Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №420/12953/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12953/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 06 травня 2026 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 №199-АГ від 26.03.2026 року «Про результати службового розслідування» в частині накладення дисциплінарного стягнення «попередження про неповну службову відповідність» старшого офіцера (ст. оперуповноваженого) прикордонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації населений пункт АДРЕСА_1 ) головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону старшого лейтенанта ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , п. 19 наказу.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.03.2026 №199-АГ його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність за неналежне виконання службових обов`язків, що, на думку відповідача, призвело до недостатнього рівня протидії організованій злочинності на державному кордоні та було однією з причин групового порушення державного кордону 17.03.2026.

Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, посилаючись на те, що про призначення службового розслідування його не повідомляли, з матеріалами службового розслідування та доказами, покладеними в основу висновків, його не ознайомили. З наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності він ознайомився лише 07.04.2026, після чого був переведений до іншого підрозділу Державної прикордонної служби України та проходить службу в районі ведення бойових дій.

На думку позивача, наведені в наказі формулювання дисциплінарного проступку мають загальний характер, не містять конкретних обставин допущених ним порушень, а його вина у груповому порушенні державного кордону 17.03.2026 належними та допустимими доказами не підтверджена. Позивач стверджує, що не вчиняв дій чи бездіяльності, які перебували б у причинному зв`язку із зазначеними подіями, а тому правові підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності відсутні.

Посилаючись на положення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначає, що обов`язок доведення правомірності спірного наказу покладається на відповідача, у зв`язку з чим просить суд витребувати матеріали службового розслідування, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та в цілому зазначає, що за результатами службового розслідування, призначеного наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.03.2026 №182-АГ, встановлено неналежне виконання позивачем службових обов`язків під час оперативного прикриття закріпленої за ним ділянки державного кордону, що стало однією з причин незаконного перетинання державного кордону групою з восьми осіб 17.03.2026.

На думку відповідача, позивач не забезпечив належного збору та аналізу оперативної інформації, оперативного прикриття ділянки, пошуку і документування протиправної діяльності, чим порушив вимоги посадової інструкції, статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідач зазначив, що службове розслідування проведено відповідно до вимог чинного законодавства, позивач був обізнаний про його проведення та надавав письмові пояснення. Наказ №199-АГ від 26.03.2026 із подальшими уточненнями, внесеними наказом №318-АГ від 17.05.2026, прийнято в межах повноважень та за наявності достатніх підстав, а обране дисциплінарне стягнення відповідає характеру вчиненого дисциплінарного проступку, з урахуванням умов воєнного стану та важливості забезпечення охорони державного кордону. У зв`язку з цим відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Зазначеною ухвалою суду також витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), копію документів та матеріалів, які стали підставою для притягнення до відповідальності ОСОБА_1 згідно наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №199-АГ від 26.03.2026 року.

Зобов`язано відповідача надати витребувані судом документи у строк до 29 травня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14.

26 травня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими документами.

01 червня 2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

12 червня 2026 року від позивача до суду надійшла заява про стягнення судових витрат.

22 червня 2026 року вид відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Станом на 08 липня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Позивач проходив військову службу на посаді старшого офіцера (ст. оперуповноваженого) прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д. АДРЕСА_1 ) головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_4 ).

17.03.2026 року від відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) (далі – віпс) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) (далі – впс) до центру управління служби НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_4 ), про те що о 17:45 17.03.2026 від прикордонного наряду «Контрольний пост» (далі – п/н « ІНФОРМАЦІЯ_5 ») віпс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б), який ніс службу на автодорозі сполученням н.п. ЗАХАРІВКА – н.п ЙОСИПІВКА надійшла доповідь про те що, під час спроби зупинки транспортного засобу NISSAN PATHFINDER в/н НОМЕР_5 , водій не виконав законних вимог п/н «КрП» та на великій швидкості здійснив об`їзд місця несення служби та продовжив рух в напрямку державного кордону. В подальшому п/н «Оператор комплексу спеціальних технічних заходів» віпс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) за допомогою біспектральної камери відеоспостереження (розташована на вежі оператора «Водафон» в н.п. Йосипівка, в 2600 метрів від ДК) на відстані близько 200 метрів від державного кордону України виявив рух 8 осіб в бік державного кордону та покинутий транспортний засіб NISSAN PATHFINDER. Близько 17:59 група осіб здійснила незаконне перетинання державного кордону України на вихід з України до Республіки Молдова, в районі прикордонного знаку №0438/10.

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.03.2026 року №182-аг «Про призначення службового розслідування» за даним фактом призначено службове розслідування.

Групою офіцерів ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючись вимогами Порядку проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Міністерства Внутрішніх справ України від 08.11.2021 №815 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.01.2022 за №39/37375), з метою встановлення причин та обставин, які призвели до групового порушення державного кордону 17.03.2026 в районі прикордонного знаку №0438/10 на напрямку ЙОСИПІВКА (Україна) - КОЛОСОВЕ (Республіка Молдова), можливого виконання не в повному обсязі посадовими особами НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_4 ) службових обов`язків та розпорядчих документів з питань організації і здійснення охорони державного кордону на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону, проведено службове розслідування.

За результатами проведеного службового розслідування було затверджено Висновок службового розслідування від 26.03.2026 року №02.2/5/26-Вн.

Відповідно до висновку службового розслідування від 26.03.2026 року №02.2/5/26- Вн, на підставі аналізу доказів, зібраних під час проведення службового розслідування встановлено що було здійснено незаконне перетинання державного кордону України на вихід з України до Республіки Молдова 8 особами, в районі прикордонного знаку №0438/10, з використанням транспортного засобу NISSAN PATHFINDER внаслідок неналежного оперативного прикриття ділянки відповідальності впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 », неналежної системи добування випереджувальної інформації про підготовку до незаконного перетинання державного кордону, інших правопорушень, протидія яких відноситься до компетенції Держприкордонслужби України та неналежної роботи офіцерів віпс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з місцевим населенням яке провадиться формально та не має на меті отримання випереджувальної інформації щодо можливої підготовки до порушення державного кордону більш детальніше про яке описано у висновку службового розслідування від 26.03.2026 №02.2/5/26-Вн (що додається).

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, позивач персонально відповідав за оперативне прикриття саме цієї ділянки - де сталося порушення. Саме за ділянкою віпс « ІНФОРМАЦІЯ_3 », мало неналежне оперативне прикриття ділянки відповідальності, що в подальшому привело до порушення державного кордону з боку 8 осіб, закріплений старший офіцер (старший оперуповноважений) порв (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) старший лейтенант ОСОБА_2 , відповідно до наказу 2 ПРИКЗ від 19.12.2025 №59-АГ (гриф) «Про закріплення особового складу головного оперативно-розшукового відділу за ділянками відповідальності у 2026 році» (сторінка 3 висновку службового розслідування від 26.03.2026 №02.2/5/26-Вн).

За результатами службового розслідування встановлено порушення дисципліни у старшого офіцера (ст. оперуповноваженого) прикордонного оперативно розшукового відділу (з м.д. АДРЕСА_1 ) головного оперативно розшукового відділу ІНФОРМАЦІЯ_6 (П-026948) - який неналежно (не в повному обсязі) виконав вимоги абзацу 5, 7, 9 розділу 2 посадової інструкції, затвердженої наказом НОМЕР_1 прикордонного загону від 16.05.2025 №15-ОД (гриф), вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, що виразилось в не достатньому рівні протидії організованій злочинності на державному кордоні, в межах закріпленої ділянки оперативного обслуговування, пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння на державному кордоні, проведення оперативно-розшукових заходів по документуванню злочинної діяльності в рамках оперативно-розшукових справ, та поверховому володінні оперативною обстановкою.

За результатами затвердженого висновку службового розслідування від 26.03.2026 року №02.2/5/26-Вн виданий наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 за №199-аг від 26.03.2026 року «Про результати службового розслідування».

В подальшому наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 за №318-аг від 17.05.2026 року «Про внесення змін» були внесені зміни до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 за №199-аг від 26.03.2026 року «Про результати службового розслідування».

Наказом №318-АГ від 17.05.2026 року у текст наказу №199-АГ від 26.03.2026 року було внесено зміни технічного/уточнюючого характеру а саме змінено слова і цифри «від 16.09.2025 №2802-АГ» на « 16.05.2025 № 15-ОД (гриф)», які не змінили суті допущеного позивачем правопорушення та не вплинули на вид застосованого стягнення.

Відповідно до пункту 19 наказу за №199-аг від 26.03.2026 року з урахуванням змін: « 19. За неналежне виконання вимог абзацу 5, 7, 9 розділу 2 посадової інструкції, затвердженої наказом НОМЕР_1 прикордонного загону від 16.05.2025 № 15-ОД (гриф), вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, що виразилось в не достатньому рівні протидії організованій злочинності на державному кордоні, в межах закріпленої ділянки оперативного обслуговування, пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння на державному кордоні, проведення оперативно-розшукових заходів по документуванню злочинної діяльності в рамках оперативно-розшукових справ, та поверховому володінні оперативною обстановкою, керуючись статтями 48, 56 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України – старшого офіцера (ст. оперуповноваженого) прикордонного оперативно-розшукового відділу (з м.д. АДРЕСА_1 ) головного оперативно-розшукового відділу ІНФОРМАЦІЯ_6 (П-026948), притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність».

Вважаючи протиправним спірний наказ в частині накладення дисциплінарного стягнення «попередження про неповну службову відповідність» старшого офіцера (ст. оперуповноваженого) прикордонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації населений пункт АДРЕСА_1 ) головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону старшого лейтенанта ОСОБА_1 , п. 19 наказу, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою та громадянином у зв`язку з виконанням ним конституційного обов`язку щодо військової служби здійснюється Законом України № 2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ), Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, Статутами Збройних Сил України тощо.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші Закони України з питань проходження військової служби у відповідних військових формуваннях та правоохоронних органах, а також прийняті відповідно до них акти Президента України, Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 2 Закону, Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009 року затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення).

Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Відповідно до вступу до Статуту внутрішньої служби ЗСУ, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV визначено що цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов`язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗС України передбачено необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби ЗС України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За приписами статті 49 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Стаття 1 Дисциплінарного Статуту ЗСУ визначає поняття «військова дисципліна» як бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтею 2 Дисциплінарного Статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Абзацом 2 та 6 ст. 4 Дисциплінарного Статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно частиною 4 статті 12 Дисциплінарного статуту ЗСУ керівники (начальники) регіональних (територіальних) органів і регіональних (територіальних) органів управління військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями користуються стосовно підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування.

Згідно зі ст. 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення.

У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Частиною другою статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Тобто, при прийнятті рішення щодо притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності відповідний командир визначає вид дисциплінарного стягнення з урахуванням: обставин скоєння правопорушення, ступеня вини військовослужбовця та розміру завданих державі та іншим особам збитків; характеру правопорушення, його наслідків, попередньої поведінки військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

При цьому, попередня поведінка військовослужбовця припускає також наявність накладених дисциплінарних стягнень за період служби (вид стягнення, коли та яким командиром накладено, за яке правопорушення, ставлення військовослужбовця до вчиненого правопорушення та його наслідків тощо).

Відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Згідно з положеннями статті 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.

Статтею 97 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, який Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану», затвердженого Законом України від 15.08. 2022 року № 2500-IX, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/202 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_7 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно положень Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, основними обов`язками якої зокрема є припинення будьяких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.

Таким чином, військовослужбовці Державної прикордонної служби України, починаючи з 24 лютого 2022 року здійснюють передбачені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про Державну прикордонну службу України» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Абзацом 2 статті 33 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» передбачено, що за протиправні дії чи бездіяльність військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України несуть відповідальність згідно із законом.

Отже, законодавством України на військовослужбовців покладені обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок. За протиправні дії чи бездіяльність військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини сьомої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551- XIV, частини п`ятої статті 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», з метою визначення процедури призначення та проведення службових розслідувань у Державній прикордонній службі України було затверджено Порядку проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2021 № 815, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.01.2022 за № 39/37375 (далі – Порядок №815).

Відповідно до пункту 1 розділу 2 Порядку №815 службове розслідування призначається письмовим наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби.

Згідно з пунктом 2 Розділу 5 Порядку № 815 особи, які проводять службове розслідування, з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин правопорушення або подій, що стали підставою для призначення службового розслідування уповноважені зокрема, оглядати місце вчинення правопорушення, іншої події, що стало підставою для призначення службового розслідування; запрошувати до службових приміщень військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, а також інших осіб (за їх згодою), які володіють інформацією або мають відношення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них письмові або усні пояснення (з подальшим письмовим оформленням) за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку, отримувати документи, які стосуються службового розслідування; ознайомлюватися з документами, що стосуються службового розслідування, у разі потреби знімати з них копії і долучати до матеріалів службового розслідування.

Відповідно до пункту 1 розділу 6 Порядку №815 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування.

Згідно пункту 2 розділу 7 Порядку №815 вид дисциплінарного стягнення визначається особисто начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, щодо кожної особи правопорушника у висновку за результатами службового розслідування, а в разі накладення дисциплінарного стягнення старшим начальником (командиром) - у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Також, Порядком №815 проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України (наказ МВС України №815), чи іншим нормативноправовим актом не передбачено обов`язку осіб, що його призначили чи проводять доводити про призначення службового розслідування та доводити висновок службового розслідування.

Згідно частиною 4 статті 12 Дисциплінарного статуту ЗСУ керівники (начальники) регіональних (територіальних) органів і регіональних (територіальних) органів управління військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями користуються стосовно підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування.

Згідно статті 56 Дисциплінарного статуту ЗСУ Командир корпусу, командувач військ оперативного командування, командувач виду, окремого роду військ (сил) Збройних Сил України має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"- "ґ", а також пунктами "д"-"ж" (до підполковника включно) статті 48 цього Статуту.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Суд звертає увагу, що Дисциплінарний статут Збройних Сил України не визначає при вчиненні якого дисциплінарного правопорушення яке саме дисциплінарне стягнення та в якій послідовності командир повинен застосувати до підлеглого військовослужбовця, який вчинив таке правопорушення. Командир самостійно приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення в межах дисциплінарної влади, наданої йому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, передбачено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Єдиноначальність – принцип управління, за яким керівникові надаються широкі управлінські повноваження при персональній відповідальності за результати роботи.

Отже, обрання виду дисциплінарного стягнення є дискреційним повноваженням командира, в даному випадку начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Судом встановлено, що підставою для прийняття наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.03.2026 №199-АГ стали висновки службового розслідування від 26.03.2026 №02.2/5/26-Вн, проведеного у зв`язку з незаконним груповим перетинанням державного кордону вісьмома особами 17.03.2026 на ділянці відповідальності ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Матеріалами службового розслідування встановлено, що позивач, який відповідно до наказу про закріплення особового складу був відповідальним за оперативне прикриття зазначеної ділянки, неналежно виконав покладені на нього службові обов`язки щодо організації оперативно-розшукової діяльності, отримання та аналізу випереджувальної інформації, документування протиправної діяльності та володіння оперативною обстановкою, що створило умови для незаконного перетинання державного кордону організованою групою осіб.

Суд враховує, що наведені обставини знайшли своє відображення у висновку службового розслідування та стали підставою для висновку про порушення позивачем вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та абзаців 5, 7, 9 розділу 2 посадової інструкції. При цьому дисциплінарне стягнення застосовано саме за неналежне виконання службових обов`язків, а не за сам факт незаконного перетинання державного кордону третіми особами.

Доводи позивача про недоведеність його вини суд відхиляє, оскільки для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності достатнім є встановлення факту невиконання або неналежного виконання службових обов`язків, що підтверджується матеріалами службового розслідування. Дисциплінарна відповідальність не пов`язується з необхідністю доведення вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення.

Також суд не приймає доводи позивача щодо порушення процедури проведення службового розслідування. Матеріалами справи підтверджується, що службове розслідування проведене відповідно до вимог Порядку проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом МВС України від 08.11.2021 №815. Крім того, надані відповідачем матеріали свідчать про те, що позивач під час проведення службового розслідування надавав письмові пояснення, а тому його твердження про необізнаність із проведенням службового розслідування не знайшли свого підтвердження.

Посилання позивача на те, що наказ не містить конкретизації допущених ним порушень, також є безпідставними, оскільки в оскаржуваному наказі наведено конкретні порушені норми посадової інструкції та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також зазначено, у чому саме полягало неналежне виконання службових обов`язків.

Суд враховує, що наказом від 17.05.2026 №318-АГ до наказу №199-АГ були внесені виключно технічні уточнення щодо реквізитів посадової інструкції, які не змінили суті встановленого дисциплінарного проступку та не вплинули на вид застосованого дисциплінарного стягнення.

Щодо доводів позивача про відсутність конкретизації його вини та причинного зв`язку.

Суд не приймає доводи позивача про те, що матеріали службового розслідування не містять встановлення його конкретних неправомірних дій (бездіяльності), причинного зв`язку між його поведінкою та подією групового незаконного перетинання державного кордону, а тому не відповідають вимогам пункту 7 Порядку проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом МВС України від 08.11.2021 №815.

Як убачається із висновку службового розслідування від 26.03.2026 №02.2/5/26-Вн, комісією досліджено обставини незаконного перетинання державного кордону України групою з восьми осіб, проаналізовано стан оперативного прикриття відповідної ділянки державного кордону, результати оперативно-розшукової діяльності, організацію роботи оперативно-розшукового підрозділу та діяльність посадових осіб, відповідальних за відповідні напрямки роботи.

Матеріалами службового розслідування встановлено, що саме за ділянкою оперативного обслуговування, на якій відбулося незаконне перетинання державного кордону, відповідно до наказу про закріплення особового складу був закріплений позивач, який як старший офіцер (старший оперуповноважений) прикордонного оперативно-розшукового відділу був відповідальним за організацію оперативного прикриття зазначеної ділянки.

У висновку службового розслідування прямо зазначено, що позивач неналежно виконав вимоги абзаців 5, 7, 9 розділу 2 посадової інструкції та статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що проявилось у недостатньому рівні протидії організованій злочинності на державному кордоні, неналежному пошуку та фіксації інформації про протиправну діяльність, недостатньому документуванні злочинної діяльності в рамках оперативно-розшукових справ та поверховому володінні оперативною обстановкою.

Таким чином, службовим розслідуванням встановлено не лише сам факт настання негативних наслідків, а й конкретні службові недоліки позивача, які, на думку дисциплінарної комісії, перебували у причинному зв`язку з можливістю безперешкодного незаконного перетинання державного кордону.

Посилання позивача на те, що у висновку наведено загальну оцінку діяльності оперативно-розшукового підрозділу, не спростовує наведених висновків, оскільки аналіз діяльності структурного підрозділу був необхідним для встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, після чого комісією окремо визначено конкретні порушення, допущені саме позивачем, які стали підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Суд також враховує, що дисциплінарна відповідальність військовослужбовця не ставиться у залежність від доведення факту вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення. Предметом перевірки у межах службового розслідування було належне виконання позивачем покладених на нього службових обов`язків, а не встановлення його причетності до організації незаконного переправлення осіб через державний кордон.

Крім того, суд критично оцінює доводи позивача про те, що відповідач не мав у своєму розпорядженні посадової інструкції позивача під час проведення службового розслідування, оскільки у відзиві було заявлено клопотання про витребування відповідного наказу судом.

Сам факт звернення відповідача із клопотанням про витребування окремих документів не свідчить про те, що під час проведення службового розслідування дисциплінарна комісія не володіла інформацією щодо змісту службових обов`язків позивача або що висновки службового розслідування були зроблені без їх дослідження.

Як убачається з матеріалів справи, службове розслідування містить посилання на конкретні положення посадової інструкції, а наказом №318-АГ від 17.05.2026 лише уточнено реквізити наказу, яким вона була затверджена. Зміна номера та дати наказу не змінила змісту встановленого дисциплінарного проступку, переліку порушених службових обов`язків чи виду застосованого дисциплінарного стягнення.

Вказане свідчить про усунення технічної неточності в оформленні наказу, а не про зміну його мотивів чи правових підстав.

Також суд критично оцінює доводи позивача про те, що відповідач не довів його вину.

Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності у разі, якщо службовим розслідуванням встановлено факт неналежного виконання ним службових обов`язків.

Матеріали службового розслідування містять аналіз оперативної обстановки, службові документи, пояснення військовослужбовців, пояснення самого позивача, результати оцінки організації оперативного прикриття ділянки державного кордону та інші матеріали, які у своїй сукупності стали підставою для висновку про неналежне виконання позивачем покладених на нього службових обов`язків.

Саме по собі заперечення позивачем своєї вини не спростовує встановлених службовим розслідуванням фактів та не свідчить про незаконність прийнятого рішення.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 03.04.2025 у справі №380/3258/23 та від 23.02.2023 у справі №160/1150/21 не спростовують правомірності спірного наказу, оскільки фактичні обставини наведених справ не є тотожними обставинам цієї справи.

Натомість у даному випадку наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності містить зазначення конкретних норм законодавства та посадової інструкції, які були порушені, опис встановлених службовим розслідуванням порушень, форму вини, обставини вчинення дисциплінарного проступку та мотиви застосування дисциплінарного стягнення.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 07.12.2018 у справі №807/1325/16 та від 22.06.2023 у справі №380/12332/20, відповідно до яких для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності достатнім є встановлення факту невиконання або неналежного виконання службових обов`язків, а визначення виду дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень уповноваженого командира з урахуванням характеру проступку, його наслідків, обставин вчинення та особи військовослужбовця.

Отже, суд доходить висновку, що відповідачем доведено наявність правових та фактичних підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а доводи позивача фактично зводяться до незгоди з оцінкою дисциплінарною комісією встановлених обставин та не спростовують законності оскаржуваного наказу.

Оцінюючи доводи сторін щодо виду дисциплінарного стягнення, суд зазначає, що відповідно до положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначення виду дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень командира, який зобов`язаний врахувати характер і наслідки дисциплінарного проступку, попередню поведінку військовослужбовця, тривалість його служби та рівень знань про порядок проходження служби. Вказаних обставин судом не встановлено, що відповідач при прийнятті спірного рішення вийшов за межі наданих йому повноважень або застосував явно непропорційне дисциплінарне стягнення.

Суд також бере до уваги, що спірні правовідносини виникли в умовах дії правового режиму воєнного стану, коли до належного виконання обов`язків із забезпечення охорони державного кордону висуваються підвищені вимоги, а неналежне виконання таких обов`язків може створювати реальну загрозу інтересам державної безпеки.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідачем доведено правомірність прийняття наказу №199-АГ від 26.03.2026 у спірній частині, а позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність оскаржуваного рішення чи порушення процедури його прийняття.

За таких обставин підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.03.2026 №199-АГ у частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності суд не вбачає, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо зауважень позивача про недотримання порядку проведення службового розслідування, то суд враховує наступне.

Так у постанові по справі №825/2328/16 від 22 травня 2020 року Верховний Суд висловив наступну правову позицію, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.

Таким чином суд доходить висновку, що оскаржувана наказ не підлягає скасуванню, а позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Таким чином, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а також відмову у задоволенні позову, суд вирішує розподіл судових витрат у справі не здійснювати.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя С.О. Cтефанов

.