Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №320/62269/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року Справа № 320/62269/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

Державного підприємства «Національні інформаційні системи»

про визнання протиправним та скасування пунктів наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (далі –відповідач- 1, Мін`юст) та Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (далі - відповідач - 2, ДП «НАІС»), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункти 1, 3 та 6 наказу Міністерства юстиції України від 09.12.2025 року № 3407/5 «Про задоволення скарг» складеного на підставі Висновку Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28 жовтня 2025 року;

- зобов`язати Державне підприємство "Національні інформаційні системи" відновити доступ Приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловій Н.В. до Державного реєстру речових прав.

Позиції сторін

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що в 01.10.2025 до неї як до державного реєстратора приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області звернулося ПрАТ «Обухівське» із заявами про державну реєстрацію права постійного користування на: земельну ділянку площею 572,4282 га кадастровий номер 3223186200:05:008:0022; земельну ділянку площею 1007,1448 га кадастровий номер 3223110100:06:004:0004; земельну ділянку площею 1562, 4098 га кадастровий номер 3223186600:04:008:0056.

Для проведення реєстраційних дій заявником було подано всі необхідні документи, а саме: державний акт на право постійного користування землею, витяг з Державного земельного кадастру щодо відповідних земельних ділянок та документи, що підтверджують реорганізацію юридичної особи. Крім того, було надано Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року у справі 761/20799/25 провадження № 1-кс/761/14196/2025, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень і має статус вступила в законну силу.

Позивачка вказує, що діяла відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Земельного кодексу України, а надані документи підтверджували наявність у ПрАТ «Обухівське» права постійного користування, набутого до 01.01.2013, відомості про яке перенесені до Державного земельного кадастру з Державного реєстру земель.

На думку позивачки, у неї були відсутні передбачені законом підстави для відмови у проведенні державної реєстрації, оскільки за результатами перевірки документів та відомостей реєстрів не встановлено ані суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами, ані зареєстрованих обтяжень чи заяв про заборону вчинення реєстраційних дій.

Позивачка зазначила, що 09.12.2025 Міністерством юстиції України прийнято наказ № 3407/5 «Про задоволення скарги» на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратор, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, яким, зокрема, частково задоволено скаргу групи фізичних осіб та ТОВ «Роза-Л», визнано прийнятими з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію № 81127067, № 81127370, №81127288 від 01.10.2025, а також анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виконання пункту 3 наказу покладено на ДП «Національні інформаційні системи». На думку позивачки, вказаний наказ порушує її права та законні інтереси, оскільки перешкоджає здійсненню професійної діяльності як нотаріуса, у зв`язку з чим просить визнати протиправними та скасувати пункти 1, 3 та 6 цього наказу, а також зобов`язати ДП «НАІС» відновити їй доступ до реєстру.

Позивачка із висновками Центральної Колегії Мін`юсту про те, що на дату прийняття цих рішень існували арешти на відповідні земельні ділянки про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій та, що реєстраційними діями порушено права скаржників, не погоджується та вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, висновок, покладений в основу спірного наказу, ґрунтується на помилкових передумовах.

Позивачка посилається на те, що у скарзі відсутнє належне обґрунтування того, які саме права скаржників були порушені внаслідок реєстрації права державної власності та права постійного користування, а також зазначає, що частина осіб, перелічених як скаржники, взагалі не підписали скаргу. З цих підстав позивачка вважає, що така скарга не відповідала вимогам закону та мала бути залишена Мін`юстом без розгляду по суті.

Щодо висновку Мін`юсту про проведення реєстраційних дій під час дії арештів позивачка зазначила, що під час здійснення державної реєстрації нею були перевірені відомості Державного реєстру речових прав та інших інформаційних систем, і за результатами такої перевірки арештів про заборону вчинення реєстраційних дій виявлено не було.

При цьому, за твердженням позивачки, ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2019 у справі № 761/35999/19 та від 08.10.2020 у справі №761/29222/20 не встановлювали такого виду обтяження, як заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій, а також не містили відомостей про обмеження прав щодо конкретних земельних ділянок із кадастровими номерами, на які посилався Мін`юст.

Крім того, позивачка послалася на ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 20.06.2025 у справі № 761/20799/25 та від 26.08.2025 у справі № 761/30483/25, якими, за її твердженням, встановлено, що арешт на низку земельних ділянок із зазначеними кадастровими номерами означеними ухвалами 2019 та 2020 років не накладався. У зв`язку з цим, позивачка вважає висновок Мін`юсту про вчинення нею реєстраційних дій під час дії арешту припущенням, яке спростовується судовими рішеннями.

Крім того, позивачка вважає, що навіть за умови наявності у її діях порушень, спірний наказ у частині застосування до неї заходу у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідає критерію пропорційності, оскільки негативні наслідки її дій не доведені, а вид та суворість застосованої санкції, на її думку, не співмірні обставинам справи. У зв`язку з цим позивачка стверджує, що оскаржуваний наказ прийнято необґрунтовано, без урахування всіх істотних обставин та з порушенням вимог частини другої статті 2 КАС України.

Позивачка наполягає, що спірний висновок ґрунтується виключно на хибному твердженні про те, що земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані рішення, накладено арешти та окремо зауважила, що навіть із наведених Мін`юстом доводів не випливає наявність заборони на вчинення саме реєстраційних дій.

Позивачка стверджує, що ухвалами слідчого судді було встановлено арешт у вигляді заборони відчуження та розпорядження земельними ділянками, тоді як нею реєструвалися вже існуючі права ПрАТ «Обухівське», набуті ще у 1996 році на підставі державних актів, а не правочини щодо відчуження чи розпорядження земельними ділянками.

Також позивачка зазначила, що наявність у Державному реєстрі прав зареєстрованих розділів і прав на земельні ділянки, навпаки, створює можливість для належного внесення в подальшому арештів та інших обтяжень у спосіб, визначений законом.

Відповідач - 1 позов не визнав та зазначив, що оскаржуваний наказ від 09.12.2025 № 3407/5 «Про задоволення скарг» прийнято в межах повноважень і в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127, та Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1128.

Відповідач – 1 наголосив, що Мін`юст є належним суб`єктом розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та уповноважений приймати за наслідками такого розгляду обов`язкові до виконання рішення.

Міністерство юстиції України зазначило, що ним було розглянуло скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 (далі – скаржники - 1) від 03.10.2025, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 03.10.2025 за № СК-3987-25, та Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л» (далі – скаржник - 2) від 02.10.2025, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 03.10.2025 за № 172569-33-25 (далі – скарги), на рішення від 01.10.2025 №№ 81127067, 81127370, 81127288 (далі – оскаржувані рішення) приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлової Наталії Володимирівни (далі – приватний нотаріус Козлова Н.В.) щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3223186600:04:008:0056 (далі – земельна ділянка-1), 3223186200:05:008:0022, 3223110100:06:004:0004 (далі – земельні ділянки - 2) (далі разом – земельні ділянки), з вимогою анулювати доступ приватному нотаріусу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), направити до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватному нотаріусу Козловій Н.В.

За результатами розгляду скарги Центральною Колегією складено висновок від 28.10.2025, яким рекомендовано скарги задовольнити частково. Визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлової Наталії Володимирівни від 01.10.2025 №№ 81127067, 81127370, 81127288. Анулювати доступ приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловій Наталії Володимирівні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В іншій частині вимог відмовити.

Відповідач - 1 вказав, що в ході розгляду скарги Колегією досліджено відомості Державного реєстру прав, Державного земельного кадастру та матеріали, подані скаржниками.

За твердженням Мін`юсту, на підставі оскаржуваних рішень приватним нотаріусом Козловою Н.В. відкрито розділи на земельні ділянки №№ 3211763432231, 3211769232231, 3211767732231, внесено записи про право власності на них №№ 61721309, 61721475, 61721437 за Головним управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, записи про право постійного користування земельними ділянками №№ 61721388, 61721489, 61721454 за ПрАТ «Обухівське» на підставі державних актів, відомостей з Державного земельного кадастру 15.07.2025 № 90892925, від 16.07.2025 №№ 90958527, 90956791, наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05.05.2006 № 14 25-7/1 «Про перетворення державного підприємства Радгосп-комбінат «Обухівський» у відкрите акціонерне товариство «Обухівське», ухвали Київського апеляційного суду від 16.12.2020 у справі № 761/29222/20 (далі – ухвала - 2), ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 20.06.2025 у справі № 761/20799/25 (далі – ухвала -3), витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.04.2025 № НВ-4601162242025, від 03.04.2025 №№ НВ-4601181052025, НВ-5600451752025.

Водночас, на думку відповідача-1, оскаржувані рішення були прийняті за наявності арешту на земельні ділянки у вигляді рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, накладені ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва.

Щодо доводів позивачки про відсутність порушеного права скаржників відповідач-1 зауважує, що скаржники мали безпосереднє відношення до спірних реєстраційних дій, оскільки вказували, що належні їм на праві власності земельні ділянки розташовані в межах земель, щодо яких прийнято оскаржувані рішення, а також посилалися на ухвали слідчого судді про арешти. За твердженням відповідача, це підтверджувало наявність у скаржників права на звернення зі скаргою до Мін`юсту.

Мін`юст також послалося на те, що пункт 1 наказу від 09.12.2025 № 3407/5 «Про задоволення скарги», яким скаргу задоволено частково, стосується насамперед правового становища скаржників та наслідків розгляду їхньої скарги, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Крім того, Мін`юст наголосив, що скаржники були належним чином повідомленні про розгляд скарги шляхом отримання телефонограми та не заперечували, а також не подавали заяви про відкликання останньої.

Стосовно відсутності підписів окремих осіб під скаргою відповідач - 1 вказав, що така обставина не є підставою для відмови у її розгляді, оскільки, на думку Мін`юсту, скарга вважається поданою тими особами, які її підписали, а відсутність підписів інших осіб не впливає на законність рішення, прийнятого за результатами її розгляду.

У зв`язку з наведеним відповідач - 1 просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Відповідач - 2 заперечив проти позовних вимог. ДП «НАІС» зазначило, що є державним комерційним підприємством, визначеним адміністратором державних та єдиних реєстрів, а його функції полягають у технічному та технологічному забезпеченні створення, супроводження і функціонування відповідних інформаційних систем, зокрема Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За твердженням відповідача - 2, на нього не покладено владних управлінських функцій у розумінні КАС України, а отже він не є суб`єктом, який самостійно приймає рішення про надання, блокування чи анулювання доступу до реєстру.

ДП «НАІС» вказало, що 09.12.2025 ним разом із супровідним листом Мін`юста було отримано копію наказу Міністерства юстиції України № 3407/5 «Про задоволення скарги», пунктом 3 якого передбачалося анулювання доступу приватному нотаріусу Козловій Н.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідач - 2 зазначив, що на виконання цього наказу в той же день припинив позивачці доступ до реєстру, оскільки законодавство прямо покладає на технічного адміністратора обов`язок виконати відповідне рішення Мін`юсту в день його надходження.

ДП «НАІС» вважає, що між ним та позивачкою не виникло публічно-правового спору, оскільки підприємство не перевіряє законність рішень Міністерства юстиції України, не вправі відмовитися від їх виконання та не здійснює самостійного владного впливу на права позивачки, а лише технічно реалізує рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідач - 2 просив відмовити в задоволенні позову.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.

29.12.2025 через підсистему Електронний суд надійшов відзив відповідача-2 із доказами.

28.01.2026 через підсистему Електронний суд надійшов відзив відповідача-1 із доказами.

03.02.2026 через підсистему Електронний суд надійшли відповіді на відзиви позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06 квітня 2026 року о 12:30 год.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 задоволено заяву представника ДП «Національні інформаційні системи» Літовченко І.В., судове засідання призначене на 06.04.26 року об 12:30 постановлено проводити в режимі відеоконференції з використанням відеоконференцзв`язку "ВКЗ" за участі представника відповідача Літовченко І.В.

06.04.2026, в підготовчому судовому засіданні, за участі представника позивача Крамара О.П., представника відповідача -1 Махинько О.О., представника відповідача – 2 Літовченко І.В., суд своєю ухвалою від 06.04.2026 закрив підготовче провадження в порядку письмового провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 05 травня 2026 року о 12:00 год.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 задоволено заяву представника ДП «Національні інформаційні системи» Літовченко І.В., судове засідання призначене на 05.05.2026 року об 12:30 постановлено проводити в режимі відеоконференції з використанням відеоконференцзв`язку "ВКЗ" за участі представника відповідача Літовченко І.В.

05.05.2026, в судовому засіданні, за участі позивача Козлової Н.В., представника позивача Крамара О.П., представника відповідача -1 Барановської А.М., представника відповідача - 2 Літовченко І.В., з`ясувавши всі фактичні обставини справи, правові позиції сторін, за відсутності заперечень учасників процесу, судом на місці ухвалено завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Встановлені судом обставини

Наказом Мін`юсту від 09.12.2025 № 3407/5 «Про задоволення скарги» відповідно до пункту 6 частини першої статті 24, частини третьої статті 26, підпунктів «а», «б» пункту 1 пункту 4 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»:

1. Скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_102 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 від 03.10.2025 та Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗА-Л» від 02.10.2025 задовольнити частково.

2. Визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлової Наталії Володимирівни від 01.10.2025 №№ 81127067, 81127370, 81127288.

3. Анулювати доступ приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловій Наталії Володимирівні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4. В іншій частині вимог відмовити.

5. Виконання пункту 2 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.

6. Виконання пункту 3 наказу покласти на державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Підставою зазначено висновок Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.10.2025.

У резолютивній частині висновку Колегія Мін`юсту рекомендувала: Скарги задовольнити частково. Визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлової Наталії Володимирівни від 01.10.2025 №№ 81127067, 81127370, 81127288. Анулювати доступ приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В іншій частині вимог відмовити.

У розділі висновку під назвою «Мотиви рішення у стислому викладенні» зазначено, що скаржники повідомили про належність їм на праві власності земельних ділянок, які, за змістом висновку, розташовані в межах земельних ділянок, щодо яких були прийняті оскаржувані рішення.

Також зазначено, що на підставі ухвал Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2019 у справі № 761/35999/19 та від 08.10.2020 у справі № 761/29222/20 накладено арешти на земельні ділянки, що належать скаржникам на праві власності, та на земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані рішення. У висновку наведено, що в цих ухвалах зазначено про розташування земельних ділянок скаржників у межах земель, визначених державними актами на право постійного користування землею від 13.02.1996 серії ІІ-КВ № 003262 та від 16.02.1996 серії ІІ-КВ № 003263, які належать на праві постійного користування ПрАТ «Обухівське».

Далі у висновку зазначено, що з даними Державного реєстру прав на підставі оскаржуваних рішень приватним нотаріусом Козловою Н.В. відкрито розділи на земельні ділянки №№ 3211763432231, 3211769232231, 3211767732231, внесено записи про право власності на них №№ 61721309, 61721475, 61721437 за Головним управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, записи про право постійного користування земельними ділянками №№ 61721388, НОМЕР_1 , 61721454 за ПрАТ «Обухівське» на підставі державних актів.

У висновку також наведено, що, за встановленими Колегією Мін`юсту обставинами, ухвалами суду накладено арешти, зокрема, на земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, що належать ПрАТ «Обухівське» на праві постійного користування на підставі державних актів. Ухвали суду прийнято 16.09.2019 та 08.10.2020 відповідно. Згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельні ділянки, щодо яких прийнято рішення, сформовані 01.04.2025, 03.04.2025. Також, станом на дату прийняття оскаржуваних рішень в Державному реєстрі прав зареєстровані заяви від 21.05.2025 № 67041293, від 23.07.2025 №№ 68070679, 68070002 (рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій), до яких долучено ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 761/29222/20, якою передбачено накладення арешту на земельні ділянки, що належать на праві постійного користування ПрАТ «Обухівське» на підставі державних актів. А отже, зі змісту документів та відомостей Державного реєстру прав можливо встановити, що обтяження встановлено саме на земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані рішення.

Також Колегія Мін`юсту зазначила, що ухвалою -3 (ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 20.06.2025 у справі № 761/20799/25) відмовлено у задоволенні клопотання адвоката Бондарчука Ю.В. в інтересах ПрАТ «Обухівське» про скасування арешту, накладеного на земельні ділянки на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 761/29222/20.

Колегія Мін`юсту також відобразила обставини підготовки скарги до розгляду.

У висновку також зафіксовано, що за 15 днів до дня засідання Колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було оприлюднено інформацію про дату розгляду цієї скарги, а також додатково повідомлено про це скаржнику, Головному управлінню Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, приватному нотаріусу Козловій Н.В., ПрАТ «Обухівське» засобами електронної пошти, скаржнику, приватному нотаріусу Козловій Н.В. засобами телефонного зв`язку.

Зазначено, що після повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарги до Міністерства юстиції України надійшли пояснення по суті скарг від ПрАТ «Обухівське» від 27.10.2025 № 27/10-25, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28.10.2025 за № СК-4329-25, від приватного нотаріуса Козлової Н.В. від 20.10.2025 № 121/01-16, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 21.10.2025 за № СК-4222-25, які, як зазначено у висновку, долучено до матеріалів скарги та досліджено в ході колегіального розгляду.

Колегія Мін`юсту зазначила, що нотаріусом прийняті рішення за наявності підстави для відмови в державній реєстрації прав, визначеної пунктом 6 частини першої статті 24 Закону, з порушенням загальної засади державної реєстрації прав, визначеної пунктом 1 частини першої статті 3 Закону, а саме щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. У висновку також вказано, що такі порушення не є формальними (несуттєвими) помилками, оскільки впливають на об`єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а відновлення порушеного права, на думку Колегії Мін`юсту, неможливе шляхом прийняття рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону, у зв`язку з чим відповідні рішення підлягають анулюванню.

Відповідно, з огляду на характер порушень Колегія Мін`юсту виходить із того, що застосування до державного реєстратора заходів реагування у вигляді тимчасового блокування або анулювання доступу до Державного реєстру прав, має бути необхідним й достатнім для попередження нових порушень та зловживань у сфері державної реєстрації прав. А тому з огляду на вказану мету й ґрунтуючись на принципах справедливості та співмірності заходи реагування повинні бути пропорційними характеру встановлених порушень. Таким чином, встановлення факту прийняття приватним нотаріусом Козловою Н.В. неправомірних рішень, з урахуванням їх характеру та наслідків, які фактично призвели, на думку Колегії Мін`юсту, до порушення прав скаржників є підставою для застосування відповідного заходу реагування у вигляді анулювання приватному нотаріусу Козловій Н.В. доступу до Державного реєстру прав.

Також у висновку зазначено, що Колегія Мін`юсту не вбачає достатніх підстав для направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватному нотаріусу Козловій Н.В., а тому в цій частині вимог скаржників запропоновано відмовити.

Після складання такого висновку він був визначений Міністерством юстиції України як підстава для прийняття наказу від 09.12.2025 № 3407/5 «Про задоволення скарги», який відтворює зміст його резолютивної частини щодо часткового задоволення скарги, анулювання рішень приватного нотаріуса, анулювання доступу до Державного реєстру прав та відмови в іншій частині вимог.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем оспорюваного наказу від 09.12.2025 № 3407/5 «Про задоволення скарги» в частині пунктів 1, 3 та 6, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Відповідно, предметом спору у справі є наказ Мін`юсту від 09.12.2025 № 3407/5 «Про задоволення скарги» в частині пунктів 1, 3 та 6, який підлягає перевірці судом на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) з дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначені в ч. 3 даної статті кодексу.

Застосовані судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі також - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Згідно з підпунктом 83-10 пункту 4 Положення № 228, Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін`юсту та приймає обов`язкові до виконання рішення.

Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін`юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-ІV (далі по тексту також - Закон №1952-ІV), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №1952 -ІV загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості та державної реєстрації прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

За приписами підпункту другого частини першої статті 4 Закону №1952 державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності:

право користування (сервітут);

право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

право господарського відання;

право оперативного управління;

право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки;

право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;

право довірчої власності на отриманий в управління об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

узуфрукт державного майна;

узуфрукт комунального майна;

право відання державним майном;

інші речові права відповідно до закону.

Пунктами 6, 7 частини першої статті 7 Закону №1952-ІV визначено, що Міністерство юстиції України: забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб`єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.

Згідно статті 9 Закону №1952-ІV до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить:

забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ.

Зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна (пункт 1);

здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (пункт 2).

Відповідно до положень статті 37 Закону №1952-ІV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.

Міністерство юстиції України розглядає:

1) скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України;

3) повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами.

Під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України здійснюється також перевірка відповідності законодавству у сфері державної реєстрації прав рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, що оскаржувалися до відповідного територіального органу.

Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації (крім рішень про державну реєстрацію прав), які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі безпосередньо до суб`єкта розгляду скарги та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подається представником скаржника, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа засвідчена у встановленому порядку.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подана особою, яка не має на це повноважень, або що не містить відомостей про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, дати, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав (якщо зазначення такої дати є обов`язковим), підпис скаржника або його представника, повертається скаржнику на підставі мотивованого рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу не пізніш як через 15 днів з дня її надходження.

Повернення скарги не позбавляє скаржника права на повторне її подання в установленому порядку.

За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:

про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

про залишення скарги без розгляду по суті.

Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо:

1) встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання;

2) Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні;

3) наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав;

4) скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено;

5) скаргу подано особою, яка не має на це повноважень;

6) скаржником подано до Міністерства юстиції України, його територіального органу заяву про залишення скарги без розгляду;

7) набрало законної сили судове рішення, яким оскаржуване рішення скасовано або оскаржувані дії, бездіяльність у сфері державної реєстрації прав визнані вчиненими з порушенням цього Закону та анульовані;

8) скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації) визначає Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 №1150) (далі по тексту також - Порядок №1128).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет пересилання її за належністю відповідному територіальному органу чи Мін`юсту, а також встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме:

оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом;

наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін;

наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;

наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання;

здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника;

подання скарги особою, яка не має на це повноважень;

закінчення встановленого законом строку подачі скарги;

розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1128 якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін`юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж протягом десяти робочих днів з дня її реєстрації приймає мотивоване рішення про відмову в задоволенні такої скарги на підставі службової записки посадових осіб Мін`юсту чи відповідного територіального органу, погодженої відповідно заступником Міністра чи заступником керівника територіального органу Мін`юсту. Рішення про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації з підстави оформлення її без дотримання вимог, визначених законом, не позбавляє скаржника права на повторне звернення з такою скаргою в межах визначеного законом строку.

Пунктом 8 Порядку №1128 визначено, що у разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін`юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, що оскаржуються.

Якщо під час розгляду Мін`юстом скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, проте встановлено наявність очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, розгляд такої скарги здійснюється Мін`юстом на підставі службової записки посадових осіб Мін`юсту, погодженої заступником Міністра, невідкладно без розгляду її колегіально.

За приписами пункту 9 Порядку №1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Згідно пункту 10 Порядку №1128 для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.

Відсутність осіб, визначених абзацом першим цього пункту, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

За приписами пункту 11 Порядку №1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел);

2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Згідно пункту 12 Порядку №1128 копії скарги у сфері державної реєстрації та доданих до неї документів надаються особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку (крім скаржника), в день розгляду Мін`юстом чи відповідним територіальним органом скарги у сфері державної реєстрації колегіально.

За відповідним клопотанням осіб, визначених в абзаці першому цього пункту, колегія відкладає розгляд скарги у сфері державної реєстрації на не більше ніж одну годину для забезпечення можливості ознайомлення таких осіб з відповідною скаргою та доданих до неї документів. Особи, визначені в абзаці першому цього пункту, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються колегією до розгляду.

У разі повідомлення особами, що беруть участь у розгляді скарги у сфері державної реєстрації колегіально, про наявність судового спору між тими самими сторонами, з того самого предмета, з тих самих підстав, про які зазначено у відповідній скарзі, такі особи подають колегії засвідчену копію відповідного судового рішення.

Відповідно до приписів пункту 13 Порядку №1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

Згідно пунктом 14 Порядку №1128 за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

Не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні засвідчені в установленому законодавством порядку відповідні копії рішень Мін`юсту чи його територіального органу, копії висновків колегії (у разі розгляду скарг у сфері державної реєстрації колегіально) розміщуються на офіційному веб-сайті Мін`юсту чи відповідного територіального органу.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян», засвідчені в установленому законодавством порядку відповідні копії рішень Мін`юсту чи його територіального органу, копії висновків колегії (у разі розгляду скарг у сфері державної реєстрації колегіально) разом із супровідним листом надсилаються скаржнику.

Рішення, дії або бездіяльність Мін`юсту можуть бути оскаржені до суду (пункт 17 Порядку №1128).

Отже, Міністерство юстиції України здійснює контроль у сфері державної реєстрації, у тому числі шляхом розгляду скарг на дії та прийняті рішення державних реєстраторів. При цьому, у разі якщо за результатами розгляду такої скарги буде виявлено порушення порядку вчинення реєстраційних дій, прийняття рішення в порушення діючого законодавства, то Міністерству юстиції України надано право прийняти вмотивоване рішення про визнання рішення прийнятого із порушенням діючого законодавства та анулювати таке рішення державного реєстратора, в тому числі застосовуючи захід реагування у вигляді анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав чи Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно, законодавцем визначено процедуру розгляду скарг та регламентовано порядок дій Міністерства юстиції України та Колегії, яких вказані суб`єкти мають дотримуватись.

Суд зазначає, що у постановах від 12.06.2019 у справі № 821/1490/17 та від 20.05.2019 у справі №826/9046/16 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у справах про оскарження наказів Мін`юсту, прийнятих за наслідком розгляду скарг на реєстраційні дії державного реєстратора, адміністративні суди, у першу чергу, перевіряють правомірність дій Мін`юсту під час розгляду скарги на рішення та дії державного реєстратора. При цьому, оцінку діям державного реєстратора може бути надано судами цивільної або господарської юрисдикцій у справах за позовами осіб, яких стосуються відповідні реєстраційні дії.

Суд зауважує, що ключовим принципом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав є забезпечення законності та відповідності нормам чинного законодавства процедури їх розгляду. Мін`юст повинен ухвалювати рішення виключно на підставі законних та обґрунтованих скарг (звернень).

Недотримання цього принципу не лише порушує законні права реєстраторів, а й створює ризик зловживань та необґрунтованого переслідування. Ухвалення рішень на підставі скарг осіб, які не мають відповідного права, суперечить основоположним засадам правової визначеності, принципам верховенства права та справедливості. Саме тому рішення, прийняті за такими скаргами, є процедурним порушенням і мають бути скасовані.

Крім того, недотримання встановленої процедури може призвести до виникнення прецедентів, що дискредитують систему контролю та ставлять під сумнів її ефективність. Будь-які рішення, ухвалені без належної правової підстави, створюють небезпечний прецедент свавільного застосування санкцій, що може сприяти вибірковому правозастосуванню та порушенню принципу рівності перед законом.

У свою чергу, ухвалення рішень без дотримання правових процедур підриває довіру до системи відповідальності та може призвести до її неефективності. Лише дотримання чітких законних підстав для ухвалення рішень гарантує справедливість та правову визначеність дисциплінарних процедур.

Вказана позиція узгоджується із правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №120/3831/24.

Суд звертає увагу, що право на адміністративне оскарження у сфері державної реєстрації не є абстрактним правом будь-якої особи ініціювати перевірку дій державного реєстратора, а є спеціальним засобом захисту власного порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Тому належне обґрунтування у скарзі того, яке саме право скаржника порушене, яким саме рішенням, у чому полягає це порушення та якими доказами воно підтверджується, є не другорядною формальністю, а юридичною передумовою для розгляду скарги по суті.

З матеріалів справи судом встановлено відсутність у скаргах відомостей про обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржників, як і відсутні долучені до такої скарги документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржників.

Суд констатує, що скарги містять перелік винесених позивачкою в межах спірних відносин рішень, зазначення про їх винесення з порушенням вимог законодавства, посилання на ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2019 у справі №761/35999/19, від 08.10.2020 у справі №761/29222/20, твердження про накладення арешту на всю землю згідно перелічених актів на право постійного користування тощо. Проте, скаржниками, частина з яких не підписали означену скаргу, не наведено відомості про обставини, якими обґрунтовується порушення їх прав та доказів на підтвердження порушення прав скаржників як обов`язкової передумови для розгляду Мін`юстом такої скарги.

Судом встановлено, що у висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.10.2025 у пунктах 1 мотивів рішення у стислому викладенні та у розгорнутому викладенні зазначено, що «Скаржники зазначають, що їм на праві власності належать земельні ділянки, розташовані в межах земельних ділянок, щодо яких прийнято оскаржувані рішення. В ухвалах 1 (в ухвалах про накладення арешту) зазначено, що земельні ділянки, які належать скаржникам1 на праві власності та перебувають у користуванні скаржника2 на праві оренди, розташовані в межах земель, які на підставі державних актів перебувають у постійному користуванні ПрАТ «Обухівське»». Однак, в Ухвалі Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2019 у справі №761/35999/19, від 08.10.2020 у справі №761/29222/20 встановлено накладення земельних ділянок, що належать на праві власності та праві оренди Скаржників розташованих в межах земель, які на підставі державних актів перебувають у постійному користуванні ПрАТ «Обухівське», а не в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 3223186600:04:008:0056, 3223186200:05:008:0022, 3223110100:06:004:0004 щодо яких нотаріусом приймалися оскаржувані рішення. До того ж Ухвалами встановлено наявність права постійного користування земельними ділянками визначеними Державними актами у ПрАТ «Обухівське», отже, між Скаржниками та ПрАТ «Обухівське» існує спір про право, вирішення якого не відноситься до повноважень Міністерства юстиції України.

Проте, які саме ділянки належать скаржникам і в межах якої з трьох земельних ділянок щодо яких були прийняті оскаржувані рішення знаходяться їх земельні ділянки, в чому саме відбулося порушення прав скаржників, дослідивши текст скарги, судом не виявлено означених тверджень, як і відсутні інші відомості про обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржників з наданням підтверджуючих доказів.

За змістом статті 37 Закону № 1952 саме скаржник, а не Мін`юст, повинен подати скаргу, яка містить фактичне обґрунтування порушення його прав та документи на підтвердження такого порушення. Мін`юст позбавлений можливості усувати цей первинний недолік скарги шляхом подальшого самостійного доповнення чи уточнення її змісту чи заміни відсутнього обґрунтування власними припущеннями або твердженнями. Таким чином, скарга, подана особою, права якої не порушені, не може бути розглянута по суті, а Мін`юст зобов`язаний залишити її без розгляду; при цьому зміст повідомлення та всі дії органу мають оцінюватися саме крізь призму правового статусу скаржника як особи, чиї права реально порушені.

За таких обставин суд дійшов висновку, що скарги не лише не місять достатньої деталізації її доводів, а в невстановленні та неналежному викладенні самого юридичного зв`язку між оскаржуваними реєстраційними діями і правами кожного зі скаржників, що як наслідок виключало правові підстави для розгляду скарги по суті Мін`юстом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що скарга від 03.10.2025 року не підписана скаржниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_53 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_97 .

Проте, враховуючи вищезгадані норми діючого Закону № 1952-IV, відповідачем - 1 не повернуто скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_53 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_97 у зв`язку з відсутністю їх підписів. На противагу означеному, спірним наказом скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_53 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_97 від 03.10.2025 задоволено частково.

Суд зазначає, що підпис скаржника під скаргою у сфері державної реєстрації є не технічним реквізитом, а формою зовнішнього вираження волі конкретної особи на подання скарги та підтвердженням того, що саме вона заявляє, підтримує викладені в ній доводи й вимоги. Відповідно, за відсутності підпису такої особи не виникає належного волевиявлення на ініціювання адміністративного оскарження від її імені.

Отже, доводи відповідача про те, що скарга має вважатися поданою лише тими особами, які її підписали, не спростовують висновку суду про протиправність оскаржуваного наказу. Оскільки Мін`юст виходив з того, що скарга подана лише частиною осіб, які фактично її підписали, суд вважає, що Мін`юст був зобов`язаний оцінити наявність порушеного права саме в цих підписантів, а не посилатися на узагальнений колективний статус усіх осіб, перелічених у тексті скарги. Натомість наказ ухвалений за результатами розгляду скарги як єдиного колективного звернення, без розмежування, хто саме є належним скаржником, а хто ні.

Крім того, дотримання вимоги закону щодо наявності підпису підлягає оцінці станом на момент подання скарги і не може бути усунуто в подальшому шляхом надання пояснень, телефонограм чи посилань на відсутність заперечень з боку окремих осіб після початку здійснення розгляду скарги. Інше тлумачення фактично означало б можливість легалізувати неналежно оформлену скаргу вже після початку процедури її розгляду, що суперечить змісту статті 37 Закону № 1952-IV.

Суд вважає за необхідне наголосити, що законодавчо визначені вимоги щодо належних суб`єктів звернення спрямовані на забезпечення об`єктивності процедури розгляду скарг, їх підставності та належності. Неправомірне ініціювання розгляду скарг особами, які не є учасниками спірних правовідносин, відносно нотаріусів як суб`єктів реєстрації порушує вимоги щодо допустимості скарги.

Таким чином, враховуючи невідповідність поданої скаржниками 03.10.2025 скарги імперативно встановленим положеннями Закону № 1952-IV приписам в частині відсутності у ній відомостей про обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржників та доказів на підтвердження таких обставин, у відповідача - 1 були відсутні правові підстави для розгляду такої скарги з прийняттям за результатами її розгляду спірного наказу.

Відтак, суд вказує, що відповідач - 1 мав повернути скаргу від 03.10.2025 на підставі мотивованого рішення у зв`язку з відсутністю підписів частини скаржників та у зв`язку з відсутністю у ній відомостей про обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржників та доказів на підтвердження таких обставин.

Суд також звертає увагу на необхідність дослідження питання дотримання Мін`юстом процедури колегіального розгляду скарги, оскільки саме ця процедура покликана гарантувати безсторонність, повноту перевірки та врахування позиції не лише скаржника, а й суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб.

З матеріалів справи вбачається, що після призначення колегіального розгляду скарги до Мін`юсту надійшли письмові пояснення по суті скарги від ПрАТ «Обухівське» від 27.10.2025 № 27/10-25, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28.10.2025 за № СК-4329-25, від приватного нотаріуса Козлової Н.В. від 20.10.2025 № 121/01-16, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 21.10.2025 за № СК-4222-25.

Враховуючи зміст спірного наказу, суд зазначає, що сам факт надходження до Мін`юсту письмових пояснень від ПрАТ «Обухівське» та приватного нотаріуса Козлової Н.В. ще не свідчить автоматично про дотримання процедури розгляду скарги. Належна процедура передбачає, що пояснення мають бути предметно оцінені, а істотні доводи отримати відповідь у мотивувальній частині рішення. Якщо ж у рішенні суб`єкта владних повноважень немає індивідуалізованої оцінки таких доводів, то формальне посилання на те, що пояснення «долучені та досліджені», не усуває порушення принципів об`єктивності та неупередженості адміністративної процедури.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 826/8774/16 міститься правовий висновок, згідно з яким Мін`юст повинен обрати таку процедуру розгляду скарги і притримуватися її, за якої не тільки скаржник, але й суб`єкт оскарження та зацікавлені особи повинні бути обізнаними про подання скарги та дату, час і місце її розгляду. Інакше кажучи, обрана Мін`юстом форма повідомлення зацікавленої особи про скаргу й порядок її розгляду з погляду стороннього зовнішнього спостерігача має свідчити про поінформованість суб`єкта оскарження чи зацікавленої особи, а також про об`єктивну спроможність суб`єктів реєстраційних відносин виразити та донести до Мін`юсту свою позицію щодо доводів скарги.

Використане в нормативному приписі пункту 9 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, слово «обов`язково» для вираження волі на те, що під час розгляду скарги по суті Мін`юст має запросити скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів вказує на істотність, безальтернативність і необхідність вчинення дій, спрямованих на прикликання скаржника та суб`єкта оскарження (тобто особи, чиї дії оскаржуються) для розгляду скарги по суті. Таке запрошення має на меті не лише проінформувати зацікавлених осіб про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість узяти участь у засіданні, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані. Недотримання порядку розгляду скарги не може й не повинне визнаватися формальним порушенням.

Враховуючи доводи відповідача-1 суд вказує, що сам по собі факт долучення та дослідження пояснень від учасників під час колегіального розгляду не усуває обов`язку суду перевірити, чи отримали такі пояснення належне відображення в мотивувальній частині висновку колегії та наказу, і чи було надано відповідь на ключові доводи: про відсутність накладення земельних ділянок; про відсутність у скарзі належного обґрунтування порушення прав скаржників; про відсутність зареєстрованих обтяжень та про зміст документів, на підставі яких здійснено реєстрацію.

В свою чергу, судом встановлено, що зі спірного наказу, так і з відзиву Мін`юсту вбачається лише загальне твердження про дослідження пояснень, але не вбачається їх індивідуальної оцінки та спростування по суті.

Отже, навіть за умови подання письмових пояснень процедура розгляду скарги не може вважатися законною, якщо з матеріалів справи не вбачається, що заінтересованим особам була забезпечена не ілюзорна, а реальна процесуальна можливість бути почутими, а їхнім доводам надана належна оцінка в рішенні суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про порушення відповідачем - 1 процедури розгляду скарги та, як наслідок, прийнятого за її результатами рішення, зокрема оскаржуваних пунктів наказу від 09.12.2025 № 3407/5 «Про задоволення скарги», що є достатньою підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 3 та 6 означеного наказу.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що навіть за умови абстрактної допустимості скарги висновки Міністерства юстиції України по суті спору не можуть визнаватися належно доведеними.

Суд вказує, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 Закону № 1952-IV передбачений порядок проведення державної реєстрації прав, що включає, зокрема, перевірку документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

За частини другої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно частини четвертої статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.

Під час проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (крім земельних ділянок для ведення садівництва) державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру аграрних нот з метою встановлення наявності чи відсутності факту використання відповідної земельної ділянки, зазначеної в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції.

У разі якщо державна реєстрація прав проводиться не в результаті вчинення нотаріальних дій або не на підставі документів, виданих (оформлених) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, або державна реєстрація прав проводиться не автоматично у випадках, визначених цим Законом, державний реєстратор обов`язково визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб і цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевіряє повноваження представника фізичної або юридичної особи щодо вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну чи припинення речових прав, обтяжень таких прав (частина п`ята статті 18 Закону № 1952-IV).

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (частина дев`ята статті 18 Закону № 1952-IV).

Згідно частини одинадцять статті 18 Закону № 1952-IV під час подання заяви про державну реєстрацію прав заявник зобов`язаний повідомити державного реєстратора про наявність встановлених законом обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Згідно підпунктів 2, 3, 4 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор:

перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії;

під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

Пунктом 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV визначено підставу для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.

За статтею 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою встановлені Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року, зокрема частиною 2 і 3 статті 29 передбачено що Державна реєстрація речових прав похідних від права власності, обтяжень речових прав на земельну ділянку, право власності на яку набуто та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Так, позивачкою, як державним реєстратором, 01.10.2025 було проведено державну реєстрацію:

- права постійного користування за ПрАТ «Обухівське» на земельну ділянку площею 572,4282 га кадастровий номер 3223186200:05:008:0022.

Для державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3223186200:05:008:0022 представником ПрАТ «Обухівське» Козловій Н.В., приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області, як державному реєстратору, було надано державний акт на право постійного користування земельною ІІ-КВ № 003263 виданим Нещерівською сільською радою народних депутатів 13.02.1996 року а також Витяг з Державного земельного кадастру № НВ-4601181052025 від 03.04.2025.

- права постійного користування за ПрАТ «Обухівське» на земельну ділянку площею 1007,1448 га кадастровий номер 3223110100:06:004:0004.

Для державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3223110100:06:004:0004 представником ПрАТ «Обухівське» Козловій Н.В., приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області, як державному реєстратору, було надано державний акт на право постійного користування земельною ІІ-КВ № 003264 виданим Обухівською міською радою народних депутатів 19.02.1996 року а також Витяг з Державного земельного кадастру № НВ- 5600451752025 від 03.04.2025;

- права постійного користування за ПрАТ «Обухівське» на земельну ділянку площею 1562,4098 га кадастровий номер 3223186600:04:008:0056.

Для державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3223186600:04:008:0056 представником ПрАТ «Обухівське» Козловій Н.В., приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області, як державному реєстратору, було надано державний акт на право постійного користування земельною ІІ-КВ № 003262 виданим Першотравенською сільською радою народних депутатів 13.02.1996 року а також Витяг з Державного земельного кадастру № НВ-4601162242025 від 01.04.2025.

До заяви було також надано ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20.06.2025 у справі № 761/20799/25 провадження № 1-кс/761/14196/2025, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень і має статус вступила в законну силу, про відмову у задоволенні клопотання адвоката в інтересах ПАТ «Обухівське» про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12016110230001223 від 02.09.2016, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 1971, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365-2 КК України.

Враховано, зокрема, інформацію з бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав у базі даних заяв Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 79661538 від 27.06.2025 19:38:37, 79661600 від 27.06.2025 19:49:36, 79661640 від 27.06.2025 19:55:11 про накладення арешту приватним нотаріусом Заставенко А.В., обтяжень на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186600:04:008:0056, 3223110100:06:004:0004, 3223186200:05:008:0022 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №761/29222/20 (провадження № 1-кс/761/18331/2020).

Враховуючи, що земельні ділянки набуті та оформлені до 1 січня 2013 року, право власності не було зареєстровано, а в Державному земельному кадастрі наявні відомості про три земельні ділянки, позивачкою було зареєстровано право державної власності за Головним управлінням держгеокадастру у м. Києві та Київській області, код ЄДРПОУ: 39817550 та право постійного користування за ПрАТ «Обухівське» у відповідності до вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка під час вчинення реєстраційних дій здійснила перевірку відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не встановила наявності зареєстрованих арештів чи заяв про заборону вчинення реєстраційних дій.

Мін`юст наполягає, що оскаржувані рішення прийнято приватним нотаріусом Козловою Н.В. за наявності активних записів про арешт на земельні ділянки від 27.06.2025 №№ 60507789, 60507726, 60507754, внесених на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 761/29222/20. Також станом на дату прийняття оскаржуваних рішень в Державному реєстрі прав зареєстровані заяви від 21.05.2025 № 67041293, від 23.07.2025 №№ 68070679, 68070002 (рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій), до яких долучено ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 761/29222/20, якою передбачено накладення арешту на земельні ділянки, що належать на праві постійного користування ПрАТ «Обухівське» на підставі державних актів. А отже, зі змісту документів та відомостей Державного реєстру прав можливо встановити, що обтяження встановлено саме на земельні ділянки, щодо яких прийнято оскаржувані рішення.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Відповідно до абзацу першого пункту 17 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 у разі наявності у базі даних заяв судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, заяви власника про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав зупиняє державну реєстрацію прав з посиланням на зареєстроване відповідне судове рішення чи заяву.

Отже, підставою для зупинення державної реєстрації чи відмові у державній реєстрації прав є саме судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, а не заява іншого натаріуса про реєстрацію заборони.

В той же час із змісту зареєстрованого приватним нотаріусом Заставенко А.В. судового рішення, а саме: ухвала суду, серія та номер: 761/29222/20, виданий 08.10.2020, видавник: Шевченківський районний суд міста Києва вид обтяження «Заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій земельної ділянки з кадастровими номерами 3223186200:05:008:0022, 3223110100:06:004:0004, 3223186600:04:008:0056» - відсутнє; у переліку кадастрові номери 3223186200:05:008:0022, 3223110100:06:004:0004, 3223186600:04:008:0056 - відсутні, Заявником реєстраційних дій до заяви було надано Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 червня 2025 року у Справі 761/20799/25 Провадження № 1-кс/761/14196/2025, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень і має статус вступила в законну силу, якою встановлено: ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №761/29222/20 (провадження № 1-кс/761/18331/2020) арешт на земельні ділянки із кадастровими номерами 3223186200:05:008:0022, 3223110100:06:004:0004, 3223186600:04:008:0056 не накладався.

Як вказує позивачка, Ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2019 у справі № 761/35999/19 та від 08.10.2020 у справі № 761/29222/20 (далі ухвали) накладено арешти у вигляді заборони відчуження та розпорядження земельними ділянками, під час прийняття оскаржуваних рішень реєструвалося в ДРРП існуючі права ПрАТ «Обухівське», набуті в 1996 році на підставі державних актів, а не правочини щодо відчуження чи розпорядження земельними ділянками, що не суперечить і не може суперечити Ухвалам Шевченківського суду, в яких теж визнано право постійного користування ПрАТ «Обухівське». В наслідок оскаржуваних реєстраційних дій права не припинялися і не набувалися.

Відповідно, діючи в порядку передбаченому статтею 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою встановлені Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 року, зокрема частиною 2 і 3 статті 29 передбачено що Державна реєстрація речових прав похідних від права власності, обтяжень речових прав на земельну ділянку, право власності на яку набуто та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав. Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Однак, слід зазначити, що Колегією не враховано та не досліджено обставини того, що земельні ділянки набуті та оформлені до 1 січня 2013 року, право власності не було зареєстровано, а в Державному земельному кадастрі наявні відомості про три земельні ділянки. Дані обставини не досліджувалися Мін`юстом під час прийняття оскаржуваного Наказу. Висновок Колегії не містить встановленого факту набуття, припинення, відчуження чи розпорядження земельними ділянками під час проведення оскаржуваних реєстраційних дій.

Суд вважає за необхідне зауважити, що в межах адміністративного оскарження Мін`юст уповноважений перевірити відповідність реєстраційної дії вимогам закону, але не вправі підміняти собою суд у вирішенні спору про межі дії арешту, зміст і пріоритет правовстановлювальних документів, а також у встановленні речового права поза межами чітко підтверджених реєстрових та документальних даних.

У постанові від 16.11.2021 у справі № 910/694/21 Верховний Суд зробив правовий висновок, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду. Встановлення наявності обставин Мін`юстом здійснюється шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у разі необхідності Мін`юст витребовує документи (інформацію). Водночас Мін`юст не наділений повноваженнями вирішувати спір про право.

Висновок про поширення арештів на ділянки, щодо яких позивачка здійснила реєстрацію, Мін`юст зробив шляхом власного тлумачення змісту ухвал слідчого судді, співвіднесення їх із державними актами та даними ДЗК і виведення з цього припущення про поширення арешту на новосформовані ділянки. Суд зазначає, що такий підхід не ґрунтується на прямому реєстровому записі про обтяження конкретних об`єктів, а тому не може вважатися належною та достатньою підставою для застосування до реєстратора санкції.

Суд зауважує, що висновок Мін`юсту про те, що спірні реєстраційні дії були вчинені під час дії арешту, не може ґрунтуватися лише на власному тлумаченні змісту ухвал суду та припущенні про поширення арешту на земельні ділянки. Для застосування до реєстратора санкційного заходу у вигляді анулювання доступу до реєстру орган владних повноважень мав установити ці обставини чітко, недвозначно і на підставі належних даних, а не шляхом розширювального тлумачення. У протилежному випадку індивідуальний акт не відповідає критеріям обґрунтованості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Враховуючи встановлене, суд вказує, що висновок Мін`юста мав базуватися не на адміністративному припущенні, а на належно доведених і безспірних обставинах, оскільки за їх відсутності наказ не може вважатися правомірним.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, державна реєстрація права сама собою не є підставою набуття права, а лише офіційно засвідчує вже набуте право; отже, при виникненні спору слід насамперед досліджувати первинну правову підставу виникнення такого права, а не ототожнювати правовий титул із самим записом у реєстрі. Саме тому будь-які суперечності між державним актом, даними кадастру, подальшим формуванням ділянок і законодавчими змінами щодо розмежування земель не можуть бути вирішені наказом Мін`юсту на рівні припущення про неправомірність вже вчиненої реєстрації без належного і безспірного встановлення відсутності первинного титулу.

Зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду має суттєве значення для цієї справи, оскільки спірний наказ Мін`юсту фактично побудований на припущенні, що сама державна реєстрація права державної власності та права постійного користування нібито «створила» спірне право всупереч закону. Водночас Велика Палата Верховного Суду виходить з протилежного: під час оцінки наявності права суд і відповідний орган мають досліджувати первинну правову підставу його виникнення, а не ототожнювати право із записом у реєстрі. Отже, за відсутності безспірного встановлення незаконності первинного титулу Мін`юст не мав достатніх підстав для висновку про протиправність самої реєстрації.

Суд враховує та зазначає, що позивачка посилалась на Ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 20.06.2025 у справі № 761/20799/25 та від 26.08.2025 у справі № 761/30483/25 як на такі, з яких убачається, що арешт на земельні ділянки 3223186200:05:008:0022, 3223110100:06:004:0004, 3223186600:04:008:0056 ухвалами 2019 та 2020 років не накладався отже, у позивачки не було підстав передбачених пунктом 6 частиною частини першої статті 24 Закону № 1952-IV для відмови в проведенні спірних реєстраційних дій.

Згідно підпункту «б» пункту 1, пункту 4 частини сьомої статті 37 Закону №1952-IV у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про залишення заяви без руху або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.

Підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є:

Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 цієї частини.

Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об`єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

тимчасове блокування або про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Таким чином, відповідно до статті 37 Закону №1952-IV, відповідач-1 наділений повноваженнями щодо тимчасового блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, у разі ухвалення рішення про визнання прийнятого державним реєстратором рішення з порушенням цього Закону та анулювання цього рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Слід також зазначити, що окремим недоліком оскаржуваного наказу є відсутність належного мотивування саме в частині обрання виду і суворості реагування щодо позивача.

За загальними вимогами до індивідуального акта суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення конкретних фактичних і юридичних підстав прийняття такого акта, а також зрозумілих мотивів, з яких суб`єкт владних повноважень дійшов саме такого висновку.

Верховний Суд неодноразово наголошував на цьому, зокрема у справі № 640/467/19.

Судом зазначає, що у спірному наказі відсутній належний аналіз того, чому за встановлених обставин саме анулювання доступу є необхідним, доречним і співмірним заходом реагування, наказ не містить індивідуалізованої оцінки характеру дій позивачки, ступеня її вини, наявності чи відсутності умислу, фактичних негативних наслідків, обсягу шкоди для прав третіх осіб, а також не пояснює, чому інший визначений законодавством захід не міг забезпечити досягнення мети державного реагування.

Враховуючи встановлені обставини, за наявності істотних сумнівів щодо допустимості самої скарги, належності скаржників, змісту їхніх доводів, обсягу арештів та правового режиму спірних земель застосування до позивачки найбільш відчутного для її професійної діяльності заходу анулювання доступу до реєстру без детального й переконливого мотивування свідчить про непропорційність втручання у її професійну сферу та про невідповідність наказу критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності. Відтак, навіть окремо від попередніх процедурних порушень пункт 3 наказу не відповідає вимогам, які ставляться до індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень та підлягає скасуванню як такий, що не містить належного мотивування щодо підстав і меж застосованого санкційного заходу.

Доводи відповідача-1 про те, що позивачка не вправі оскаржувати пункт 1 наказу, оскільки він нібито стосується виключно прав третіх осіб, суд вважає непереконливими. У цій справі пункт 1 наказу є складовою єдиного владного рішення, яке стало правовою підставою для скасування реєстраційних дій, анулювання доступу позивачки до реєстру та покладення виконання такого анулювання доступу на ДП «НАІС». Збереження чинності пункту 1 за одночасного скасування пунктів 3 і 6 створювало б внутрішню суперечність у судовому рішенні та залишало б у правовому полі владне констатування законності скарги як підстави для негативних наслідків щодо позивачки.

Оскільки позивачка оскаржує наказ як єдиний індивідуальний акт у тій частині, в якій він породив для неї несприятливі наслідки, а порушення процедури розгляду скарги та відсутність належних правових підстав стосуються самої адміністративної основи прийняття такого наказу, то скасування лише похідних пунктів без скасування пункту 1 не забезпечило б повного й ефективного захисту прав позивачки.

Стосовно позовної вимоги до ДП «Національні інформаційні системи» суд зазначає наступне.

У справі вбачається, що 09.12.2025 ДП «НАІС» було отримано разом із супровідним листом №177305/33.2.1/11-25 від 09.12.2025 копію наказу Міністерства юстиції України від 09.12.2025 № 3407/5 «Про задоволення скарг», пунктом 3 якого визначено анулювати доступ приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, пунктом 6 виконання пункту 3 наказу покладено на державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Відповідно до вимог чинного законодавства на підставі Наказу № 3407/5 ДП «НАІС» 09.12.2025 було припинено позивачу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону №1952-IV технічний адміністратор Державного реєстру прав (далі - технічний адміністратор) - державне унітарне підприємство, визначене Міністерством юстиції України та віднесене до сфери його управління, що здійснює заходи із створення, впровадження та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав, відповідає за його технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних цього реєстру, здійснює технічні та технологічні заходи з надання, блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав, організовує та проводить навчання для роботи з цим реєстром.

Відповідно до підпунктів 1.1, 1.4 Статуту Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Державне комерційне підприємство «Національні інформаційні системи» засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

У своїй діяльності Підприємство керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Уповноваженого органу управління, нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, а також цим Статутом.

Згідно з пунктом 2.2 Статуту основними завданнями Підприємства є, зокрема, адміністрування Систем.

Таким чином, ДП «Національні інформаційні системи» є адміністратором реєстру, якому визначений обов`язок після надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України чи його територіального органу, здійснювати тимчасове блокування або анулювання доступу до реєстру.

На підставі викладеного, суд зазначає, що у даних спірних правовідносинах ДП "Національні інформаційні системи" є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України.

Саме такий правовий висновок викладено у п. 72 постанови Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 440/798/19.

Порядок забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних і Державних реєстрів, інформаційно-комунікаційних систем, у тому числі інформаційних (автоматизованих), створення та забезпечення функціонування яких віднесено законодавством до компетенції Міністерства юстиції України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2015 №2586/5 та зареєстрований в Мін`юсті 15.12.2015 за №1568/28013, визначає процедуру забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, інформаційно-комунікаційних систем, у тому числі інформаційних (автоматизованих), створення та забезпечення функціонування яких віднесено законодавством до компетенції Міністерства юстиції України (далі - реєстри), особам, уповноваженим відповідно до законодавства на здійснення реєстраційних дій у відповідних реєстрах, у тому числі щодо прийняття та видачі документів, а також особам, які відповідно до законодавства визначені реєстраторами та уповноважені на подання відомостей до реєстрів через електронний кабінет (далі - користувачі), шляхом надання ідентифікаторів доступу, припинення доступу до реєстрів, а також порядок тимчасового блокування та анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 9 означеного Порядку тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснюється адміністратором реєстрів шляхом припинення доступу до вказаних реєстрів користувача у день надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу з використанням системи електронного документообігу або у паперовій формі незалежно від зміни відомостей про користувача, зазначених у абзаці четвертому пункту 4 цього Порядку.

Після спливу строку тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається за відповідним повідомленням суб`єкта, визначеного у пункті 2 цього Порядку, не пізніше наступного робочого дня з дати його отримання, але не раніше спливу строку такого блокування.

У разі скасування судом рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу про тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається не пізніше наступного робочого дня після отримання адміністратором реєстрів відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

Відповідно, відповідач - 2 не є суб`єктом, який самостійно приймає рішення про анулювання доступу до Державного реєстру, однак саме на нього законом покладено обов`язок технічної реалізації як анулювання доступу, так і відновлення такого доступу.

Оскільки саме пункт 6 спірного наказу покладає виконання пункту 3 на ДП «НАІС», а скасування пункту 3 усуває правову підставу для подальшого збереження технічних наслідків такого блокування, вимога про зобов`язання відповідача - 2 відновити доступ є належним і ефективним способом захисту, спрямованим на повне відновлення порушеного становища позивачки.

Суд зазначає, що оскільки Державне підприємство «Національні інформаційні системи» є лише технічним адміністратором Реєстру, якому визначений обов`язок після надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України чи його територіального органу, здійснювати тимчасове блокування або анулювання доступу до реєстру, задоволення позовної вимоги до вказаного суб`єкта носить похідний характер, оскільки саме спірний наказ Мін`юсту призвело до виникнення даного спору.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про протиправність спірних пунктів 1, 3 та 6 наказу Міністерства юстиції України від 09.12.2025 № 3407/5 «Про задоволення скарг», не відповідність вимогам ст. 2 КАС України, наявності підстав для їх скасування судом.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1211,00 грн, що підтверджується квитанцією від 15.12.2025.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачкою судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Мін`юсту, оскільки саме спірне рішення відповідача - 1 призвело до виникнення спірних правовідносин.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати пункти 1, 3 та 6 наказу Міністерства юстиції України від 09.12.2025 року № 3407/5 «Про задоволення скарг».

3. Зобов`язати Державне підприємство «Національні інформаційні системи» відновити Приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козловій Наталії Володимирівні доступ до Державного реєстру речових прав.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 грн (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.