Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №340/2101/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2101/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ), що полягає у не розгляді рапорту від 02.12.2025 ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 ) про надання медичної допомоги, направлення на лікування та проходження військово-лікарської комісії;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) розглянути та надати відповідь на рапорт від 02.12.2025 ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 ) про надання медичної допомоги, направлення на лікування та проходження військово-лікарської комісії.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що позивач має ряд захворювань, що на даний час унеможливлюють виконання ним військових обов`язків. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 02.12.2025 про надання медичної допомоги, направлення на лікування та проходження військово-лікарської комісії. Окрім того, позивач також направив рапорт від 02.12.2025 та додані до нього документи до ІНФОРМАЦІЯ_1 з проханням направити рапорт за належністю до командування військової частини НОМЕР_1 , зокрема, за допомогою засобів СЕДО. Однак, направлений ОСОБА_1 рапорт від 02.12.2025 не було розглянуто командуванням військової частини НОМЕР_1 та не було надано медичної допомоги. Представник позивача зауважує, що протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 є триваючою та триває до теперішнього часу.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. (а.с.51).

Представником відповідача надано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував (а.с.54-55). В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що рапорт ОСОБА_1 , який надійшов на адресу військової частини 17.12.2025, розглянутий та надана відповідь 09.01.2026, яка була направлена на поштовим зв`язком на адресу вказану у рапорті. Звертав увагу суду, що позивач подає командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт, датований 02.12.2025, після фактичного виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини з 07.10.2025, а також вибуття до нового місця служби. Таким чином, на момент подання рапорту сержант ОСОБА_1 фактично не був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , а командир цієї військової частини не був ані безпосереднім, ані прямим йому начальником. З цих підстав просив суд відмовити у задоволені позову.

Представником позивача надана відповідь на відзив, в якій повністю не погоджується з доводами відповідача. (а.с.66-71)

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заяві по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Представник позивача вказував, що ОСОБА_1 05.10.2025 звертався до командування військової частини НОМЕР_1 , через гарячу лінію та йому була надана відповідь листом від 27.10.2025 за №1749/4543.

У цьому листі вказано, що «на підставі поіменного списку військовозобов`язаних від 14.08.2025 №7/6560 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до пункту 1.16 частини 1 наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 14.08.2025 № 228 сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти військової частини НОМЕР_1 та зараховано на всі види забезпечення з 14.08.2025. Відповідно до п.2.42 ч.2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.10.2025 №285 сержанта ОСОБА_1 , курсанта навчального взводу навчальної роти військової частини НОМЕР_1 , переміщеного розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України від 29.09.2025 №300/ПУ/3933/П/дск у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене, пропоную з порушених у рапорті питань звертатись до військової частини НОМЕР_4 .» (а.с.28)

Позивачем направлено рапорт, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2025 про надання медичної допомоги та направлення на лікування, проходження військово-лікарської комісії (а.с.33-35).

Вказаний рапорт отримано відповідачем 17.12.2025 за вх.2788. (а.с.60-61).

Позивач вважаючи, що вказаний рапорт не розглянуто, не погодившись з бездіяльністю відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Проте, за результатами розгляду рапорту позивачу від 02.12.2025 надана відповідь за №1749/14/108 від 09.01.2026, зміст якої співпадає зі змістом листа від 27.10.2025 за №1749/4543.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України від 06.12.1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закон №1932-XII), передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію” постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі, визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII, (далі Закон №2011-XII).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Турбота про збереження та зміцнення здоров`я військовослужбовців - обов`язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов`язків військової служби (ч.1 ст.11 Закону №2011-ХІІ).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За нормами частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

За нормами частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Згідно частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).

Так, відповідно до п.1.2 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Медичний огляд проводиться військово-лікарською комісією з метою визначення придатності, зокрема: до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю.

Серед основних завдань військово-лікарської експертизи, згідно п. 1.3 розділу І Положення №402, є визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) (п. 2.1 розділу І Положення №402).

У свою чергу медичний огляд військовослужбовців регламентується положеннями глави 6 розділу ІI Положення №402.

Так, у п. 6.1. Глави 6 розділу ІІ Положення №402 вказано: направлення на медичний огляд проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Згідно п. 6.4. Положення №402 у разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров`я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров`я (установи).

Отже, спеціальними законодавчими нормами, що регламентують порядок здійснення медичного огляду військовослужбовців, передбачено, що направлення на такий здійснюється прямим начальником від командира військової частини, в якій такий військовослужбовець проходить військову службу.

Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року №548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1, 2 Вступу до Статуту, цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

За нормами статті 12 Статуту, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо). Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Статтею 14 Статуту визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до статті 233 Статуту, збереження і зміцнення здоров`я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід`ємна частина їх підготовки до виконання військового обов`язку. Піклування командира (начальника) про здоров`я підлеглих є одним з основних його обов`язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).

Згідно статті 234 Статуту, збереження і зміцнення здоров`я військовослужбовців досягається шляхом:

проведення командирами (начальниками) заходів, спрямованих на створення здорових умов служби і побуту;

систематичного загартовування і фізичного розвитку;

виконання санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і лікувально-профілактичних заходів.

Статтею 246 Статуту визначено, що основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців.

Військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини, що встановлено статтею 254 Статуту.

Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини (ст.255 Статуту).

Відповідно до вимог статті 260 Статуту, на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).

У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.

Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) складається начальником медичної служби військової частини, як правило, після проведення відповідного розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва).

У разі якщо обстановка не дозволяє надати довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) до направлення військовослужбовця, який одержав травму (поранення, контузію, каліцтво), на лікування поза розташуванням військової частини, така довідка направляється до закладу охорони здоров`я або територіального центру комплектування та соціальної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо травма (поранення, контузія, каліцтво) військовослужбовця спричинена діями противника, відповідне розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва) не проводиться. Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) складається протягом п`яти днів та у такий самий строк направляється до закладу охорони здоров`я або територіального центру комплектування та соціальної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 261 Статуту передбачено, що про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров`я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 262 Статуту, начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний за п`ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров`я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.

В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров`я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов`язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров`я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі -Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Порядок розгляду рапортів передбачено “Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України”, що затверджений наказом №531 від 06.08.2024 Міністерства оборони України (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

З питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Розділом ІІ Порядку передбачено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.

Відповідь на усний рапорт надається усно.

Згідно пунктів 1 - 3 розділу ІІІ Порядку - у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок “Рапорт”; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Аналізуючи викладені норми закону у їх сукупності та застосовуючи їх до спірних правовідносин, суд приходить до висновку, за наслідками поданого позивачем рапорту командир військової частини має видати направлення на відповідне лікування або ж вмотивовано відмовити у його виданні, із зазначенням відповідних обставин та причин, а також з посиланням на норми чинного законодавства.

При цьому, суд враховує, що станом на день розгляду справи відповідачем надано докази про те, що рапорт було розглянуто та позивачу надано відповідь, яка направлялася позивачу на адресу, зазначену ним у рапорті, про що свідчить реєстр №7 на кореспонденцію, здану у військову частину НОМЕР_5 , відправник військова частина НОМЕР_1 . (а.с.78)

Разом з тим, позивачем не оскаржується така відповідь.

Окрім того, позивач на момент подання рапорту від 02.12.2025 вже не перебував у складі військової частини НОМЕР_1 , а вибув до нового місця служби, у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 , про що свідчить витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2025 №285 (а.с.57). Доказів звернення з рапортом до командування військової частини НОМЕР_4 про надання медичної допомоги, направлення на лікування та проходження військово-лікарської комісії суду не надано.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи не знайшов підтвердження факт бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 02.12.2025, отже наразі відсутній предмет спору, то відповідно вимоги щодо розгляду рапорту, задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, відповідач довів правомірність своїх дій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Судових витрат, які підлягають розподілу на користь сторін не встановлено.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА