Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №380/10374/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 рокусправа № 380/10374/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01.10.2019 по день фактичного розрахунку 21.04.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 01.10.2019 по день фактичного розрахунку 21.04.2026.

Ухвалою суду від 25.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що повний розрахунок відповідач здійснив 21.04.2026 здійснивши виплату компенсації частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по день фактичної виплати 03.06.2025 на виконання рішення суду у справі №380/17340/25. Оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що статтею 117 КЗпП України регулюються два випадки: відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Позивач був звільнений з військової служби у січні 2022 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. За захистом свого порушеного права щодо неправильного обрахунку грошового забезпечення позивач звернувся до суду лише у 2024 році відповідно. Отже, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. Окрім цього, відповідач звернув увагу на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Тобто така може належати до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України , утім за умови, що право на неї працівник набув не пізніше ніж на дату його звільнення, оскільки застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється лише у разі невиплати належних особі сум саме на день її звільнення (виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини). Право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення позивач набув лише 15.08.2019, тобто вже після його звільнення з військової служби. Обов`язок виплати зазначеної компенсації на користь позивача у відповідача також виник лише із фактом виплати індексації грошового забезпечення, тобто вже після звільнення позивача з військової служби.

Також, відповідач звернув увагу, що Львівським окружним адміністративним судом рішенням від 08.01.2026 у справі №380/12378/25 вже стягнуто з відповідача середній заробіток у сумі 41656,85 грн. При цьому, у провадженні суду перебувають ще спори щодо грошового забезпечення позивача, а у справі №380/5424/26 заявлено ідентичні вимоги тим, які є предметом розгляду у цій справі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, – через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України до 30.09.2019, що не заперечується сторонами.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 у справі №380/17340/25 позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період затримки з січня 2016 року по день фактичної виплати 03.06.2025.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по день фактичної виплати 03.06.2025, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

На виконання рішення суду відповідач здійснив 21.04.2026 нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по день фактичної виплати 03.06.2025, в сумі 42026,83 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача.

Позивач вважає, що оскільки виплата компенсації втрати частини грошових доходів, відповідачем у день його звільнення не проведена, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір суд застосовує такі норми права.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині 1 статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Приписами частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Надалі 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі – Закон №2352-ІХ), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції чинній на час звернення позивача до суду передбачає право працівника на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати, однак не більше як за 6 місяців.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 зазначив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник позивача вказує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасним нарахування та виплатою позивачу компенсації втрати частини грошових доходів.

Із доказів у справі суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 30.09.2019. Недоотриману частину грошового забезпечення (компенсації втрати частини грошових доходів) в сумі 42026,83 грн позивачу перераховано на картковий рахунок 21.04.2026.

Так, положеннями статті 117 КЗпП України передбачено санкцію за невиплату працівнику всіх сум при звільненні.

Проте у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас відповідач звернув увагу на наявність ініційованих позивачем спорів між сторонами, які розглядаються судом і станом на час складення відзиву не вирішені.

Суд із даних системи «Діловодство спеціалізованого суду», відомостей ЄДРСР встановив, що у проваджені Львівського окружного адміністративного суду перебувають на розгляді адміністративні справи за позовами ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ): №380/10134/26 (провадження відкрито ухвалою суду від 25.05.2026); №380/10610/26 (провадження відкрито ухвалою суду від 01.06.2026); №380/10620/26 (провадження відкрито ухвалою суду від 09.06.2026).

Також у провадженні суду перебуває справа №380/5424/26, провадження в якій відкрито ухвалою суду від 31.03.2026, а предметом спору є стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01.10.2019 по день фактичного розрахунку 17.03.2026.

Таким чином, на момент подання цього позову існували спори між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про розмір належних сум виплат та не проведено повного розрахунку, а тому, немає підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактичної виплати грошових сум ще не відбулося.

За встановлених обставин суд висновує про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати належних сум грошового забезпечення.

Окрім цього, суд враховує доводи відповідача про те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі №380/12378/25 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 41656 (сорок одна тисяча шістсот п`ятдесят шість) грн 85 коп.

Отже, у зв`язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі №380/12378/25 на відповідача вже було покладено обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 41656,85 грн відповідно до вимог статті 117 КЗпП України.

Таким чином, питання виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні вже вирішувалося у справі №380/12378/25.

Суд враховує, що стаття 117 КЗпП України у новій та діючій редакції передбачає можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір, а тому, повторне стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат виключається.

Звернувшись до суду вперше з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач реалізував надане йому право притягнути відповідача до відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України і середній заробіток вже стягнуто у судовому порядку.

Також слід врахувати приписи статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яка підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії.

Тому, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України спричинить застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, що є неприпустимим.

З огляду на викладене суд висновує, що відповідач вже притягувався до відповідальності за несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільненні, а тому, підстав для повторного притягнення його до такої відповідальності немає.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Тому, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

За правилами статті 139 КАС України стягнення судових витрат на користь позивача, якому у задоволенні позову відмовлено повністю не передбачено.

Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Кравців Олег Романович