Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №280/3450/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року Справа № 280/3450/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 ;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з розрахунком при звільненні по день фактичного розрахунку 11.01.2026 року у сумі 51847,38 гривень (до видачі на руки), зобов`язати Відповідача обрахувати і за рахунок власних коштів перерахувати до бюджетів відповідних рівнів відповідні податки та збори, що належать до справи при виплаті зазначеної суми;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 матеріальне відшкодування нанесеної моральної шкоди у сумі 30000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , а 24.12.2025 року був переведений (прибув) до ВЧ НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що в день його звільнення з ВЧ НОМЕР_1 з ним не було проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню. Позивач зазначає, що належний розрахунок в сумі 143628,77 гривень було здійснено 11.01.2026 року, тобто з запізненням на 18 днів. Позивач вважає, що у відповідача виник обов`язок нарахувати йому середній заробіток за весь час затримки з розрахунком при звільненні по день фактичного розрахунку 11.01.2026 року у сумі 51847,38 грн. Також, позивач вказував на те, що ВЧ НОМЕР_1 навмисно затримувала виплату йому грошове забезпечення на тривалий термін з метою додати йому моральних страждань самим фактом очікування належного грошового забезпечення. Також позивач має підстави вважати, що така затримка була зроблена навмисно з метою нанести позивачу додаткові приниження та нанести знущання у вигляді того, що позивач не міг подарувати своїм рідним на Різдвяні та Новорічні свята подарунки і не міг подарувати нічого своїй дитині на її день народження, який припадає на 31 грудня. Крім того, через відсутність коштів позивач не міг купити собі додаткове піхотне спорядження (те, яким не комплектують Збройні сили України) при виході на бойову позицію в новій військовій частині, куди позивача перевели, що додатково викликало у позивача стрес. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що у відповідача виник обов`язок виплатити позивачу відшкодування нанесеної моральної шкоди у сумі 30000,00 гривень. З урахуванням викладеного позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що звільнення з військової служби регламентується ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, відповідно до частини першої коментованої статті звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби. Відповідач зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.12.2025 №377 (витяг додається) з 23.12.2025 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, однак не звільнено з військової служби. Як наслідок, відсутні підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні по день фактичного розрахунку. Також, відповідач вказував на відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки грошове забезпечення було виплачено йому одразу після надходження бюджетних асигнувань на відповідну потребу. З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , а з 23.12.2025 виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , у зв`язку із переведенням для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_2 .

Також, судом встановлено, що станом на 23.12.2025 з позивачем не було проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, оскільки належний розрахунок в сумі 143628,77 гривень було здійснено 11.01.2026.

Позивач, вважаючи, що йому має бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також моральна шкода, у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції на момент виключнення позивача зі списків особового складу) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов`язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , у зв`язку із переміщенням до ВЧ НОМЕР_2 .

З огляду на наведені обставини суд зазначає, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої.

Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у ВЧ НОМЕР_1 , у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.

У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Суд зазначає, що Верховний Суд вже викладав подібну правову позицію у постановах від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23, від 03.02.2026 по справі №400/5149/24, які враховуються судом під час ухвалення рішення у цій справі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, за період з 24.12.2025 по 11.01.2026.

Також, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено, що затримка виплати йому грошового забезпечення на 18 днів, з урахуванням отримання грошового забезпечення за новим місцем служби, призвела до моральних страждань або принижень. При цьому, суд враховує, що затримка виплати грошового забезпечення становила 18 днів, що не є надмірним та таким, що свідчить про вчинення відповідачем дій спрямованих на приниження честі та гідності позивача.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст.2, 9, 139, 241-243, 254-263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова