Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №320/17690/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року справа №320/17690/21

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо видачі ОСОБА_1 дублікату посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області видати ОСОБА_1 дублікат посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно, заповненого до вимог Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 із наступними змінами та доповненнями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2013 році йому встановлено другу групу інвалідності, відповідачем документовано його посвідченням інваліда 2 групи. У 2018 році відповідно до Довідки МСЕК позивачу встановлено другу групу інвалідності довічно. 02.08.2021 у зв`язку з втратою оригіналу посвідчення інваліда війни позивач звернувся до відповідача з заявою про його заміну. Однак, відповідач відмовив у видачі нового посвідчення оскільки в наявних документах відсутня інформація, що відповідає конкретним пунктам статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (не підтверджена участь в бойових діях в період яких отримана травма), для повторної видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні правові підстави.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав до суду відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

25.05.1982 року позивачем було отримано посвідчення Г133674 ткв 82-в, яке посвідчувало проходження ним з 15.05.1982 року по 10.05.1984 року дійсної військової строкової служби. Відповідно до свідоцтва про хворобу № 221/9 від 15.10.1982 року в армії 02.07.1982 року під час господарських робіт ОСОБА_1 отримав травму черепу з втратою свідомості. За висновком військово-лікарської комісії травма отримана під час виконання обов`язків військової служби.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 0118300, виданої позивачу 11.09.2013 року Міжрайонною психіатричною МСЕК, йому було встановлено другу групу інвалідності з 11.09.2013 року. Причина інвалідності: травма, отримана при виконанні обов`язків військової служби. Інвалідність була встановлена на строк до 01.10.2014 року.

Відповідно до довідки від 11.10.2013 року № 1343/07, виданої Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, було підтверджено, що позивач перебуває на обліку в зазначеному Управлінні як пільгова категорія - інвалід війни другої групи. 30.09.2013 видано посвідчення інваліда війни серії НОМЕР_1 від 30.09.2013 року.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 0431755, виданої 10.09.2014 року Міжрайонною психіатричною МСЕК, позивачу встановлено другу групу інвалідності з 01.10.2014 року. Інвалідність встановлена на строк до 01.10.2016 року.

25.11.2014 року Пенсійним фондом України мені було видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0516237, виданої позивачу 07.09.2016 року Міжрайонною психіатричною МСЕК, йому було встановлено другу групу інвалідності з 01.10.2016 року.

Згідно довідки МСЕК серії АВ № 0519925 від 17.09.2018 року ОСОБА_1 встановлено довічно другу групу інвалідності з 01.10.2018 року. Причина інвалідності: травма, отримана при виконанні обов?язків військової служби.

10.12.2018 року ІНФОРМАЦІЯ_1 мені було видано посвідчення серії НОМЕР_3 , згідно якого останній має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів військової служби.

02.08.2021 року Позивач звернувся до відповідача з питання щодо отримання дублікату посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки оригінал було втрачено.

Відповідач листом від 09.08.2021 року № 7942 повідомив, що, оскільки в наявних документах відсутня інформація, що відповідає конкретним пунктам статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (не підтверджена участь в бойових діях в період яких отримана травма), для повторної видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відсутні правові підстави.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них передбачено приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Згідно статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Таким чином, цією нормою законодавець визначив загальне поняття «ветеран війни», яке об`єднує різні групи осіб в залежності від особливостей їх участі у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Відповідно до статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами (пункт 2 частини другої статті 7 Закону №3551-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України №302 від 12.05.1994 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни (далі - Положення №302).

Згідно з пунктом 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 7 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Пунктом 10 Положення №302 визначено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідченні (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Таким чином, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому у разі закінчення терміну дії посвідчення та продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності, вклеюванню нового бланку із відповідними записами чи видачі нового посвідчення безтерміново, передує встановлення, чи особа має право на статус ветерана війни.

Таким чином, видання посвідчення уповноваженим органом держави є встановлення та визнання державою відповідного статусу особи на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Судом встановлено, що рішення про надання позивачеві статусу "Особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи" було прийняте ІНФОРМАЦІЯ_1 і на даний час таке рішення не скасовано та є чинним.

Наявні у матеріалах справи копії: довідки до акту огляду МСЕК серії КИО-1 №0118300, виданої 11.09.2013 року Міжрайонною психіатричною МСЕК, довідки від 11.10.2013 року № 1343/07, виданої Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 0431755, виданої 10.09.2014 року Міжрайонною психіатричною МСЕК, копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 від 25.11.2014 року, копії довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0516237, виданої 07.09.2016 року Міжрайонною психіатричною МСЕК, копії довідки МСЕК серії АВ № 0519925, виданої 17.09.2018 року Білоцерківською міжрайонною психіатричною МСЕК, копії посвідчення ветерана військової служби серії НОМЕР_3 від 10.12.2018 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджують факт встановлення позивачу статусу інваліда другої групи, травма отримана при виконанні обов`язків військової служби.

Тобто, при зверненні 02.08.2021 позивача щодо видачі нового посвідчення замість раніше виданого, що було втраченим, відповідач не спростовує правомірність присвоєння позивачеві статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, але дійшов висновку про відсутність підстав для видачі позивачеві нового посвідчення.

При цьому, у матеріалах справи відсутні відомості про наявність будь-яких рішень щодо позбавлення ОСОБА_1 наданого йому раніше статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, а також про вилучення у нього такого посвідчення.

Суд зазначає, що втрата посвідчення особи з інвалідності не може бути прирівняна до втрати раніше наданого статусу, оскільки посвідчення лише є документом, який підтверджує такий статус, а не наділяє особу таким статусом.

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено право суб`єкта, що видає дублікат, перевіряти та скасовувати рішення, на підставі яких видано оригінал документа. З огляду на те, що статус позивача був установлений, він не був зобов`язаний при зверненні за отриманням дубліката повторно доводити свою належність до відповідної категорії осіб. За наявності сумнівів саме відповідач або інша особа зобов`язана була довести протилежне, використовуючи процедуру, визначену законом.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 08.11.2016 у справі №569/23009/13-а.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в рамках розгляду вказаної справи суд не має перевіряти правомірність надання позивачеві відповідного статусу.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що відмова відповідача у видачі позивачу посвідчення є безпідставною.

Щодо вимоги про зобов`язання Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області видати позивачу дублікат посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

З огляду на викладене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо видачі дублікату посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно, заповненого до вимог Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 із наступними змінами та доповненнями, з урахуванням висновків суду.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо видачі ОСОБА_1 дублікату посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Зобов`язання Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо видачі дублікату посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно, заповненого до вимог Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 із наступними змінами та доповненнями, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог, – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.