протиправним та скасування в контексті сатисфакції порушеного права ОСОБА_1 , оскільки в ході розгляду даної справи судом встановлено, що на момент винесення наказу про призов на військову службу під час мобілізації та до моменту зарахування до списків особового складу, останній такому призову не підлягав.

Суд зазначає, що в даному випадку, з огляду на очевидну незаконність оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову.

Крім того, суд звертає увагу, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №56 від 25.02.2025 в частині призову ОСОБА_1 є актом індивідуальної дії у розумінні статті 4 КАС України, а тому, може бути скасований незалежно від його реалізації, не завдаючи при цьому шкоди правовій визначеності.

Щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Тобто, для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 2 розділу XII Інструкції №280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.

Пунктом 32 Розділу ІІ Інструкції №282 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Суд зазначає, що організація обліку та призову громадян в особливий період, в тому числі щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Як встановлено судом, внаслідок видання начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) наказу №56 від 25.02.2025, який судом визнано протиправним та скасовано в частині призову на військову службу позивача, останній був зарахований до списків особового складу Військової частин НОМЕР_1 .

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2025 №60 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення, встановлено посадовий оклад та інші види грошового забезпечення.

Тобто, з 26.02.2025 позивач є військовослужбовцем, проходить військову, виконує відповідні посадові обов`язки та отримує грошове забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею.

Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи.

Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.

Разом з тим рішенням суду у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу, що хоча Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконний призов на військову службу під час мобілізації, проте проходження військової служби позивачем є безпосереднім наслідком від наказу про призов під час мобілізації на особливий період, який визнано судом протиправним.

На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону №2232-XII такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказу на призов особи на військову службу є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.

Вказана стаття встановлює ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено у відповідності до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).

У даному ж випадку, судом встановлено протиправність призову позивача на військову службу під час мобілізації, що мало наслідком його призов та зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу №60 від 26.02.2025.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу та звільнити з його з військової служби.

Слід зазначити, що такий спосіб захисту та поновлення порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права у спірних правовідносинах, є достатнім, необхідним та таким, що в повній мірі забезпечить припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надавши правову оцінку доводам сторін, викладеним у поданих ними заявах по суті, а також оцінивши спірні правовідносини з урахуванням наведених вище норм матеріального права, суд дійшов висновку, що відповідачами не доведено правомірність своєї поведінки та прийнятих рішень, що є предметом оскарження.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 в наданні (продовженні) відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оформлене протоколом №7 від 13.02.2025.

Визнати протиправним та скасувати пункт 8 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.02.2025 №56 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації", - в частині призову ОСОБА_1 на військову службу.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити зі списків особового складу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 );

відповідачі:

- ІНФОРМАЦІЯ_8 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 );

- Військова частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Головуючий суддя Баб`юк П.М.