Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №320/59898/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року м. Київ справа №320/59898/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №39013-38502/М-02/8-2600/24 від 07.10.2024 щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 24.02.1984 по 09.08.1985 згідно довідки від 15.08.2017 №М-112, виданої архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області та здійснити перерахунок;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 24.02.1984 по 09.08.1985 згідно довідки від 15.08.2017 №М-112, виданої архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області та здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з дати виникнення права на її призначення, а саме з 03.08.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві йому призначено пенсію відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" без зарахування до загального стажу періодів роботи з 24.02.1984 по 09.08.1985 згідно довідки від 15.08.2017 №М-112, виданої архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №39013-38502/М-02/8-2600/24 від 07.10.2024 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії в зв`язку із відсутністю проставлення апостилю компетентним органом держави в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року.

Позивач вважає дії відповідача про відмову у зарахуванні до загального стажу період роботи з 24.02.1984 по 09.08.1985 згідно довідки від 15.08.2017 №М-112, виданої архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області такими, що не узгоджуються з положеннями пенсійного законодавства, тобто протиправними, тому звернувся в суд за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (далі - Закон № 1058), починаючи з 04.08.2024.

При цьому, при призначенні пенсії позивача відповідачем не враховано періоди роботи з 24.02.1984 по 09.08.1985 в СУ-31 ПСМО «Електрометалургбуд».

12 вересня 2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявою про перерахунок/допризначення пенсії, повторно надавши уточнюючу довідку про призначення стажу від 15.08.2017 року №М-112, видану архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №39013-38502/М-02/8-2600/24 від 07.10.2024 відповідач повідомив, що вказані періоди роботи не зараховано до загального стажу позивача та не враховано при призначенні пенсії, оскільки стаж роботи до 31 грудня 1991 року, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року.

Позивач вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 24.02.1984 по 09.08.1985 згідно довідки від 15.08.2017 №М-112, виданої архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантоване право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За змістом пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV; тут та надалі у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, зокрема, наступне: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон N 1788-XII; тут та надалі в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що з 01.01.2004 законодавцем запроваджено поняття «страховий стаж», для отримання якого обов`язковою умовою є сплата страхових внесків; трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, прирівнюється до страхового.

Згідно статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розділом ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший.

Згідно підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядок №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За обставин цієї справи спірним є питання про зарахування позивачу до стажу роботи періодів трудової діяльності до набрання чинності Законом №1058-IV.

За приписами частини першої статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується, серед іншого, також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

При цьому, суд звертає увагу, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Щодо відмови зарахувати періоди роботи позивача з 24.02.1984 по 09.08.1985, відповідач зазначив, що вказані періоди роботи не зараховано до загального стажу позивача та не враховано при призначенні пенсії, оскільки стаж роботи до 31 грудня 1991 року, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах»(далі за текстом Конвенція) встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

01 грудня 2022 року було прийнято Закон України №2783-ІХ «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який з 23 грудня 2022 року набрав чинності.

Вищезазначений Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з російської федерацією та Республікою Білорусь Конвенції та Протоколу до неї; вихід з зазначеної Конвенції та Протоколу до неї.

Однак, в подальшому Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» (Постанова №107), якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.

Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.

Суд наголошує, що дія Постанови №107 поширюється на офіційні документи іноземних держав, у відносинах з якими станом на 24 лютого 2022 року діяло зобов`язання приймати такі документи в Україні без спеціального засвідчення. Текст цієї постанови не містить застережень чи обмежень щодо дати видачі таких документів.

Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з Республікою Білорусь діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї Постанови №107 документи цієї держави і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.

Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Таким чином, надана позивачем довідка від 15.08.2017 №М-112, видана архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області відповідає наведеним положенням та підлягає врахуванню при обрахунку періодів страхового стажу.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що до страхового стажу ОСОБА_1 підлягають зарахуванню періоди роботи з з 24.02.1984 по 09.08.1985.

- Таким чином, беручи до уваги зібрані та досліджені докази в їх сукупності, а також враховуючи вимоги статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 24.02.1984 по 09.08.1985 згідно довідки від 15.08.2017 №М-112, виданої архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області та здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з дати виникнення права на її призначення, а саме з 03.08.2024.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм статті 245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №39013-38502/М-02/8-2600/24 від 07.10.2024 щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 24.02.1984 по 09.08.1985 згідно довідки від 15.08.2017 №М-112, виданої архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період роботи з 24.02.1984 по 09.08.1985 згідно довідки від 15.08.2017 №М-112, виданої архівним відділом адміністрації Старооскольського міського округу Білгородської області та здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з 03.08.2024, з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять) 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.